Станом на сьогодні у нас: 141826 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент








відмітити, що Березівки та Вовчі ріки в основному вживаються до гідрооб’єктів, які знаходяться в степовій Україні. Цікаво, що ареал цих гідронімів збігається з територією кочовищ половців із тотему Бурчевичів, тобто із роду вовків. «В ХІІ в. Монґольське племя було злучено під проводом славного рода Бурджіґенів, що виводило себе від предка турецьких народів – сірого вовка». 10. Грушевський М. «Історія України – Руси в одинадцяти томах, дванадцяти книгах», Київ, Наукова думка, 1992, т.2 ХІ-ХІІІ вік, ст. 539.

"Наприкінці 1192 р. Рюрик уложив згоду з лукоморськими Половцями, Сьвятослав же хотїв уложити загальну угоду й закликав і лукоморських і Бурчевичів; але з Бурчевичами не можна було прийти до кінця, і Сьвятослав супроти того не схотїв пактувати і з лукоморськими: "не могу с половиною ихъ мирити ся". З сього оповідання виходило б, що тодї Половцї складали ся з двох більших груп, бодай на Подніпровю – лукоморських і іньшої, на чолї котрої стояли Бурчевичи". 10. Грушевський М. «Історія України – Руси в одинадцяти томах, дванадцяти книгах», Київ, Наукова думка, 1992, т.2 ХІ-ХІІІ вік, ст. 531.

"Подібно як Печеніги й Торки, Половцї теж поділяли ся на колїна, котрими правили певні династиї. Їх іменами часто й звуть ся сї коліна, особливо в наших джерелах. Пізнїйший арабський письменник рахує половецьких колїн одинадцять; та число се ледве чи було все однакове. В наших джерелах стрічаємо такі колїна: Токсобичів, Отерплюєвих, Тарголових, Багубарсових, Бурновичів, Колобичів, Етебичів, Тертробичів, Улашевичів, Бурчевичів, але не завсїгди можна відріжнити колїно від ханської династиї". 10. Грушевський М. «Історія України – Руси в одинадцяти томах, дванадцяти книгах», Київ, Наукова думка, 1992, т.2 ХІ-ХІІІ вік, ст. 530.

Боковенька і Бокова – багато авторів хочуть довести слов’янські корені у назвах цих річок – за корінь беруть українське «бік» - сторона. Ми будемо послідовно відстоювати тюркське походження назв цих річок, а також балки Бочкувата. Закономірна поява фонеми -о- в українізованому апелятиві від тюркського «buka». М.Фасмер вказує на спроби окремих етимологів російське «бик» зводити до тюркського «buka» - бик. Є спроби етимологізувати дитяче «бука» - «погана, негодяща річ» теж від тюркського. Вважаємо за логічне від лексеми Бук – камінь. Відмітимо, що в даному регіоні є гідроніми з українською семемою «камінь» або «скеля» - Кам'янувата, Кам'янка – Лозуватка, Кам'янка, Красна Кам'янка, Скалювата, Скалева, Скалюватка. На всій території Запорізької Січі велика кількість гідронімів, семантично пов’язаних з каменем.

Відмітимо, що гідронім Ташлик, як відповідник слов’янської Кам’янки теж тюркського походження і гідроніми з такою назвою обмежуються басейнами Синюхи та Росі і Тясмину. 14. Желєзняк І.М. «Вивчення гідронімів в межах однієї семеми» - в кн. «Ономастика», Київ, 1966

Верблюжка, Мала Верблюжка, Вербова, Вербова Лоза – по нашому розумінню походить від «верба», а не від назви тварини. 22. Масенко Л.Т. «Гідронімія східного поділля», Київ, «Наукова думка», 1979, ст. 22

Овнянка – не зважаючи на труднощі семантичного характеру допустимо пов’язати з апелятивом «вовна». 22. Масенко Л.Т. «Гідронімія східного поділля», Київ, «Наукова думка», 1979, ст. 28 Джерело Вовнянка з цього ж ряду.

Домаха – гідроніми з основою Домах-, Домаш- поширені в басейні середнього і нижнього Дніпра, зустрічаються також в басейні Дону і Південого Бугу і похлдять вони від апелятива Домаха «річище, старуха, стариця, старик - старе русло». 39. Стрижак О.С. «Назви річок Запоріжжя й Херсонщини», Київ, 1967, ст. 62-63.

