Станом на сьогодні у нас: 141826 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент








ДОКАЗ

тому що,...

через те що...

Теза та доказ, як правило, поєднується словами тому що; через те що. Висновок може приєднуватися словами отже, таким чином.

Для 11-го класу пропонуємо творчий переказ із продовженням.

Перший ректор

Після закриття Києво-Могилянської академії у місті не лишилося жодного вищого навчального закладу. Передова громадськість Києва клопоталася про організацію університету. Нарешті дозвіл на його відкриття було отримано.

Офіційне відкриття університету було приурочене до дня Святого Володимира 15 липня 1834 року. Усього за день до цієї події ректором нового закладу було призначено двадцятидев’ятилітнього професора ботаніки Михайла Максимовича,

В історії вітчизняної культури Максимович є постаттю неординарною. Він був біологом, археологом, мовознавцем, літератором, видавцем, першим істориком Києва. В усіх науках Максимович був не популяризатором, а справжнім ученим. Як мовознавець він дослідив важливі ознаки розвитку східнослов'янських мов, розробив ряд важливих питань з теорії літератури й історії. Як біолог Максимович був попередником еволюційної теорії Дарвіна.

Родом Михайло Максимович із Золотоноші на Черкащині. Закінчивши гімназію, юнак вступив на природничий відділ філософського факультету Московського університету. Захистив двадцятидвохрічний дисертацію на ступінь магістра. Розпочавши читати в Московському університеті лекції з ботаніки, молодий науковець невдовзі одержав звання ад'юнкта, а згодом і професора.

Водночас Михайло Максимович займався літературною та видавничою діяльністю. Упорядкував та видав збірник українських народних пісень, долучивши до них ґрунтовну передмову і досить повний словник. Невдовзі друком вийшли ще два пісенних збірники Максимовича.

Отже, кожний етап навчання мовлення в школі має свої завдання і передбачає використання різних видів робіт, зокрема переказів. Таких етапів можна виділити три: підготовчий (1-4 класи ), систематичний (5-9 класи ) і завершальний (10-11 класи ). Під час роботи над переказами провідними є поняття про текст, його тематичну, смислову, стилістичну, структурну цілісність.

РОЗДІЛ ІІІ. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ НАД ТЕКСТОМ ТВОРУ НА УРОКАХ ЗВ’ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ

Опанування усного мовлення не веде за собою механічно володіння мовленням писемним. Своєрідність і складність останнього дослідив психолог Л.Виготський. Учителеві слід врахувати такі відмінності писемного мовлення від усного, визначені науковцем: писемне мовлення вимагає високого ступеня абстракції, це – мовлення подумки, позбавлене матеріального звука, це мовлення без співрозмовника. Психолога хвилює відсутність партнера по діалогу мовця, який пише. Він виходить із суперечливого становища таким чином: “Той, до кого звернуте мовлення, або відсутній зовсім, або не перебуває в контакті з тим, хто пише. Це – мовлення – монологічна розмова з білим аркушем паперу, з уявлюваним чи лише умовним співрозмовником” [23, 5]. Учитель літератури має навчити школяра розмовляти з білим аркушем паперу щиро, розумно, вільно. Дитині зробити це нелегко, бо вона звикла до ситуації усного мовлення і перехід до писемного вимагає від неї „подвійної абстракції: від звукового боку мовлення та від співрозмовника” [23, 9]. Коли ми даємо дитині письмове завдання, то враховуємо структуру мислительної діяльності, яку вона мусить виконати, а саме: „вона має усвідомити звукову структуру слова, розчленити його і вольовим зусиллям відтворити його в письмових знаках” [23, 9]. Психолог акцентує вольовий характер писемного мовлення, яке більшою мірою, ніж усне, залежить від волі людини. Він пише: „Її [дитини] синтаксис таким самим чином залежить від волі мовця в писемному мовленні, як і її фонетика. Нарешті, семантичний лад писемного мовлення так само вимагає вольової роботи над значеннями слів та їхнім розгортанням у певній послідовності, як і синтаксис та фонетика [23, 9]. Плануючи систему письмових творчих робіт з літератури, усвідомлюємо, що писемне мовлення є найважчим для дитини і розвивати його – найважче завдання вчителя, адже, за Л.Виготським, „писемне мовлення примушує діяти дитину більш інтелектуально. Воно є алгебра мовлення, найбільш важка й складна форма цілеспрямованої та усвідомленої мовленнєвої діяльності” [23, 11].

