Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Інфляція

Інфляція. Зайнятість населення і безробіття

План

1. Інфляція: її суть, види і форми

2. Вплив інфляції на розвиток макроекономічних процесів.

3. Антиінфляційна політика

4. Безробіття. Суть, основні типи і форми

5. Шляхи підвищення рівня зайнятості й захисту безробітних

Інфляція: її суть, види і форми

Інфляція є наслідком порушення законів грошового обігу. Вона проявляється в зростанні середнього рівня цін і в переповненні каналів грошового обігу грошовими засобами. Це викликає знецінення грошової одиниці. Рівень інфляції вимірюється за допомогою індексу цін. Індекс цін визначається як відношення ціни "ринкового кошика" даного року до ціни "ринкового кошика" базового року.

Якщо, наприклад, протягом року загальний рівень цін зріс на 20%, то це означає, що на стільки ж відсотків знецінилися гроші.

Розрізняють два основні види інфляції: інфляцію попиту та інфляцію витрат.

Інфляція попиту проявляється в знеціненні грошей внаслідок переповнення ними каналів обігу, тобто вона виникає тоді, коли сукупний попит перевищує сукупну пропозицію. Основними причинами цієї інфляції є (див. рис. 3.15);

1) випуск надлишкової грошової маси для покриття дефіциту державного бюджету. Надлишковий випуск грошової маси рівнозначний додатковому оподаткуванню, оскільки таким чином держава перекладає на населення розв'язання своїх проблем, бо ця додаткова грошова маса входить в оборот і викликає зростання попиту і знецінення грошей;

2) скорочення пропозиції товарів. Якщо пропозиція товарів скорочується, а кількість грошей в обігу не зменшується, то відбувається зростання цін;

3) виробництво товарів, що не користуються попитом, і втрати під час зберігання та транспортування. Втрати ведуть до зменшення пропозиції товарів;

4) прискорення обороту грошей і так звана "втеча" від них.

Це веде до того, що кожна грошова одиниця в середньому обслуговує більше актів покупок, що рівнозначно збільшенню грошової маси;

5) кредитна експансія, тобто швидке збільшення кредитів. Одержані в позику гроші використовуються для купівлі товарів, переповнюючи сферу обігу і збільшуючи попит;

6) так звана доларизація господарського обороту. Це означає, застосування іноземної валюти у внутрішньому товарообороті. Вона також збільшує кількість купівельних засобів, доповнює вітчизняну грошову масу і посилює її знецінення.

Рис. 3.15. Причини, що зумовлюють інфляцію попиту

Інфляція попиту може проявлятись у двох формах:

1) у формі подавленої або прихованої інфляції;

2) у формі відкритої інфляції попиту.

Подавлена інфляція характерна для умов директивного ціноутворення, коли ціни встановлюються в адміністративному порядку. Тоді ціни не підвищуються при знеціненні грошей. Товари швидко розкуповують і виникає товарний дефіцит. Частина товарів переміщується на чорний ринок і продається за підвищеними цінами.

Інфляція витрат зумовлена зростанням витрат на виробництво одиниці продукції (рис. 3.16). Унаслідок цього зменшується пропозиція товарів і послуг у масштабі всієї економіки. Це викликає зростання цін.

Рис. 3.16. Основні причини інфляції витрат

Інфляція витрат перш за все породжується недосконалою конкуренцією, пануванням монополій, диктатом цін на послуги транспорту, паливно-енергетичні ресурси, сировину та матеріали. Це веде до зростання витрат виробництва і зростання цін.

У розвинутих країнах, де частка заробітної плати в собівартості продукції становить 70—80%, інфляція витрат може бути викликана і боротьбою профспілок за підвищення оплати праці, яка входить до складу собівартості продукції.

Інфляцію витрат посилює монополізм у кредитно-банківській сфері. Він зумовлює підвищення процента за кредит, а це також веде до збільшення витрат виробництва та підвищення цін, бо підприємці користуються кредитом, а щоб його сплатити при вищій процентній ставці, вони піднімають ціни.

