Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Соціалістична економічна система та її еволюція

Соціалістична економічна система та її еволюція

План

1. Соціалістична ідея та основні етапи її розвитку

2. Основні риси економічної системи державного соціалізму

3. Системна криза державного соціалізму і шляхи реформування суспільства

Соціалістична ідея та основні етапи її розвитку

Існування людства супроводжувалось і супроводжується пошуками шляхів його розвитку на основі реалізації певних ідей. Серед них одне з чільних місць належить соціалістичній. Вона пройшла тривалий шлях свого розвитку: від формування до практичного втілення н життя у ряді країн світу.

Виникнення думки про необхідність втілення в життя соціально справедливих відносин між людьми та рівності між ними пов'язане з поділом суспільства на соціально нерівні класи і групи людей. Остаточному оформленню ідей соціалізму сприяло первісне нагромадження капіталу, котре супроводжувалось зубожінням великих мас населення.

Соціалізм - суспільно-економічний лад. що базується на плюралізмі форм власності при домінуванні державної, загальнонаціональному соціально-економічному ціануванні, суспільному управлінні та контролі за розвитком економіки в інтересах людей країни.

Виникнення соціалістичних поглядів сягає в глибину століть. Документальну фіксацію соціалістичних уявлень дослідники знаходять уже у творах Платона. Більш систематизований виклад соціалістичних ідей почався в епоху пізнього Середньовіччя і новітньої лоби. У зв'язку з цим у розвитку соціалістичних поглядів виокремлюють декілька етапів.

Слід підкреслити, що на всіх етапах своєї еволюції вони ґрунтувались на досягненнях наук про суспільство, реалістичних прогнозах, революційному романтизмі як окремих осіб, так і великих груп людей, елементах соціальної утопії. В науковій літературі окреслено декілька етапів розвитку соціалістичного вчення.

Перший з них характеризується як етап утопічного соціалізму. Яскравими теоретиками його основних ідей та положень були Т. Мор, Т. Кампанелла. А. К. Сен-Семон, Ш. Фур'є, Р. Оуен та інші. В їхніх роботах прослідковується розуміння зв'язку між соціальною нерівністю та існуванням приватної власності на засоби виробництва, демократичним самоуправлінням народу, міститься критика приватної власності, експлуатації людини людиною. Теоретики утопічного соціалізму обґрунтовували ідеї централізованої планової системи в межах держави, необхідність ліквідації приватної власності і капіталістичної системи в цілому, намагались обгрунтувати органічний взаємозв'язок гуманізму і соціалізму.

Другий етап визначається як перетворення соціалізму з утопії на науку. На цьому етапі формувалися передумови для подальшого розвитку ідей соціалізму, а саме: посилення економічної та соціальної нерівності, розорення дрібних землевласників і ремісників та їх перетворення на пролетарів, широке використання жіночої й дитячої праці, погіршення становища найманих працівників. Все це викликало появу цілого ряду соціалістичних теорій, котрі пропонували приватновласницьку організацію виробництва і розподілу суспільного багатства замінити на суспільну. Провідна роль серед них належить теоретичному доробку К. Маркса та Ф. Енгельса, котрі стали засновниками наукового соціалізму. Основні положення теорії наукового соціалізму полягають у тому, що розвиток суспільства визначається економічними законами; капіталістичні виробничі відносини базуються на експлуатації найманої праці, яка створює додаткову вартість, котра привласнюється власниками засобів виробництва. Разом з матеріалістичним розумінням історії, теорія додаткової вартості знаменувала перетворення соціалізму з утопії в науку.

Серед інших складових теорії наукового соціалізму слід виділити положення про те, що капіталістичне виробництво у своєму розвитку все більше набуває суспільного характеру і таким чином вступає в суперечність з приватною формою привласнення його результатів. Зростаючий суспільний характер виробництва породжує необхідність планового регулювання розвитку, погодження дій економічних суб'єктів, на заваді якому стоїть приватна власність на засоби виробництва. З розвитком капіталізму класова боротьба між працею і капіталом поглиблюється, загострюється і неминуче веде до знищення капіталістичних порядків і встановлення нового суспільного ладу - соціалізму.