Розвиток мовлення учнів на уроці літератури має специфіку: діти вчаться не тільки володіти літературною нормою, а й творити словесні образи – тропи і стилістичні фігури, писати в різних літературних жанрах. Треба прагнути, щоб з-під пера учня з’являвся текст, тобто зв’язне поширене висловлювання на певну тему. Градація письмових робіт така: переказ твору письменника; розгорнута письмова відповідь на запитання; твір-мініатюра; твір. У письмових роботах з літератури, як правило, використовуються цитати, тож передусім вчимо дітей двом способам цитування. Перший: за правилами прямої мови, як нове речення в тексті. Наприклад: Тарас Шевченко заповідав: „Як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій…” Другий: застосовуємо цитату як взяту в лапки частину власного речення, граматично пов’язану з вашими словами. Наприклад: Тарас Шевченко заповідав поховати його „на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій”. Добре, коли учні навіть у творах на вільну тему звертаються до влучного й образного висловлювання митця.

Питання учнівського твору розглядали такі українські методисти, як О.Тесля, В.Цимбалюк, Б.Степанишин, Є.Пасічник та інші. Дискусії точаться навколо проблем: „Як навчити писати твори? Як класифікувати твори? Які висунуті вимоги до творів? Наведемо дві позиції щодо „як навчити”. О.Тесля пише: „Найкраще, я вважаю, вчити на зразках, а не на розмірковуваннях, про різні види письмових творів”, методист радить ознайомлювати учнів „з письмовими роботами колишніх випускників своєї та інших шкіл” [7, 3]. Б.Степанишин заперечує: „Гарні твори повинні наче самі виникнути під впливом певних умов, заздалегідь продуманих і підготовлених, а не з’явитися внаслідок вимог чи суто організаційних заходів. Типовий недолік творів – це масове списування та мізерна питома вага власної учнівської творчості. Твір учня – це най складніший вид його діяльності з літератури” [7, 3].

Російський науковець С.Леонов акцентує особливості розвитку писемного мовлення учнів [13, 80]. Писемне мовлення – монологічне, йому властиві логічна впорядкованість, строгість побудови фраз, наявність не тільки сурядних, а й підрядних конструкцій, широке використання сполучників, багатство синонімів. Писемне мовлення не має конкретного адресата, тут відсутня допомога ситуації – неповне речення, еліпс, повтор, інверсія, просторіччя. Найбільш повно писемне мовлення школяра розвивається у час написання ним переказу і твору. Переказ – це письмова оповідь прочитаного чи прослуханого й проаналізованого тексту. Класифіковано перекази таким чином:

Репродуктивні – детальний, стислий, вибірковий, із заміною особи оповідача, ускладнений граматичним завданням.

Репродуктивно-оцінкові – переказ з елементами твору, тобто такий, що містить власні аналітичні міркування над текстом на кшталт невеликого коментарю, з елементом творчості – домислювання, продовження, завершення історії.

У переказі учень відтворює готовий текст чи уривок з нього, у творі складає власний текст. Твір – це власні роздуми учня з приводу прочитаного і проаналізованого художнього твору чи власний художній твір.