Кодима – цікавий гідронім тим, що на його тюркське походження вказують всі дослідники. Гідронім зустрічається виключно в степовій Україні і повністю знаходиться в межах ареалу перебування половців та запорозьких козаків. Всього до сьогоднішнього дня дожило п’ять гідронімів. Більшість досліджень етимології присвячені Кодимі – правому притоку Південного Бугу. Ми пояснюємо таку увагу лише до одного гідроніму лише тим, що цей гідронім був зображений на карті Г. де Боплана, Ляскоронського та в "Книге Большому чертежу". Ми погоджуємося з автором Валерієм Бушаковим 7. Бушаков В. «Тюркська альтернативна етимологія гідроніму Кодима», Східний світ. – № 8 [Том 5]. – 1996. - № 2 (Київ, 1999). – С. 37 – 39., що спроба І.Г. Добродомова в роботі "До виявлення булгарського шару в річкових назвах України (Кудыма)" (Східний світ. № 1-2) протягнути назву з часу незначного перебування булгар в межиріччі Дніпра та Бугу. «Малоймовірно, щоби назви Кодима кількох незначних річок та балок змогли зберегтися від булгарської епохи в регіоні, через який після булгарів прокотилося кілька етнічних хвиль: мадяри, печеніги, половці, ногайці».

«КОДИМА – права притока Півд. Буга, також Кодымь (Маштаков, ДБ, 37). Можл., з тюркськ.; сер. алт., тел. Kadyn «ріка Катунь (згідно легенді, жінка, котра разом з чоловіком – рікою Бієй – дає початок Обі)» (див. Радлов 2, 323); сер. тур. Kadyn «жінка». Що ж стосується -м-, сер. др.-чув. sam: др.-тюрк., тур., казах. san (Гомбоц 119 та ін.). [Сумнівне зближення зі співзвучними гідронімами на -ма- (на півночі Європи, Росії) у Мельничука («Мовознавство», 14, 1957, ст. 55). – Т.] 45. Фасмер М. «Этимологический словарь русского языка», Москва, «Прогресс», 1986, т. ІІ, ст. 276».

Етимологізація М.Фасмером з тюрк. Kadyn «жінка» не обґрунтована семантично. 9. Горпинич В.О., В.В.Лобода, Л.Т.Масленко. «Власні назви і відтопоніми утворення Інгуло – Бузького межиріччя», Київ, «Наукова думка», 1977, ст. 164 Інше тлумачення назви – з фінно-угорських мов – запропонував О.С.Мельничук. 26. Мельничук О.С. «Топоніміка Кодимського району одеської області», Мовознавство, Київ, 1957, т. ХІV, ст. 56 Навівши аналогічні назви на півночі Європейської частини Росії Кодема (Кодима, Кодина) – притока Півн. Двіни і притока Онєги, Кудьма – притока Волги, нижче Оки і Кудма – р. біля півн. Двіни, зафіксована в «Книге Большому чертежу», і півн. удмурт. апелятив «куд» - болото, автор ставить виникнення гідроніма у зв'язок з фактом перебування на цій території угрів. 26. Мельничук О.С. «Топоніміка Кодимського району одеської області», Мовознавство, Київ, 1957, т. ХІV, ст. 55-56 Цю етимологію заперечує О.М.Трубачов: «Припускати тут фінські елементи мало вірогідно, незважаючи на наявність на півночі Росії співзвучних гідронімів Кодима, Кодьма» 44. Трубачев О.Н. «Названия рек правобережной Украины», Москва, 1968, ст. 144. Нам представляється допустимим точка зору Л.Т.Масенко у роботі «Назви річок Інгуло – Бузького басейну» 9. Горпинич В.О., В.В.Лобода, Л.Т.Масленко. «Власні назви і відтопоніми утворення Інгуло – Бузького межиріччя», Київ, «Наукова думка», 1977, ст. 164, що, можливо, в гідронімію правобережної України ці елементи були занесені або угорськими племенами, як це вважає О.С.Мельничук, або тими фіно-угорськими етнічними елементами, які поряд з тюркськими входили до об’єднань кочових племен, які перебували на території правобережної степової України. У басейні Південного Бугу існує три річки з такою назвою Кодима – притоки П.Бугу, Громоклії, та друга назва р. Гнилий Ташличок.

