Станом на сьогодні у нас: 141826 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент








Реферат на тему:

Особливості побутування і прикметні структурно-семантичні риси середньополіських замовлянь хвороб

Замовляння становлять один із найархаїчніших пластів неписаної народної словесності. Вчені неодноразово звертали увагу на передумови виникнення цього жанру, специфіку функціонування, художньо-образні особливості. Проте можна з упевненістю констатувати, що вивчені замовляння мало. Частково це пояснюється глибинністю їх семантичного коду, який тяжіє до поліваріативності в інтерпретації, а також формально-семантичною неоднорідністю жанру: зауважимо, що дослідники словесної магії використовували ще й такі терміни, як "шепти", "примівки", "закляття", "молитви", "побажання" тощо (термін "замовляння" виділився у своєрідне родове поняття).

Різниця в характері викладу дала підстави для виділення таких різновидів, як замовляння-звертання, замовляння-моління, замовляння-описи ритуальних дій, а також "епічні" замовляння – цілісні оповіді, де персонажами виступають магічні істоти [10, с. ]. Зазначимо, що на цій основі можна було б розробляти й інші класифікації. Проте користуватися ними досить незручно, бо часом в одному тільки тексті можна визначити декілька різновидів. Тому щодо цього дотримуємося думки, яку обстоював ще М.Грушевський. Він писав: "Я не маю охоти йти слідами дослідників, які старались докладно розмежувати різні категорії молитов – заклять: побажання, прокльони, замовляння, закляття, молитви. Я вважаю, що се все тільки нюанси одної магічної гадки, котрі доволі тяжко класифікувати по таким розділам, і не бачу навіть потреби такої систематизації" [5, с. ]. Що ж до того, як ідентифікувати цю "магічну гадку", вкажемо, що таких спроб було доволі багато [9, с. ]. Загалом вони цілком слушно зводяться до того, що замовляння – це виражене словом (усталеною словесною формулою) бажання, яке мусить здійснитися. Але зауважимо, що приблизно так само можна охарактеризувати і наказ, прохання, заборону тощо. Через те вважаємо, що варто вести мову про замовляння як про неканонічний (на відміну від молитви) сакральний текст, яким людина впливає на світ.

Дещо інакшим є питання поділу замовлянь залежно від їх функціонального спрямування. Типології, розроблені на цій основі, теж не досконалі. Адже сфера замовлянь охоплює усі ділянки інтересів і діяльності людини, а вони часто кореферентні. Для прикладу, замовляння вроків корові має господарський характер і водночас є замовлянням хвороби. З іншого ж боку, доцільність і виправданість типологій саме такого зразка є очевидними, адже функції визначає мета, безпосередньо вказана у будь-якому тексті. Не ставимо собі завдання детальніше зупинятися на висвітленні цієї проблеми, бо по-перше, між створеними досі типологіями нема суттєвої різниці і жодну з них не можемо назвати кращою, а по-друге, у своєму дослідженні розглядаємо не весь масив замовлянь, а лише замовляння хворіб, а вони становлять окремий розділ у будь-якій з типологій.

Недостатність вивчення жанру замовлянь виявляється не лише на рівні їх теоретичного осмислення, а й у відсутності хрестоматійних збірок самих текстів. Зокрема, досі маємо лише одну монографію "Українські замовляння" [15], в якій упорядник М.Москаленко подав типові тексти замовлянь зі всієї України (у записах П.Чубинського, П.Єфименка, М.Драгоманова, М.Комарова, О.Петрова, Б.Грінченка, І.Франка, М.Дикаріва, Я.Новицького). На жаль, попри ґрунтовні переднє слово і коментар М.Новикової, книга має той недолік, що містить лише сто п’ятдесят текстів, до того ж зіпсутих олітературненням. Не набагато краще становище і з локальними дослідженнями окремих етнографічних районів.

Зазначимо, що Поліссю у цьому контексті останнім часом вділялося дещо більше уваги, ніж іншим регіонам України. Маємо на увазі ґрунтовні розвідки з багатим фактичним матеріалом В.Мойсієнка [9], А.Шкарбана [17-19] і М.Гладкого [3]. Варто вказати, що обширну статтю "Поліські замовляння" В.Мойсієнко написав на основі власних польових записів з Брестської, Гомельської, Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської та Чернігівської областей, тобто з досить обширної території як українського, так і білоруського Полісся. Цікаво, що окремо подані автором тексти замовлянь хворіб попри яскраво виражений місцевий колорит у своїй основі відповідні текстам з інших регіонів України. Це свідчить про загальність механізмів їх створення, а отже, – і про невід’ємність від загальноукраїнського масиву.

