Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Капітал як економічні відносини

Капітал як економічні відносини

План

1. Капітал як економічні відносини

2. Сутність та функції заробітної плати

3. Форми та системи заробітної плати

4. Елементи організації заробітної плати

Наукове визначення капіталу як категорії політичної економії свідчить про те, що це суспільне відношення, зміст якого становить самозростання авансової вартості у процесі свого обігу. У єдності двох сторін капіталу - Його речового змісту і суспільної форми - визначальна роль належить характеристиці суспільної форми, тобто відносинам власності. Тому капітал не річ, а суспільне відношення, притаманне певній суспільно-історичній формації економічне відношення, яке втілене в речах та надає їм специфічного суспільного характеру.

Засоби виробництва, певні блага не завжди були капіталом, знаряддям експлуатації. Таку роль вони не виконували у первісному, рабовласницькому суспільстві. Його зародки виникли у феодальному суспільстві, де земля, засоби виробництва виконували роль засобу експлуатації лише частково. До того ж, селянин-кріпак не був юридично вільним. Водночас в умовах цього суспільства розвивається лихварський капітал, коли гроші в руках лихваря стають знаряддям привласнення частини праці дрібного товаровиробника, а також торговельний капітал. Системою виробничих відносин капітал стає лише за капіталізму.

Для перетворення грошей у капітал необхідний ряд соціально-економічних та організаційно-технічних передумов.

По-перше, наявність розвиненого ринку засобів виробництва та ринку робочої сили, що дає змогу потенційному підприємцю-капіталісту вступити у відносини щодо купівлі факторів виробництва. По-друге, за відсутності або недостатній кількості для організації підприємницької діяльності хоча б одного з цих факторів підприємець має можливість звернутись до послуг таких інститутів ринку, як комерційні банки, трасти, інвестиційні фонди, лізингові компанії, служба зайнятості тощо.

Отже, перетворення грошей на капітал супроводжується виникненням економічних відносин з різними суб'єктами господарювання. Відносини з останніми дають змогу підприємцю-капіталісту отримувати необхідні йому товари у вигляді засобів виробництва, різноманітних послуг, а також робочу силу. Носіями є індивіди, котрі в більшості випадків не є власниками засобів виробництва, отримують кошти для існування не від власної підприємницької діяльності, а від використання їх здатності до праці іншими, через її найм за відповідну плату.

Найбільш складними питаннями трактування капіталу як економічних відносин є проблема експлуатації та антагонізму між найманими працівниками і капіталістами-підприємцями. Вони набули у нашій соціально-економічній літературі не тільки економічного, але й морально-етичного трактування.

Щодо першого, то частина додаткової вартості вилучається в бюджет (через систему оподаткування), з якого витрачається на задоволення потреб всього суспільства, в тому числі і тих, хто її виробляє. Витрати-частини додаткової вартості на створення нових робочих місць, їх більш високу технічну оснащеність не можна однозначно розглядати як розширення сфери експлуатації найманої праці, маючи на увазі класову сутність явища.

Відомо, що частина додаткової вартості витрачається на утримання капіталіста і членів його сім'ї. Але і цю частину додаткової вартості не можна повністю вважати матеріалізацією експлуатації. Йдеться про те, що організація виробництва супроводжується затратами фізичних і нервових зусиль підприємця, вимагає ініціативності, прийняття часто ризикованих рішень, новаторства. Все це в товарному господарстві має оплачуватися. Звичайно, частина додаткової вартості привласнюється як наслідок власності на засоби виробництва. Але тоді виникає питання: як оцінювати доходи за вкладами, на облігації і акції, які мають ті, хто не мас іншої власності.

З розвитком капіталізму, розширенням акціонерної форми власності зростають і масштаби експлуатації, ускладнюються її розуміння і оцінка. Тому прямолінійність характеристики відповідних процесів і висновків К. Маркса, визнати правомірною важко. Зокрема, при розширенні ринку цінних паперів і можливості купувати високодохідні у певний час акції експлуатація перестає бути очевидною, хоча і залишається такою по суті.

Отже, можна стверджувати, що додаткова вартість, експлуатація породжуються не якоюсь конкретною формою власності. Вони існують за наявності будь-якої її форми, в тому числі колективної та державної, і мають досить часто прогресивний характер: без них суспільство на жодному етапі розвиватися не може.

Антагонізм між найманими працівниками і капіталістами-підприємцями в минулому набував досить гострих форм протистояння. Однак залежно від рівня розвитку продуктивних сил, ступеня усуспільнення виробництва і праці, організованості найманих працівників, соціально-економічної політики держави, реалізації підприємцями соціальних функцій антагоністична суперечність може послаблюватись, еволюціонувати шляхом послаблення гостроти соціально-класових конфліктів. Свідченням цього є згасання класової боротьби, передусім страйкової. Зазначена суперечність також послаблюється внаслідок розповсюдження акцій серед найманих працівників, отримання ними дивідендів.