Високі податкові ставки також підвищують інфляцію витрат. Підвищення податкових ставок зменшує прибутки підприємств, робить нерентабельним виробництво товарів. Тому підприємці, щоб не допустити зниження прибутків, підвищують ціни. Інфляція витрат також виступає у відкритій і подавленій формі.

Залежно від темпів розвитку розрізняють три види відкритої інфляція:

1) помірну або повзучу, при якій темпи зростання цін не перевищують 10% на рік;

2) галопуючу, для якої характерне зростання цін від 10% до 200% за рік;

3) гіперінфляцію, за якої кількість грошей в обігу і ціни зростають астрономічними темпами.

Більшість економістів сходяться на тому, що інфляція — явище цілком негативне, абсолютне зло. Винуватцем інфляції е держава, а жертвою — населення. Причому жертвою беззахисною, яка не може самостійно розв'язати цієї проблеми.

Вплив інфляції на розвиток макроекономічних процесів. Антиінфляційна політика

Деякі економісти дотримуються тієї точки зору, що незначна інфляція, скажімо, щорічне підвищення цін на 3—4 %, яка супроводжується відповідним зростанням грошової маси, здатна стимулювати виробництво.

Такий погляд є дискусійним. З одного боку, збільшуються грошові доходи, розширюються капіталовкладення, а з іншого — зростання цін призводить до знецінення не використовуваного капіталу. Отже, виграють не всі, а перш за все найсильніші фірми, які мають сучасне обладнання і досконалу організацію виробництва.

Від інфляції можуть виграти люди, які взяли кредит, якщо повертатимуть його знеціненими грошима. Наприклад, боржник, узявши в позику 100 тис. гривень, через рік повинен повернути взяту суму з процентом. Якщо за цей час купівельна здатність грошової одиниці знизиться вдвічі, то сума, повернена банкові, буде реально в два рази меншою, ніж узята в позику (без урахування процента).

Низька і відносно стабільна інфляція, яку можна передбачити і врахувати в економічній діяльності, не створює серйозних проблем. Суттєві складнощі виникають тоді, коли рівень інфляції високий і коли її темпи різко коливаються (рис. 3.17).

Інфляція зменшує купівельну спроможність грошової одиниці. Кількість товарів і послуг, які можна придбати за ту чи іншу купюру, зменшується. Отже, знижуються реальні доходи населення. Найбільше від цього страждають ті, що мають фіксовані доходи — вчителі, лікарі, працівники інших установ, доходи яких не індексуються, пенсіонери, студенти.

Неочікувана інфляція приносить збитки тим, хто віддав гроші в позику, бо її буде повернено знеціненими грошима. Отже, відбувається перерозподіл доходів між кредиторами і боржниками. Інфляція викликає соціальну напруженість у суспільстві, бо відбувається його розшарування. Держава може свідомо використовувати емісію грошей для покриття своїх надмірних бюджетних витрат і дефіциту державного бюджету.

Ще більш негативний вплив робить гіперінфляція. Вона розбалансовує економічну рівновагу, порушує структуру виробництва, підриває стимули довгострокових інвестицій. Вона зумовлює переливання капіталу зі сфери виробництва у сферу обігу, де він швидше обертається. Знижуючи реальні доходи населення, інфляція звужує місткість внутрішнього ринку, спотворює структуру попиту, посилює спекуляцію і тіньовий бізнес.

Тривала гіперінфляція неодмінно призводить до кризи державних фінансів, що розвивається внаслідок швидкого знецінення податків та інших надходжень до державного бюджету та одночасного зростання видатків.

Рис. 3.17. Економічні та соціальні наслідки інфляції

В умовах гіперінфляції відбувається натуралізація обміну. Гроші втрачають здатність виконувати функції міри вартості та збереження цінності. Розвиток інфляції послаблює конкурентні позиції економічних суб'єктів у зовнішній торгівлі, призводить до падіння валютного курсу національної грошової одиниці, загострює дефіцит платіжного балансу.

