Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Диференціальна та монопольна рента

Диференціальна та монопольна рента

План

1. Диференціальна та монопольна рента

2. Розподіл і використання рентного доходу

3. Агропромислова інтеграція та її форми

4. Особливості переходу до ринкових відносин в аграрному секторі України

Розміри земельної ренти будуть різними при використанні різних за родючістю і місцерозташуванням земельних ділянок. Вона більша на найбільш родючих земельних ділянках і менша на менш родючих фунтах. Крім того, вона більша на земельних ділянках, розташованих ближче до місць збуту сільськогосподарської продукції, і менша на віддалених землях.

Різниця між суспільною ціною виробництва, яка визначається витратами виробництва на гірших ділянках землі, та індивідуальною ціною виробництва на кращих і середніх ділянках землі, є диференціальною земельною рентою.

Джерелом диференціальної ренти є праця, яка прикладається до кращих і середніх за родючістю ділянок землі. На них в однакові проміжки часу працею створюється вартість більша, ніж на гірших за родючістю ділянках землі. Більш висока родючість грунтів є тільки умовою створення цього виду ренти і п джерела не стосується.

Для утворення диференціальної ренти необхідні такі умови:! 1) відмінності у родючості окремих ділянок землі; 2) відмінності у їх розташуванні щодо місць збуту продукції; ІЗ)^відмінності^ продуктивності додаткових вкладень коштів у землю. Відповідно до цих умов розрізняють диференціальну ренту І, пов'язану з першою і другою умовами, і диференціальну ренту II, пов'язану з третьою умовою. Розглянемо утворення диференціальної ренти на прикладі (цифри умовні).

З таблиці видно, що перша ділянка ренти не приносить, а друга і третя дає 15 і 30 гривень ренти.

Диференціальна рента виникає також внаслідок відмінностей у розташуванні ділянок землі щодо ринків збуту продукції. У тих підприємців-орендарів, ділянки яких розташовані ближче до місць збуту сільськогосподарської продукції, витрати на її доставку будуть менші і, навпаки, більш віддалені ділянки вимагають значних витрат виробництва. Підприємці, ділянки яких розташовані ближче до ринків збуту, реалізують свою продукцію за цінами витрат на доставку віддалених ділянок.

На ділянках, розташованих ближче до ринків збуту продукції, формується надлишок над середнім прибутком, який утворює диференціальну ренту і щодо розташування. Виникнення диференціальної ренти І пов'язане з природною родючістю землі. її привласнення можливе за екстенсивного ведення сільського господарства, коли збільшення обсягів виробництва продукції досягається за рахунок втягнення в обіг нових площ сільськогосподарських угідь.

Диференціальна рента II утворюється внаслідок додаткових вкладень підприємцем-орендарем коштів у одну і ту ж ділянку землі. Це сприяє збільшенню врожайності, підвищенню продуктивності праці. Механізм утворення диференціальної ренти II показано в таблиці 12.2.

Таблиця 12.2

Утворення диференціальної ренти II

Утворення диференціальної ренти II

З таблиці 12.2 видно, що додаткові вкладення коштів у кращу ділянку землі призводять до утворення диференціальної ренти II.

На відміну від диференціальної ренти І, привласнення диференціальної ренти II пов'язане з інтенсифікацією землеробства. Інтенсифікація сільського господарства - це така система його ведення, яка передбачає збільшення обсягів виробництва продукції за незмінних або таких, що зменшуються, оброблюваних земельних угіддях на основі додаткових вкладень коштів.

Важливою теоретичною і практичною проблемою є питання про динаміку обох видів диференціальної ренти. Так, диференціальна рента І до середини XX ст. мала чітку тенденцію до зростання. Це зумовлювалося тим, що збільшення обсягів виробництва продукції сільського господарства досягалось шляхом розширення посівних площ. Надалі з підвищенням загального рівня агротехніки помітно скорочується нерівномірність родючості землі, що призводить до зменшення розмірів цього виду ренти. Розвиток усіх видів транспорту, урбанізація зменшують роль розташування ділянок, що теж скорочує обсяги цього виду ренти.

Закономірністю динаміки диференціальної ренти II також є її збільшення. Це пов'язане з розвитком продуктивних сил сільського господарства та його інтенсифікацією. В сучасних умовах, які характеризуються механізацією, хімізацією, іригацією та меліорацією виробництва, що призводить до збільшення ділянок землі, придатних для обробітку із застосуванням досягнень науки і техніки, в тенденції реалізується диференціальна рента, яка базується швидше на зростаючій продуктивності вкладень коштів і на вилученні з обробітку гірших земель.

