Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Власність у системі економічних відносин

Власність у системі економічних відносин

План

1. Економічний зміст власності. Об'єкти і суб'єкти власності

2. Основні форми власності

3. Нові й новітні тенденції в розвитку відносин власності. Розвиток відносин власності в Україні

Економічний зміст власності. Об'єкти і суб'єкти власності

Відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ. Привласнення означає ставлення до певних речей як до своїх.

Спочатку відносини власності виступали у формі певних історичних звичаїв. Із виникненням держави стали розроблятися юридичні закони, які визначали, за якими правовими нормами привласнюється і розподіляється суспільне багатство між різними суб'єктами.

Власність, з економічної точки зору, — це економічна категорія, яка відображає належність майна певній фізичній або юридичній особі, умови володіння ним, розпоряджання і користування та відносини між економічними суб'єктами стосовно привласнення засобів виробництва і його результатів.

Вона виступає як сукупність матеріальних благ, результатів інтелектуальної діяльності, певної суми грошей, цінних паперів, які можуть передаватися в користування іншим суб'єктам за відповідну плату, або відчужуватися шляхом продажу об'єктів власності на ринку.

В Україні прийнято закон про власність. Він трактує право власності як регульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпоряджання майном.

Власність — це система виробничих відносин між людьми та іншими суб'єктами з приводу привласнення різних об'єктів.

Власність с основоположною економічною категорією* Вона визначає економічну структуру суспільства, економічне і політичне становище різних соціальних груп і взаємовідносини між ними, бо становить основу всіх виробничих відносин суспільства. Вона детермінує характер економічної системи суспільства.

Будь-яка виробнича діяльність людей починається з відносин власності. Так, щоб розпочати виробництво матеріальних благ, необхідно спочатку оволодіти об'єктивними умовами виробництва — землею, будівлями, засобами і предметами праці, тобто привласнити їх. Хто привласнив засоби виробництва, той стає господарем продуктів виробництва, розподіляє й обмінює їх у своїх інтересах.

В економічному розумінні власність являє собою складну систему економічних відносин, які існують у виробництві. Ця система включає:

а) відносини з приводу привласнення умов виробництва та його результатів;

б) відносини з приводу використання виробничих ресурсів;

в) економічні форми реалізації власності.

За об'єктами у відносинах власності можна виділити такі компоненти:

1) власність на засоби виробництва;

2) власність на предмети споживання;

3) власність на робочу силу;

4) власність на результати інтелектуальної діяльності. Об'єктами власності можуть бути матеріальні блага

та результати інтелектуальної діяльності.

Суб'єктами власності можуть бути фізичні та юридичні особи і держава в особі державних органів влади.

Об'єктами індивідуальної власності і власності юридичних осіб можуть бути житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього вжитку, транспортні засоби, продуктивна і робоча худоба, інші засоби виробництва, підприємства, цінні папери та інше майно споживчого та виробничого призначення.

Об'єктами інтелектуальної власності є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці.

Вона формується на основі досягнень науки і становить собою інноваційну науково-технічну інформацію у формі патентів, ліцензій, виробничих програм тощо. З часом вона старіє і втрачає свою цінність, але завдяки розвитку науки на зміну їй приходить нова інформація, використання якої сприяє підвищенню ефективності виробництва. Вона втілюється в нових патентах, ліцензіях, машинах, приладах і технологіях виробництва.

В умовах НТР інформація перетворюється на домінуючий об'єкт власності й основну форму багатства суспільства, на особливий виробничий ресурс. Інформація як носій вартості є об'єктом купівлі-продажу. У сучасних умовах посилюється конкурентна боротьба за володіння інформацією. Відповідно до цього формується новий соціальний прошарок людей — власників інформації.