Схожого характеру є й публікації А.Шкарбана, в яких дослідник охоплює весь спектр замовляннєвого репертуару певної території (поки що йдеться про Іванківський район Київщини і Овруцький – Житомирщини). На жаль, на відміну від В.Мойсієнка, цей черкаський етнограф приділяє дещо менше уваги загальнотеоретичним міркуванням стосовно жанру замовлянь, але натомість компенсує це обширністю контексту, і завдяки цьому його статті краще передають колорит "живого" побутування замовлянь у їх природному середовищі – на селі.

Особливо хотілося б відзначити публікацію М.Гладкого "Скотарські замовляння поліщуків". Автор зібрав лише на Овруччині і систематизував за розділами понад сотню зразків одного з найархаїчніших фольклорних жанрів. Непересічність статті М.Гладкого в тому, що усі наведені тексти стосуються лише однієї теми – скотарства. Її цінність полягає і в класифікації зібраного матеріалу, і в демонстрації виняткового багатства духовного надбання поліської землі.

Зокрема, таким багатством вирізняється і Олевщина. Попри позірну територіальну близькість, значна частина зібраних там замовлянь хворіб (згруповані за темами і подані у "Додатку") унікальна і не фіґурує у вже названих публікаціях. Метою даної статті є класифікувати ці тексти, вказати на специфіку їх побутування, визначити структуру та охарактеризувати систему образів замовлянь Олевщини, з особливою увагою до архаїчних елементів, зумовлених міфолоґічністю мислення людини.

Зазначимо, що тексти замовлянь, які розглядаються у цій статті, були записані дотично до основної теми дослідження – "Фольклор Полісся". Безсумнівно, що цілеспрямовані пошуки в цьому напрямі дозволять значно розширити спектр замовляннєвої палітри Олевщини. Раціональність вузькотематичного підходу якнайкраще продемонструвала згадана стаття М.Гладкого. Але практика збору польового матеріалу переконує в тому, що значна частина текстів у нашому записі буде відмінною від того, що зібрав А.Шкарбан. До того ж, в інтерпретації матеріалу він ближчий до позиції лікаря-практика, нас же більше цікавить етнографічно-фольклористичний аспект дослідження. Через те вважаємо, що публікація нашого матеріалу цілком виправдана і доречна.

I. Найчастотнішими на Поліссі, в тому числі й на Олевщині, є замовляння вроків, – хвороби, яка настільки впливала на психофізіологічний стан людини, що могла навіть призвести до смерті. Вроки насилали різними способами, відповідно й називають їх по-різному. Передані поглядом при випадковій зустрічі вроки називаються пристрітом, предметно – данням, наслані вітром – підвієм, наговорені – нбмовками (якщо наговорюють на слід людини, то відповідна назва – "слід"). Очевидно, що й сама назва "вроки" похідна від слова "ректи", тобто говорити. Варто зауважити, що інформанти не завжди ототожнюють всі ці поняття, і в багатьох випадках найстрашнішим вважають саме "дання".

Дання може проявлятися по-всякому, зокрема, одна знахарка розповідала про нього таке: "В воді може. Даже в папіросє дають. Закурать умєстє – і всьо. А то курить, – на тебе дим пустить. Тоже може там і даннє бути. В нас один був. Ну, і вон же шо – по людях усюди ходить: там кабанчика чистить, уколи дає, – всюди і могорич. А де хто шо дав – незвєсно. Ну, тоді, то на свадьбі дали. Ми були на одной свадьбі, вони – на другой. Прийшли так в двєнадцать, чи шо. Полягали. Коли йдуть, стукають. Я питаю – шо таке? Я пізнала по голосу: "В нас горе!". Шо таке? Ведут-но вони його, а вон каже: "Менє гадюка в рот лєзе". Я стала шептать, і підкурила його, – і всьо. То буває – шо хоч заводиця всередині. Буває – жабки отакі-во є. І даннє дасть раптово" Запис 12.07.1997 р. у с. Жубровичах від Савко Ганни Іванівни, 1925 р. н. (родом із с. Білокоровичів, з 1991 р. мешкає у с. Жубровичах)..