Отже, капітал — це складна, багатоаспектна категорія, еволюція якої відображає процес розвитку динаміки та структури товарного виробництва.

Існування капіталу, привласнення додаткової вартості неможливе без найманої праці. Вона являє собою виробничі відносини, котрі виникають між власниками засобів виробництва і працівниками, які продають свою робочу силу у тимчасове користування в обмін на вартість, суспільно* необхідну для відтворення здатності людини до праці. Найбільшого розвитку наймана праця набула в умовах капіталізму, де є особисто вільний, але позбавлений засобів виробництва працівник, котрий за допомогою економічного примусу змушений працювати за наймом.

Як підпорядкована, другорядна форма праці наймана праця використовувалася у рабовласницькому і феодальному господарстві у вигляді відхідництва рабів і кріпосних селян, зобов'язаних віддавати свої заробітки господарям. У капіталістичному виробництві наймана праця перетворюється на панівну форму організації суспільної праці.

Відношення найманого працівника до засобів виробництва в умовах капіталістичних виробничих відносин характеризується не тільки відсутністю у нього засобів виробництва, а й формальним і реальним підпорядкуванням найманої праці капіталу. Своєю працею найманий працівник знов і знов відтворює засоби виробництва як панівну над собою силу. Наймана праця - загальна основа капіталу, створення і привласнення додаткової вартості. Водночас, найманий працівник є власником своєї робочої сили, в міру розвитку котрої збільшується та розвивається особиста власність найманих працівників та їхніх сімей, необхідна для відтворення.

Історичний процес розвитку капіталістичних виробничих відносин докорінно не змінює їх природи: вони як і раніше, базуються на приватній власності і найманій праці. Однак у межах цих характеристик відбуваються значні зміни.

Розвиток сучасних продуктивних сил потребує висококваліфікованих робітників та фахівців з планування потреб і ємності ринку, аналізу виробничо-фінансової діяльності фірм, обліку і т. д. В нинішніх умовах потрібний персонал з обслуговування виробництва з відповідною підготовкою. Внаслідок цього в середині XX ст. чисельність найманих працівників значно зросла. Якщо на його початку чисельність найманих працівників у восьми провідних країнах світу доходила до 90 млн. осіб, то на початок 80-х років - увже 265 млн. осіб1. Змінилась і структура найманої праці шляхом зростання в ній висококваліфікованих робітників, інженерів, техніків, наукових працівників.

Отже, наймана праця існує і в нинішніх умовах, чисельність осіб, зайнятих нею, зростає, змінюється і її структура.

Сутність та функції заробітної плати

Процес праці являє собою доцільну діяльність людей, спрямовану на пристосування продуктів природи для задоволення їхніх потреб. Носієм здатності до праці є людина. Сукупність фізичних, інтелектуальних, психологічних, духовних можливостей до праці у процесі виробництва товарів та надання послуг визначається економічною наукою як категорія "робоча сила". Цю здатність і продає на ринку праці її носій - найманий працівник.

Здатність до праці притаманна не тільки найманим працівникам - людям, які позбавлені власності на засоби виробництва, -ай власникам землі та капіталу. В умовах ринкової економіки робоча сила - здатність не просто до якогось виду праці, а саме до найманої праці. Тому оинкова економіка передбачає поділ суспільства на власників робочої сили, власників капіталу та земельних власників, що породжує економічну потребу у працівника найматися до власника капіталу та землі. Ця потреба властива тільки найманому працівникові і вона відсутня у власників капіталу і землі.

В економічній науці сформувалось два підходи до розуміння сутності заробітної плати:

1) заробітна плата як форма вартості та ціни робочої сили (К. Маркс);

2) заробітна плата як ціна праці (Ж.-Б. Сей, А. Маршалл, П. Саму-ельсон та ін.).

Відповідно до першого підходу в умовах ринкової економіки здатність людини до праці стає предметом купівлі-продажу, тобто товаром. Як відомо, будь-який товар, в тому числі і товар "робоча сила", має вартість і споживну вартість. Вартість робочої сили, як і будь-якого товару, визначається робочим часом, необхідним для виробництва, а отже і відтворення цього специфічного об'єкта купівлі-продажу. Вартість робочої сили являє собою певну кількість суспільної праці, втіленої у певній сумі життєвих засобів, необхідних для підтримання життя працівника, який продає свою здатність до праці.

Отже, вартість робочої сили набуває форми вартості життєвих засобів працівника. Вона має бути достатньою для того, щоб підтримувати та відтворювати здатність людини до праці.

Людина - носій робочої сили - смертна. Для того, щоб на ринку праці завжди були нові покоління працівників, її продавець повинен мати сім'ю, дітей, тобто необхідно забезпечити постійний процес відтворення робочої сили. Його складовою є заміщення робочої сили, яка припиняє трудову діяльність внаслідок настання пенсійного віку або смерті, новою кількістю робочої сили. Тому сума життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили, має містити життєві засоби для нових поколінь працівників, тобто дітей працівника, які згодом стають на ринку праці новими власниками та носіями товару "робоча сила".