Кодиму – приток Висуні згадує Яворницький. 47. Эварницкий Д.И. «Вольности запорожских казаков». Санкт Петербург, 1890, ст. 130 У матеріалах експедиції 1968 р. 24. «Матеріали експедиції 1968 року», Київ, 1968, ст. 128 річку Кодима переведено в розряд балки. Ми згодні з думкою Л.Т.Масенко у роботі «Назви річок Інгуло – Бузького басейну» 9. Горпинич В.О., В.В.Лобода, Л.Т.Масленко. «Власні назви і відтопоніми утворення Інгуло – Бузького межиріччя», Київ, «Наукова думка», 1977, ст. 163-164 про те, що урочище Кодима в степу, недалеко від правого берега Дніпра, яке згадується від 1693 р. у літопису Величка, як місце де відбувся бій козацького війська Семена Палія з татарами 21. Летопись событий в Юго - Западной Росии в XVII веке. Составил Самоил Величко, бывшый канцелярист канцелярии войска Запорожского, 1720 г., Киев, 1848-1855, Т. І-ІІІ, ст. ст. 111, 179, 180, 181, М.Костомаров 17. Костомаров Н.И. «Собрание соченений», Санкт Петербург, 1905, т. XV-XVI, ст. ст. 450, 500, 798 , а за ним і О.С.Мельничук, помилково локалізують на Кодимі, притоці Південного Бугу, тоді як Величко визначає місце бою «на долинЂ КодимЂ въ степахъ, отъ ДнЂпра въ пяти чили в чтирЂ миль зостаючой».

Нерубайка – автор Л.Т.Масенко у роботі «Назви річок Інгуло – Бузького басейну» 9. Горпинич В.О., В.В.Лобода, Л.Т.Масленко. «Власні назви і відтопоніми утворення Інгуло – Бузького межиріччя», Київ, «Наукова думка», 1977, ст. 172 повязує назву із забороную вирубувати ліс у цьому районі і стосувалась лісу або урочища, а згодом було перенесено на річку. Цікаво відмітити, що ліс Nierubaj зафіксований на карті України Боплана південніше річки Росі. Нерубайка є притокою Синюхи, є урочище Нерубай Ліс (в хуторі Мащутин на Кіровоградщині, урочище Нерубайка (в м. Лисянці на Черкащині). В ономастичній картотеці інституту мовознавства АН УРСР наша річка Нерубайка числиться балкою.

Ряд гідронімів, лексико семантичне утворення яких походить від назв фіто-зоографічного семантичного ряду, назви цього семантичного ряду утворюються афіксальним способом.

Грушувата, Дубова, Дуброва, Липова – ясно, що українського походження від відповідного іменника.

Лозуватий, Лозуватка, Роковата, Очеретяна, Очеретянка, Осикувата – вся степова Україна в межах козацьких земель пістрявить назвами прирічкової флори. 39.Стрижак О.С. «Гідронімія Полтавщини фіто – зоографічного семантичного ряду», в книзі: «Українська діалектологія і ономастика», Київ, 1964. Список правобережних та лівобережних по Дніпру паралелей цього ряду досить солідний. Ці гідронімічні паралелі є свідченням козацької ґенези від тюркських попередників.

ІІІ.4 Лексико – семантична систематизація гідронімів басейну Інгульця

Гідронімії досліджуваної території властиві ті самі лексико - семантичні типи, що й українській і слов’янській

І. Відапелятивні гідроніми

1. Назви, що характеризують особливості води:

а) за кольором навколишнього середовища: Біла Балка, Біла Криниця, Жовта, Зелена, Жовтенька;

б) за динамікою: Весела, Жива, Інгулець, Срібна, Сочева, Сріблянка, Суперечна;

в) за смаком: Солонувата;

2. Назви, які характеризують водойму:

а) за типом: Крива, Плоский;

б) за розмірами: Мала, Мала Верблюжка, Малий Інгулець, Маловодяна, Малолозуватський, Широка;

в) за ступенем обводнення: Водяна, Мокра Березівка, Суха, Суха Березівка, Суха Саксагань, Сухий Омельничок;

г) за заболоченістю: Глиняна, Грузька, Зарудна, Кодима, Користівка, Свинарка;

3. Назви, які характеризують навколишню місцевість:

а) за топографічними особливостями: Бокова, Боковенька, Бочкувата, Кам'янувата, Кам'янка – Лозуватка, Кам'янка, Красна Кам'янка, Нерубайка, Скалювата, Скалева, Скалюватка;

б) за особливостями тваринного світу: Березівка, Березкова, Березнигова, Березнягувата, Березовець, Вовча, Куряча Віднога, Лелечиха, Орлова Балка, Рудоволова, Саксагань;

в) за особливостями рослинного світу: Баштанка, Верблюжка, Вербова, Вербова Лоза, Грушувата, Дубова, Дуброва, Липова, Лозуватий, Лозуватка, Осикувата, Очеретяна, Очеретянка, Тернова, Тернуватка;

ІІ. Відономастичні утворення

Від топонімів: Чорноліська, Чутівка;

2. Від антропоніиів: Безім'яна, Вакурина, Власівський, Гараськова, Кайова, Клюшникова, Комісарівська, Коновалова, Котова, Коренева, Кузьминишна, Куличина, Найденова, Носова Балка, Петина, Пишенкова, Попова, Рибчина, Розварина, Сербина, Ситаївка, Сотницька, Стареча, Тонконогівка, Чабанка, Чабанова, Шевська, Яшниківка;