Найчастіше вербальний компонент лікування вроків і т. п. супроводжувався акціональним: при цьому використовували свячену воду та хліб або олово. Цікаво, що викачування яйцями на респондованій території значного розповсюдження не набуло: "Воду в бутилці ставити коло одйжини, навхрест щипати хліб, туди кидати і шептати до того часу, пока не спливе хліб; бо якшо не спливе, то, значить, на смерть зроблене. На олово – якшо "хрест", то ше мона одшептать, а якшо "труна" – то вже ніхто не одшепче. "Слєд", "даннє" і "пудумки" – одне й те саме. Як віливають оловом, до якшо песком з могіли обсипають людину, до пєсок в водє оказуєца, а якшо водою, якою мили покойника, до шум на водє оказуєца. Олово шумом стає. С хлєбом – як "подвєй", то хлєб можна їсти, а як зробляне – то треба пташкам вікидати" Запис 22.07.1997 р. у с. Тепениці від Торгонської Марії Дорофіївни, 1922 р. н. .

Тексти замовлянь від вроків у більшості випадків однотипні за структурою: типовий зачин – апеляція до святих помічників; далі – вказівка на конкретне першоджерело вроків; і нарешті, – своєрідний екзорцизм – імперативне Як вважають деякі дослідники, зокрема В.Соколова [14, с. ], такий тип звертання є най-архаїч-ні-шим, на відміну від пізнішого прохального. вигнання хвороби з людського тіла, з її наступним висланням зі світу людей взагалі. Проте ці основні елементи дають досить багато варіантів, з яких дізнаємося, як люди в тій чи іншій місцевості уявляли як саму хворобу, так і міфологічний антисвіт замовлянь.

У всіх без винятку текстах хвороба персоніфікувалася. Проте її характер, залежно від способу наслання, може значно відрізнятися. Власне, майстерність людини, яка вимовляє вроки, безпосередньо залежить від тої кількості варіантів, яку вона може назвати. А спектр, як можемо переконатися на матеріалі з одного тільки регіону, справді широкий: "чи ти водяний, чи ти ветраний, чи ти насланий, чи ти бегучий, чи ти летучий, чи ти стрєв на дорозі, чи на порозі, чи ти з вихру, чи ти з очей, чи ти з урокув, чи ти з смеху, чи з страху"; "чи ти чоловєче, чи ти парубоче, чи ти жоноче, чи ти девоче, чи ти наслане, чи ти наспане, чи дане в печі, чи ти в єді, чи ти в сну, чи ти в плачу"; "чи ви с ходи, чи ви з води, чи ви з вєтру"; "чи до печі, чи до речі, чи до диму, чи до тину, чи до вужа, чи до жаби, чи до дуба-неленя, чи до вєшалника, топляника, до мертвецкого".

Довкілля, яке змальовується в описах нищення або вислання хвороби, виглядає на перший погляд двоїсто. З одного боку, йдеться ніби про світ людей, а з другого – про "антисвіт" замовлянь. Численні докази свідчать про те, що насправді йдеться тільки про антисвіт. Зокрема, про це свідчить вираз: "Одкуль вон взявса, шоб туда вон і подєвса". А отже, пристріт, вроки і т. д. приходять до людей з антисвіту, і можуть бути знешкоджені лише відсиланням назад. Практично всі локативи, які згадуються у замовляннях, або тісно пов’язані із потойбіччям, або, якщо йдеться про фітоніми [див.: ], мають апотропеїчні властивості. В одному із текстів говориться: "...на лозє почеписа, на травє покотиса, на водє потописа, на шипшині поколиса", – лоза, трава і вода, швидше за все, співвідносяться із болотом – традиційним місцем побутування нечисті, а шипшина, як і будь-яка колюча (наприклад, терен, глід, будяк), жалка (кропива), гірка (осика, полин) чи надміру запашна (лише з приємним запахом, як-от м’ята, валер’яна) рослина має властивість відганяти цю нечисть.