Серед великої різноманітності земельних ділянок є такі, що мають унікальні або винятково сприятливі властивості для вирощування окремих культур. Це дає змогу господарствам, що розташовані у таких місцях, отримувати рідкісні продукти. Перевищення попиту населення на цю продукцію над її пропозицією створює умови для реалізації продукції за монопольно високими цінами, які перевищують вартість товару. Різниця між монопольного ціною та вартістю рідкісного продукту сільського господарства утворює надприбуток, який є монопольною рентою. Вона привласнюється землевласником. Джерело її існування - доходи тієї частини населення, яка купує на ринку ці дефіцитні землеробські продукти. Плата за користування такими ділянками землі має бути вищою за інші.

Аналізуючи механізм утворення диференціальної ренти, ми встановили, що найгірша ділянка землі не приносить її власнику ренти. Але таку ділянку власник безкоштовно не віддасть в оренду. Отже, орендарі найбільш неродючої ділянки повинні мати надлишок над середнім прибутком, щоб заплатити за право користуватись землею. Власники землі, користуючись своєю монополією приватної власності на землю, вилучають орендну плату і за користування найгіршими ділянками землі. Виплачувати її без шкоди для середнього прибутку підприємці-орендарі зможуть тільки в тому разі, коли ціна сільськогосподарської продукції забезпечить їм надлишок над середнім прибутком. У цій орендній платі є дві частини: одна дорівнює проценту на капітал, уже вкладений в землю і невіддільний під неї (меліорація, іригація, будівлі і т. д.); друга - існує завжди і відповідає передачі права користування землею, або, за словами Д. Рікардо, є вихідними і непорушними властивостями землі.

У сільському господарстві рівень розвитку продуктивних сил був нижчий, ніж у промисловості. Це пов'язане з тим, що в умовах конкуренції рівень розвитку техніки тут нижчий, ніж у промисловості. Тут створюється відносно більше додаткової вартості за більш високої, ніж у промисловості, норми прибутку.

Створена у сільському господарстві додаткова вартість не бере участі в утворенні середньої норми прибутку, єдиної для всієї економіки. Монополія приватної власності на землю була тією перепоною, яка перешкоджала вільному переходу коштів з промисловості у сільське господарство, утворенню єдиного середнього прибутку як для промисловості, так І ДЛЯ сільського господарства. Тому сільськогосподарські продукти реалізуються за цінами, які відповідають їх вартості, що визначається умовами виробництва на гірших ділянках землі, тобто вищих за суспільну ціну виробництва, за яку береться ціна виробництва у промисловості.

Надлишок вартості сільськогосподарської продукції над її суспільною ціною виробництва, що утворює додатковий прибуток, який привласнюється землевласниками, називається абсолютною рентою. Причиною існування абсолютної ренти є монополія на приватну власність на землю, яка закріплює більш високу норму прибутку у сільському господарстві понад середню норму прибутку. Абсолютну ренту приносять усі ділянки землі, які орендують підприємці-орендарі.

Існування диференціальної та монопольної ренти ні у кого не викликає заперечень. Існування ж абсолютної ренти заперечували К. Каутський, П. Маслов, Г. Плеханов, деякі сучасні економісти. Аргументація останніх зводиться до того, що у сільському господарстві економічно розвинених капіталістичних країн органічна будова капіталу нині вища, ніж у провідних галузях промисловості. Внаслідок цього скорочується чисельність тих, що працює у сільському господарстві, і тут не створюється надлишок додаткової вартості над середнім прибутком. Для отримання прибутку не нижчого, ніж в інших галузях економіки, держава виплачує фермерам субсидії. У минулому приватна власність на землю справді обмежувала переливання капіталу у сільське господарство. Нині підприємці із несільськогосподарських галузей можуть легко проникати зі своїм капіталом до аграрної сфери. Щодо рівня органічної будови капіталу в сільському господарстві, то в економічно розвинених країнах світу він вже піднявся до рівня промисловості. Ця умова для створення абсолютної ренти відпала. Але залишилась така причина, як існування абсолютної ренти — монополія приватної власності на землю. Тому слід брати до уваги існування і дію інших факторів утворення абсолютної ренти (використання дешевої робочої сили, більш швидкий обіг коштів, економія на постійному капіталі та ін). Монополія приватної власності на землю лише закріплює високу норму прибутку в сільському господарстві і примушує реалізувати сільськогосподарську продукцію за її вартістю, яка вища за ціну виробництва.

Отже, абсолютну ренту породжує не низька органічна будова аграрного капіталу, а монополія приватної власності на землю, яка не дає механізму конкуренції вирівняти прибуток у галузях з низькою органічною будовою капіталу шляхом його переливу. Для того, щоб це здійснити необхідно платити абсолютну ренту, яка є складовою частиною ціни сільськогосподарської продукції.

Підвищення органічної будови капіталу в аграрному виробництві економічно розвинених країн зумовлює зменшення абсолютної ренти. Але зростання загального обсягу функціонуючого капіталу сприяє її збільшенню.

Отже, у ринковій економіці існують об'єктивні передумови утворення таких форм земельної ренти, як диференціальна, монопольна та абсолютна. Фактори та умови виникнення додаткового прибутку (надприбутку) та перетворення його в земельну ренту пов'язані з особливостями відтворення в сільському господарстві, насамперед, з обмеженістю земель, придатних для ведення аграрного виробництва, та відмінностями у їх родючості і розташуванні щодо ринків збуту.

