Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Економічна система суспільства

Економічна система суспільства. Типи економічних систем

План

1. Продуктивні сили суспільства. Показники розвитку продуктивних сил

2. Роль науково-технічного прогресу в розвитку продуктивних сил

3. Виробничі відносини. Їх суть, система і структура

4. Економічна система суспільства, суть і структура. Типи економічних систем

Продуктивні сили суспільства. Показники розвитку продуктивних сил

Економічна система являє собою складний господарський організм, який постійно вдосконалюється і розвивається під впливом зміни і розвитку компонентів системи. Вона включає всі чинники виробництва і всі економічні процеси, що відбуваються в суспільстві. Основними її компонентами є продуктивні сили суспільства" виробничі відносини та господарський механізм. Що ж таке продуктивні сили суспільства? (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Структура продуктивних сил суспільства

До складу продуктивних сил входять засоби виробництва і люди, які володіють виробничим досвідом і приводять у дію засоби виробництва. До структури продуктивних сил в усіх формаціях належать також сили природи, які використовують люди: вітер, сонце, вода тощо. За сучасних умов до складу продуктивних сил включається також наука, форми і методи організації виробництва. Окремим важливим елементом продуктивних сил стала інформація.

Отже, сучасні продуктивні сили є складною системою, яка включає матеріальні та духовні, суспільні та природні елементи. У процесі історичного розвитку їх склад у цілому, як і окремих елементів, постійно збагачується.

Упродовж тривалого часу (до виникнення машинного виробництва) потреби виробництва задовольняли робітники з низьким рівнем освіти і кваліфікації та нескладні за своєю будовою засоби виробництва. За сучасних умов робітники, як правило, мають високий рівень освіти (переважно середню та середню спеціальну) та кваліфікації і використовують високоефективні засоби виробництва. Нинішній стан автоматизації виробництва вимагає все більшого залучення висококваліфікованої робочої сили, яка характеризується творчими здібностями.

За нинішніх умов у системі продуктивних сил, виробничі функції все більше виконують не особисті, а матеріальні фактори виробництва. Стрімкими темпами зростає уречевлена праця в структурі сукупної праці, підвищується продуктивність праці. Продуктивні сили є чинниками, які забезпечують перетворення речовини природи в продукти, необхідні для задоволення потреб людей.

Рівень розвитку продуктивних сил характеризується якістю робочої сили, технічною озброєністю праці, ступенем оволодіння силами природи, рівнем розвитку науки, суспільного поділу праці та інших елементів системи.

Основними показниками розвитку продуктивних сил є:

1) освітньо-кваліфікаційний рівень підготовки робочої сили;

2) технічна, енергетична озброєність та фондоозброєність праці;

3) рівень розвитку поділу та кооперації праці.

Нові знання матеріалізуються в нових засобах праці. Унаслідок розвитку науки з'являються нові ідеї та розробки, створюється досконаліша техніка, технологія й нові предмети споживання. Вони формують необхідні умови для подальших кількісних зрушень у сфері наукових досліджень, результати яких запроваджуються у виробництво. Це сприяє підвищенню продуктивності праці та ефективності виробництва, поліпшенню якості продукції. Така приблизно схема дії науково-технічного прогресу, що веде до розвитку науки, техніки, технології виробництва і підвищення рівня життя людей.

Роль науково-технічного прогресу в розвитку продуктивних сил

Продуктивні сили суспільства вдосконалюються і розвиваються. Велику роль у цьому відіграє науково-технічний прогрес (НТП), який проявляється в безперервному розвитку науки і техніки, у постійному створенні нових і вдосконаленні застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції.

НТП — це процес нагромадження і практичної реалізації нових знань, втілення їх у виробництво. Запровадження у виробництво НТП забезпечує швидке зростання продуктивності праці, підвищення ефективності виробництва, поліпшення якості продукції та збільшення обсягу виробництва. Виділяють дві основні форми НТП — еволюційну та революційну.

