Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Товарне виробництво

Товарне виробництво. Гроші

План

1. Товарне виробництво. Умови виникнення, розвиток і форми

2. Товар і його властивості. Величина вартості товару. Теорії вартості

3. Виникнення, суть і функції грошей

4. Еволюція грошей. Товарні, металеві, паперові та банківські гроші

5. Грошова система. Конвертованість грошей

6. Грошовий обіг та його закони. Грошова реформа в Україні

Товарне виробництво. Умови виникнення, розвиток і форми

Першою формою господарства, яка існувала протягом віків, було натуральне виробництво. Продукти праці в ньому призначалися для задоволення потреб безпосередніх виробників життєвих благ, тобто для внутрішньогосподарського споживання. Для натурального господарства характерні нерозвинутість суспільного поділу праці, замкнутість, відсутність зовнішніх зв'язків, примітивна техніка і технологія, загальна патріархальність виробництва.

В усіх докапіталістичних формаціях виробництво в основному було натуральним. Господарство первісних общин і патріархальних селянських сімей, латифундій у рабовласницьких державах і середньовічних феодальних маєтків носило натуральний характер. У цих господарствах існував замкнутий рух продукту, який, як правило, не виходив за їх межі. Кожна господарська одиниця забезпечувала себе всіма необхідними продуктами.

На зміну натуральній формі господарства поступово приходить товарна форма виробництва, яка тривалий час існує поряд із натуральною, проникаючи в неї і розкладаючи її. Остаточний розклад натурального виробництва як основної форми господарювання відбувається в епоху пізнього середньовіччя — епоху зародження та розвитку капіталізму.

Розвиток суспільного поділу праці приводить до того, що обмін стає все частішим і натуральні господарства поступово перетворюються В товарні. Продукт праці в товарному господарстві призначається не для власного споживання, а для продажу на ринку, бо господарства спеціалізуються на виробництві окремих видів продукції. Вони виробляють її значно більше, ніж потрібно для задоволення власних потреб і в той же час не виробляють достатньо іншого продукту. Тому потрібен обмін.

Товарне виробництво — це така форма організації суспільного виробництва за якої продукти виробляються для обміну. Виробники тут спеціалізуються на виготовленні певної продукції, що зумовлює необхідність обміну у формі купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються, стають товарами.

Перетворення натурального виробництва в товарне зумовлене розвитком поділу праці. Але поділ праці лише тоді стає основою формування товарного виробництва й обміну продуктів через ринок, коли відбувається відокремлення виробників як самостійних власників засобів виробництва. Отже, причинами виникнення товарного виробництва були: 1) поділ праці, 2) приватна власність на засоби виробництва, 3) економічна відокремленість товаровиробників.

Розрізняють просте й розвинуте або капіталістичне товарне виробництво (рис. 1.10). Просте товарне виробництво базується на особистій праці власника засобів виробництва. Воно дрібне за своїми розмірами. У формі товару тут виступають лише речові фактори виробництва та готовий продукт. Прагнення простого товаровиробника виробляти більше продукції для продажу на ринку прискорювало процес розшарування виробників, що призводило до збагачення одних і зубожіння інших. І ніякі сили не могли зупинити цей закономірний процес.

Водночас відбуваються істотні модифікації в самих товарних відносинах. З одного боку, з'являються власники грошей і засобів виробництва, з іншого — люди, позбавлені їх, які перетворюються в найманих робітників.

Рис. 1.10. Спільні риси і відмінності товарного виробництва

Таким чином, просте товарне виробництво стало ґрунтом для виникнення капіталістичного господарства і капіталістичних відносин. Цьому процесу значно сприяло й так зване первісне нагромадження капіталу — насильницьке відокремлення виробників від засобів виробництва, а також розвиток купецького та лихварського капіталів. Наслідком цього є те, що виробники позбавляються не тільки засобів виробництва а й предметів споживання і перетворюються в найманих робітників. Це означає, що поряд з ринком засобів виробництва і засобів споживання виникає новий ринок — ринок праці. Така форма господарства, за якої товаром стає не лише продукт людської праці, а й сама робоча сила людини, називається капіталістичним товарним виробництвом.

Оскільки за капіталізму всі або майже всі продукти праці виготовляються як товари і робоча сила е товаром, товарне виробництво набуває загального характеру і стають необхідними постійні економічні зв'язки між людьми щодо обміну товарами.

Таким чином у процесі розвитку суспільного поділу праці натуральне виробництво поступово перетворюється в просте товарне виробництво, а просте — у розвинуте або капіталістичне виробництво.

Воно е основою ринкової економіки. Ринкова економіка — це геніальне досягнення людства, якому нема альтернативи в оглядовій перспективі. Життя показало, що економіка, яка відкидала необхідність розвитку товарного виробництва та ринкових відносин, відкидала й досягнення світової цивілізації, чим прирекла себе на саморуйнування і розпад.