Боротьба з інфляцією. Для зупинення інфляції застосовуються різні заходи. Звичайно, боротьба з інфляцією повинна розпочинатися з визначення виду і причин інфляції. В умовах подавленої інфляції попиту необхідно в першу чергу призупинити зростання доходів; звільнити ціни на продукцію, яка виробляється багатьма виробниками, що не контролюються монополіями. Якщо буде лібералізовано всі ціни без обмеження зростання номінальних доходів, то подавлена інфляція попиту перетвориться у відкриту. Цим скористаються олігополії, як це було в Україні в 1992 р. Звільнення цін можливе і виправдане тільки на продукти виробників, які не контролюють ринку.

При відкритій інфляції попиту треба, використовуючи обмежувально-кредитну грошову політику, усунути всі причини, що зумовлюють перевищення сукупного попиту над сукупною пропозицією. Але спочатку слід запровадити жорстку регламентацію або заморозити ціни на ресурси і продукти, які постачаються монополіями, а також установити контроль за процентними ставками комерційних банків і знизити надмірні податки.

Щоб антиінфляційна політика не руйнувала економіки країни, необхідно:

1) обов'язково передбачати ефективне регулювання цін на продукцію олігополій;

2) помірно стримувати зростання грошової маси, не доводячи до платіжної кризи і штучного надвиробництва;

3) зменшити податковий прес;

4) посилити контроль за діяльністю комерційних банків, зокрема за їх процентною ставкою.

Безробіття. Суть, основні типи і форми

В умовах ринкової економіки певна частина населення не може знайти роботу, стає безробітною. За даними ООН, у світі 750 млн чоловік або не мають роботи взагалі, або мають сезонну чи випадкову роботу.

Серед економістів нема єдиної думки щодо причин безробіття. До "великої депресії" 1929—1933 років багато відомих економістів (А. Сміт, Д. Рікардо, А. Маршал, А. Пігу) вважали, що ринкова економіка спроможна забезпечити повне використання трудових ресурсів. Але теорія повної зайнятості на практиці не реалізувалася. З часом безробіття набувало все більших розмірів і, нарешті, стало хронічним; Англійський економіст Дж. Кейнс вважав, що за капіталізму не існує внутрішнього механізму, який гарантував би повну зайнятість. Отже, Дж. Кейнс заперечував механізм класичної теорії повної зайнятості. Кейнсіанці вважали, що безробіття для "чистого капіталізму" є закономірним явищем. Щоб його уникнути, необхідна активна політика держави.

Маркс і радянська економічна наука розглядали безробіття як суто капіталістичне явище, яке постійно відновлюється у зв'язку з тим, що науково-технічний прогрес веде до зростання органічної будови капіталу. її зростання означає, що з розвитком НТО з кожної одиниці капіталу все більша частка витрачається на закупівлю засобів виробництва і все менша — на наймання робочої сили.

Історичний досвід показує, що безробіття — не випадкове, а закономірне явище. Деякі західні економісти вважають його неодмінною умовою нормального функціонування ринкової економіки.

Безробітними згідно з законом України "Про зайнятість населення" вважаються працездатні громадяни, які з незалежних від них причин не мають заробітку через відсутність відповідної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до неї.

Слід розрізняти два основні типи безробіття — природне і вимушене. Кожному з цих типів властиві своєрідні форми (рис. 3.18).

Природне безробіття набуває форм добровільного, фрикційного і структурного. Добровільне безробіття виникає тому, що деякі люди не хочуть працювати за пропоновану заробітну плату або з інших причин. Фрикційне безробіття пов'язане з рухом населення в пошуках роботи, зміною професій, очікуванням роботи. Структурне безробіття виникає внаслідок змін у попиті на окремі професії в процесі структурних зрушень в економіці.