Висновки

Континуітет життя в Інгбасі

Життя кочівників в Євразійському степу представляє собою деякий континуум. Порівняти ж належить не різні частини одного цілого, а різноманітні цілісні ареали і цілісні суспільства, існуючі незалежно один від одного. Тільки поява схожих спільнот може слугувати доказом, що теорія середи дійсно пояснює генезис цивілізацій. 42. Тойнби А. Дж «Постижение истории», Сборник. Москва, издательство «Прогресс» 1991, ст. 102

«Жахливі фізичні умови, котрі їм вдалось покорити, зробили їх в результаті не хазяїнами, а рабами степу. Кочівники стали вічними полоненими кліматичного і вегетативного річного циклу». 42. Тойнби А. Дж. «Постижение истории», Сборник. Москва, издательство «Прогресс» 1991, ст. 186

"Сама по собі орда Торків ледво чи здужала вчинити се, але вона йшла тільки на переднї иньшої далеко сильнїшої орди, що перла їх наперед, а то Половцїв (званих в грецьких і західнїх джерелах Куманами, а в орієнтальних – Кіпчаками). Але й під таким подвійним натиском велика й сильна орда Печенїгів тільки поволї уступала". 10. Грушевський М. «Історія України – Руси в одинадцяти томах, дванадцяти книгах», Київ, Наукова думка, 1992, т.2 ХІ-ХІІІ вік, ст. 527. "Почавши Гунами й скінчивши Уграми цілий ряд орд перейшов через наші степи в IV-IX в. Їх рух стояв у звязку з рухом турецьких і монґольських племен у центральній Азиї, але самі орди, що мандрували в наші чорноморські степи були неясного складу, по більшій частині мішані, правдоподібно – з финських і турецьких елементів головно. Печенїгами відкриваєть ся нова серія, часто турецьких орд (розумієть ся – теж не без домішок). Їх міграція, очевидно стояла в звязку з тими переворотами, які переходили в передній Азії по упадку турецької держави іль – ханів (VI-VII в.). В чорноморські степи Печенїги протиснули ся під натиском двох иньших орд, що тисли їх зі сходу, Узів – Торків і Кіпчак – Половцїв. В середині X в., як бачимо з оповідання Константина Порфиродного, Печенїги витиснули на північ угрів, опанували простір від нижнього Дунаю до нижнього Дона; чотири їх коліна займали землї на схід від Дніпра, чотири на захід, себто вони свобідно й непримушено розжилися в сій території". 10. Грушевський М. «Історія України – Руси в одинадцяти томах, дванадцяти книгах», Київ, Наукова думка, 1992, т.2 ХІ-ХІІІ вік, ст. 526.

Одним із завдань нашої наукової роботи є довести, що життя в басейні Інгульця ніколи не переривалося. Безпідставними є твердження про пустелю по відношенню до цього регіону. Більше того, зміна етнічних груп проходила шляхом асиміляції та поглинання попередників. Зміна мови проходила поступово. Були періоди, коли суржик був повноправним засобом спілкування в степу України, в тому числі і в нашому регіоні.

Гідроніміка – доки є річка, доти є назва

«Життя в Степу – це постійна сутичка з Природою, яка неминуче веде до поразки, якщо тільки Людина руйнує свою організацію, або послаблює дисципліну. Другими словами, … степ диктує людям свої умови у всі часи» 42. Тойнби А. Дж. «Постижение истории», Сборник. Москва, издательство «Прогресс» 1991, ст. 183

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Dubezki, Rozprawy i sprawozdania, Krakow, 1880, tom XII

Great books of the western world, 6. Herodotus. The History of Herodotus. William Benton, Publisher, Enciclopжdia Britannica, Inc., 1952, ст. 133

Акты южной и западной России, III, ст. ст. 207, 216, 281

Барсов Н.П. «Очерки Руской исторической географии», Варшава, 1883, ст. 81

Баскаков Н.А.. «Тюркские языки». Москва, 1960, ст. 30

"Большая советская энциклопедия", Москва, 1969-1978, електронна версія.

Бушаков В. «Тюркська альтернативна етимологія гідроніму Кодима», Східний світ, № 8, т. 5, 1996, № 2, Київ, 1999, ст. 37 – 39.

Географічна енциклопедія України в трьох томах. Київ «Українська Радянська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана 1989, т. І, ІІ.

Горпинич В.О., В.В.Лобода, Л.Т.Масленко. «Власні назви і відтопоніми утворення Інгуло – Бузького межиріччя», Київ, «Наукова думка», 1977, ст. ст. 144-145, 163-164, 172

Грушевський М. «Історія України – Руси в одинадцяти томах, дванадцяти книгах», Київ, Наукова думка, 1992, т.2 ХІ-ХІІІ вік, ст. ст. 103, 106, 526-528, 530, 531, 537, 539.