Зміст третього етапу розвитку соціалізму складає криза традиційних уявлень про такий суспільний лад і формування його нового бачення. Йдеться про переосмислення теоретичного арсеналу соціалізму, нагромадженого досвіду Його втілення в життя у ряді країн світу. Це стосується марксистської економічної моделі соціалізму та тієї моделі, котра була втілена в ряді країн світової спільноти.

Основоположники наукового соціалізму вважали, що для утвердження нового суспільного ладу необхідно націоналізувати засоби виробництва і на цій основі можна забезпечити раціональне планомірне виробництво матеріальних благ. При цьому вони виходили з того, що результати праці окремих трудових колективів при організації їх виробничої діяльності за загальним планом, визначатимуться суспільством як суспільно необхідні до того, як вироблена продукція дійде до споживача. Отже, праця при соціалізмі, на їхню думку, має безпосередньо суспільний характер, і тому не потребує визнання на ринку за допомогою купівлі-продажу товарів. З цією метою суспільство в особі держави може заздалегідь здійснювати облік основних потреб, в оптимальних пропорціях розподіляти матеріальні фінансові та трудові ресурси, визначати за допомогою планових цін рівень суспільно необхідних витрат щодо кожного виду продукції, їх корисний ефект. Заохочення трудових колективів та окремих трудівників має здійснюватись не за результатами комерційної діяльності, а відповідно до кількісно і якісно затраченої ними праці. Через те, що працівники є колективними власниками засобів виробництва, то вони не продають свою здатність до праці, бо перебувають в однаковому становищі щодо загальнонародних об'єктів власності. Колективна зацікавленість трудівників у примноженні суспільного багатства забезпечить неухильне зростання продуктивності праці та ефективності виробництва. Внаслідок цього основним соціально-економічним наслідком колективної праці буде зростання суспільного добробуту, гармонійний розвиток особи, всіх членів суспільства.

У більш загальному вигляді в цій моделі можна виокремити шість основних складових. Одна з них - економічне зростання і добробут членів суспільства - визначає стратегічну мету соціалістичного суспільства, а п'ять інших - суспільна власність на засоби виробництва, безпосередньо суспільна праця, планомірність соціально-економічного розвитку, відмирання товарної форми робочої сили, розподіл за працею - належать до засобів її досягнення.

Створена К. Марксом і Ф. Енгельсом теорія соціалізму містить обгрунтування необхідності й можливості встановлення в нових умовах гармонійних відносин між людиною та суспільством, В цілому ця теорія має антиринкове спрямування, а соціалізм постає у вигляді асоціації вільних і рівних виробників. Охарактеризована модель називається державним соціалізмом.

Модель соціалізму, яка була реалізована в СРСР та ряді країн світу, характеризувалася визначальною роллю держави в економіці і її патерналістським ставленням до всіх членів суспільства. У такому вигляді вона остаточно оформилась та утвердилась після здійснення індустріалізації й насильницької колективізації сільського господарства в умовах масового беззаконня й терору. Здійснення цих перетворень змінило за невеликий проміжок часу аграрну державу на індустріальну. Останнє стало реальністю і завдяки самовідданій праці народів колишнього СРСР.

Перед Другою світовою війною модель державного соціалізму була реалізована в СРСР та представлена як єдиноправильна, а після її закінчення втілена в життя в цілому ряді країн Східної та Центральної Європи, в Азії, а трохи пізніше - на Кубі. В науковій та навчальній літературі державний соціалізм оцінюється як грубе спотворення ідеї соціалізму, центром якого мас бути людина, а не держава. З іншого боку, одержавлений соціалізм служив ідеологічним прикриттям тоталітарного режиму в СРСР та в інших країнах, що дає змогу оцінювати таку модель як наочний приклад суттєвих деформацій у розвитку суспільства на засадах ідей соціалізму.