Написанню твору повинні передувати цікаві змістовні уроки з глибоким аналізом художнього тексту і емоційним донесенням до учнів його ідейно-естетичного багатства. Коментар вчителя до програмових творів має бути оригінальним. Якщо в учителя є своя власна думка і він не байдужий до того, про що розповідає, якщо він художньо читає напам’ять, особистісно подає життєписи письменників уважний до свого мовлення і повсякчас дбає про розвиток мовлення учнів, то й вони захочуть викласти власні думки й почуття. Підготовка до написання твору починається з першого уроку нової теми, хоча учні про це й не здогадуються. Особливо велика роль учнівського робочого зошита, бо в круговерті різних предметів сказане на уроці може забутися. Матеріал, який знадобиться при наступному написанні твору, має відбиватися в зошиті – і на уроці, і в домашній роботі. Під час праці над своїм твором учень буде осмислювати, літературно обробляти зібране ним протягом вивчення всієї теми.

Твір – це оригінальний зв’язний текст, самостійно складений учнем усно чи письмово за певною темою. Вміння писати твір – це вміння переконливо, логічно, образно викласти свої думки. Мета написання твору:

виявити рівень обізнаності учнів з певною темою (проблемою);

з’ясувати ставлення учнів до певної проблеми;

навчити учнів логічно, стисло, образно, грамотно будувати висловлювання, дотримуючись певного стилю мовлення;

поглиблювати грамотність і культуру мовлення учнів через вироблення навичок застосування у творі знань з орфографії, морфології, синтаксису, лексики тощо;

розвивати навички використання у творі прямої та непрямої мови, цитат, діалогу;

розвивати спостережливість, пам’ять, свідоме ставлення до роботи, вміння користуватися додатковими джерелами;

закріплювати навички організації праці під час написання твору.

Щоби вибрати тему, учень повинен прислухатися до таких порад учителя:

подумати, з якої теми є більше знань;

яка з тем для учня є найбільш цікавою;

з’ясувати, яка з тем найбільш зрозуміла;

згадати, чи писав учень колись твір на таку тему, чи є попередній досвід у написанні твору на таку тему;

чи є в учня можливість (домашня, шкільна, районна бібліотека тощо) мати додаткові джерела для написання твору за обраною темою (сам текст літературного твору, довідкова та критична література тощо).

Наступним після обрання теми твору є визначення ключового слова в темі, аналіз усього заголовка. Учневі варто це пояснити, скажімо, на прикладі рослинного світу:

Уяви: перед тобою – насіння рослини. Воно таке маленьке, але ховає у собі всю рослину – з корінням, стовбуром, віттям, запашними квітами, листочками, що облітатимуть щоосені і щовесни розпускатимуться, – і все це таїть у собі оце маленьке зернятко.

Так і тема твору – вона, по суті, є сконцентрованою інформацією про весь твір. Тому важливо знайти у заголовку найголовніше – ключове – слово і зв’язати логічний ланцюжок зі слів назви теми (тобто словами теми твору відповісти собі на запитання: „Про ЩО я писатиму?”). Зваж, проаналізуй кожне слово у формулюванні теми. Це допоможе тобі вийти на правильний шлях у написанні твору, не збитися на інші теми.

Після обрання теми і визначення основних орієнтирів написання майбутнього твору слід подумати над тим, з чого почати сам твір.

Для успішного написання твору треба чітко уявляти його структуру.

Пам’ятаєш, як у дитинстві тобі було цікаво, з чого зроблено машинку чи ляльку, і ти намагався розібрати все це на запчастини?

Як відомо, дитина підсвідомо знає, що будь-яка річ стає зрозумілою, якщо розібрати її на складові. Тому варто скористатися досвідом недалекого дитинства учня і з’ясувати, з чого будується твір.

Як відомо, традиційно твір поділяється на три частини: вступ (1/4 всього обсягу), основна частина (1/2 всього обсягу) і закінчення, або висновки (1/4 всього обсягу) [23, 21].