Споживну вартість товару "робоча сила" складає її здатність у процесі з 'єднання із засобами виробництва, які їй не належать, створювати вартість значно більшу, ніж вартість, яка необхідна для її відтворення.

Відповідно до поглядів К. Маркса, капіталістична система господарювання базується на тому, що вартість робочої сили - величина менша від величини вартості продукту, створеного працівником у процесі праці. Ця різниця є додатковою вартістю, яка безплатно присвоюється підприємцем і складає неоплачену працю працівника. Щодо таких факторів виробництва як земля і фізичний капітал, то К. Маркс вважав, що ці ресурси хоча і беруть участь у створенні додаткової вартості, але самі не є джерелом її створення, бо тільки робоча сила створює вартість і переносить частину вартості засобів виробництва (землі і капіталу) на новий продукт. Перенести вартості більше, ніж її мають зазначені засоби виробництва, не можна.

Західна економічна наука повністю ігнорує проблему експлуатації, виходячи з того, що всі фактори виробництва беруть участь у створенні певного обсягу товарів і послуг. Через те, що їхня участь у ціні знов створеного продукту різна, то і їхня частка у виторгу від реалізації пропорційна до їхньої участі. Звідси висновок: ринок забезпечує справедливий розподіл доходів пропорційно до участі різних економічних ресурсів у виробленому товарі, наданій послузі. Ту різницю, яка в марксизмі характеризується як додаткова вартість, у немарксистській економічній науці визначають як нормальний прибуток на робочу силу (працю), яку присвоює власник капіталу, що купив на певний час право функціонального використання робочої сили. Відповіді! до цього найманий працівник продає власникові капіталу працю і отримує заробітну плату, яка і є ціною праці. Отже, відповідно до другого підходу заробітна плата виступає як плата за працю, тобто ціна праці.

Водночас покупець робочої сили наймає не будь-якого працівника, а такого, який завдяки своїм професійним навичкам, досвіду та здібностям здатний виробляти продукцію або надавати послуги, які користуються попитом на ринку.

Вартість робочої сили - величина непостійна. Вона змінюється під впливом ряду чинників. Насамперед вартість робочої сили змінюється залежно від зміни вартості життєвих засобів працівника, тобто зі зміною величини робочого часу, необхідного для їх виробництва. Тому вартість робочої сили залежить від продуктивності праці в галузях, де виробляються життєві засоби.

Вартість робочої сили різна у кожній окремій країні, тому що національний рівень заробітної плати формується під впливом багатьох чинників. На неї впливає рівень суспільної продуктивності праці в країні, узагальнюючим показником якого є обсяг валового національного продукту, виробленого на душу населення, а він неоднаковий у кожній країні. Важливе значення мають темпи розвитку виробництва.

На величину вартості робочої сили водночас впливають ціна та обсяг природних і традиційних потреб, що склалися в країні історично. Змінюють величину вартості робочої сили витрати на підготовку працівника. В умовах сучасної науково-технічної революції зростає необхідність у висококваліфікованій та високоосвіченій робочій силі, що потребує значних витрат на її підготовку.

Значний вплив на вартість робочої сили має інтенсивність праці, рівень якої у кожній країні неоднаковий. Праця, яка не досягає рівня середньої інтенсивності, потребує більше часу, ніж суспільно необхідно в цій країні, тому що не є працею нормальної інтенсивності. Інтенсивна праця супроводжується більшими витратами розумової і фізичної енергії, які можуть бути відновлені більш високою заробітною платою. В країнах, де інтенсивність праці висока, заробітна плата буде високою.

Національний рівень заробітної плати також залежить від частки фонду оплати праці у новоствореній вартості. Він буде вищий у тому разі, коли ця частка висока і навпаки, невисоким, коли питома вага фонду оплати праці невелика. На цей рівень також впливають організація праці в країні, оцінка міри праці та результатів виробництва.

Складовою теоретичних питань заробітної плати є розуміння того, що це економічна категорія, яка відображає відносини між роботодавцем і найманим працівником щодо розподілу новоствореної вартості. В цьому розумінні доречнішим є поняття "оплата праці", яка, окрім власне заробітної плати, включає й інші витрати роботодавця на робочу силу.

Окрім цього, вона являє собою винагороду або заробіток найманого працівника, обчислений у грошовому вираженні, який за трудовим договором роботодавець сплачує йому за роботу, вже виконану або яка має бути виконана.

В умовах ринкової економіки заробітна плата — це елемент ринку праці, що складається в результаті взаємодії попиту на працю та її пропозиції і виражає ринкову вартість використання найманої праці. В цьому розумінні найчастіше вживаються середні показники ставок оплати одиниці праці певної якості (наприклад, людино-години).

Для найманого працівника заробітна плата - це елемент витрат виробництва, і, водночас, головний чинник забезпечення матеріальної зацікавленості працівників у


Сторінки: 1 2 3