Еволюційна форма НТП полягає в тому, що вдосконалення техніки і діючих технологій відбувається на основі одних і тих же наукових принципів. Вона проявляється в удосконаленні діючих машин, технологій, устаткування. Тобто наукові принципи організації виробничих процесів радикально не змінюються, а лише вдосконалюються. Така форма великого ефекту не дає.

Революційна форма НТП полягає в переході до використання у виробництві нових науково-технічних принципів, застосування принципово нових машин і технологій. Це дає можливість забезпечити кардинальне зростання ефективності виробництва, збільшення виробництва продукції, підвищення її якості. Прикладами революційної форми НТП можуть бути впровадження у виробництво конвеєрів, автоматизованих ліній, комп'ютерів тощо.

Протягом XX ст. технічні перевороти, пов'язані з революційною формою НТП, вносили радикальні зміни то в одну, то в іншу сферу господарювання. А починаючи з середини XX ст., вони охопили практично всі галузі виробництва. Ці революційні зміни в науці й техніці називаються науково-технічною революцією (НТР).

Суть НТР у тому, що відбувся стрибок у розвитку продуктивних сил суспільства, перехід їх у якісно новий етап на основі докорінних змін у техніці та технології виробництва. НТР вносить фундаментальні зміни в усі компоненти виробництва — у засоби праці, предмети пращ, енергетичну основу, технології та організацію. Усе це суттєво впливає на головну продуктивну силу суспільства — людину. Але найбільші зміни відбуваються в засобах праці, що виражається в автоматизації виробництва.

В НТР можна виділити такі основні риси:

1. Перетворення в засобах праці — впровадження нових машин, технологій, поява керувального пристрою.

2. Створення нових предметів праці.

3. Застосування нових джерел енергії.

4. Зміни технологій і методів впливу на предмети праці.

5. Якісні зміни в структурі й організації виробництва.

6. Перетворення науки в безпосередню продуктивну силу.

7. Перетворення робітника на контролера й регулювальника виробничих процесів.

В автоматизованій системі машин поруч із трьома класичними елементами — робочою машиною, двигуном і передавальним механізмом з'явився четвертий — керувальний пристрій. Він звільняє людину від безпосереднього контакту з самою машиною. Робітник перестає бути частиною технічної системи, перестає виконувати технічні операції. Він включається в управління технічною системою.

Однією з особливостей НТР у сучасних умовах є те, що нові індустріальні технології засновані на застосуванні мікроелектроніки та комп'ютеризації. Завдяки електронному управлінню нові технології стають гнучкими і дозволяють на основі незначного переобладнання устаткування виробляти продукцію з різними параметрами. Це різко підвищує ефективність виробництва продукції, веде до збільшення її обсягу та різноманітності, до пристосування виробництва до потреб споживачів.

Особливістю нових технологій у нових галузях є маловідходність та безвідходність виробництва, зменшення забруднення навколишнього середовища. Якісні зміни в науці, її досягнення втілюються в інженерні рішення, упроваджуються в практику і починають відігравати вирішальну роль у розвитку всього суспільного виробництва.

Виробничі відносини. Їх суть, система і структура

Виробничі або економічні відносини — це економічні стосунки між людьми, що виникають у процесі господарської діяльності. Вони становлять основу соціально-економічної системи. їх не слід розуміти лише як відносини, які виникають між людьми тільки безпосередньо в процесі виробництва матеріальних благ або послуг. Під виробничими відносинами економісти розуміють стосунки, що мають місце в усіх чотирьох фазах відтворення, тобто безпосередньо у виробництві, де створюються матеріальні блага; у процесі розподілу, в результаті якого кожен учасник суспільного виробництва отримує свою частку виробленого національного продукту (в натурі або в певній сумі грошей); у процесі обміну, в якому одержана при розподілі частка обмінюється на необхідні конкретні засоби існування; і в процесі споживання, в якому продукт завершує свій рух, споживається, і тим самим відновлюється необхідність розпочинати новий виробничий цикл.