Написання вступу – дуже важливий і цікавий етап. Треба дати учневі уявити, що насправді він бере за руку читача свого твору (вчитель – теж читач) і веде його у невідомий світ своїх думок. Читач – гість внутрішнього світу учня. Якщо учень починає писати твір, то повинен подбати, щоб цей світ не видався нудним, примітивним, нецікавим. Перш за все, слід звернути увагу: вступ повинен відповідати темі твору, загальному його стилеві. Треба уникати трафаретного вступу на зразок: „Тарас Шевченко – видатний український поет”, „Наталка Полтавка” – це перлина української драматургії”. Оскільки написання твору певною мірою сприяє формуванню особистості людини, то використовувати у творі такі шаблони – це, фактично, виховувати у собі байдужість, лицемірство, пасивність.

У вступі зазвичай подається розгорнута сутність ключового слова – інформація, пов’язана з ним через літературознавчі, ліричні, історичні асоціації. Логічний ланцюжок, як гілочка листям, вкривається словами. Абсолютно виправданим є вживання у вступі цитат, але це повинно бути вмотивовано.

Розрізняють кілька типів вступів учнівських творів, серед яких:

Історичний (про епоху, до якої належить творчість письменника або описувані у творі події).

Аналітичний (який аналізує ключове поняття, що входить до формулювання теми).

Літературознавчий (який розкриває значення творчості письменника, його місце в розвитку літератури, особливості творчості тощо).

Біографічний (де викладаються факти з біографії письменника).

Автобіографічний (з досвіду власного життя учнів).

Суспільствознавчий (про особливості розвитку суспільства, окремі вияви позитивних і негативних суспільних явищ тощо).

Філософський.

Ліричний [23, 54].

Досить часто можна почути від учнів: „Для чого складати план твору? Адже твір – це вільний політ думки, справжня, нічим не обмежена творчість!” На противагу цьому твердженню треба навести класичні приклади української та світової літератури – „Собор” Олеся Гончара, „Марію” Уласа Самчука, „Сон”, „Катерину”, „Гайдамаків” Тараса Шевченка. Ці твори неможливо уявити як ті, що були написані без чітко продуманого плану. Більше того, за планом створюються не тільки художні твори. а й твори образотворчого та архітектурного мистецтва, нові моделі автомобілів, кораблів, літаків і ракет (задум, ескізи, моделі, проекти, креслення).

Отже, план можна вважати каркасом твору. При його укладанні варто максимально використовувати кожну думку, в який час вона б не з’явилася.

Щоб уникнути хаотичності викладу, доцільно використовувати матеріал літературного твору, критичні матеріали, не розгубити власні думки. Можна спробувати працювати за технологічною карткою:

№ пор. | № робочий | План | Коментар, цитата

У наявній технологічній картці присутні дві колонки номерів – номер за порядком і робочий номер. Це зумовлено тим, що думки часто приходять непослідовно. Тому записувати їх треба не в першу колонку, а в другу – як робочий хід думок, роблячи це у вільному порядку. Навпроти пункту плану до колонки „Коментар, цитата” робиться запис асоціацій, вражень, ширше сформованих думок щодо цього пункту плану. Можна також підібрати відповідні цитати, вислови авторитетних осіб, прислів’я тощо. Це зможе зробити висловлювання образнішим, точнішим, надасть йому більшої ваги [23, 52].

Слід зважити на те, що це – одна з найбільших за часом, обсягом і значенням частина підготовки до написання твору. Від того, наскільки учень обізнаний з темою твору і наскільки у нього вистачить терпіння на цьому етапі підготовки, залежить кінцевий успіх.

Після перегляду перших уривчастих, невпорядкованих записів їх треба впорядкувати – переглянути пункти плану, зважити на їхню логічну послідовність, визначити їхній логічний порядок, записати їх номери в першій колонці „№ пор.”. На цьому етапі основа твору готова.

Наприклад:

Пошук ключового слова та формування логічного ланцюжка.

