Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Аграрні відносини та їх система

Аграрні відносини та їх система. Місце аграрних відносин у ринковій економіці

План

1. Аграрна сфера виробництва та її особливості

2. Сутність і особливості аграрних відносин. Власність на землю

3. Форми господарювання в аграрному секторі економіки

4. Земельна рента. Абсолютна й диференціальна земельна рента

Аграрна сфера виробництва та її особливості

Аграрний сектор посідає важливе місце в економіці суспільства. По-перше, сільське господарство є великою галуззю в господарстві країни. Від розвитку аграрного сектора залежить нормальне функціонування всього господарства країни і добробут людей. А розвиток самого аграрного сектора значною мірою залежить від природних особливостей.

У сільському господарстві земля є головним засобом виробництва. На відміну від інших засобів виробництва, за умов правильного використання вона постійно відновлює свою родючість і якісно поліпшується. Природна родючість землі в різних кліматичних умовах різна. Тому в землеробстві праця однакової кваліфікації, фондоозброєності і складності дає різні результати, які залежать від природних умов. Тобто продуктивність праці тут великою мірою залежить від природних чинників.

Отже, за інших рівних умов результати виробництва тут залежать від погоди і родючості землі. Вплив природних факторів на результати виробництва можна посилити або обмежити розвитком продуктивних сил. Ідеться про економічну родючість ґрунту, підвищення якої досягається шляхом раціонального використання землі, систематичного впровадження нових технологій, досягнень науки і техніки, поліпшення культури землеробства тощо.

Таким чином у землеробстві економічний виробничий процес завжди взаємодіє з природним. Тому фермер повинен добре знати і вміло використовувати не тільки економічні закони, а й особливості природних факторів і природних процесів, які відбуваються в сільськогосподарському виробництві. Вплив людини на ці процеси обмежений. У сільському господарстві неможливо прискорити виробничий процес, як у промисловості. Наприклад, час виробництва озимої пшениці становить 10 місяців, і скоротити його неможливо. Процес праці переривається в проміжках між сівбою, внесенням добрив, весняним обробітком і збором урожаю. Звідси повільний оборот виробничих фондів, зумовлений природними процесами (рис. 3.13).

Рис. 3.13. Особливості аграрної сфери виробництва

Особливістю сільськогосподарського виробництва є його сезонність. У певних межах її можна згладжувати шляхом виробництва інших продуктів, час виготовлення і робочий період яких не збігаються. Ідеться про таку організацію виробництва, яка поєднує основні й допоміжні галузі, наприклад здійснення переробки і зберігання сільськогосподарської продукції та інше.

У сільському господарстві дуже важливим є своєчасне виконання робіт, наприклад, сівби, обробітку, збору врожаю, догляду за тваринами тощо. Якщо в промисловості несвоєчасне виконання технологічних операцій веде до затримки виготовлення продукції, то в сільському господарстві це призводить до прямих утрат продукції і погіршення її якості. А це негативно позначається на результатах виробництва.

Сільськогосподарське виробництво вимагає застосування складної системи машин, які повинні бути пристосовані до особливостей та специфіки виготовлення кожного виду продукції. Значна частина їх використовується по декілька тижнів протягом року. Дуже важливо також забезпечити максимальну кількість необхідних засобів виробництва в критичні строки, з тим, щоб виконати всі роботи в оптимальний період і не допустити втрат урожаю внаслідок затримки сівби, обробітку чи збирання.

У сільському господарстві підприємець обмежений у виборі виробництва тих чи інших продуктів природними умовами і специфікою галузі. Наприклад, високі врожаї пшениці, кукурудзи, баштанних культур можна отримати в степовій частині України. На Поліссі природні умови для них непридатні. Тут доцільніше вирощувати льон, картоплю.

Підприємництво в сільському господарстві відрізняється й тим, що земля як особливий і обов'язковий засіб виробництва обмежена за площею. Цей фактор зумовлює необхідність інтенсифікації сільськогосподарського виробництва.

