Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Розподіл національного доходу і споживання

Розподіл національного доходу і споживання

План

1. Розподільчі відносини і формування доходів населення

2. Диференціація доходів населення. Чинники, що її зумовлюють. Бідність

3. Доходи і споживання. Прожитковий мінімум

4. Необхідність перерозподілу національного доходу і доходів населення. Регулювання доходів державою

5. Соціальний захист населення в умовах переходу України до ринку

Розподільчі відносини і формування доходів населення

Розподіл доходів — це складний суспільний процес, у якому визначається частка кожного суб'єкта суспільного виробництва в національному доході. Як це відбувається?

Реалізована на ринку продукція підприємств перетворюється на грошову виручку. Після вилучення з неї вартості спожитих засобів виробництва залишається грошовий дохід або новостворена вартість. У масштабі суспільства вона становить національний дохід.

Отже, національний дохід — це новостворена вартість – загальна сума доходу, отриманого населенням у формі зарплати, прибутку, відсотка і ренти (рис. 3.29).

Рис. 3.29. Національний дохід

Між різними суб'єктами виробничих відносин існують певні вертикальні та горизонтальні зв'язки, через які відбувається розподіл і перерозподіл національного доходу та формування доходів населення. Ці зв'язки полягають у здійсненні певних платежів, дотацій, допомоги тощо.

Первинний розподіл доходів відбувається на основі того, якими факторами володіють, використовуючи їх у виробництві, одержувачі доходів (рис. 3.30). Під первинними доходами розуміють надходження, які привласнюють суб'єкти виробництва від використання певних ресурсів. До них належать такі доходи:

1. Заробітна плата. Це винагорода за найману працю. її одержують наймані працівники.

2. Прибуток. Цей вид доходу привласнюється бізнесменами, які використовують у господарській діяльності свою працю і капітал.

3. Позичковий процент. Це плата за кредитні ресурси різним власникам, які надають їх у позику. Процент можуть отримувати громадяни, юридичні особи і держава.

4. Рента. Це дохід, що одержується у формі орендної плати за використання природних ресурсів і нерухомості. її одержують ті, хто здає землю або інше майно в оренду.

5. Доходи від власності. Ця назва умовна. До цих доходів належать доходи фермерів, дрібних торгівців, ремісників, приватних лікарів, адвокатів, а також кооперативів і партнерств (так званого некорпоративного сектора). Ці економічні суб'єкти використовують у своїй діяльності власну робочу силу, власний капітал, природні ресурси. Отже, вони фактично включають різні види доходів, які практично неможливо розділити.

Рис. 3.30. Структура доходів населення

Підприємці отримують свою основну частину доходів у формі прибутку, робітники — у формі заробітної плати, банкіри — у формі процента, а землевласники — у формі ренти. Це первинні або факторні доходи.

Частина населення у зв'язку із втратою працездатності, з віком або хворобою, втратою роботи не може одержувати доходів , пов'язаних із затратами праці. Вона одержує трансфертні доходи — пенсії, стипендії, допомоги при безробітті, доходи у формі безплатних послуг, субсидій, безплатного проїзду, навчання, пільг на оплату комунальних послуг тощо.

З отриманих доходів усі суб'єкти економічної діяльності сплачують податки та інші платежі до бюджету. Через них здійснюється перерозподіл національного доходу. Унаслідок розподілу та перерозподілу національного доходу, з одного боку, формується державний бюджет, з іншого — доходи населення.

Для оцінки рівня життя і доходів населення використовуються поняття номінальний і реальний дохід. Номінальний дохід — це кількість грошей, одержаних людиною або юридичною особою протягом певного часу. З цієї суми грошей люди сплачують податки, інші обов'язкові платежі. Отже, кількість грошей, що залишається в сім'ї для особистого споживання та заощадження, менша від номінального доходу на суму податків та інших обов'язкових платежів.