Тема твору, ключове слово | Логічний ланцюжок (Про ЩО я писатиму)

Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у ліриці Ліни Костенко | Про загальнолюдські цінності, (які?)

які осмислила (хто?)

Ліна Костенко (як?)

художньо (де?)

в ліриці (у віршах).

Вступ

Немає життю ні початку, ні кінця. І кожне нове покоління, кожна Людина мусить дати відповіді на вічні питання: „Заради чого жити? Який заповіт, який духовний скарб передати нащадкам?” Значення загальнолюдських цінностей для людства по-філософськи мудро і по-жіночому тонко осмислює наша сучасниця – поетеса Ліна Костенко. Гортаю сторінки її поезії і серцем відчуваю глибинну правду її роздумів. Поетеса, намагаючись осмислити сенс існування людини, свого власного життя, питає: „Так чого ж я шукаю і чого я жива?” Справді, чого варте життя, якщо „в цю мить десь хтось загинув”? Смерть – фінал існування кожної людини, грішної чи праведної. Смерті так багато, що життя, здається, вже перестало бути найбільшою цінністю людства. Проте ні – й на цих „всесвітніх косовицях смерті” „душа скарби прадавні береже”.

Основна частина

№ пор. | № робочий | План | Коментар, цитата

1 | 1 | Що взагалі є цінностями, наскільки вони справжні? | Гроші, слава, кохання, дружба… Чи може горе, біль, втома бути цінностями?

Вечірнє сонце, дякую за день!

Вечірнє сонце, дякую за втому.

5 | 2 | Народ, історичне минуле як ціннісні категорії. Відповідальність перед нащадками за духовні скарби. | Коли в людині є народ,

Тоді вона уже людина.

Сміється Байда з далини:–

Що, доспівалися, нащадки?

Діди „ідуть за часом, як за плугом”.

3 | 3 | Сьогодення як цінність. Саморуйнація людства. | Бідні священні бики Геліоса,

Де ж їм тепер пастися –

на ракетній базі?

Саморуйнація – хвороба людства.

Либідь, Почайна, Трубайло – знищені річки.

Неоціненна кожна мить життя.

2 | 4 | Природа, взаємозв’язок людини і природи як запорука душевної гармонії – духовного скарбу людини. Відповідальність перед нащадками за природу, рідну землю. | Людина – дитя землі.

Земля – мати.

Я дерево, я сніг, я все,

що я люблю.

І, може, це і є моя найвища

сутність.

„цілую мальви”, „з грозою тет-а-тет”, „рахую час краплинами дощу”

Я річку побачила раптом.

Питаю: – А хто ти така?

Я Альта, я Альта, я Альта! –

Тонесенько плаче ріка.

6 | 5 | Спілкування людей. | „коли є кому написати листа”

7 | 6 | Неповторність людської особистості як моральна цінність.

8 | 7 | Майстерність. | Цей світ на плечах, як Атлант, тримають майстри.

9 | 8 | Краса жінки. | Жінка „втомилась бути некрасивою”

4 | 9 | Роль загальнолюдських скарбів. | Зупинити саморуйнацію людства.

10 | 10 | Вічність людських цінностей. | Душа належить

людству і епохам.

Чому ж її так раптом

потрясли

Осінні яблука,

що пахнуть льохом,

і руки матері,

що яблука внесли?

Складаючи план твору, учневі слід пам’ятати, що кожний етап розвитку його думки – це аргумент, яким він (учень) доводить правильність своєї головної думки, або ідеї твору.

Як знаходити аргументи:

від думки до прикладу;

від прикладів до думки.

Найсильніший аргумент можна поставити на перше місце або ж на останнє.

Висновки – це завершальна частина твору. Вони можуть бути двох видів:

висновки, виведені з наявних у творі думок, аргументів. Такі висновки не виходять за межі теми. Вони є, по суті, відповіддю на поставлену проблему;

висновки, що виходять за межі теми; їх ми формуємо, використовуючи додаткові знання щодо впливу твору на літературний процес, життя суспільства тощо [23, 64].