Грушевський М., «Ілюстрована історія України»,- репринт видання 1913 року, електронна версія.

Гумилев Л.Н.. «Древние тюрки», Товарищество «Клышников – Комаров и К0», Москва 1993, ст. ст. 4, 24, 45.

Гумилев Лев. «Тысячелетие вокруг Каспия», Москва, Айрис пресс, 2003, ст.190

Желєзняк І.М. «Вивчення гідронімів в межах однієї семеми» - в кн. «Ономастика», Київ, 1966.

Когонашвили К. "Краткий словарь истории Крыма", Симферополь, "Бизнес - информ", 1995, ст. 73, 217

Корепанова А.П. «Словотворчі типи гідронімів басейну нижньої Десни», Київ, 1969, ст. 29-33.

Костомаров Н.И. «Собрание соченений», Санкт Петербург, 1905, т. XV-XVI, ст. ст. 450, 500, 798.

Кучера М.П. «Змиевые валы», Киев, 1987.

Лаврів П. «Історія Південно – Східної України», Київ, Українська Видавнича Спілка, 1996, ст. 30

Летопись по Ипатскому списку, Санкт Петербург, 1871, ст. 184-185.

Летопись событий в Юго - Западной Росии в XVII веке. Составил Самоил Величко, бывшый канцелярист канцелярии войска Запорожского, 1720 г., Киев, 1848-1855, Т. І-ІІІ, ст. ст. 111, 179, 180, 181.

Масенко Л.Т. «Гідронімія східного поділля», Київ, «Наукова думка», 1979, ст. ст. 22, 28, 36.

Масляк О.П., П.Г.Шищенко. «Хрестоматія з географії України», Київ, Видавництво «Генеза», 1994, ст. 377.

«Матеріали експедиції 1968 року», Київ, 1968, ст. 128.

Матівос Юрій. «Місто над сивим Інгулом»,- Історико-публіцистичний нарис, глава перша, «Неказкова країна Лебедія», частина 1, vechirka.com.ua, 19.08.2003, 16:49 - електронне видання.

Мельничук О.С. «Топоніміка Кодимського району одеської області», Мовознавство, Київ, 1957, т. ХІV, ст. 55-56.

Мурат Аджи. «Полынь половецкого поля», Москва, ТОО «Пик – контекст», 1994, ст. 95.

Муромцев І.В. «Словотворчі типи гідронімів (басейн Сіверського Дінця)», Київ, 1966, ст. 68-72.

Мышецкий. «История о козаках», Одесса, 1852, ст. 7.

Никонов В.А. «Заметки и материалы к гидронимическому атласу Украины», 8 кн.: Slavica Pragensia, VIII. Acta Universitatis Carolinae. Philologica 1-3. Praha, 1966, ст. 267.

Отин Е.С. «К этимологии названий некоторых рек «анималистского» происхождения»,- в кн.: «Повідомлення Української ономастичної комісії», вип. 2, Київ, 1967.

Отин. Е.С. « Суффикс –оват в украинской топонимии», Onomastica, т. XVIII, ст. 99-152.

Памятники истории Киевского государства ІХ-ХІІ вв. – Ленинград, 1936, ст.76

Повесть временных лет, Москва – Ленинград, 1950, ч. 1, Лаврентьевская летопись, ст. ст. 102, 201.

Полное собрание руских летописей, Санкт Петербург, т. ІІ, 1908, ст. 451.

Полонська-Василенко Н. «Історія України у двох томах», 3-тє видання 1995 року, електронна версія.

Семенов П. «Географическо – статический словарь Российской империи», Санкт Петербург, 1863, т.1, ст. 238-239.

Словник гідронімів України. Київ, наукова думка, 1979, ст. ст. 9, 222.

Стрижак О.С. «Гідронімія Полтавщини фіто – зоографічного семантичного ряду», в книзі: «Українська діалектологія і ономастика», Київ, 1964.

Стрижак О.С. «Назви річок Запоріжжя й Херсонщини», Київ, 1967, ст. 62-63.

Татищев В.Н. «История российская», Москва – Ленинград, 1962-1963, т. ІV, ст. 914.

Тойнби А. Дж. «Постижение истории», Сборник. Москва, издательство «Прогресс» 1991, ст. ст. 102, 133, 141, 183-186.

Толчко П.П. «Кочевые народы степей и Киевская Русь», Киев, Абрис, 1999, ст. ст. 71, 81.

Трубачев О.Н. «Названия рек правобережной Украины», Москва, 1968, ст. 126-128. 144.