Про такі ж місця йдеться і в інших текстах: "Йді в тємниє лєски, в жовтиє пєски, вітром розвєйса, песком розсєйса: де сонце не сходіт, де мєсяц не заходіт. Там кубки позастиланиє, там лузкі понайманиє, там вам кричєннє-верещєннє..."; "Вроки-вроки, з хати – вєтром, з двора – димом, по дорозі покотєц, на камені розбєц, на морі розлєц"; "В синьом морі утопіс"; "Я тебе одсилала в темний лєс. Там три дорогі... Я тебе одсилала на бістріє реки, де певнів голос не доходит, де певню не лєтати, води не спивати, роски не з’єдати"; "Я тебе посилала пуд беле камєннє, пуд осове корєннє. Там тобє столі позастиланіє, кубки поналіваниє. Там тобе питєннє, там тобе єдєннє..."

У всіх наведених локативах активізовано ознаки мертвості, безплідності (жовті піски, біле каміння), запущеності (темні ліси), первісної стихійності (синє море, бистрі ріки), первісної ж таки позачасовості (сонце не сходить, місяць не заходить; півнів голос не доходить). Певні місця осередкування нечисті, своєрідні ніші існують і в реальному світі. Зокрема, такими місцями є згадані вище "розхідні" дороги, "осове" (осикове) коріння тощо.

II. Крім замовлянь вроків, на Поліссі широко розповсюджені і замовляння ляку (страху). Про те, наскільки важкими можуть бути наслідки цієї хвороби, свідчить така бувальщина: "Колісь моя покойна мати вмерли. Ну, а я на роботі була. Я прийшла з роботи. Там їх хтось накрив, а я те одіяло скинула і глянула, – а вони очамі дивляца. Мені здаєца, шо я не злякалас, а я, відно ж то, злякалас.

І потом я – болить мені под грудьми і болить. Вже до того доболілос, шо вже і ходить не можу. Вже і роботу покинула. Взяла отпуск і не знаю, шо робіть. Іду в больницю. І ничого мені не признають у больниці. Коли сняца мінє мати. Сидят мати, так як я сидю на лавці, а там ше лава була, де ото мертвії клались, а я на ослоні седжу. Мати простягают руки і берут мене отут [за сорочку на грудях] і тягнут до себй. А я кажу: "Мамо, шо ві робіте?", – знаю, шо це ж мати вмершії. "Шо ві робіте?", – вже тако геть [мене] до себе пудтягли. Пуд столом. А я кажу: "Шо ві робіте? Я, – кажу, – дойду до плачу, а я, – кажу, – зара буду вас клясти". Они мене й пустили. Пустили. Ну, я іще й не догадаласа. Через що. Коле ж вони вторічно снятца. Прийшли, стали коло дверей та кажут: "Хіба ти не знаєш, шо ти злякана?" А вони просто давали пунять, шо [це] через їх – [і тому] вони тягнуть мене. Шо я злякалас їх. А потом приходят да кажут: "Хіба ти не знаєш, шо ти злякана?", – таке, як з злом [зі злістю]. То я пошла до людей, покачали ляк, да й прошло... Попуд столом тако руку перетягли, взяли мене отако за груди і тягнут до себй" Запис 12.07.1997 р. у с. Жубровичах від Савко Ганни Іванівни, 1925 р. н. (родом із с. Білокоровичів, з 1991 р. мешкає у с. Жубровичах)..

Найпростіший спосіб позбутись переляку: "Хтось такий жахнув, то треба ставати і між ногами назад глянути три раза в небо" Запис від того самого інформатора. . Зауважимо, що практично так само подекуди "скидали" вроки. Про часткове ототожнення ляку з вроками говорить і тісний зв’язок між текстами замовлянь ляку і вроків. Очевидно, що цей зв’язок варто розглядати як генетичний: спостерігаємо ту ж деноміновану персоніфікацію, хвороба засилається в ті самі місця, що й вроки. Досить часто інформанти переносять цілі блоки із текстів замовлянь вроків у замовляння ляку, що є зайвим свідченням спорідненості хворіб. Ще одним свідченням є те, що в багатьох випадках респонденти згадують про ляк насланий, подуманий, погаданий, з очей, з уроків, з вітру, з вихру тощо.

