Станом на сьогодні у нас: 141826 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент








Реферат на тему:

Культура Індії

Індія як державне утворення знаходиться на півострові Індостан на півдні Азії між Аравійським морем і Бенгальською затокою, на 2 тис. км впродовж і 1,7 тис. км ушир, загальною площею близько 3,5 млн км2. Має велику долину довжиною в 3000 км, шириною 250—300 км між Гімалаями і Деканом, намулену ріками, з тропічним мусонним і сухим кліматом, ка-тастрофічними повенями влітку річок Ганг, Брахмапутра та Інд. Це один із землеробських районів світу.

Індійська культура посідає одне з чільних місць в історії світової культури. Вона характеризується грандіозними до-сягненнями протягом більш ніж тритисячолітнього періоду розвитку. Їй при гаманці не тільки довговічність, а й твор-че сприйняття досягнень чужоземних культур та здатність не втрачати власні основоположні цінності. Спадкоємність індійської культури значною мірою грунтується на соціаль-них інститутах (варни, касти, сім'я) і великому поширенні загальновживаного переліку релігійних цінностей серед станів та общин. Характерною рисою культури Індії є те, що в ній ми зустрічаємось з численними релігіями, які взаємодіють між собою. Другою такою рисою є те, то вся індуїстська література, як релігійна, так і світська, вщент сповнена натяками сексуального змісту та статевої симво-ліки і відверто еротичних описів.

Початок стародавності індійської культури відноситься до другої половини III тис. до н. е., а нижню межу визна-чають VI, IX і навіть XII ст. н. є. Ми ж умовно окреслимо нижню межу першими століттями нашої ери, не виходя-чи, таким чином, за хронологічні рамки проблеми.

Перші відомі нам центри індійської культури існували вже в III тис. до н. є. на берегах Інду, однак справжнього розквіту вона досягла в II тис. до и. е., в епоху "Рігвед". На основі великого зібрання гімнів "Рігвед" було витво-рено своєрідну духовно-світоглядну систему індуїзму — серцевину індійської культури. В цю ж епоху склався поділ суспільства на касти — явище, без з'ясування якого не-можливо зрозуміти характер та своєрідність індійської культури. Саме в "Рігведах" були обгрунтовані морально-правові мотиви поділу суспільства на чотири стани (вар-ни) — брахманів (жерців), кшатріїв (воїнів), вайшвів (землеробів, ремісників) і шудрів (слуг).

Було вироблено цілу систему життя і поведінки люди-ни залежно від стану. Наприклад, законним вважався лише шлюб у межах однієї варни (ендогамія), це ж стосувалося вибору професії, заняття певним ремеслом.

Індійська каста — результат тривалого процесу станов-лення виробничих, правових та культурних відносин між людьми, які поділені між собою за походженням, про-фесією, звичаями та законами. Остаточний поділ суспіль-ства на каст закріпився у період раннього середньовіччя і становить надзвичайно складне явище: так, у 1947 р. на час проголошення Індії незалежною державою кількість каст досягла майже 3,5 тис.

З індійського епосу найвідоміша поема "Рамаяна" (IV— II ст. до н. е., написана на санскриті). У центрі поеми — бо-ротьба царя Рами проти демонів (ракшасів). У середньовіччі поема стала однією із священних книг індуїзму. Майже про-тягом тисячоліття створювався давньоіндійський епос "Махабхарата" (18 книг) на геми етичні, релігійно-філософські з використанням міфологічних та історичних сюжетів.

Перші імперії заявили про себе в IV ст. до н. е., коли численні королів-ства й племінні організації об'єдналися під владою династії Маур'я. За імператора Ашоки (ІІІ ст. до н. є.) держава досягла найбільшого розквіту і розширення; у ці часи державною релігією став буддизм. У період існу-вання імперії династії Гуптів (IV — V ст.) настала золота доба індуської культури.

Культура Індії, її специфіка, почала складатися ще в IV тис. до н. є. Що-правда, це не була широкознана давня культура. Але сучасні археологічні дані засвідчують, mo цей регіон був осередком активної людської життє-діяльності цивілізаційного рівня, подібного до того, який уже існував у до-линах Тигру і Євфрату. Нілу. Це була так звана індійська цивілізацій, яка ще відома за місцем відкритих археологами поселень — Мохенджо-Даро й Хараппи. Є чимало підтверджень спільності з культурою Месопотамії та Єгипту завдяки контактам з цими країнами. Для хараппської культури ха-рактерні були високий півень землеробства на поливних землях, інженерного будівництва, урбаністичний спосіб життя з досконалою для тих часів технологією обробки металів (мідь, бронза), каменю, керамічного вироб-ництва, використання транспортних засобів, розвинена торгівля, як внут-рішня, так і зовнішня. У храмах були спеціальні кімнати для обмивання з добре розвиненню каналізаційною системою. Хараппська цивілізація мала теократичний характер, уній панували "незмінні традиції храму". Так уже сталося, що найдавніша індійська культура відома переважно за матеріаль-ними залишками (стародавню писемність повністю розшифрувати ще не вдалося), і вони свідчать, що деякі образи релігійних культів виявляють тенденції наслідування харапської цивілізації наступною культурою, яка не була принесена лише індоєвропейськими завойовниками аріями, котрі нібито не тільки політично, а передусім культурно підкорили собі ав-тохтонне населення Індостану. Хоча, закономірно, взаємовплив був три-валий час.