Основні риси економічної системи державного соціалізму

Економічна система державного соціалізму характеризується безроздільним пануванням суспільної власності на засоби виробництва. Монопольне становище в її складі належало державній власності. Це породило всезагальне одержавлення економіки та інших складових суспільних відносин. Монопольне становище державної власності утвердилось внаслідок підміни реального усуспільнення виробництва формальним, здійсненим у процесі зміни майнової приналежності засобів виробництва.

В колишньому СРСР одержавленою була і колгоспно-кооперативна форма власності. Це проявлялося в жорсткій регламентації виробничої діяльності колгоспів з боку державних органів, нееквівалентному використанні їх коштів для розвитку державних підприємств, нав'язуванні цим господарствам засобів виробництва, котрі не завжди їх задовільняли, у втраті принципів госпрозрахунку у відносинах держави з колгоспами.

Одержавлення поширювалось і на відносини особистої власності, що проявлялося у регламентуванні можливостей збільшення трудових доходів населення за місцем основної і неосновної роботи. Це значною мірою зрівнювало особисті доходи, що гальмувало збільшення оплати праці найбільш кваліфікованих працівників, не породжувало мотивації до високопродуктивної праці, гальмувало соціально-економічне зростання суспільства.

Однією з суттєвих характеристик одержавленого соціалізму було те, що за такого суспільного устрою передбачається, що суспільство є єдиним власником. Однак в такому разі об'єкти власності використовуються не завжди ефективно, господарська відповідальність не конкретизується та не персоналізується за суб'єктами господарювання, а ніби покладається на всіх членів суспільства. Звідси - існування системи економічного утриманства, коли за рахунок високорентабельних та ефективних підприємств існували нерентабельні. Тому за неефективну господарську діяльність, як правило, досить часто несли відповідальність ті, хто не мав до цього безпосереднього стосунку.

Поряд з цим відбувалося відчуження працівників віл засобів виробництва: вони ставіли особами, що віддають свою здатність до праці у розпорядження держави, працюють на державних підприємствах на умовах найму. Здійснена в перші роки існування радянської влади націоналізація засобів виробництва не забезпечила організації виробництва на колективних засадах та реально не підпорядкувала його потребам працівників. Трудові колективи та окремі особи будуть ефективно використовувати засоби виробництва, інші об'єкти власності в тому разі, коли вони зможуть самостійно виконувати більшість функцій управління ними.

Складовою частиною моделі державного соціалізму були відносини адміністративної залежності. Вони реалізувались шляхом підпорядкування більшості підприємств нищим органам державного управління. Відповідно до вказівок останніх та за участі апарату управління підприємств на чолі з їх керівниками визначались параметри планів виробництва продукції, постачальники необхідних ресурсів для виробників, споживачі їх продукції, ціни на неї тощо. Регламентувався і процес розподілу та використання доходів. Результати виробничої діяльності трудових колективів оцінювалися залежно від стану виконання планів виробництва продукції або надання послуг. Управління економікою на основі використання команд, адміністративних розпоряджень, унеможливлювало її розпиток шляхом використання ринкових регуляторів (попит і пропозиція, конкуренція тощо) та зміну її структури відповідно до потреб споживачів. Тому одержавленому соціалізму притаманна дефіцитність.

Останню слід розуміти не як нестачу окремих видів продукції, а як загальний дефіцит. Він проявлявся у невідповідності пропозиції засобів виробництва і предметів споживання, обсягу та структури виробництва товарів, надання послуг, а також їхньої якості суспільним потребам. Серед інших ознак дефіцитної економіки слід виокремити диктат "пробника над споживачем, конкуренцію між споживачами за придбання дефіцитних товарів, що давало змогу монополістам-виробникам підвищувати ціни; наявність прихованої інфляції, лімітування матеріальних ресурсів та їх прямий розподіл, існування значної кількості планово збиткових підприємств. Все це створювало сприятливі умови для існування тіньової економіки, представники якої вміло використовували пади одержавленого соціалізму та діяли з метою привласнення значних коштів, незважаючи на всякі заборони, норми закону і правила господарювання в умовах цього суспільного устрою.