Різнить ці два типи замовлянь насамперед те, що причини виникнення ляку набагато різноманітніші, ніж у вроків. Переляк в народі вважається не таким страшним, як, наприклад, дання, пристріт чи вроки. Він, так би мовити, "побутовіший". На відміну від вроків, які мають суто людську природу, причиною переляку можуть бути тварини, речі, природні стихії і т. п. Загалом у записаних в Олевському р-ні замовляннях згадуються ляки "з людей": від людей взагалі, конкретніше – від якої-будь лихої людини, від чоловіка, парубка, жінки, дівчини, дружини, батька, матері, брата, сестри, діда, баби; від померлої людини взагалі, конкретно: повішеника, потопельника; за соціально-національною стратифікацією – від пана; цигана, німця, турка, жида (за культовими спорудами людей різних націй, згадується про ляки із шкіл, церков та костьолів). Перелякатися можна і тварини: собаки, кота, гусей, вужа, гадюки, жаби. Як люди, так і тварини здатні перелякати поглядом. В цьому аспекті згадується про очі дівочі, парубочі, чоловічі, жіночі, панські, циганські, волячі, котячі та собачі. Ляк може походити зі сміху або зі страху (страх як емоція, а ляк – як хвороба). Різняться ляки як способами, так і місцем чи часом наслання або проявами: можуть зустріти в дорозі, на порозі, вранці, удень, увечері, вночі; походити від місяця, від сонця, з вітру, з буйного вітру, з вихору, води, вогню, жару; наслання, сну, подумок, уроків, підвію, пристріту, питва, їжі, трави; проявлятися як "тей, шо кричить, тей, шо віщить, тей, шо доганяє, тей, шо переймає" тощо.

Щоб якнайповніше охопити всі різновиди ляку, респонденти-знахарі для певності часто ще промовляють наприкінці фразу: "Якого не знаю – такого не вспоминаю". Очевидно, що така конкретна деталізація першопричин ляку свідчить насамперед про давність традиції виникнення замовлянь від нього. Це положення видається цілком справедливим, адже природно, що людина ще з давніх-давен почувалася незахищеною перед могутніми силами природи, а отже, боялася її.

Усі записані в Олевському районі замовляння від ляку умовно можна поділити на два основні різновиди. Виникнення першого, вочевидь, спричинене ототожненням ляку з вроками або іншими хворобами, тому що структурно дуже нагадує якраз такі замовляння. Таке наближення спостерігаємо у текстах №№ та 18. Подекуди очевидними є контамінованість або й штучна заміна назви якоїсь хвороби на ляк, як це спостерігаємо у фіналі № , взятому, швидше за все, із замовляння від дання, чи у № , в якому замовляння ляку поєднується із замовлянням пристріту, вроків і навіть болю в кістках. Другий тип структурно відмінний від попереднього. На нашу думку, тексти другого типу (повністю або фрагментами – у №№ , 14-18) і є тими первісними магічними формулами, які використовувалися для вимовляння ляку. На відміну від замовлянь першого типу, у них не обов’язкова вказівка на причину виникнення хвороби, бо перелякатися можна чого завгодно. Їх побудова складається з двох основних елементів: спочатку поступово витворюється образ, який потім так само поступово нищиться. Тобто хвороба не виганяється, – вона знищується остаточно.

III. Така хвороба як "золотник", або "ураз", "підрив", "живіт" тощо відома практично повсюдно в Україні. Причинами її виникнення можуть бути надмірне фізичне перенапруження в області живота (під час підіймання тягарів, переїдання, крику тощо). Як наслідок – "золотник" (який у здорової людини знаходиться в тому ж місці, що й пуп, і виявляється своєрідним пульсом) відходить убік, тисне на який-небудь внутрішній орган і спричиняє його хворобу.

На жаль, подані тут записи не в повному обсязі передають специфіку замовлянь від золотника (більшість замовлянь, зокрема і поліських, містять перелік ймовірних причин виникнення хвороби). Проте і з наявного матеріалу можна зробити певні висновки. Так, на відміну від решти персоніфікацій хворіб, до золотника звертаються виключно лагідно, називаючи його різними величальними іменами: добрим чоловічком, царем-воєвничком, паночком тощо. Його місце – на пшеничному тістечку (тобто на животі), під пупком – золотим (в інших варіантах – зелененьким) дубком, на золотому кріслечку. Ототожнення пупа з дубом чи золотим кріслом надзвичайно цікаві: вони так само підкреслюють серединність пупа в людському організмі, як і світового дерева – дуба у міфологічній моделі світу. Тобто людина міфологізується, і саме на місці пупа міфопоетично мислиться те місце, звідки походить золотник. Там йому – таке ж "пиття і гуляння", як і решті хворіб в антисвіті замовлянь.