Роботи в сільському господарстві протягом року розподіляються нерівномірно. Це також зумовлено природними процесами. Найбільша напруга їх під час жнив і восени, коли відбувається збір урожаю, значно менша взимку і навесні. Тому потрібно враховувати всі природні фактори, щоб забезпечити своєчасне і якісне проведення сільськогосподарських робіт. Крім цього, деякі фактори впливу не завжди можна передбачити завчасно. Наприклад, затяжні дощі, похолоднішання і приморозки, спеку та інше.

Усе сказане вище зумовлює необхідність високого насичення сільськогосподарського виробництва технікою, а це вимагає великих капіталовкладень. З іншого боку, для цієї галузі характерні нестабільна віддача, нерівномірність доходів і навіть збитки, які також часто зумовлюються природними умовами.

Сутність і особливості аграрних відносин. Власність на землю

Земля в сільському господарстві є водночас предметом праці й засобом виробництва. Від якості землі та ефективності її використання залежить продуктивність не тільки рослинництва, а й тваринництва, бо воно може успішно розвиватися тільки на основі ефективного використання земельних угідь.

Саме використання землі як унікального фактора виробництва надає сільському господарству таких особливостей, яких немає в промисловості, транспорті, будівництві та інших галузях народного господарства. У несільськогосподарських галузях земля є лише просторовим базисом, фундаментом, коморою корисних копалин, а в сільському господарстві вона є невід'ємною умовою кожної галузі.

Взаємодія природних та економічних процесів у сільському господарстві визначає особливості кругообороту виробничих фондів. Вони полягають у тому, що тут, як уже зазначалося, використовується такий унікальний засіб виробництва як земля, а також такі специфічні основні виробничі фонди як худоба, деревно-кущові та плодово-ягідні культури і такі оборотні фонди як насіння, корми, молодняк на відгодівлі тощо. У зв'язку із сезонністю виробництва вони мають свої особливості обороту. їх оборот повільніший, ніж у багатьох інших галузях виробництва, а фондомісткість сільськогосподарського виробництва значно вища.

Аграрні відносини тісно пов'язані з власністю на землю. В Україні на неї узаконена приватна, колективна та державна власність і два способи використання земельних паїв: 1) вилучення в натуральній формі та заснування фермерських господарств; 2) можливість передачі в оренду іншим фізичним чи юридичним особам для господарського використання на умовах оренди. Такі способи використання землі покликані відродити дух господаря, створити справжню зацікавленість у кращому використанні земельних угідь.

Нині в Україні у зв'язку з тим, що з'явилося багато приватних власників земельних паїв, виникає проблема формування земельного ринку. На думку деяких економістів, є загроза масового продажу земельних ділянок за низькими цінами пенсіонерами і тими, хто, перебуває у скрутному становищі. Цим можуть скористатися деякі багаті громадяни України та іноземці, і згодом можуть з'явитися великі землевласники. Є загроза скуповування землі зарубіжними ділками через підставних осіб не для ведення сільського господарства. Тому держава повинна регулювати земельні відносини, встановлювати певні обмеження щодо землекористування і продажу землі.

Частина земель взагалі не повинна підлягати купівлі-продажу, зокрема, землі загального користування жителями населених пунктів (пасовища, сінокоси); землі природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного призначення; землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 га) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, землі водного фонду, науково-дослідних установ і навчальних закладів тощо.

Держава має право припинити користування землею, якщо вона використовується нераціонально, що призводить до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення та погіршення екологічного стану.

Внутрішньогалузева конкуренція в сільському господарстві через недостатній рівень виробництва виявляється слабо. Недостатнє пропонування сільськогосподарської продукції гарантує майже повну її реалізацію за досить високими цінами. Обмеженість землі призводить до того, що вартість сільськогосподарської продукції визначається за умовами виробництва на гірших за родючістю землях. Це також послаблює внутрішньогалузеву конкуренцію.

