Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Витрати виробництва

Витрати виробництва. Валовий продукт, дохід і прибуток

План

1. Витрати виробництва, їх суть та види

2. Витрати виробництва в короткостроковому і довгостроковому періодах. Закон спадної віддачі

3. Основні фактори зниження витрат виробництва

4. Валовий продукт, дохід і прибуток

Витрати виробництва, їх суть та види

Виробнича діяльність підприємства завжди пов'язана з витратами. Насамперед це затрати на оплату праці найманих працівників, купівлю засобів виробництва, тобто устаткування, машин, обладнання, сировини, матеріалів, на оплату електроенергії та інше. І перш ніж розпочати виробництво тих чи інших товарів, підприємці вивчають попит і ціни на товари, потім розраховують витрати на виробництво товарів та очікувані доходи і на цій основі приймають остаточне рішення про організацію виробництва. Далі розраховують, яку кількість товарів вони зможуть запропонувати на ринку.

Кількість товару, яку фірма планує запропонувати на ринку, залежить від цін на ресурси, необхідні для виробництва товарів, та ефективності їх використання, з одного боку, і від ціни, за якою товар буде продаватися на ринку, — з іншого.

Що ж таке економічні витрати виробництва? Розгляньмо їх із позиції фірми.Економічні витрати виробництва — це сукупні затрати на виробництво товару. Іншими словами, економічні витрати — це ті видатки, які фірма повинна зробити для того, щоб придбати ресурси для організації виробництва товарів.

Витрати виробництва поділяються на зовнішні і внутрішні (рис. 2.13). Зовнішні витрати — це видатки на ресурси постачальникам, які не є співвласниками даної фірми. Це плата за сировину, паливо, транспортні та трудові послуги, енергію тощо. Внутрішні витрати — це затрати власних, неоплачуваних, внутрішніх ресурсів. До них належать використання власної праці, власних приміщень, транспорту, кормів для худоби тощо. З точки зору фірми ці внутрішні затрати рівнозначні грошовим видаткам, які довелося б зробити, купуючи відповідні ресурси. Підприємець зіставляє ці витрати з альтернативними можливостями: грошовий капітал — з відсотком на нього в банку, використання площі — з доходом від здавання її в оренду, особисту працю — за найманням на іншу фірму. Одним з елементів внутрішніх витрат є нормальний прибуток підприємця як винагорода за підприємницькі функції, які він виконує. Нормальний прибуток — це плата за виконання підприємницьких функцій, це плата, необхідна для того, щоб утримати підприємницький талант на даному підприємстві.

Розрізняють також постійні та змінні витрати. Поділ витрат на постійні і змінні зумовлений тим, що збільшення або зменшення змінних витрат зумовлює зміни загальних витрат і обсягу виробництва продукції.

Рис. 2.13. Основні види витрат виробництва

Постійними називаються такі витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. До них належать оплата зобов'язань із позик, орендна плата, амортизаційні відрахування, заробітна плата вищого управлінського персоналу тощо. Постійні витрати пов'язані з самим існуванням фірми і тому повинні оплачуватися навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє.

Змінними називаються такі витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва товарів. До них належать затрати на сировину, матеріали, паливо, енергію, транспортні послуги і більшість витрат на оплату трудових ресурсів (працівників, задіяних у виробництві). Основу постійних витрат становлять затрати, пов'язані з використанням основних фондів, а змінних — з використанням оборотних фондів.

Постійні й змінні витрати в сумі становлять загальні або валові витрати. Якщо постійні витрати не змінюються, а величина змінних зростає в міру збільшення обсягів виробництва, то загальні витрати також будуть зростати. Величина постійних витрат не залежить від обсягу виробництва, а сума змінних витрат змінюється залежно від зміни обсягу виробництва.

Поділ витрат на постійні і змінні має важливе значення для аналізу діяльності підприємства. Змінні витрати — це затрати, якими підприємство може керувати. А постійні в основному є поза впливом адміністрації, вони є обов'язковими і мають бути оплачені незалежно від обсягу виробництва.

Для виробників продукції важливе значення мають і середні витрати виробництва, тобто витрати в розрахунку на одиницю продукції. Порівнюючи середні витрати виробництва з ціною продукції, можна створити уявлення про прибутковість роботи підприємства. Середні витрати виробництва поділяються на середні постійні, середні змінні та середні загальні.

Наведена вище характеристика витрат виробництва є загальноприйнятою в західній економічній літературі. У нашій літературі і на практиці поряд з терміном "витрати виробництва" продовжує вживатись термін "собівартість продукції". Собівартість — це виражені в грошовій формі сумарні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Це частина вартості продукту праці. Структура собівартості продукції визначається постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1994 р. Вона включає:—

матеріальні затрати,—

затрати на оплату праці,—

відрахування на соціальне страхування,—

амортизацію основних фондів,—

інші витрати (затрати на науково-дослідні роботи, рекламу, управління тощо).