Фасмер М. «Этимологический словарь русского языка», Москва, «Прогресс», 1986, т. І, ст. ст. 139,163; т. ІІ, ст. ст. 131, 276; т. ІІІ, ст. ст. 12, 547.

Шахматов А.А. «Введение в курс истории русского языка : исторический процес образования русских племен и наречий», Петроград, 1916, ст.49

Эварницкий Д.И. «Вольности запорожских казаков». Санкт Петербург, 1890, ст. ст. 130, 138

Яворницький Д.І. «Історія запорізьких козаків у трьох томах», Київ, Наукова думка 1991, т.2, ст.182; т.3, ст. ст. 122, 490.

ДОДАТОК №1

Список гідронімів басейну ріки Інгулець,

Баштанка

б., п. Інгульця; Баштанка (1888, МХГ, ІІІ, 26); пор. смт Баштанка Миколаївськ. обл.

Баштина

р., л. Бокової п. Інгульця п. Дніпра; Кіровоградська обл.; Баштына (1876 ПХЕВ, ХХІІ, 40); Баштина (1888, МХГ, ІІІ, 27); Баштина (КРУ, 127); пор. с. Баштине Долинського р-ну Кыровоградськ. обл.

Безім'яна

б., л. Бешки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Безъименная (1876 ПХЕВ, ХХІІ, 403).

Березівка

потік, л. Інгульця; нп Косівка Олександрійського р-ну, Олександрія Кіровоградської обл. (1876 ПХЕВ, ХХІІ, 402; 1888, МХГ, ІІІ, 121; СНМ, Хрс, 33); Березовка (1876 ПХЕВ, ХХІІ, 402; 1888, МХГ, ІІІ, 121; СНМ, ЕК, 49; Машт. Дн., 92) Березівка (КРУ, 126; 1964, МЕ); пор. с. Березівка Олександрійського р-ну (там же)

Петровський р-н Кіровоградської обл. Довж. 27 км, пл.. бас. 287 км2. Бере початок поблизу с. Іванівна. Ширина долини до 2,4 км, глиб. 25-30 м. Річище слабозвивисте, пересічна шир. 2 м. Похил річки 0,32 м/км. Живлення переважно снігове та дощове. Льодостав нестійкий. Замерзає у грудні, скресає у березні. Стік Березівки частково зарегульований ставками (для потреб зрошування).

Березкова

р., пр. Мокрої Березівки л. Інгульця Олександрійського р-ну Кіровоградської обл.; Березкова (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 402)

Березнигова

б., л. Інгульця Кіровоградська обл.; Березняговата (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 397); Березнігова (КРУ, 127).

Березнягувата

бб., 2)п. Бешки п. Інгульця Кіровоградська обл.; Березнягувата (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 403);

3) пр. Боковенької п. Бокової п. Інгульця; Березнягувата (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 404);

Березовець

2) потік, л. Інгульця (Машт. ДН., 92; КРУ, 127); як пр. Березівки л. Інгульця (ОСОНК, І, 67); Березовецъ (ОСОНК, І, 67; Машт. ДН., 92); Кіровоградська обл.;

Бечиця

р., Бас. Інгульця; Бечица (ОАІМ); Дніпропетровська обл..

Бешка

р., П. Інгульця; Кіровоградська обл.; Бешка (МХГ, ІІІ, 1888, 23, Величко, 31; СНМ, Хрс, 47; ИЗК, І, 55); Бешка (ОСОНК, І, 67); БЂшка (Борисов 18; МАШТ, ДН. 92); Вежца (ЗООИД, ХХVІІ, 22); Бєшка (КРУ, 127) Бєшка (ОКІМ)

Знам’янський, Олександрійський, Петровський р-ни. Довж. 56 км., пл.. басейну 657 км2. Бере початок біля с. Володимирівки. Долина Бешки трапецієвидна, шир. 1,5 км., глиб. До 40 м. Річище у верхів’я звивисте, пересічна його шир. 5 м. Глибина до 1,7 м. Похил річки 1,4 м/км. Живлення переважно снігове та дощове. Льодостав не стійкий з грудня до березня. Бешка зарегульована невеликими водосховищами і ставками. Воду використовують для зрошування та водопостачання.

Бидцева

р., пр. Кам’янки л. Інгульця; Кіровоградська обл.; Бидцовая (ВЗК, 138)

Біла Балка

р., пр. Боковенької п. Бокової п. Інгульця; БЂлая Балка (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 404)

Біла Криниця

р., п. Інгульця; Херсонська обл.; БЂлая – Криницы (ВЗК, 140); пор. смт. Біла Криниця Великоолександрівського р-ну Херсонської обл.