При підготовці висновків учень може стикнутися з проблемою загальної „неготовності” твору, коли існують лише його окремі частини – цеглинки, з яких треба побудувати дім. Цементом, який скріплює ці цеглини, є логіка. Так, частини твору можна поєднати в єдине ціле за допомогою т.зв. „логічних місточків” [15, 31].

„Логічні місточки” – це речення або кілька речень, які у своїй смисловій структурі мають елементи попереднього тексту й елементи наступної частини. Такими „місточками” можуть бути й риторичні питання, оклики, ствердження. До речі, така логічна структура може поєднувати антонімічні, несумісні поняття – для підсилення думки учня. При використанні „логічних місточків” буде вмотивованою певна тавтологія – повторення слова або групи слів, вживання синонімічних понять тощо. Часто буває, що „логічний місточок” прокладається від однієї частини до кількох (на зразок однорідної підрядності в синтаксисі складного речення).

Покажемо на прикладі, як працюють такі „логічні місточки” у творі „Проблема відповідальності за долю України у творах українських письменників”:

Народ… Це поняття кожний сприймає по-різному і розуміє по-своєму: хтось – як сірий байдужий натовп, керований на добро чи зло верховними вождями, а хтось – як сукупність людських особистостей, чия думка і праця є ґрунтом для добробуту і щастя наступних поколінь. І кожний на власний розсуд приєднує себе до того чи іншого стану. Звичайно, легше жити, коли за тебе думають і діють інші. Проте нічого не віддавши Батьківщині, не дбаючи про її майбутнє, чи можна вважати себе громадянином?

Бути громадянином – це бути відповідальним за все, що було, є і буде на рідній землі. Мабуть, найгостріше це відчувають поети, яких в усі часи називали совістю народу. Будучи завжди на вістрі часу, вони першими бачили і говорили про найболючіше: пригнобленість рідного краю, занепад культури, мови, руйнування соборів – історичних пам’яток і соборів людських душ, зелених соборів України – заповідних смарагдових куточків України. Це їх голос будив свідомість тих, чия єдина турбота – „це хліб і гріш на чорний день” (Олександр Олесь). Це вони били у набат пам’яті, нагадуючи нам, хто ми, „чиї сини, яких батьків, ким, за що закуті” (Тарас Шевченко). Це їм, лицарям духу, що всупереч Валуєвському циркуляру, Ємському указу, горезвісній політиці Радянської держави, спрямованій на „злиття націй і культур”, їм, що піднялися на Голгофу соловецьких і магаданських концтаборів, вдячні ми сьогодні за збереження рідної мови та національної самосвідомості.

Сучасне життя, бурхливе й динамічне, знову і знову ставить людину перед проблемою вибору, покладаючи на неї і наступні покоління відповідальність за прийняте рішення. На жаль, людина у своїй діяльності часто буває нерозумною, і тоді трапляється лихо.

Згадаймо, як у 30-ті роки ідея індустріалізації захопила країну. Мрії про підкорення природи здавалися такою близькою реальністю!

Шумливі скелі розлетяться в прах,

Як вірні коні, запряжуться води,

І ти, людино, в себе у ногах

Побачиш постать гордої природи, –

так відобразив 1931 року Максим Рильський тогочасне ставлення людини, суспільства до природи. Проте вже тоді прозвучало попередження Павла Тичини: „Ніколи, як з вогнем, з ідеями не грайся!”

Засліплені успіхами гірких (у майбутньому!) перемог, люди і далі засівали землю залізом:

Як шалено росте залізо,

Лізе в танки, в ракети, в броню.

Лізе в тіло і в душу лізе.

Чим цей ріст його зупиню?! –

таке питання ставить собі не тільки І.Драч у поезії „Залізо”, воно болюче для кожного, хто відчуває себе відповідальним за збереження рідної землі [15, 31 – 32].