Розподіл і використання рентного доходу

Розподіл земельної ренти може здійснюватись різноманітними шляхами. За допомогою цін такий розподіл відбувався у колишньому Радянському Союзі. В цьому разі держава встановлює диференційовані закупівельні або оптові ціни і водночас намагається, відшкодовуючи індивідуальні витрати господарств, що знаходяться в різних природно-кліматичних умовах, забезпечити їм певну рентабельність та вилучити ренту. Господарська практика продемонструвала неефективність такого механізму, неможливість реально врахувати і відобразити все, що необхідне для його дійового використання. В умовах ринкової економіки землекористувачі, які не мають власної землі, сплачують земельний податок, що визначається залежно від якості і розташування земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки землі. Він містить і диференціальну ренту. За умов капіталізму диференціальна рента привласнюється власником землі у формі орендної плати. В тому разі, коли орендодавцем виступає держава в особі її органів, земельна рента у вигляді рентного доходу розподіляється між державою і тими, хто використовує землю. Так, Законом України „Про внесення змін до Закону „ Про оренду землі" встановлено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до Закону і не може перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки"1.

Диференціальну ренту II, яка є наслідком додаткових вкладень коштів, інтенсифікації виробництва, протягом всього строку орендного договору одержує орендар. Після закінчення строку оренди землевласник враховує більш високу родючість землі, її здатність давати більший дохід. Тому він підвищує орендну плату при укладенні договору на новий строк. Для орендаря договір про оренду вигідно укладати на тривалий строк, а для орендодавця - на невеликий.

1 Закон України "Про внесення змін до Закону України „Про оренду землі" Голос України. -2003, II листоп.-С.Ю

Перехід до формування багатоукладної економіки в аграрному секторі та соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні робить неможливим використання диференціації закупівельних цін за природно-кліматичними зонами для вилучення ренти. В нових умовах рівень цін на сільськогосподарську продукцію визначатиметься попитом і пропозицією. На однорідні товари незалежно від того, де вони і ким вироблялись, буде однакова ціна. За таких умов господарства, що мають кращі земельні ділянки, мають вищі доходи. Було б несправедливо доходи рентного характеру повністю залишити у розпорядженні цих господарств. Засобами вилучення диференціальної ренти мають стати рентні платежі, плата за землю, величина яких диференціюється залежно від якості ділянок. Тому використання землі в нашій державі платне. Відповідно до чинного законодавства власники землі та землекористувачі щороку сплачують плату за землю у вигляді податку або орендної плати, що визначається залежно від якості та розташування земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки землі. Отже, в земельному податку й орендній платі міститься частина рентного доходу. Якщо він надходить власнику землі, то рентний дохід перетворюється на ренту.

Розмір, форма, строки внесення, орендної плати встановлюються за погодженням сторін у договорі про оренду. В результаті підвищення продуктивності землі на основі використання ефективніших засобів виробництва надлишковий дохід зростає. Доки діє строк договору, він надходить орендареві у вигляді рентного доходу. При укладанні нового договору він може бути зарахований в орендну плату і вже надходить власникові землі. З метою стимулювання інтенсифікації сільського господарства доцільно оптимально здійснювати розподіл диференціальної ренти II між власником землі та орендарем. Орендар повинен бути зацікавлений у додаткових інвестиціях капіталу у землю, а для цього у нього має залишатися певна частина рентного доходу.

Порядок оподаткування, що визначається відповідними нормативними документами, середні ставки земельного податку та граничні розміри орендної плати на землю в нашій державі встановлює Верховна Рада України.

Рентний дохід, як правило, спрямовується на фінансування заходів з раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів; виконання робіт із землеустрою, ведення земельного кадастру; відшкодування витрат власників землі та землекористувачів, які пов'язані з господарюванням на менш родючих та віддалених від ринків збуту ділянках землі; економічне стимулювання власників землі та орендарів.

Ринкові відносини передбачають купівлю-продаж землі за певними цінами. Ціна землі - це така грошова сума, яка, будучи покладена в банк, дасть змогу отримати її власникові дохід на процент, що дорівнює земельній ренті.

Ціна землі належить до ірраціональних форм, тобто таких товарів, ціна на які грунтується не на вартості, а на доході, який вони приносять при її використанні власником. З визначення ціни землі видно, що за інших рівних умов якраз величина ренти визначає ціну землі. Вона прямо пропорційна до розміру ренти і обернено пропорційна до норми позичкового проценту. Формула ціни землі має такий вигляд:

де R - рента;

Z - норма позичкового капіталу; 

- ціна землі

Сучасний етап розвитку економічно розвинених країн характеризується нарощуванням принципово важливих змін в аграрній сфері. Це викликає появу нових


Сторінки: 1 2 3