Бокова

р. п. Інгульця; Боковая (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 404; ВЗК, 140; 1888, МХГ, ІІІ, 26; СНМ, Хрс, 55; Машт., Дн., 92); Бокова (КРУ, 127).

Річка у Долинському р-ні Кіровоградської обл., та Криворізькому р-ні. Права притока Інгульця (впадає у Карачунівське водосховище). Довж. 72 км., пл.. басейну 1320 км2. Бере початок біля с. Варварівки. Долина трапецієвидна, шир. 2 км. Річище у верхівї звивисте, шир. до 10 м. Глибина до 2,7 м. Похил річки 1,5 м/км. Основна притока Боковенька (права). Живлення снігове та дощове. Льодостав не стійкий з грудня до березня. Бешка зарегульована невеликими водосховищами і ставками. Воду частково використовують для с.-г. водопостачання. Річка зарегульована ставками (у пониззі).

Боковенька

р., п. Інгульця; Боковенька (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 404; 1888, МХГ, ІІІ, 26; СНМ, Хрс, 45; ВЗК, 140; Машт., Дн., 92)

річка у Долинському р-ні Кіровоградської обл., Казанківському р-ні Миколаївської обл. та Криворізькому р-ні. Права притока Бокової. Довж. 61 км., пл.. басейну 645 км2. Бере початок біля с. Василівки. Долина трапецієвидна, шир. до 1 км. Річище спрямлене, шир. до 15 м. Глибина до 2,5 - 4 м (у пониззі). Похил річки 1,6 м/км. Основна притока Очеретяна (права). Живлення снігове та дощове. Льодостав не стійкий з грудня до березня. Бешка зарегульована невеликими водосховищами і ставками. Річка зарегульована ставками у пониззі – Христофорівське водосховище. Воду частково використовують для с.-г. водопостачання. У долині Боковеньки – Веселі Боковеньки.

Бочкувата

б., п. Боковенької, п. Бокової, п. Інгульця; Бочковита (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 404); Бочковата (1888, МХГ, ІІІ, 29)

Вакурина

р., п. Бешки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Вакурина (ЗООИД, XXVII, 22).

Верблюжка

р., п. Інгульця смт. Петрове Кіровоградськ. обл.(1953 МЕ); Верблюжка больш. (ОСОНК, І, 67); Верблюжка (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 403; 1888, МХГ, ІІІ, 19; 1752, ВЗК, 18; СНМ, Хрс, 58); Большая – Верблюжка (ВЗК, 140); Б. Верблюжка (Машт., Дн., 92); Верблюжка (1953, МЕ; КРУ, 127); пор. с. Верблюжка Новгородківськ. р-ну Кіровоградської обл.

Вербова

17) р., л. Висуні п. Інгульця; Миколаївська обл.; Вербовая (ОСОНК, І, 67; ВЗК, 140; Машт., Дн., 93); Werbowa (SG, XIII, 218); Вербова (КРУ, 128); пор. с. Вербове Казанківського р-ну Миколаївської обл.

Річка у Казанківському р-ні Миколаївської обл. та Широківському р-ні Дніпропетровської обл. Ліва притока Висуні. Довж. 48 км., пл.. басейну 457 км2. Долина шир. до 0,8 км. Глибина 20 м. Річище звивисте, шир. 2 м. Похил річки 1,8 м/км. Живлення снігове та дощове. Замерзає на початку грудня, скресає на початку березня. Льодостав не стійкий. Річка зарегульована ставками. Воду використовують для зрошення.

Вербова Лоза

б., пр. Інгульця; Кіровоградської обл.; Вербовая Лоза (1888, МХГ, ІІІ, 19); пор. кол. с-ще Вербова Лоза (терпер у складі м. Олександрія) Кіровоградськ. обл.

Верхня Березівка

р., л. Інгульця; Верхняя – Березовка (ВЗК, 138).

Весела

б., пр. Боковенької п. Бокової п. Інгульця; Веселая (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 404)

Висунь

р., п. Інгульця; Миколаївська обл.; Isun (Тумн., карта); Высунь, Высунъ (Машт., Дн., 93); Вулсунь (ВЗК, 140); Висунь (КРУ, ); Исунъ (Машт., Дн., 93); Исунь (Шмидт, І, 24; ИЗК, І, 12; ОСОНК, І, 67; ВЗК, 140); Висунь (ОСОНК, І, 67; 1876, ПХЕВ, ХХІІ, 405; СНМ, Хрс, 17; ВЗК 140; Машт., Дн., 93); Wisun (SG, XIII, 618; Rozw., 269); пор. нп. Висунськ Березнегуватського р-ну, Висунь Казанківськ. р-ну Миколаївської обл.