У змішаній індійській культурі велику роль відіграла також міфологія, яка стала синтезом арійських дравідійських мунда та інших фантастич-них елементів. Арійські племена гіпотетично вважаються пращурами українців, що принесли в Індію свою мову — санскрит (у перекладі — упо-рядкована, доведена до досконалості).

Найдавнішою пам'яткою давньоіндійської народної творчості є Веди, індо-іранські тексти, що виникли в XV—V ст. до н. є. і написані ведичним санскритом. Вони складаються з 4 самхіт: "Рігведи", "Самаведи". "Яджурведи", “Атгарваведи" — збірок мантр, які містять найдавніші здобутки індійської філософської думки. До Вед належать також Брахмани — екзе-гетичні тексти. Араньякн — містичні тексти. Упанішади — тексти, які містять основні концепції індійських філософських систем. Тексти Вед в індуїзмі вважаються священними, переказаними через одкровення.

Ведизм — найдавніша відома з Вед форма індуїзму, яка виникла внаслі-док взаємного впливу вірувань аріїв і первісних жителів Індії. Це вид бага-тобожжя з монотеїстичними тенденціями, віра в існування космічного порядку (рута), який з'єднує всі елементи Всесвіту; розроблений жертов-ний культ, який відправлявся через спеціально підготовлених жерців.

Найцінніші культово-звичаєві пам'ятки ведійської течії — це художні тексти у віршах і прозі, гімни., урочисті вірші, легенди та тлумачення ритуа-лу філософські діалоги і міркування.

Взагалі ведійська віра, яку породила міфологія, — це найраніша стадія формування індійської релігії — індуїзму що поширювався в індоарійських племенах. Характерною її рисою було обожнювання сил природи (порівняйте з дохристиянською релігією, язичництвом Київської Русі), часто в міфологічних розпливчастих образах. Основа культу — жертво-приношення, що супроводжується складним ритуалом, який виконується брахманами, велике значення мали магічні обряди.

Найшановнішими були боги ведійсько-арійського пантеону — Вару-на, Індра, Ангі. Сама. Із цієї релігії розвинувся брахманізм (І тис. до н. є.) з верховними божествами — Брахмою, Вишну і Шівою; важливу роль відігра-вали анімістичні уявлення, культ предків. Складний ритуал брахманів, су-вора регламентація життя, аскетичні подвиги розглядались як засіб, що забезпечує за законом карми (дійство, що впливає на характер нинішньо-го і наступного існування) краще перевтілення душі (сансара) і остаточне звільнення від ланцюгів переродження.

Іншим важливим фактором, який зумовив специфіку індійської культури, була система громадсько-політично-го життя заснована Буддою у другій половині 1 тисячоліт-тя до н. є. Особливого розвитку державно-політичне жит-тя на принципах буддизму набуло за часів царювання Ашоки (середина НІ ст. до н. е.). Збереглися численні едик-ти — вибиті на камені за наказом царя написи, розшифру-вання яких дає змогу реконструювати форму державного життя, мораль та культуру стародавніх індійців. З'ясовано, що Ашока пропагував і утверджував у своєму царстві до-сить цікаві морально-політичні принципи,, які базувалися на буддизмі. У культурі центральне місце відводилося релігії, що мала духовно єднати розірване на варни сус-пільство. Ашока висунув ідею завоювання світу не шляхом збройних нападів на сусідів, а через проголошення вчення Будди, на якому базувалося справедливе правління краї-ною, тобто через добрий приклад праведного життя взагалі. Звідси ті дивні, як на той час, принципи людяності в уп-равлінні державою, які пропагував Ашока. Підданих він оголосив своїми дітьми, для управління якими застосову-вав учення про ахімсе — незашкодження людям і твари-нам. Хоча пізніші наступники зігнорували ці принципи і проводили типову загарбницьку політику зовні і тоталітар-но-диктаторську всередині країни, все ж в індійській куль-турі залишилися досить глибокі сліди ашокизму. Так, за-гальновідомий вплив на весь світ політики ненасидьства, яку провадив Махатма Ганді і завдяки якій Індія здобула незалежність, — політики, яка знаходить все більше при-хильників і сьогодні.