Інформація в процесі її використання не зникає на відміну від інших ресурсів. Вона при її продажу не відчужується від її виробника. Останній тільки позбавляється повної монополії на її використання. На відміну від інших ресурсів вона може одночасно використовуватись багатьма суб'єктами і стає надбанням суспільства, перетворюється в спільну духовну власність. Це принципово нова форма власності.

Власність відіграє значну роль в економічному житті суспільства (рис. 1.7).

По-перше, вона упорядковує економічні стосунки в суспільстві і є важливим чинником в організації виробництва. Вона визначає, кому належить право володіння, користування та розпоряджання майном.

По-друге, власність, за певних умов, зацікавлює ефективно використовувати обмежені економічні ресурси. Багаторічна практика існування суспільної власності показала, що вона породжує безвідповідальність і марнотратство. Приватна власність покладає відповідальність за конкретні економічні об'єкти на їх власника. Однак, це зовсім не означає, що абсолютно всі власники ефективно використовують своє майно. Ефективність використання залежить і від дбайливості та здібностей власника.

Рис. 1.7. Роль власності в економічній системі

По-третє, власність визначає, кому і в чиїх інтересах належить використовувати об'єкти власності, як ними користуватися. У першу чергу це стосується використання виробничих ресурсів. Об'єкти власності повинні використовуватися в інтересах власника.

По-четверте, приватна власність є важливою умовою організації вільного підприємництва. Маючи у своєму розпорядженні капітал, люди на свій розсуд, ідучи на ризик і беручи на себе відповідальність, організовують підприємства, виробляють потрібну продукцію.

Приватна власність створює також певний економічний захист її власникові. Вона забезпечує його доходами та стимулює до активної діяльності.

Основні форми власності

Виділяють два основні типи власності: приватну і суспільну. Приватна власність може бути:—

індивідуальною або сімейною;—

пайовою: це колективна приватна власність, де кожному співвласникові належить певна частка об'єкта власності у формі паю. Пайовики домовляються між собою про управління об'єктом;—

акціонерною: акціонер володіє акціями, які засвідчують його пай і дають право на одержання доходу в формі дивіденду;—

власністю громадських організацій (політичних партій, профспілок, релігійних, спортивних, молодіжних та інших);—

кооперативною власністю: це колективна власність кооперативів, що виникають унаслідок добровільного об'єднання членами кооперативу всіх або частини належних їм засобів виробництва, а також грошових внесків.

Деякі економісти розрізняють трудову й нетрудову приватну власність, а відповідно і трудові й нетрудові доходи. Нетрудовими вважають доходи, що одержуються від власності. Вони, на їхню думку, не відповідають принципам соціальної справедливості. В умовах командно-адміністративної системи такі доходи отримувати не дозволялось.

Можна погодитися, що в умовах рабовласництва і феодалізму доходи рабовласників і феодалів мали нетрудовий характер і були соціально несправедливими. Але в цивілізованому суспільстві, де переважає високоорганізоване та автоматизоване виробництво, такі доходи не завжди мають соціально несправедливий характер. Річ у тому, що ті, кого вважають одержувачами нетрудових доходів, вкладають у виробництво свій капітал. Його застосування підвищує продуктивну силу працівників, забезпечує підвищення продуктивності праці і збільшення виробництва продукції. Як зазначає П. Самуельсон, капітал має "власну продуктивність". Тому той дохід, що походить від капіталу, логічно має привласнюватися власником капіталу. Якщо, наприклад, за рахунок коштів акціонерів здійснено технічну реконструкцію підприємства і завдяки

цьому зросли доходи, то ці доходи мають виплачуватись у формі дивідендів власникам акцій. Приватна власність має певні переваги (рис. 1.8).

Рис. 1.8. Переваги приватної власності

Суспільна власність у нашій країні та в багатьох інших існує у двох формах: державній і колективній (рис. 1.9). Володарем державних об'єктів є держава в особі центральних державних органів — Верховної Ради, Кабінету міністрів, міністерств та в особі місцевих органів влади. У федеративних державах суб'єктами власності можуть виступати суб'єкти федерації — провінції, штати та інші адміністративні одиниці.