Конкуренція є могутнім стимулом НТП. У сільському господарстві держава повинна брати на себе значну частину витрат на розвиток і застосування найновіших досягнень науки і техніки, здійснювати роботи з меліорації земельних угідь, підготовки кадрів, проведення наукових досліджень, надавати на прийнятних умовах кредити.

Пріоритетного значення в сільському господарстві набувають методи нецінової конкуренції, а цінова конкуренція діє в умовах ЇЇ певного обмеження. Зниження цін на сільськогосподарську продукцію не завжди супроводжується зростанням її реалізації, бо споживання продуктів харчування має певні фізіологічні обмеження.

Спад цін і доходів у сільському господарстві не зумовлюють масового переливання капіталів в інші галузі виробництва. Отже, сільськогосподарський сектор виробництва має більш сталий характер у порівнянні з іншими галузями. Багато видів його продукції мають стабільний попит.

На сільськогосподарському ринку можуть діяти одночасно різні види конкуренції: чиста, монополістична й олігополістична. Ціни на сільськогосподарську продукцію коливаються залежно від сезону і рівня врожайності сільськогосподарських культур.

Форми господарювання в аграрному секторі економіки

Аграрні відносини в сучасних розвинутих країнах характеризуються пануванням великого землеволодіння. Панівною формою аграрних відносин у США та в Західній Європі є фермерські господарства, що базуються на приватній власності та оренді землі.

У XX ст. кількість ферм у розвинутих країнах значно зменшилась, а їх розміри збільшились. Унаслідок запровадження технічного прогресу в аграрній сфері виробництва суттєво зменшилася кількість робітників, але підвищилася продуктивність їх праці та ефективність виробництва. Значного поширення набрала оренда землі, тобто надання її власниками земель у тимчасове користування за відповідну плату.

Унаслідок поглиблення суспільного поділу праці на основі розвитку технічного прогресу посилились виробничі зв'язки між промисловістю і сільськогосподарським виробництвом, розвивається проникнення монополістичного капіталу в сільське господарство, посилюються інтеграційні процеси. Розвиваються такі організаційно-господарські форми підприємств як агропромислові об'єднання, агрофірми, комбінати та інші. Через них здійснюється інтеграція сільськогосподарського виробництва, промисловості та галузей обслуговування, формується агропромисловий комплекс (АПК), який включає виробництво, заготівлю, переробку, зберігання і збут кінцевої продукції, що виробляється із сільськогосподарської сировини.

Агропромислові об'єднання включають колективні сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, промислові фірми та обслуговувальні підприємства, які здійснюють ремонт техніки та надають інші послуги сільськогосподарським підприємствам.

Агропромислові комплекси виникають на основі агропромислової інтеграції. До складу АПК входять:

1) виробництво засобів виробництва для сільськогосподарських підприємств;

2) власне сільськогосподарське виробництво;

3) заготівля, переробка, зберігання та транспортування сільськогосподарської продукції.

Агропромисловий комплекс — це певна сукупність галузей народного господарства, які здійснюють виробництво, переробку, зберігання і доведення до споживача сільськогосподарської продукції та постачають сільському господарству засоби виробництва.

Важлива роль у складі АПК належить підприємствам виробничої та соціальної інфраструктури — транспортним організаціям, елеваторно-складським підприємствам, підприємствам зв'язку, матеріально-технічного обслуговування, кредитним установам, консультаційним пунктам, страховим компаніям та культурно-побутовим організаціям.

В аграрному секторі зарубіжних країн досить поширені кооперативи, зокрема у сфері матеріально-технічного постачання, в кредитній сфері, у переробці та у сфері збуту.

В Україні формування ринкових відносин в аграрній сфері виробництва розпочалося в 90-х роках XX ст. Воно тісно пов'язане з власністю на землю. У нас законодавчо закріплені приватна, колективна і державна власність на землю. Суб'єктами права власності на землю є:

а) громадяни України;

б) територіальні громади;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.

Наявність різних форм власності зумовила виникнення різних форм господарювання та конкуренції,

У сільськогосподарському виробництві України сформувались і діють два сектори — державний і приватний (рис. 3.14).