Після всіх проведених робіт (визначення структури, написання вступу, складання плану, створення основної частини, висновків та проведення „логічних місточків”) твір можна вважати написаним – але тільки в чорновому варіанті.

Головним завданням учителя на цьому етапі є дати учням зрозуміти, що чернетка – це одна з запорук високої якості написання твору. Варто дати вихованцям кілька порад щодо роботи в чернетці та редагування твору.

Не треба боятися робити закреслення. „Черкати треба багато, чим більше, тим краще. Писати без викреслювань не можна. Людина повинна непокоїтися, якщо на сторінці вона не знайде жодного місця, яке можна було б закреслити або виправити” (Л.Толстой).

„Писати добре – це викреслювати погано написане” (А.Чехов).

Пиши на одному боці аркуша. Є така форма складання частин твору, яка називається „рікле” – різати, клеїти. Іноді треба вирізати якусь частину твору й переставити її на місце, яке їй більше підходить за логікою. Якщо ж текст написано з двох сторін аркуша, таку операцію виконати не можна.

Пишучи в зошиті, заповнюй лише праву частину подвійного аркуша: ліворуч буде зручно вписувати вставки (якими вони б не були великими за обсягом), потім стрілкою вказується місце у творі, куди слід вставити цю частину.

Залишай просвіт між рядками: так і читати зручніше, і можна вписати маленьку вставку.

Залишай поля – для нотаток та інших позначень. На полях також можна вписувати проти кожної частини назву пункту плану, якого вона стосується, – для контролю: чи відповідає текст плану.

Дотримуйся абзаців. Це допоможе відстежувати логічність і послідовність викладу.

Перед кожною частиною став її номер за планом.

Між окремими частинами роби більший відступ.

Пронумеруй сторінки – це допомагає чітко організувати процес роботи над твором.

Напиши твір на чернетці, відклади його принаймні на 2-3 дні. Побачивши твір через деякий час новими очима, ти знайдеш недоліки, які не помітив раніше.

„Закінчивши будь-яку річ, я зачиняю її в шухляді, через кілька днів виймаю і відразу бачу недоліки, попередньо ховалися” (В.Маяковський) [23, 70].

Твір написано, але варто знову повернутися на його початок. Якщо учень хоче, щоб його твір мав довершений вигляд і був підтриманий та захищений думкою загальновідомих авторитетних літературних чи наукових діячів, тоді для цього найоптимальнішим виходом буде епіграф (цитата з іншого твору певного автора). Епіграф не тільки виконує роль окраси, а й передає основну ідею твору. Епіграфів може бути кілька. Так, наприклад, для твору „Осмислення чорнобильської трагедії у поемі І.Драча „Чорнобильська мадонна” підібрано такі епіграфи:

Краси ж якої там! Он несподівано

упала зірка – й помелом

свій слід блискучий стерла гнівно.

Лиш місяць аж дзвенів сріблом!

П.Тичина „В Чорнобилі”

І засурмив третій Ангел –

І велика зоря спала з неба,

палаючи, як смолоскип.

І спала вона на третину річок

та на водні джерела.

А ймення зорі тій Полин.

І стала третина води, як полин.

І багато людей повмирали з води,

бо згіркла вона.

Біблія, Об.8,9:10-11

Як бачимо, ці два антонімічних епіграфи об’єднані одним символом – „зірка”, який у першому епіграфі має ліричний підтекст, а в другому – застережливо-погрозливий. Це дає змогу розкрити ідею твору: краса природи і покарання людства за варварське ставлення до неї, що пророковано в Біблії.

Чому ж краще підбирати епіграф після закінчення написання твору? Мабуть, тому, що під час роботи можуть змінитися смислові акценти, з’явитися додаткові нюанси, що в цілому відобразиться на змісті твору. Щоб уникнути невідповідності між твором та епіграфом, його ліпше підбирати, ретельно визначивши ідею, зміст уже написаного твору.