Сучасне товарне виробництво характеризується:

1) поглибленням суспільного поділу праці, розвитком колективного виробництва і колективних форм власності;

2) розширенням форм економічних зв'язків (контракти, замовлення, кооперація праці);

3) державним регулюванням виробництва. Держава регулює грошову систему, фінанси і кредитні відносини;

4) посиленням взаємозалежності товаровиробників;

б) значним розширенням державного виробництва товарів і послуг.

Товар і його властивості. Величина вартості товару. Теорії вартості

Однією з основних категорій ринкового господарства є товар. Товар — це будь-який об'єкт, призначений не для власного споживання, а для продажу. Форму товару можуть приймати будь-які об'єкти. Але більшість товарів — це продукти праці. Тому багатьма економістами товар визначається як продукт праці, виготовлений для обміну на ринку.

Згідно з трудовою теорією вартості в товарі виділяють дві властивості: споживну вартість і мінову вартість.

Споживна вартість — це здатність товару задовольняти якусь потребу людини, бути корисним. Мінова вартість — це специфічна властивість, характерна тільки для товарної форми продукту. Вона полягає в здатності товару в певних пропорціях обмінюватися на інший товар. Кожен товар може обмінюватись на безліч інших у певних кількісних пропорціях. Кількісні пропорції, на основі яких товари обмінюються, свідчать про те, що в них е щось спільне, на основі чого вони прирівнюються й обмінюються. Спільним для обмінюваних товарів є вартість. Вартість — це втілена в товарі абстрактна суспільна праця. Мінова вартість є формою вираження вартості товару, яку саму по собі без порівнювання з іншими товарами виявити не можна. Вартість товару проявляється тільки в обміні.

В економічній літературі нема єдиного тлумачення вартості товару. У період становлення й розвитку капіталізму класики англійської політичної економії В. Петті, А. Сміт і Д. Рікардо створили трудову теорію вартості. Вони вважали, що в основі ціни товару лежить вартість, яка визначається затратами праці. Але А. Сміт вважав, що джерелом вартості в простому товарному виробництві є праця, а в капіталістичному він розглядав вартість як суму трьох видів доходу — зарплати, прибутку і ренти.

Трудову теорію вартості розробляв і К. Маркс. Згідно з теорією К. Маркса джерелом вартості є тільки один з факторів виробництва — жива праця, тобто праця робітників.

На противагу марксистській теорії, представниками прагматичного напряму політичної економії висувались інші теорії. Так, у першій половині XIX ст. французькі економісти Ж.-Б. Сей і Ф. Бастіа створили теорію трьох факторів виробництва. Вони вважали, що вартість створюється у виробництві як результат взаємодії трьох основних факторів — праці, капіталу і землі. Це означає, що джерелами вартості є праця, капітал і земля. Усі вони беруть участь у створенні вартості, частка якої для кожного з них визначається ринком. Кожен із цих факторів створює відповідну частину вартості: праця — заробітну плату, капітал — прибуток, а земля — ренту.

В останній третині XIX ст. набула поширення теорія граничної корисності. її створили представники австрійської школи У. Джевонс, Ф. Візер, К. Менгер, Е.Бем-Баверк, Д. Кларк та інші. На їхню думку, вартість (цінність) визначається мірою корисності блага. Вони розглядали її як суб'єктивну категорію, як оцінку важливості блага з боку людини.

У кінці XIX — на початку XX ст. англійський економіст А. Маршал створив неокласичну теорію вартості. Відкинувши принцип єдиного джерела вартості, він поєднав теорію витрат виробництва з теоріями граничної корисності та попиту і пропозиції. А. Маршал виходив із того, що формування ринкових цін відбувається в результаті взаємодії попиту і пропозиції, та пов'язував зміну попиту з категорією граничної корисності, а пропозиції — з вирішальним впливом витрат виробництва.

У 80-х роках XX ст. набули поширення теорії постіндустріального й інформаційного суспільства, де важливу роль у виробництві відіграє інформація та комп'ютеризація. Це свідчить про появу нового основного джерела вартості, яке пов'язане насамперед з інтелектуальним потенціалом, знаннями працівника, а не з його фізичною силою, як у минулому. У зв'язку з цим з'явилася принципово нова концепція вартості — інформаційна, згідно з якою домінуючим джерелом вартості є переважно інтелектуальна, озброєна науковими знаннями праця.

Сучасні західні економісти поділяють точку зору, згідно з якою в основі вартості лежить не один, а декілька виробничих факторів — праця, капітал, природний фактор (земля), підприємницькі здібності та інформація. На підставі цього вважається, що всі ці фактори створюють відповідні доходи: заробітну плату, прибуток, ренту, підприємницький дохід.

Заперечуючи К. Марксові, його опоненти посилаються на різноманітність і практичну непорівнюваність різних видів праці (фізичної, розумової, кваліфікованої, некваліфікованої, праці в різних галузях виробництва) та на реальну можливість виробництва створювати товари без участі у виробничому процесі живої праці (автоматизоване виробництво), на необхідність враховувати управлінську працю та організаторську діяльність.