На художню культуру давньоіндійського суспільства гли-бокий вплив справили індуїзм, буддизм та іслам, засновані на таких своєрідних філософських системах пояснення світу, як джайнізм, брахманізм, локаята та ін. Художньо-образне сприйняття через призму названих релігійних та філософсь-ких систем відзначається витонченістю зображення люди-ни і навколишнього світу, досконалістю архітектурних форм. З цього погляду вражають фрески печер Аджанти та скельні храми Еллори. Одним із чудес світу є храм Кайласа. Це справді унікальна пам'ятка архітектури: протягом 150 років стародавні майстри вирубували цей храм у скелі, оздобив-ши його численними скульптурними фігурами та барельє-фними композиціями від цоколя до пірамідальних веж. У старому Делі серед відомих пам'яток давнини збереглося місто-фортеця Лад-Кот (кінець Х.11 от.) із унікальною цільно-залізною колоною, вік якої понад 150 тис. років. Поверхня цього металевого велета й досі блискуча і не ушкоджена іржею. Віднайти призначення колони — завдання для вче-них майбутнього.

Характерною рисою староіндійської культури залишав-ся сексуальний зміст: статева символіка, виражена у ху-дожніх образах, ідеї поклоніння богу кохання — Камі. Грунтувався цей зміст на тому, що індійці розглядали шлюбну пару бога і богині як уособлення процесу косміч-ного творення. Тому зображення божественної пари в міцних взаємних обіймах досить поширене і сьогодні в індійських храмах.

Джерела театру. Театр виникає зі стародавніх мисливських і сільсько-господарських ігор, масових матеріальних і карнавальних дій, релігійних обрядів, що неоні в собі елементи забави, діалогу, перевдягання, музики, співу, танцю, використання масок. Міфопоетичну свідомість окремих епох визначив як трагедійний, так і гострокомедійний характер народ-них ігор, з яких у тісному поєднанні з фольклорною епічною традицією почали викристалізовуватися окремі первинні форми театральної твор-чості як такої.

Незважаючи на певну спільність зародження видовищ, у різних народів цей процес відбувається по-своєму. Багатий і своєрідний театр, неповто-рюваний у своїх стародавніх традиціях, склався на Стародавньому Сході, в Індії, Китаї, Японії та інших країнах. Так, театр в Індії виник у глибоку давнину й досяг найвищого свого розвитку наприкінці стародавньої епо-хи, у період імперії Гуптів (IV—V ст.), але через 2—3 століття почав занепа-дати, зберігши свої традиції, композиції, стилі й навіть мову лише в сан-скритській класичній драмі, пов'язаній з живою театральною традицією епохи стародавності та раннього Середньовіччя.

На жаль, ні про авторів п'єс, ні про суть драми відомостей майже немає, за винятком п'єс поета, теолога і філософа І—II ст. н. є. Ашваггоші, в яких уже чітко виступає оформлення п'єси, що включає пролог, події на акти і заключне благословення у формі віршів і прози; а також трактату "Натья-шастра" (Настанови у театральному мистецтві), що подає правила акторсь-кої гри, постановки вистави і написання драматичних творів. Тут є лише натяки на генетичний зв'язок театру зі стародавніми культовими містерія-ми та імпровізованими сміховинними діями, створеними ніби самим бо-гом Брахмою і розігруваними на святі Індри за змістом боротьби богів з асурами (демонами) та ритуалами родючості.

Вистави відбувались або в особливих театральних приміщеннях, або просто неба; актори виступали багато годин чи навіть кілька днів. Глядачів, як свідчить "Натьяшастра", збиралося дуже багато, і вони бурхливо ви-словлювали своє захоплення чи невдоволення грою акторів, змістом текстів. У межах імперії Гуптів була об'єднана майже вся Індія, відбувалося значне піднесення соціального і духовного розвитку (IV—V ст. н. е.). Дра-матургія цього періоду дійшла до нас лише фрагментарно — твори таких поетів, як Бхаса ("Побачення вві сні Васвадата"), Шурдака ("Глиняний візок"), Калідаса ("Шакунтала") та ін. Середньовічна драма, продовжуючи традиції стародавності, набула і нових тенденцій, зокрема в п'єсах Харші ("Ратнавалі"), Бхавабхуті ("Малаті і Мадхава"), Ваваручі ("Закохані") VII— VIII ст.

Великим шовковим шляхом з Індії до Аравії, на Близь-кий Схід не тільки перевозилися товари, але й відбувався жвавий культурний обмін. Індія в цьому процесі відіграла значну культуротворчу роль.

Література:

Греченко В.А, Чорний У.В., Кушнерук В.А., Режко В.А. Історія світової та української культури: Підручник для вищ. закл. освіти. – К. Літера, 2000. – 54-57 с.

Історія української та зарубіжної культури: Навч. посіб. С.М. Клабчук, В.Ф. Остафійчук. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання – Прес, 2004. – 63-67.