Про важливість золотника в людському організмі свідчить і його назва: золотником у народі традиційно називають щось маленьке, але дуже цінне.

IV. Щодо такої хвороби як крикливиці треба зауважити, що нею хворіють тільки маленькі діти. Крикливиці (крикси) – свого роду переляк або вроки в дітей, внаслідок чого вони не сплять і постійно кричать. На це вказують названі в текстах способи протидії крикливицям, а також вказівка на місце їхнього вигнання – "антисвіт" замовлянь.

Незважаючи на те, що причина хвороби така ж, як і в дорослих, замовляння від крикливиць мають цілком відмінну структуру, яка, до речі, притаманна тільки цим текстам. Найцікавішою ланкою є зачин. Практично всі вони починаються звертанням до міфічних істот (лісової баби, лугового діда і борової баби, куткової баби і солом’яного діда, персоніфікації дуба тощо) одружити дитину, що захворіла, із їхніми дітьми (називається протилежна стать). Мотивація цього символічного шлюбу зрозуміла: спільне "добро" умовно розподілиться між молодятами так, що кожен зможе взяти собі кращу частину: для людської дитини – спання, гуляння і на тілечку прибування, а для демонічної відповідно – крикливиці і плаксивиці.

Очевидним є те, що замовляння проти крикливиць супроводжувалися колись діями, які описуються в текстах. Наприклад, дитину виносили в ліс до дуба. Це дерево, як відомо, має заспокійливі властивості. Своєю енергетикою воно дійсно може додати дитині здоров’я. Зауважимо, що практика лікування крикливиць під дубом документально підтверджена [1].

На жаль, багато текстів замовлянь зіпсовані пізнішими нашаруваннями. З-поміж наведених у додатку текстів від крикливиць виразні сліди таких сторонніх нашарувань мають №№ і 27. У № це фрагмент із тексту замовляння вроків корові ("В мойої Наталки..." Пор. з уривком замовляння вроків корові: "Я коровка – матунька, я того всього не боюсь: ножками одоб’юсь, хвостиком одмахнусь, рожками одколюсь, бровками одморгнусь, поганих людей не боюсь". – Запис 17.07.1997 р. у с. Замисловичах від Процюк Надії Єрофіївни, 1930 р. н.), а в № – частина колискової пісні ("Ходить Сон...").

V. Замовляння звиху і вдару (вимовляються як одне ціле) є традиційним супроводом дій народних костоправів. Відрізняє їх від решти, за винятком хіба замовляння крові, майже обов’язкова наявність символів нищення – сокири, вогню тощо. В решті ж вони схожі із все тими ж замовляннями вроків. Можливо, що символ нищення як центральний творив первісне ядро тексту, а решта елементів з часом приєднувалися механічно. Адже вплив замовлянь вроків, як найпоширеніших, відчувається практично у всій системі жанру.

Відповідно, у текстах №№ 28-31 можемо визначити лише один елемент, гідний уваги саме в контексті виговорювання вдару. Так, у № вказується, що хворе місце треба обводити виламаними з віника прутиками. У самому ж тексті фігурує пень від зрубаного дерева. Віник досить часто використовується в магічних діях, але в даному контексті він, швидше за все, фігурує як мертве дерево. Таким чином, порівняння мертвого дерева із вдаром (засноване ще й на зовнішній схожості розвитку коренів дерева і пухлини) покликане умертвити хворобу.

VI. Записані в експедиції замовляння від зубного болю в майже тотожних варіантах побутують на всій території України, і тому про якусь вужчу регіональну специфіку говорити не доводиться. Основна мета цих текстів, як і замовлянь від вдару – умертвити біль. Мабуть через те центральним образом в них є місяць як символ царства мертвих. Заслуговує уваги звертання за допомогою до покійних батька та матері, які, зрозуміло, вже не відчувають болю, а також використання образів мерця, каменя та дуба як таких, що теж не мали б його відчувати (камінь та дуб до того ж ще й міцні, як і зуби).