У структурі економічних відносин виділяють організаційно-економічні, соціально-економічні відносини та відносини власності.

Організаційно-економічні відносини виникають із приводу організації виробництва та управління ним. Специфіка організаційно-економічних відносин полягає в тому, що вони виражають лише організаційний стан виробництва, систему взаємозв'язків та підпорядкування одних його ланок іншим, їх взаємозалежність; відображають поділ праці, спеціалізацію, кооперування та комбінування виробництва. Це відносини всередині підприємств, об'єднань, акціонерних товариств і між ними. Наприклад, на заводі є декілька цехів, вони виробляють певні вузли, деталі, види продукції і їх діяльність об'єднана під єдиним керівництвом, вони пов'язані один з одним. Одні виготовляють деталі, інші складають вироби, фарбують, упаковують. Між ними є тісні зв'язки.

Другий приклад. У виготовленні металу беруть участь шахтарі (добувають руду і вугілля), чавуноливарники (виготовляють чавун), сталеливарники (з чавуну роблять сталь), прокатники (виготовляють сталевий прокат). Усі вони об'єднані один з одним виробничими зв'язками і постачають один одному матеріали відповідно до послідовності виконання операцій.

Удосконалення організаційно-економічних відносин сприяє підвищенню ефективності виробництва. Це дає підставу для багатьох економістів, зокрема західних, стверджувати, що економічна теорія повинна вивчати саме організаційно-економічні відносини, бо їх дослідження сприяє вирішенню завдань, як в умовах обмеженості ресурсів забезпечити економічне зростання, і як підвищити рівень задоволення безмежних потреб.

Організаційно-економічні відносини — це стосунки між суб'єктами організації виробничого процесу, який поєднує спеціалізацію і кооперацію праці, тобто взаємодію суб'єктів, які спеціалізуються на виконанні різних виробничих функцій, і це спонукає до співробітництва у виготовленні готової продукції. Спеціалізація і кооперація підвищують результативність праці, сприяють концентрації і централізації виробництва.

Соціально-економічні відносини — це стосунки між різними соціальними суб'єктами. Такі відносини виникають між різними власниками, соціальними групами населення і державою. Держава регулює соціально-економічні відносини через законодавчі акти та різні економічні заходи. Вона стягує податки, надає пільги, субсидії, організовує службу зайнятості, яка веде облік безробітних і вільних робочих місць, надає допомогу при безробітті, в пошуку роботи, організовує перекваліфікацію робітників та ін.

Окремий блок соціально-економічних відносин становлять відносини власності. Вони проявляються в стосунках власників певних благ з іншими суб'єктами з приводу володіння, користування і розпоряджання благами, що належать певному суб'єкту.

Привласнюючи якийсь об'єкт, людина відчужує його від іншого суб'єкта. Отже, привласнення і відчуження — це два протилежні процеси відносин власності.

Визначальними в системі виробничих відносин є відносини власності на засоби виробництва. Володіння засобами виробництва визначає власника результатів виробництва, бо власник засобів виробництва покриває всі затрати на виробництво продукції, і ризикує, організовуючи виробництво.

Відносини розпоряджання засобами виробництва виникають тоді, коли власник засобів виробництва передає їх у тимчасове користування іншому суб'єктові на певних умовах—

переважно на умовах оренди. Тоді орендарі стають розпорядниками орендованих засобів. Від характеру відносин власності залежать:

1) характер або спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва;

2) відносини між людьми з приводу привласнення результатів виробництва;

3) умови розпоряджання і використання факторів і результатів виробництва.

Отже, відносини власності визначають, у чиїх руках є виробництво, тип суспільства, а також його класову і соціальну структуру.

Сукупність економічних відносин становить систему виробничих відносин або економічний лад суспільства.

Економічна система суспільства, суть і структура. Типи економічних систем

У літературі економічна система визначається як економіка, як тип господарства, сукупність виробничих відносин, сукупність видів господарської діяльності або як спосіб виробництва. Економічна система інтегрує в собі сукупність усіх компонентів економіки — індивідуальні господарства, підприємства, галузі, виробничі відносини й природне середовище.