Реальний дохід виражається тією кількістю товарів та послуг, яку можна купити на дохід, що залишається в розпорядженні особи з урахуванням зміни цін. Із сказаного вище випливає, що первинні або номінальні доходи не повністю використовуються для задоволення особистих потреб. Вони перерозподіляються через податкову систему та інші обов'язкові платежі.

Основним показником життєвого рівня народу в цілому є середній розмір національного доходу в розрахунку на душу населення.

Диференціація доходів населення. Чинники, що її зумовлюють. Бідність

У ринковій економіці внаслідок впливу певних об'єктивних факторів має місце нерівність у розподілі доходів. Серед економістів нема єдиного підходу до принципів розподілу доходів. Частина їх (переважно марксисти) відстоює рівність у розподілі доходів. Основний аргумент їх полягає в тому, що рівність у розподілі потрібна для максимального задоволення потреб населення. Але внаслідок такого розподілу зменшується зацікавленість до ефективної праці, до збільшення доходів і в багатих, і в бідних. Бо бідні знають, що держава додасть коштів до їхнього бюджету, а багаті вважають, що чим більше матимуть, тим більше в них заберуть і віддадуть бідним.

Прихильники нерівності розподілу доходів вважають, що нерівний розподіл є важливим чинником, який стимулює збільшення обсягу виробництва, а отже й одержання доходу, який може бути розподілений.

Абсолютної рівності досягти неможливо. Бо, з одного боку, господарства володіють різною кількістю ресурсів і, відповідно, одержують різну кількість доходів, а з іншого, навіть якщо припустити, що всі вони є найманими працівниками, як це було в СРСР, то все одно доходи будуть диференціюватися у зв'язку з неоднаковими здібностями людей, рівнем освіти і кваліфікації, різною кількістю членів сім'ї, кількості працездатних.

Високий ступінь нерівності також несправедливий. Надмірна нерівність погіршує можливості розвитку суспільства, обмежує здобуття освіти, кваліфікаційної підготовки для тих членів суспільства, в яких немає для цього достатніх коштів. У період переходу до ринкової економіки в умовах тривалого кризового спаду виробництва, інфляції та гіперінфляції реальні доходи населення сильно знизились, відбулося розшарування суспільства. Країна зіткнулася з наявністю бідності, критерієм якої є розмір доходу на одного члена сім'ї, який дуже часто нижчий від прожиткового мінімуму.

Ринкова економіка допускає високий ступінь нерівності. Які ж причини її породжують? Основними чинниками є такі (рис. 3.31):

1. Відмінності в здібностях. У різних людей різні фізичні та інтелектуальні здібності. Люди, що мають високі інтелектуальні здібності, високу кваліфікацію, можуть мати високооплачувану роботу.

2. Освіта і навчання. Люди суттєво відрізняються за рівнем освіти, професійної підготовки, а тому мають різні можливості заробляти. Але не всі мають можливості закінчити вищий навчальний заклад, оскільки безплатне навчання звужується. Здобуття освіти обходиться дорого.

3. Професійні смаки і ризик. Одні готові працювати на важких, непривабливих роботах, наприклад, добувати вугілля, виплавлювати сталь, і тому більше заробляють. Деякі намагаються працювати у двох місцях. Інші йдуть на ризик і виконують небезпечні роботи.

4. Володіння власністю. Частина людей володіє великою власністю — будівлями, машинами, підприємствами, цінними паперами — і одержує великі доходи від власності.

5. Панування на ринку. Підприємницький хист, уміння вибрати вдалу "нішу" для вкладання капіталу, впливати на ціни, швидко реагувати на зміни кон'юнктури ринку також є важливим фактором у нерівності доходів.

6. Щаслива випадковість, зв'язки, нещастя і дискримінація. Ці фактори роблять великий вплив на рівень доходів багатьох людей. Іноді високі доходи пов'язані з відкриттям корисних копалин, а контактами з діловими людьми, урядовцями. З іншого боку, є фактори, які негативно впливають на доходи сім'ї. До них можна віднести різні нещасні випадки, тривалу хворобу, смерть годувальника, безробіття, стихійні лиха.