Державний сектор охоплює господарства державної власності. Держава бере на себе створення науково-дослідних господарств, сортувальних станцій, сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств, господарств із вирощування хмелю, ефіроолійних культур, племінних господарств, кінних заводів тощо. До державного сектору належать також підсобні господарства державних промислових Підприємств та сільськогосподарські підприємства Міністерства оборони.

Рис. 3.14. Структура аграрного сектору економіки України

Приватний сектор економіки охоплює колективні сільськогосподарські підприємства, селянські фермерські господарства, підсобні господарства, селянські спілки, кооперативи тощо.

Колективні сільськогосподарські підприємства (КСП) — це добровільні об'єднання громадян, які здійснюють виробництво сільськогосподарської продукції. Вони діють на засадах самоокупності та самоврядування. Ця форма господарювання базується на колективній власності на ресурси і вироблену продукцію. Селяни, які передали свій земельний пай колективному господарству отримують за це орендну плату. Якщо власник паю виходить із підприємства, він має право одержати свій наділ і свою частку майна, створеного працею членів колективу.

На кожному підприємстві є пайовий фонд майна членів підприємства, до якого входять вартість основних і оборотних виробничих фондів, створених колективом.

КСП самостійно визначає обсяг і структуру сільськогосподарського виробництва, розпоряджається виробленою продукцією та доходами. Воно може кооперуватися з промисловими підприємствами з переробки сільськогосподарської продукції та з підприємствами з іншими видами діяльності.

Управління колективними підприємствами здійснюється на засадах самоврядування. Вищим органом самоврядування є загальні збори його членів або збори уповноважених.

Селянське (фермерське) господарство — це форма організації виробництва громадян, яка разом із колективними та державними сільськогосподарськими підприємствами має забезпечити споживачів продовольством, а промисловість сільськогосподарською сировиною.

Селянське фермерське господарство — це переважно сімейно-трудове об'єднання мешканців села, життя і побут яких пов'язані з рільництвом, городництвом, садівництвом та іншою особистою діяльністю, спрямованою на виробництво продовольства, сировини та одержання доходів з метою поліпшення добробуту членів господарства.

У законі "Про селянське (фермерське) господарство" воно визначається як форма підприємництва громадян України, що виявили бажання виробляти сільськогосподарську продукцію, переробляти її та реалізувати. Основу селянського (фермерського) господарства переважно становить окрема сім'я, до складу якої можуть входити подружжя, батьки, діти (що досягли 16-річного віку) та інші родичі, які об'єднуються для роботи в цьому господарстві.

Економічні відносини цього господарства з іншими економічними суб'єктами та державою будуються на ринкових засадах, тобто на грошових розрахунках та економічних угодах.

Держава гарантує додержання майнових та інших прав, законів та захист інтересів селянського (фермерського) господарства, створює умови для пільгового кредитування, оподаткування, страхування та матеріально-технічного забезпечення господарства у період його становлення.

Сільськогосподарські кооперативи — це добровільні об'єднання індивідуальних виробників на основі кооперативної власності на засоби виробництва з метою раціонального використання матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів для поліпшення умов життя членів кооперативу. Кооперативи можуть бути виробничими, споживчими, кредитними та іншими.

Акціонерне товариство — це підприємство, капітал якого формується за рахунок продажу акцій та інших цінних паперів. Покупці акцій стають пайовиками акціонерного товариства та отримують дохід у формі дивідендів.

Підсобне господарство — це допоміжне сільськогосподарське виробництво, за яке беруться переважно жителі села. Воно ґрунтується на приватній власності громадян та праці членів їх сімей і є додатковим джерелом доходів та має споживчий характер.

Земельна рента. Абсолютна й диференціальна земельна рента

Власність на ресурси дає можливість одержувати дохід. У промисловості він виступає у формі прибутку, в торгівлі — у формі торгового прибутку, а в


Сторінки: 1 2