Насамкінець варто було б задля педагогічної мети похвалити учня за добре написаний твір – не списаний, а створений ним самим. Твір цей, можливо, ще не досконалий, але довершеність досягається наполегливою працею, своєрідним тренуванням думки, дисципліною, належною організацією праці учня.

Найголовніший висновок, який потрібні зробити школярі під час написання твору, це те, що не можна відкладати написання твору на останній день, оскільки це дуже серйозна і тривала у часі робота.

ВИСНОВКИ

Мовна освіта в Україні передбачає вдосконалення технологій навчального процесу. Зважаючи , що роль української мови в нашому суспільстві значно зросла, мовна і мовленнєва компетенції учнів ґрунтуються на усвідомленні основної функції української мови – комунікативної, яка забезпечує мовленнєву діяльність її носіїв і впливає на їх духовний розвиток.

Робота з розвитку мовлення учнів забезпечує тісний зв’язок лінгвістичних теорій з практикою і ґрунтується на опрацюванні текстів різних стилів і типів мовлення, на аналізі їх змісту, структури і мовних засобів. Аналіз тексту дає цілісне уявлення про його ідейно-змістове навантаження і систему мовних засобів, що його виражають. Вважаємо, що у процесі викладання української мови комплексний лінгвістичний аналіз тексту треба ввести до системи роботи з розвитку зв’язного мовлення, тому що сучасна лінгводидактика орієнтує на текстову основу уроків, використання текстів для засвоєння лексичних, граматичних, стилістичних явищ. Під час лінгвістичного аналізу тексту учні засвоюють його комунікативні ознаки, стилістичну приналежність і функції мовних одиниць, а отже, формують і вдосконалюють свою мовну і мовленнєву компетенцію.

У шкільній практиці предмет аналізу становлять вихідні тексти, тобто вони є моделлю для вироблення навичок творення похідних текстів.

Проблема тексту у зв’язку з навчанням зв’язного мовлення – важлива і принципова; оскільки текст є основною одиницею висловлення. Тому знання структури тексту, його теми, зв’язків для написання переказів різних жанрів, для навчання мовного спілкування (монологічного і діалогічного) є закономірною потребою сьогодення.

Найпоширеніші в системі розвитку зв’язного мовлення – це тексти переказів; які базуються на імітації певних рис вихідного тексту, відтворюють характерні риси композиційно-образної і лінгвостилістичної манери письменника. Переказ – це підготовча ланка до самостійного письма, написання творів, створення власних аналогічних висловлювань. Працюючи над переказами різних текстів, учні збагачуються прекрасними зразками висловлювань, засвоюють правила побудови текстів різних жанрів, стилів і типів мовлення. У процесі роботи над переказом збагачується мовний запас учнів, розвивається вміння вживати слова в точному значенні і користуватися різноманітними засобами мови для вираження певного змісту. Навчаючи школярів писати докладні перекази, потрібно насамперед вчити запам’ятовувати висловлювання, зберігати його в пам’яті. Цьому сприяє змістовий і типологічний аналіз тексту (виділяти типи мовлення; аналізувати добір мовних засобів; схематично фіксувати структуру тексту). Виконати операцію про розчленування допомагають знання про будову тексту, наявність у ньому різних типологічних фрагментів мовлення, відповідний добір мовних засобів, про засоби зв'язку цілого тексту і його фрагментів. Складання схеми, що відображає типологічну будову тексту, допомагає запам’ятати структуру висловлення і добір мовних засобів у відповідних фрагментах тексту і докладно відтворити текст.

Письмовий переказ вихідного тексту потребує від учнів орфографічних, пунктуаційних навичок і мовленнєвих умінь. Комплексні уміння, пов’язані з переказом, передбачають розуміння тексту, усвідомлюючи тему та основну думку, логіку


Сторінки: 1 2 3 4