Рис. 3.31. Чинники, що зумовлюють диференціацію доходів

Вплив розглянутих факторів диференціює суспільство на багатих і бідних. Що ж таке бідність? Поняття "бідність" є відносним. Вона визначається у порівнянні рівня життя різних верств населення. Бідність характеризує рівень життя людей, доходи яких суттєво відрізняються від середнього рівня достатку, досягнутого в даній країні.

Європейська комісія до найбідніших верств населення відносить тих, у кого середньодушовий дохід не перевищує двох третин цього показника по країні. Отже, ринкова економіка рівності і справедливості в розподілі доходів не забезпечує.

Доходи і споживання. Прожитковий мінімум

Основним показником життєвого рівня народу в цілому є середній розмір національного доходу в розрахунку на душу населення. Він відображає загальний рівень добробуту народу.

Величина реальних доходів і рівень та структура споживання населення залежать від таких основних факторів:

1) розмірів грошових та натуральних доходів;

2) рівня цін на предмети споживання та послуги;

3) розмірів квартирної плати та ціни комунальних послуг;

4) обсягу безплатних і пільгових послуг;

5) розмірів податків.

Певний вплив роблять також наявність безробіття, тривалість робочого дня, соціальний захист тієї частини населення, яка має низькі доходи.

Найповніше відображають рівень добробуту населення сімейні доходи. Сім'я являє собою групу осіб, які пов'язані родинними стосунками і спільно ведуть господарство. Основними джерелами доходів сім'ї є:

1) заробітна плата;

2) доходи від особистого підсобного господарства;

3) від фермерського господарства;

4) від індивідуальної трудової діяльності;

5) від власності;

6) від трансфертних виплат.

Основним видом доходів є заробітна плата. Сімейні доходи використовуються для трьох основних цілей:

1) для сплати податків;

2) для задоволення потреб у продуктах харчування та інших благах;

3) для заощадження.

Досвід багатьох країн показує, що в розподіл доходів повинна втручатися держава і певною мірою регулювати його. Вона повинна встановлювати прожитковий мінімум, тобто розмір доходів, необхідний для придбання мінімального набору продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, необхідних для збереження здоров'я, задоволення основних соціальних і культурних потреб людини. Основою формування прожиткового мінімуму є так званий "споживчий кошик". Він становить набір товарів і послуг, розрахований за нормами та нормативами споживання, необхідний для забезпеченості людини життєвими засобами. Він застосовується для загальної оцінки рівня життя, встановлення мінімального розміру заробітної плати, пенсій, неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а також як розрахункова величина при формуванні державного бюджету.

Необхідність перерозподілу національного доходу і доходів населення. Регулювання доходів державою

Ринковий механізм розподілу доходів породжує надмірну нерівність. Вона може певною мірою нівелюватися втручанням держави. Це втручання детермінується не тільки потребою зменшення нерівності в доходах, а й багатьма іншими факторами. До них, зокрема, належать:

1) необхідність утримання непрацездатних членів суспільства (пенсіонерів, інвалідів, дітей-сиріт та інших);

2) необхідність надання допомоги безробітним та іншим соціально незахищеним верствам населення;

3) необхідність мобілізації коштів для вирішення екологічних проблем;

4) забезпечення розвитку фундаментальної науки, освіти, охорони здоров'я;

5) забезпечення обороноздатності країни;

6) утримання державного апарату.

Втручання держави в перерозподіл доходів здійснюється трьома основними способами (рис. 3.32).

1. Через трансфертні платежі. Через них частина доходів держави, яка формується головним чином за рахунок оподаткування, передається у формі пенсій, стипендій, допомог, субсидій пенсіонерам, студентам, неповним і багатодітним сім'ям, сиротам, людям похилого віку, безробітним, інвалідам та іншим громадянам, які не мають засобів для існування або мають їх дуже мало.