У кожному суспільстві під впливом різних факторів складається своя система координації господарської діяльності. Визначальною основою її формування є відносини власності та їх структура. Вони в різних країнах різні. Відповідно складаються і розвиваються різні економічні системи. Характер економічної системи значною мірою визначається також співвідношенням ринкового й державного регулювання. Ринок і держава — це дві головні сили, які виконують регулювальні функції в економіці, і їх економічні важелі в сукупності становлять господарський механізм. У різних країнах і в різні історичні періоди співвідношення між ними складаються по-різному, що робить певний вплив на характер економічних систем.

Економічна система — це певним чином упорядкована система економічних зв'язків (відносин) між виробниками і споживачами матеріальних та нематеріальних благ. Це система координації господарської діяльності (рис. 1.6). Вона включає:

1) структуру продуктивних сил суспільства;

2) соціально-економічні відносини;

3) організаційно-економічні відносини;

4) господарський механізм, тобто спосіб регулювання господарської діяльності на макрорівні.

Суб'єктами економічної системи є індивід, колектив, держава, виробник, посередник, споживач, фізичні та юридичні особи, виробничі та інші підприємства, банки, біржі та інші економічні суб'єкти.

Основні типи економічних систем:

1) система вільного або чистого ринку;

2) система змішаної економіки (сучасна ринкова економіка);

3) командно-адміністративна система або централізовано-планова економіка;

4) традиційна система.

Рис. 1.6. Структура економічної системи суспільства

Система вільного або чистого ринку — це така економічна система, в якій держава дуже мало втручається в регулювання економічних процесів, а система ринкового регулювання досягає найбільшого розвитку. Така система в розвинутих країнах світу існувала з другої половини XVIII ст. до кінця XIX — початку XX ст. Для неї характерні:

1) приватна власність на економічні ресурси — капітал, землю, природні ресурси;

2) вільне підприємництво. Це означає, що окремі люди чи групи людей за власною ініціативою мобілізовували ресурси, організовували підприємства, брали на себе відповідальність за їх діяльність, ішли на ризик. Вільне підприємництво було масовим явищем;

3) особистий інтерес. Економічні суб'єкти вирішували свої проблеми згідно зі своїми економічними інтересами. Кожен прагнув одержати максимальний дохід: підприємець — прибуток, робітник — зарплату, землевласник — орендну плату, банкір — процент;

4) основним засобом регулювання є ринковий механізм. Діє, за висловленням А. Сміта, "невидима рука", яка спрямовує індивідуальну поведінку, особисті інтереси на суспільні цілі, на задоволення інтересів інших економічних суб'єктів. Тобто економічний суб'єкт працює на суспільну користь. Іншими словами можна сказати, що "невидима рука" — це ринковий координаційний механізм, що включає попит, пропозицію, ціну і конкуренцію та примушує виробника працювати на споживача;

5) вільна конкуренція. Існує досконала або вільна конкуренція. У ній бере участь велика кількість продавців і покупців кожного товару. Але жоден із них самостійно не може впливати на ціну товару. Отже, економічна влада (вплив) не могла бути зосереджена в одних руках;

в) мінімальний державний вплив на економіку. Він в основному обмежувався захистом приватної власності та формуванням певної правової бази.

Система змішаної економіки домінує в сучасних умовах у світі. Вона зберігає багато рис економіки вільної конкуренції; в ній переважає панування приватної власності на економічні ресурси, вільна ініціатива в організації виробництва, вільне підприємництво, особиста зацікавленість, функціонування координаційного ринкового механізму та ін. Водночас з'являються нові ознаки, нові умови економічного співробітництва, нові проблеми. Так, реалізація товарів і послуг здійснюється вже не в умовах вільної або досконалої конкуренції, а в іншому конкурентному середовищі. Для більшості ринків характерною стала обмежена


Сторінки: 1 2