Річка у Казанківському, Березнигуватському та Снігурівському р-нах Миколаївської обл. Права притока Інгульця. Довж. 196 км., пл.. басейну 2670 км2. Бере початок біля с. Вишневого в межах причорноморської низовини. Долина у верхівї симетрична, у нижній течії терасована, асиметрична, шир. до 3 км. Річище у верхівї течії випрямлене, у нижній - - завивисте, шир. до 20 м. Глибина від 0.8 до 1,5 м. Похил річки 0,9 м/км. Основна притока Вербова (ліва). Живлення переважно снігове. Льодостав з грудня до березня. Гідрологічний пост біля смт. Березнигуватого (з 1925). Висунь зарегульована численими (бл. 150) ставками та невеликими водосховищами. Воду використовують для водопостачання і зрошування. На окремих ділянках річище Висуні розчищене.

Візнянка

р., л. Інгульця; Кіровоградська обл.; Вознянка (ОСОНК, І, 67; Машт. Дн., 92)

Власівський

р., п. Інгульця; с. Петрове Знамянськ. р-ну Кіровоградської обл. (1888, МХГ, ІІІ, 32); Власовка (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 397); Власовская (1888, МХГ, ІІІ, 32; ОСОНК, І, 67); Власовскій (Машт., Дн., 92).

Вовнянка

3) дж. л. Інгульця; Вовнянка (КРУ, 127).

Вовча

бб., 30) пр. Сухої Верблюжки п. Інгульця Кіровоградської обл.; Волча (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 404)

б., л. Саксагані л. Інгульця; Дніпропетровська обл.

Водяна

бб., 72) п. Бокової, п. Інгульця; Водяна (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 404); Водяная (1888, МХГ, ІІІ, 27); пор. с. Водяна Долинського р –ну Кіровоградської обл.

82) п. Інгульця; Кіровоград Водяна (ОСОНК, І, 67; ИНС, І, 236); Водяная (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 406; 1888, МХГ, ІІІ, 26)

Гараськова

б., пр. Бокової п. Інгульця; Гараськова (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 404).

Глиняна

8) б., п. Бешки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Глиняна (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 403); Глиняная (1888, МХГ, ІІІ, 25).

Грузька

бб., 1) л. Бокової п. Інгульця; Грузская (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 404; 1888, МХГ, ІІІ, 27); Грузька (КРУ, 127); пор. с. Грузьке Криворізького р-ну Дніпропетровськ. обл.;

9) п. Бешки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Грузская (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 403).

Грушувата

б., л. Інгульця; Херсонська обл.; Грушовата (КРУ, 128); Грушувата (ОКІМ);

Демурина

2) р., п. Саксагані л. Інгульця; Дніпропетровська обл.; Делурина Машт., Дн., 93); Демурина (КРУ, 128); пор. с. Демурино – Варварівка Пятихатськ. р-ну Дніпропетровськ. обл.

Домаха

б., п. Інгульця; Домаха (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 397; 1888, МХГ,ІІІ,26)

Дубова

бб., 17) п. Бешки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Дубова (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 403)

36) пр. Інгульця (нижче Бешки); Кіровоградська обл.; Дубовая (МХГ,ІІІ,25); пор. с. Дубівка Новгородківського р-ну Кіровоградської обл.

Дуброва

б., п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Дуброва (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 397).

Жива

р., л. Інгульця Кіровоградської обл.; Живая (1888, МХГ, 20; Машт., Дн., 92); Жива (ОКІМ)

Жовта

1) р. л. Інгульця; нп Петрове Кіровоградськ. обл., Жовте П'ятихатськ. р-ну Дніпропетровськ. обл. (1953, МЕ); Желтая (Машт., Дн., 92; 1876 ПХЕВ, ХХІІ, 401-402; 1888, МХГ,ІІІ,23; ОСОНК, І, 67); Желтыя воды (ИИЗК, І, 48); Жовта (1953, МЕ; КРУ, 127)

Жовтенька

5) б., п. Лозуватки п. Саксагані л. Інгульця; Жолтенька (Машт., Дн., 92); як п. Комісарки п. Лозуватки; Жовта (КРУ, 127); Дніпропетровськ. обл.

Зарудна

б., п. Бешки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Зарудня (СНМ, Хрс, 41); Зарудная (1888, МХГ, ІІІ, 24)

Зелена

11) р. л. Інгульця (КРУ, 27); с. Зелене Петрівського р-ну Кіровоградськ. обл.; Зеленая (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 401; 1888, МХГ,ІІІ,22; Машт., Дн., 92; ИИЗК, І, 55; ВЗК, 138; СНМ, Хрс, 57; ИНС, 20); Зелена (1953, МЕ; КРУ,


Сторінки: 1 2 3 4 5