2. Через цінову політику. Ринкові ціни можуть виявитись дуже високими для деяких категорій громадян. Тому держава втручається в ціноутворення. Вона встановлює ціни на товари державних підприємств, мінімальний розмір заробітної плати, впливає на тарифи житлово-комунальних послуг, зв'язку, транспорту, на електроенергію. Значну роль майже в усіх країнах держава відводить ціноутворенню на сільськогосподарську продукцію. В урожайні роки вона закуповує значну частину продукції, щоб запобігти зниженню цін на неї. І навпаки, в неврожайні роки продає свої запаси, щоб стримувати зростання цін. Така політика відповідає інтересам виробників і споживачів.

3. Через прогресивний характер оподаткування. Диференціація ставок подоходного податку і податку на особисте майно громадян дає можливість перерозподіляти значну частину доходів багатих на користь бідних. Прогресивний податок використовується у податковій політиці багатьох країн. Держава встановлює неоподатковуваний мінімум доходів. Його рівень залежить від загального рівня доходів населення.

Рис. 3.32. Перерозподіл доходів

Впливаючи на перерозподіл доходів, держава сприяє підвищенню доходів малозабезпечених верств населення, створює умови для нормального відтворення робочої сили, сприяє послабленню соціальної напруги в суспільстві. Можливості держави в перерозподілі доходів обмежуються бюджетними надходженнями. Перевищення державних видатків над доходами державного бюджету призводить до бюджетного дефіциту та інфляції. Збільшення державних виплат із державного бюджету вимагає збільшення податків, а це може підірвати стимули розвитку економіки.

Соціальний захист населення в умовах переходу України до ринку

В умовах переходу до ринкової економіки розвивається ряд негативних явищ, які зумовили розшарування суспільства за рівнем доходів і зниження життєвого рівня більшості населення. За межею бідності опинилися пенсіонери і значна частина працездатного населення. Цим зумовлюється необхідність соціального захисту.

Суть захисту полягає в стримуванні падіння життєвого рівня населення, зокрема тих соціальних груп, рівень доходів яких знизився нижче від рівня бідності. Соціальний захист — це передусім проблема соціальної справедливості, забезпечення нормального розвитку економіки. Він не зводиться до перерозподілу доходів, а вимагає проведення заходів, які запобігали б розвиткові негативних явищ в економіці, зниженню життєвого рівня та надмірній диференціації доходів.

Ринкова економіка функціонує на основі жорстких економічних законів. Підприємство в умовах ринкової економіки не буде тримати зайвих робітників. Нерентабельне підприємство не може розраховувати на дотації з боку держави. Воно стає банкрутом, а працівники залишаються без роботи.

Тому перехід до ринкової економіки передбачає створення специфічної системи захисту громадян. Вона має забезпечувати максимальну нейтралізацію багатьох негативних наслідків переходу до ринкової економіки. Держава повинна забезпечити відновлення роботи підприємств, не допускати розкрадання державного майна і коштів та вивезення їх за кордон; не допускати несправедливої приватизації; прийняти справедливі закони про пенсії; не допускати "зрівнялівки" ні в заробітній платі, ні в пенсіях, а також надмірного, нічим не обґрунтованого, розриву в них; повинна вживати заходів для створення робочих місць і підвищення рівня зайнятості. Право на соціальний захист громадян України гарантовано Конституцією.

Одним із важливих елементів соціального захисту населення є соціальне страхування, яке включає пенсійне, медичне страхування та страхування від нещасних випадків. Воно здійснюється шляхом відрахування від заробітної плати і прибутків підприємств певних коштів. Умови відрахувань на соціальне страхування та умови страхових виплат у різних країнах різні.

Важливим елементом соціального страхування є також пенсійне забезпечення. Кількість пенсіонерів в Україні постійно зростає. І в пенсійному забезпеченні виник ряд проблем: низький рівень пенсій; розмір пенсій не відповідає внеску в пенсійний фонд протягом працездатного періоду. Працівники деяких галузей мають невиправдані переваги та пільги в пенсійному забезпеченні, а серед інших існує невиправдана "зрівнялівка". Усе це зумовило


Сторінки: 1 2