Витрати виробництва або собівартість продукції є основою калькуляції цін. Але треба відзначити, що в ринкових умовах економічні витрати виробництва й обігу безпосередньо цін не визначають. На ціни суттєвий вплив робить співвідношення попиту і пропозиції. Однак витрати виробництва повинні бути об'єктом постійної уваги з боку підприємств, тому що економічні витрати у порівнянні з цінами товарів показують, який прибуток може одержати фірма, реалізуючи товари за наявними цінами. Вони показують, коли діяльність підприємства є прибутковою і коли стає збитковою.

Для підприємства витрати виробництва або собівартість — це мірило витрат і доходів. При стабільному рівні цін зменшення витрат забезпечує збільшення доходів. Собівартість відображає реальні прямі витрати підприємства на виробництво продукції, що дає можливість визначити ефективність його роботи.

Витрати виробництва в короткостроковому і довгостроковому періодах. Закон спадної віддачі

Витрати виробництва, які робить фірма на виробництво продукції, залежать від тривалості заміни всіх задіяних ресурсів. Багато видів ресурсів можна замінити легко і швидко (сировину, паливо, енергію і таке інше). Інші ресурси вимагають більше часу для освоєння. Наприклад, виробничі будівлі, машини, обладнання. їх заміна вимагає тривалого часу. На деяких підприємствах заміна виробничих ресурсів може тривати кілька років. Оскільки на заміну різних використовуваних у виробничому процесі ресурсів витрачається різний час, розрізняють короткостроковий і довгостроковий періоди.

Короткостроковий період — це період часу, протягом якого підприємство не може замінити своїх виробничих потужностей, але може змінити ступінь інтенсивності їх використання й обсяг виробництва продукції. Обсяг виробництва може бути змінений шляхом застосування більшої (чи меншої) кількості живої праці, сировини та інших ресурсів, тобто наявні виробничі потужності протягом короткострокового періоду можуть використовуватися більш або менш інтенсивно.

Довгостроковий період з точки зору фірми — це період, достатній для заміни всіх задіяних ресурсів, включно з виробничими потужностями. З точки зору галузі він дозволяє підприємству розформуватися і залишити галузь, а новим фірмам організуватися і ввійти в галузь. Потрібно відзначити, що короткостроковій ь і довгостроковість є поняттями умовними і різними для різних галузей. їх тривалість залежить від характеру виробництва і його технологічного циклу.

Уже зазначалося, що протягом короткострокового періоду фірма може змінити обсяг виробництва шляхом застосування більшої кількості змінних ресурсів. А тепер простежмо, яким чином буде змінюватися обсяг виробництва в міру застосування щораз більшої кількості змінних ресурсів при незмінних виробничих потужностях.

Наведемо такий приклад. Припустімо, на виробництві працював 1 робітник і виробляв 10 одиниць продукції. Поява другого дала ще 16 одиниць. Залучення 3, 4, 5 дають менший приріст продукції (12, 10, 8). Продуктивність або віддача наступних робітників спадає, а сьомий став граничним. Його праця дала найменший приріст продукту. Залучення 8-го не дає ніякого приросту, а 9-й зумовлює зменшення приросту продукції. Його продуктивність є спадною. Такою буде продуктивність кожного наступного робітника.

Отже, на певному етапі кожен додатковий вклад праці у виробництво (при інших незмінних умовах) дає менший приріст продукту, ніж попередні. Приріст продукції за рахунок змінного фактора, за яким починається спад (скорочення) виробництва, називається граничним приростом.

Ця залежність між збільшенням кількості ресурсів і зменшенням обсягу виробництва становить закон спадної віддачі. Вів полягає в тому, що, починаючи з певного моменту, послідовне залучення одиниць змінного ресурсу до незмінного дає менший додатковий ефект (у розрахунку на кожну одиницю змінного ресурсу) (рис. 2.14).

Рис. 2.14. Структура витрат фірми в короткостроковому періоді

Дію закону ми показали в короткостроковому періоді, коли інші ресурси залишаються незмінними, а в довгостроковому періоді, коли змінюються всі ресурси, змінюється й дія закону. На початку збільшення змінного ресурсу виробництво зростає швидко. Діє позитивний ефект масштабу. Цьому сприяє ряд факторів, які діють у напрямку зниження середніх витрат виробництва, а саме: 1) спеціалізація праці, яка поглиблюється в міру зростання розмірів виробництва; 2) спеціалізація управлінського персоналу; 3) ефективне використання капіталу; 4) виробництво побічної продукції.

Але на певному етапі починає діяти негативний ефект масштабу. Це означає, що залучення додаткового змінного ресурсу дає негативний ефект. Отже, якщо перед підприємцем виникає проблема розширення виробництва і визначення потреби в додаткових ресурсах, то за основу потрібно брати граничні витрати. Обсяг виробництва слід розширювати доти, доки граничні витрати не перевищують граничний приріст. Максимальний прибуток буде одержано тоді, коли граничний приріст дорівнюватиме граничним витратам.

Основні фактори зниження витрат виробництва

В умовах формування ринкових відносин виробник намагається скоротити витрати виробництва, бо це забезпечує зростання доходів підприємця, підвищує ефективність роботи підприємства. Для визначення шляхів зниження витрат виробництва потрібно знати і детально аналізувати їх структуру, яка у різних галузях різна. Виходячи з цього аналізу, потрібно визначати шляхи зниження.