Проблема вартості повинна вирішуватися не на протиставленні, а на поєднанні підходів. При визначенні вартості потрібно враховувати і затрати праці (робочого часу), і результати (кількість і якість споживних вартостей).

Обмін товарів на ринку — це процес, у якому відбувається порівнювання і трудових затрат, і суспільної корисності товарів. Якщо ми хочемо з'ясувати суть феномена (явища), що лежить в основі вартості товару, то треба враховувати і затрати, і суспільну потребу в ньому (споживну вартість). Обидва підходи, розглянуті в органічній єдності, доповнюють один одного.

Трудова теорія вартості заперечується ще й тим, що на практиці ціни не просто відхиляються від вартості, а й формуються не навколо вартості, а під впливом попиту і пропозиції. Отже, положення К. Маркса про єдине джерело вартості суперечить практиці.

За способом споживання або використання споживні вартості (товари) поділяються на два основні види: споживчі товари і товари виробничого призначення. До споживчих товарів відносяться продукти, які безпосередньо задовольняють потреби людей як життєві матеріальні та духовні блага (продукти харчування, одяг, взуття, товари культурно-побутового призначення).

Товари виробничого призначення — це речі, які задовольняють людські потреби опосередковано, шляхом використання їх для виготовлення необхідних предметів споживання або надання послуг, тобто це засоби виробництва.

Товаром стають і послуги. Послуга — це споживна вартість живої праці. її своєрідність як товару полягає в тому, що вона не набуває речової форми. Транспорт, наприклад, не виробляє й не продає ніяких речей. Отже, його послуга {переміщення вантажів, людей) — це корисний ефект живої праці. Особливістю послуги є те, що ЇЇ не можна накопичувати, включати до складу речового національного багатства. Вона може бути спожита тільки в момент її виробництва (надання).

Споживну вартість або корисність має будь-який продукт. І можна сказати, що вона є категорією вічною, тобто існує на всіх історичних етапах розвитку суспільства як здатність продукту праці задовольняти потреби людей. Але в товарі споживна вартість набуває суспільного характеру. Це означає, що вона повинна задовольняти потреби не того, хто її виробляє, а того хто її купує.

Виникнення, суть і функції грошей

На стадії виникнення товарного виробництва обмін був рідкісним і випадковим. Досить рідко общини обмінювали свої вироби на інші. Але з розвитком поділу праці, підвищенням її ефективності кількість продукції збільшувалась і обмін ставав частішим, а згодом і регулярним. Він набував характеру ділових господарських стосунків. І коли в обмін стали систематично надходити у великих кількостях продукти праці, виникли певні труднощі, бо потреби обох учасників цього процесу збігалися рідко.

Такі труднощі обумовили стихійне виділення одного товару, на який обмінювались інші товари. У науці він отримав назву загального еквівалента, У різних країнах таким еквівалентом були різні товари: слонова кістка, шкіра, худоба, сіль та інші — переважно ті, які можна було швидше обміняти на інший товар.

Але коли обмін ставав масовим, такий еквівалент не вирішував проблеми. Бо товари, які служили засобом обміну, повинні були весь час перебувати в обігу і обслуговувати акти купівлі-продажу. Вони швидко зношувались і втрачали свою вартість. Крім цього, могли бути інші труднощі. Кожен регіон міг мати свій еквівалент. Розвиток обміну призводить до того, що роль загального еквівалента поступово закріплюється за металами — бронзою, залізом, а потім за сріблом і золотом. Так з'являється грошова форма вираження вартості. Вона відрізняється від попередньої тим, що роль загального еквівалента міцно закріплюється за одним товаром — золотом, яке стає справжніми грішми. Воно було для цього найбільш придатне — досить тверде, тугоплавке, кислототривке,, легко ділиться на частини, трудомістке і тому має високу вартість.

Отже, гроші виникли в процесі розвитку обміну внаслідок виділення з нього окремого товару, який виконував роль загального еквівалента. Вони виконують роль посередника у зв'язках між товаровиробниками і спрощують мінові операції.

Із появою грошей з'являється ціна. Вона визначає суму грошей, яку необхідно заплатити за товар. У різні часи в економічній літературі з'являлися різні теорії походження грошей. Одні вважали, що гроші — це результат угоди, домовленості між людьми. Другі доводили, що гроші впроваджуються державою як інструмент для вимірювання цін товарів. На думку третіх, золото і срібло є грішми за своєю природою. Насправді гроші не є результатом суб'єктивних дій людей чи державних органів. Вони виникли в процесі об'єктивного багатовікового розвитку обміну.

Історично першою формою був натуральний обмін. Він і тепер може мати місце в період економічної нестабільності. Але він має свої недоліки:

1) виникають складнощі в знаходженні партнера з відповідними потребами. Наприклад, працівникові взуттєвої фабрики видали зарплату взуттям. Йому необхідно обміняти її на інші продукти. Звичайно, що знайти партнера,


Сторінки: 1 2