Одержавленому соціалізму притаманна також надмірна централізація суспільного виробництва, яка породжує гіпертрофію вертикальних і нерозвиненість горизонтальних зв'язків підприємств і територій. Радянська держава зосереджувала у своєму розпорядженні левову частку виробленого продукту (наприкінці 80-х років до 3/4 національного доходу і близько 4/5 валового національного продукту)1. Така система ставила підприємства й регіони у жорстку залежність від центральних органів державного управління при розподілі матеріальних і фінансових ресурсів.

до того ж створених ними. Серед товаровиробників значну частку складали великі підприємства, якими було зручно керувати з центру. Досить часто вони були малоефективними, але це не було перешкодою для визначення умов реалізації виробленої ними продукції. З іншого боку, споживачі такої продукції не мали у своєму розпорядженні важелів впливу на монополістів-виробників і тому були змушені погоджуватись сплачувати за дорогу та часто неякісну продукцію.

Деформації економічної системи одержавленого соціалізму значною мірою були зумовлені бюрократизацією управління, яка унеможливлює розвиток самоуправлінських основ такої системи. Бюрократизм - система управління економічним та соціальним життям суспільства, яка базується на монополізації функцій певним визначеним колом осіб. Його родовою ознакою є використання службового становища у власних або корпоративних інтересах на шкоду загальносуспільним та державним. До складу бюрократії входить привілейований прошарок державних службовців, наділених певними повноваженнями в межах виконання своїх обов'язків, але використовуваних невідповідним чином. Дж. Б'юкенен, характеризуючи бюрократичну систему, зазначав, що вона не ефективна внаслідок, принаймні, однієї з причин: вона марнотратно використовує ресурси суспільства на догоду фаворитам, довільно дискримінуючи та класифікуючи громадян.

Зменшення рівня бюрократизації управління соціально-економічним розвитком суспільства потребує налагодження ділового контролю суспільних інститутів та населення за діяльністю державних структур, позбавлення їх монополії на інформацію, ресурси, вирішення кадрових питань, прийняття управлінських рішень тощо.

До ознак одержавленого соціалізму належить жорстка залежність економіки від ідеології та політики, котра виникає у процесі зрощення господарських та політичних структур, адже правляча партія була "керівною і спрямовуючою силою" в економіці та інших складових суспільних відносин, діяла як керівне ядро економічної й політичної влади. Останнє було закріплене і в Конституції. За таких умов держава втрачає свою відносну незалежність від керівної партії та її апарату, а господарська діяльність заганяється в жорсткі ідеологічні рамки, самостійність та ініціативність керівників підприємств не підтримується.

В цілому означені характеристики державного соціалізму сприяли утвердженню екстенсивного типу суспільного відтворення, давали змогу мобілізувати у розпорядження держави значні за обсягами ресурси, спрямовувати їх на вирішення цілого ряду таких життєво важливих проблем, як ліквідація техніко-економічної відсталості, створення військово-оборонного потенціалу тощо. Але поряд з цим хронічний характер мав дефіцит товарів широкого вжитку, продовольства тощо, що є свідченням нездатності цієї системи забезпечити задоволення найнеобхідніших потреб людей.

Своєрідною була роль суспільних наук в системі одержавленого соціалізму. Поряд з дослідженням об'єктивних процесів і явищ у світі, його регіонах, в окремих економічних системах вони повинні були пропагувати реальні досягнення та уявні переваги цього суспільного устрою. Поряд з пропагандистською роботою партійних структур, це сприяло деформації суспільної свідомості, коли люди не бачать реальних переваг одержавленого соціалізму, але змушені виявляти зовнішню лояльність до влади.

Неринковий характер одержавленого


Сторінки: 1 2