Основними факторами зниження витрат виробництва, які залежать від підприємства, є такі:

1) скорочення затрат на сировину, матеріали, паливо, електроенергію;

2) зниження амортизаційних відрахувань шляхом інтенсивнішого використання техніки та підвищення коефіцієнта змінності;

3) поліпшення якості машин, обладнання, зменшення пасивної частини основних фондів;

4) запровадження у виробництво дешевих видів ресурсів, скорочення відходів виробництва;

5) поліпшення організації виробництва і підвищення продуктивності праці;

6) скорочення затрат на управління;

7) велике підприємство має можливості для організації випуску побічної продукції на основі використання відходів.

Валовий продукт, дохід і прибуток

Результатом виробництва є продукт або послуга. Маса вироблених матеріальних благ і послуг за певний період у грошовому вираженні становить валовий продукт підприємства. Реалізований валовий продукт становить валовий дохід підприємства. Якщо з валового доходу відрахувати амортизаційні відрахування, то одержимо чистий продукт.

А якщо від валового доходу відрахувати повну собівартість продукції, то отримаємо чистий дохід або прибуток.

В економічній науці розрізняють обліковий або бухгалтерський прибуток, економічний і чистий прибуток. Обліковий або бухгалтерський прибуток — це різниця між валовим доходом (виручкою) і зовнішніми витратами виробництва. Економічний прибуток становить різницю між валовим доходом і всіма витратами виробництва, тобто зовнішніми і внутрішніми. Чистий прибуток — це та частина облікового прибутку, що залишається після сплати податків та інших обов'язкових платежів у бюджет (рис. 2.15).

Рис. 2.15. Валовий дохід і прибуток

Прибуток є важливим показником ефективної роботи підприємства. Проте якість його роботи не можна оцінювати за масою прибутку. Наприклад, візьмімо дві фабрики. Одна одержує 1 млн. грн. прибутку, а друга — 2 млн грн. За цими даними не можна вважати, що друга фабрика працює краще. Щоб визначити, яке підприємство працює краще, потрібно визначити їх прибутковість, тобто рентабельність. Вона визначається двома способами.

1. Відношення прибутку до собівартості продукції виражає рентабельність продукції

де р' — норма рентабельності, а П — прибуток. Ця рентабельність показує прибутковість виробництва певного виду продукції.

2. Відношення прибутку до виробничих фондів.

де Фо — основні виробничі фонди і Фк — оборотні засоби. Другий спосіб обчислення рентабельності характеризує роботу (прибутковість) усього підприємства.

Якщо всі авансовані фонди (капітал) обертаються один раз на рік, то норма рентабельності, обчислена обома способами, буде однаковою. А якщо час обороту перевищує рік, тобто основні виробничі фонди обертаються повільніше, ніж оборотні, то норма рентабельності, обчислена за авансованими фондами, буде меншою, ніж норма рентабельності, обчислена за поточними витратами (собівартістю).

Рівень рентабельності прямо пропорційний обсягу виробленої продукції та обернено пропорційний вартості використаних виробничих фондів та оборотних засобів. Рентабельність є інтегральним показником ефективності роботи підприємства. Зростання рентабельності відповідає інтересам підприємства і суспільства.

У західній економічній літературі витрати виробництва поділяють на зовнішні і внутрішні. Виходячи з цього, розрізняють три види прибутку: бухгалтерський або розрахунковий, економічний і нормальний. Бухгалтерський або розрахунковий прибуток обчислюється як різниця між виручкою від реалізації продукції та витратами на її виробництво. Економічний прибуток становить різницю між бухгалтерським і нормальним прибутком. Нормальний прибуток — це плата за виконання підприємницьких функцій. Він розглядається як частина витрат виробництва. Його розміри визначаються згідно із середнім прибутком, який склався у відповідній галузі. У бухгалтерській практиці нормальний прибуток ігнорується.

В умовах ринкової економіки прибуток є узагальнювальним показником фінансових результатів господарської діяльності підприємств.

Розподіл прибутку. У ринковій економіці нема єдиної схеми розподілу прибутку. Є певні відмінності в розподілі прибутку на приватних, кооперативних і державних підприємствах. Але водночас є загальні засади його розподілу (рис. 2.16).

Рис. 2.16. Розподіл валового прибутку

Насамперед із прибутку вираховують податки до державного бюджету. Частина прибутку вилучається на орендну плату (якщо орендувалася земля, приміщення), на оплату відсотків за кредит.

З прибутку робляться відрахування на благодійні фонди та пожертви. Підприємства, які віддають частину своїх прибутків на благодійну діяльність, користуються певними Податковими пільгами.

В акціонерних товариствах частина прибутку розподіляється у формі дивідендів, а частина залишається на підприємстві і використовується на потреби підприємства. Кошти, що залишаються після вказаних вище відрахувань, становлять чистий прибуток. Він використовується для інвестицій та для інших цілей.