Державною власністю можуть бути виробничі підприємства, підприємства інфраструктури, рухоме і нерухоме майно, необхідне для функціонування адміністрації, армії, поліції; фонди соціальної інфраструктури — освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення; майно державної кредитної системи та інше. У свою чергу, державну власність поділяють на загальнодержавну і муніципальну або комунальну. Структуру суспільної власності можна показати схематично.

Рис. 1.9. Структура суспільної власності

Досвід капіталістичних держав показує, що є дві основні причини, які викликають необхідність державного підприємництва:

по-перше, необхідність ліквідувати слабкі ланки в структурі економіки. Наприклад, створювати додаткові робочі місця для підвищення рівня зайнятості; виробляти продукцію, яку в недостатній кількості створюють приватні підприємства; виробляти продукцію, яку не дозволяється виготовляти приватним підприємствам з метою недопущення зловживань і заподіяння шкоди суспільству. Це стосується добування стратегічної сировини, виробництва зброї, медичних препаратів, хімічних реактивів тощо;

по-друге, необхідність прискорення науково-технічного прогресу. Проведення наукових досліджень, створення дослідних зразків машин і технологічних ліній — річ дорога і ризикована. Тому приватні фірми не завжди наважуються вкладати кошти в ті напрями наукових досліджень, успіх і вигідність яких не гарантовані. Держава бере на себе величезні затрати, пов'язані з ризиком втратити вкладені капітали. Так, наприклад, було створено атомну промисловість у США, Великобританії, Франції.

У розвинутих країнах на державний сектор економіки припадає переважна частина добувної промисловості, виробництва електроенергії, авіаційних і залізничних перевезень та інше.

У командно-адміністративній економіці приватна і суспільна власність вважалися антиподами, тобто такими, що заперечують одна одну і не можуть разом співіснувати. Таке протиставлення не можна вважати правомірним. Досвід країн з розвинутою ринковою економікою переконливо доводить, що в цивілізованому суспільстві поруч існують різні типи і форми власності, доповнюючи одна одну й урізноманітнюючи та збагачуючи економічне життя. У кожному суспільстві є галузі, які можуть успішно розвиватися переважно на основі приватної власності — це здебільшого сфера обслуговування населення. Сучасна індивідуалізація виробництва також значною мірою зорієнтована на приватну власність. Одночасно технологічний процес деяких галузей вимагає усуспільнення їх у межах держави або окремого колективу. Прикладом тут можуть бути залізничний транспорт, зв'язок, електроенергетика та інше. Протиставлення в минулому в нашій країні приватної і суспільної власності, високий рівень одержавлення дуже негативно позначилися на господарській практиці. Пряме насильне усуспільнення приватних форм господарювання стало відчутним гальмом економічного розвитку.

Отже, приватну і суспільну власність не варто протиставляти, не можна вважати, що одна з них прогресивна, а друга — регресивна. Прогресивний економічний розвиток вимагає взаємодії приватної та державної власності. Водночас одна з них може переважати в окремі періоди розвитку суспільства.

Відносини власності виникають також у зв'язку з використанням чужого майна. Зокрема, це має місце тоді, коли власник засобів виробництва сам не веде господарської діяльності. Він дає можливість іншим особам користуватися його майном на договірних умовах. Тоді між власником і підприємцем (орендарем) складаються відносини з приводу використання майна. Прикладом цього може бути оренда — договір про надання за певну плату майна якогось власника для тимчасового користування іншим особам.

Власність економічно реалізується, коли приносить дохід Хі власникові. Такий дохід може виступати у формі прибутку, ренти, процента та інших платежів. Наприклад, в умовах оренди сплачується орендна плата, при концесії — сплачуються платежі або встановлюється частка прибутку, яку виплачують господарі власнику майна. Держава реалізує свою власність через систему податків та інших платежів.