VII. "Рожа", як і всі названі вище захворювання, також добре відома практично на всій території України. Зауважимо, що текст під № , який інформаторка співвіднесла з лікуванням рожі, практично є наговором на воду. Такою наговореною водою лікували не тільки рожу, але й багато інших хворіб. № за структурою нагадує замовляння звиху і вдару. З тою лише різницею, що коли йде мова про звих і вдар, у текстах фігурують персонажі чоловічої статі, а коли про рожу – то жіночої. Всі решта текстів, за винятком № , можна співвіднести із замовлянням вроків. Як і вроки, рожа подумана та погадана, її засилають в ті ж місця, звертаються за допомогою до тих самих демонічних істот.

Зумовленість рожі вроками призвела до того, що в більшості випадків саме захворювання "рожа" в текстах навіть не називається: інформатори міняють його на невизначене абстрактне "біль".

№ , як уже говорилося, не схожий на інші. Гадаємо, що серед поданих це єдине замовляння власне від рожі. Підтвердженням цьому є детальність опису симптомів, характерних для хвороби. Рожа наочніша від вроків, її можна не тільки відчути, але й побачити. А отже, саме ця детальність і повинна бути визначальним фактором.

VIII. У замовлянні від "чорної хвороби" (№ ) центральним є символ чорного маку. Зауважимо, що мак часто фігурує в замовляннях як апотропей. Переважно актуалізується чисельність та дрібнота макових зернят, які нібито повинна визбирати нечиста сила. Проте в даному випадку основну роль відіграє опис циклу "сіяння – споживання" (з від’ємністю, характерною для "антисвіту"). Як відомо, "чорна хвороба", тобто епілепсія, – одна з найважчих і в народі сприймається як "одержимість". А отже, в поєднанні з апотропеїзмом маку, таке замовляння повинне б мати подвійну силу.

Щодо цього замовляння варто зауважити ще й такий факт: у різних регіонах України побутує схожа на нього структурою магічно-вегетаційна веснянка-гаївка "Мак" [7, с. ] (а також русальні, обжинкові пісні, оповідки). Цікаво, що за змістом вона цілком протилежна. Тобто в ній описується той самий процес, але вже без від’ємності: сійте, політь, сапайте, жніть і т. д. Якщо ця веснянка-гаївка покликана активізувати вегетаційну здатність маку не як магічної, а як звичайної городньої рослини, то можна також припустити, що і в замовлянні чорний мак – це не магічна рослина, а уособлення "чорної хвороби". І замовляння з описом "антипроцесу" цю хворобу повинне знищити.

IX. Записані в експедиції замовляння укусу вужа чи гадюки цікаві насамперед тим, що в інших регіонах України замовляння від вужа взагалі відсутні. На Поліссі ж вважають, що його укус набагато небезпечніший від гадючого: "Од гадюки – до бабки, а од вэжа – в дуски" Запис 25.08.1998 р. у с. Володимирівці Вишгородського району від Микитенко Ганни Левківни, 1918 р. н. (у 1986 р. переселена з с. Максимовичів Поліського району Київської обл.)..

Щоправда, респонденти уточнюють, що кусає не будь-який вуж, а лише той, який з гадюкою "марцюється", за іншими даними, вуж з червоними "вухами", "з одним зубом" Стовідсотково можливості схрещення вужа й гадюки у природних умовах зоологи заперечити не можуть. Як і ймовірності існування в Україні вужів із зубами. тощо. В одних текстах він фігурує як цар гадюк, в інших – як пара гадюці, проте є й такі, де гадюки взагалі не згадуються. Це свідчить про певну диференціацію текстів замовлянь від гадюки і вужа, а також про синхронність їх виникнення.

Загальновідомо, що всіляких гадів в Україні не дуже шанують. Негативне ставлення до них чітко простежується і в замовляннях. Там гадюки і вужі практично ототожнюються з хворобою. Їх, як і хворобу, засилають в антисвіт, тобто вони не вважаються повноправними мешканцями світу людей. В інших випадках вказується, що в антисвіті є фантастичні істоти, які мають над гадами магічну силу. Це або повелителі змій царі Данило, Адоль, Паперовщик, Папеляк,


Сторінки: 1 2