Рис. 3.18. Безробіття, його типи і форми

Вимушене безробіття існує у формах плинного, прихованого, застійного, сезонного та технологічного. Плинне безробіття — це та частина населення, яка то втрачає, то знаходить роботу. Приховане або аграрне безробіття становлять переважно селяни, які розорюються, і дрібні господарства яких не забезпечують їх роботою і відповідними доходами. Вони працюють неповний робочий день, місяць, але офіційна статистика не зараховує їх до безробітних. Застійне безробіття включає ту частину працездатного населення, яка не має регулярної роботи й живе за рахунок випадкових заробітків. Сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях. Технологічне — пов'язане з ліквідацією робочих місць унаслідок модернізації виробництва, застосування нових технологій, зокрема, роботизації.

Рівень безробіття визначається як відношення чисельності зареєстрованих безробітних до чисельності робочої сили:

Високий рівень безробіття веде до втрат, тобто не виробляється необхідного обсягу товарів і послуг. Отже, вироблений обсяг валового внутрішнього продукту менший від потенціального. Існує тісний зв'язок між відставанням ВВП і фактичним рівнем безробіття" Чим вищий рівень безробіття, тим більше відставання.

Шляхи підвищення рівня зайнятості й захисту безробітних

Безробіття, а особливо його високий рівень, породжує соціальне напруження в суспільстві. Воно здатне дестабілізувати економіку і політичну систему. Тому держава не повинна віддавати вирішення проблем зайнятості на відкуп ринку. Вона має брати цю функцію на себе. Створення ефективної системи регулювання зайнятості є одним із важливих завдань у процесі переходу до ринкової економіки. Така система повинна включати:

1) формування фондів підтримки зайнятості, які утворюються з внесків роботодавців, бюджетних коштів, внесків самих найманих працівників у розмірі від 0,5 до 2% їх заробітної плати у формі страхування від безробіття;

2) функціонування бірж праці, які збирають інформацію про вакантні робочі місця, поширюють цю інформацію серед людей, які шукають роботу; підбирають підходящу роботу тим, хто звертається на біржу праці; організовують перепідготовку і підвищення кваліфікації безробітних; скеровують безробітних на оплачувані громадські роботи; виплачують допомоги при безробітті;

3) розробку і реалізацію програм зайнятості, які повинні передбачати заходи щодо зниження безробіття, зокрема для створення нових робочих місць у державному секторі економіки, організовувати підготовку і перепідготовку робочої сили, враховуючи зміни в структурі народного господарства та інше.

У зв'язку з переходом до ринкової економіки в Україні з 1991 р. почало формуватися законодавство про зайнятість населення та захист безробітних. Прийнято закони України "Про зайнятість населення", "Про соціальний захист населення" та інші. Ці закони мають захищати людей праці від свавілля з боку роботодавців, від незаконного звільнення з роботи. Закон "Про зайнятість населення" гарантує:

а) добровільний вибір діяльності;

б) захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу і незаконного звільнення;

в) безплатне сприяння в пошуку роботи;

г) компенсацію матеріальних затрат у зв'язку з призначенням на роботу в іншу місцевість;

д) виплату допомоги протягом певного періоду працівникові, який втратив роботу;

е) безплатне навчання і перепідготовку безробітних з виплатою стипендії;

ж) виплату допомоги з безробіття і допомоги утриманцям;

з) зарахування до трудового стажу періоду навчання, перепідготовки, виконання оплачуваних громадських робіт і одержування допомоги при безробітті та інше.

Важливу роль у реалізації вказаних гарантій повинна відіграти державна служба зайнятості, очолювана міністерством праці та виконавчими комітетами місцевої влади, а також комітети сприяння зайнятості, які формуються на паритетних засадах із представників профспілок, державних органів та роботодавців.

Значними резервами в підвищенні рівня зайнятості можуть бути скорочення тривалості робочого тижня, збільшення тривалості відпусток і розширення зайнятості в нематеріальній сфері — охороні здоров'я, освіті, туризмі, культурі, мистецтві тощо. Але, здійснюючи такі заходи, потрібно дотримуватись міри і гнучкості, аби не допустити інфляції попиту.

Соціальний захист населення як в Україні, так і в інших країнах перетворився останнім часом в одну з найсерйозніших проблем. Потреба в державних видатках на соціальні


Сторінки: 1 2