Власність — це ядро системи економічних відносин, серцевина кожного способу виробництва. її називають ще основним, визначальним виробничим відношенням. При цьому виходять із таких положень:

1) власність визначає характер функціонування не лише організаційно-економічних, а й соціально-економічних відносин. Наприклад, при суцільному одержавленні власності не було умов для розвитку підприємництва, маркетингової організації господарства тощо;

2) власність визначає цілі й мотиви розвитку виробництва;

3) будь-які докорінні зміни в економічних відносинах мають починатися з відповідних перетворень у відносинах власності. Без цього не можна досягти якихось істотних зрушень у господарському житті.

Зламати командно-адміністративну систему управління можна було лише шляхом зміни форм власності.

Нові й новітні тенденції в розвитку відносин власності. Розвиток відносин власності в Україні

На ранніх етапах розвитку капіталізму панівною була індивідуальна приватна власність. З розвитком економічного прогресу зростає роль інших форм власності. Так, у наших умовах у США окремим приватним особам належить 10—15% капіталу. Водночас збільшилася частка державної, корпоративної та змішаних форм власності. На сучасному етапі особлива роль належить корпоративній або акціонерній формі. У США частка корпорацій у загальному обсязі реалізації продукції становить майже 90%.

Перевага корпоративної форми власності полягає в тому, що, з одного боку, через володіння акціями вона зберігає всі позитивні сторони, які має індивідуальна приватна власність — підприємницький інтерес, ініціативу, свободу вибору, прагнення до збільшення прибутку, примноження багатства, право безстрокового успадкування тощо. З іншого боку, вона реалізується через більш зрілі колективні форми організації виробництва і дає можливість примножувати її, залучаючи індивідуальні капітали для створення великих підприємств.

До переваг корпоративної форми власності відноситься також її висока конкурентоспроможність. Це виключно висока виробнича гнучкість і можливість акумулювати великі капітальні ресурси й кошти. Корпорація є майже бездоганним засобом мобілізації великих капіталів. Вона — найдемократичніша форма власності.

Особливе значення має соціально-інтегративна функція. Вона інтегрує капітали різних соціальних груп і цим створює економічну базу для соціальної інтеграції.

У сучасній економіці розвинутих країн з'явились і розвиваються нові тенденції у відносинах власності. їх прояви:

1) розширення плюралізму форм власності. Розвиваються вже наявні й утворюються нові форми власності (робітнича власність, власність трудового колективу). Ці форми взаємодіють і доповнюють одна одну. Завдяки цьому забезпечується конкуренція та ефективне функціонування економіки в цілому;

2) розвиваються змішані і комбіновані форми власності (концерни, трести, холдинги, фінансово-промислові групи, транснаціональні корпорації (ТНК) та інші об'єднання;

3) посилюється процес демократизації і соціалізації відносин власності: створюється власність трудових колективів, збільшується частка акцій працівників фірм, робітників, вони залучаються до управління корпораціями і до розподілу доходів;

4) відбувається зміна структури об'єктів власності. Зростає частка інтелектуальної власності — інформації, комп'ютерних програм, інформаційних технологій;

5) розширюються форми й об'єкти міжнародної власності — ТНК і транснаціональні банки (ТНБ) на основі розвитку форм міжнародного співробітництва;

6) відбувається деперсоніфікація власності на засоби виробництва, що знаходить своє вираження у втраті окремими власниками капіталу монопольного контролю над його функціонуванням, бо управління акціонерними товариствами здійснюється не приватними власниками, а професійними менеджерами.

У 90-х роках XX ст. відбулися суттєві зміни відносин власності в Україні. Вони викликані необхідністю переходу до ринкової економіки. З цією метою було проведено приватизацію. Приватизація — це відчуження державної власності на користь окремих громадян, домашніх господарств та інших


Сторінки: 1 2