Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Виникнення перших українських політичних партій на початку xx ст

Виникнення перших українських політичних партій на початку xx ст.

План

1. Виникнення перших українських політичних партій на початку xx ст.

2. Події революції 1905-1907 pp. в україні

На початку XX ст. з протестами проти переслідувань української мови і культури виступили вчені Київського та Харківського університетів, інтелігенція Полтави, Чернігова, Одеси та інших міст. Пожвавлення національного руху сприяло виникненню перших політичних партій. Більшу частину населення України складали найбідніші верстви. Тому їх партії були дрібнобуржуазними і соціалістичними, антиурядовими. Крім того, в Російській імперії так ніколи і не була прийнята конституція.

Ці дві причини мали своїм наслідком те, що всі українські партії в межах Великої України були на нелегальному становищі або діяли в еміграції. Утворення ж більшості ліберальних партій було реакцією на формування революційно-демократичного партійного руху. Цей рух розділився на дві частини—соціал-демократичну (есдеки) та есерівську (есери). Есдеки і есери й продовжували в майбутньому змагатися між собою за вплив на пролетаріат міст і сіл України, який став рушійною силою в грядущих революціях.

В січні 1900 р. у Харкові члени студентських громадівських гуртків Д. Антонович, О. Русів, М. Порш та ін. заснували Революційну Українську Партію (РУП). Брошура адвоката М. Міхновського "Самостійна Україна" була її першим програмним документом. В газеті РУП "Праця", яка виходила в 1904-1905 pp. у Львові, пояснювалась причина виникнення партії: "Дві причини — брак літератури, присвяченої інтересам сільського пролетаріату і, крім того, брак якої-небудь соціалістичної літератури на українській мові — / викликали до життя РУП, котра поставила своєю метою агітацію і пропаганду серед сільського пролетаріату на Україні".

Група радикалів на чолі з М. Міхновським в 1902 р. відкололась від РУП і заснувала Українську національну партію (УНП), яка виступала за побудову самостійної демократичної держави.

В 1904 р. розділилися думки щодо завдань партії і в національно-соціалістичних групах, що зосталися в РУП. Лівіша течія, що близько стояла до меншовиків, вийшла з РУП і утворила окрему Українську соціал-демократичну Спілку. В ній найбільш відомими були Карась, Антонович, Басок, Кавун, Кириченко.

Решта членів РУП під проводом М.Порша, Л.Юркевича, І. Мазепи, В. Винниченка в 1905 р. перейшла на марксистські позиції і перейменувалась в Українську соціал-демократичну партію (УСДП).

Восени 1904 р. колишні громадівці створили Українську Демократичну Партію (УДП). На відміну від українських партій в Галичині наддніпрянські партії стояли не на самостійницьких, а на федеративних позиціях.

В жовтні 1905 р. в Києві була створена Партія народної свободи (конституційно-демократична — кадети). Це була партія ліберальної інтелігенції, яка прагнула відчутних перетворень країни парламентським шляхом на основі загальнолюдських цінностей і акумулювала у своїх лавах еліту вітчизняних інтелектуалів початку XX ст. Політичним ідеалом кадетів була парламентсько-конституційна монархія англійського зразка, де панує принцип: "Король царює, але не править". Кількісно кадети складалися з 2000 душ.

Проте переважаючим впливом в Подніпров'ї користувалися російські партії. Серед них найбільшим — РСДРП (Російська соціал-демократична робітнича партія), яка в 1903 р. розкололась на більшовицьку і меншовицьку фракції.

ПОДІЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1905-1907 pp. В УКРАЇНІ

Становище робітників. На початку XX ст. в Україні налічувалося, за одними даними — біля 1,5 млн. робітників, за іншими — понад 2,5 млн. робітників. З них п'яту частину складали неукраїнці. Закон

1897 p. встановив 12-годинний робочий день. Платню видавали часто продуктами, а не грошима. Умови життя робітників були жахливими.

Ще більш погіршало становище робітників у зв'язку з загальноекономічною кризою на початку XX ст., коли по містах України безробітні нараховувалися десятками тисяч. Зрозуміло, що робітники реагували на це відповідними формами протесту. Почалися страйки, демонстрації, мітинги. Спочатку ці виступи були стихійними, а потім набули більш організованого характеру. Найбільшим з них перед революцією 2905-1907 pp. був загальний всеросійський страйк, який докотився в Україну аж з Баку. У липні—серпні 1903 р. він перекинувся до Одеси, Катеринослава, Києва, потім — до Миколаєва, Єлисаветграда. Страйкувало біля 200 тисяч робітників. Такого в Україні ще не було. Вперше страйкарі висунули вимоги економічного і політичного характеру. Страйк мав організований характер. Керівництво ним здійснювалося за директивами більшовицької фракції РСДРП.

Революційні виступи селян. На початок XX ст. селяни України вже цілих 40 років як були звільнені від панщини та економічних зобов'язань перед своїми панами. Правда, вони були вільними і від власності, від землі. Так, 32500 дворянських маєтків володіли 11 млн. десятин землі, а 3 млн. селянських дворів мали тільки 20 млн. десятин землі.

Тяжке становище селянства та існування поруч нього великопоміщицьких латифундій сприяли зростанню революційних настроїв на селі. Тільки в 1900-1901 pp. в Україні було зареєстровано 670 селянських виступів. Селяни повставали, нападали на поміщицькі маєтки, палили їх, вбивали поміщиків, грабували їх майно. Знищувалися не тільки поміщицькі садиби, але й цукроварні, млини, вирубувалися ліси, оралися панські землі. Влітку 1902 р. селянськими заворушеннями були охоплені Київська, Харківська і Полтавська губернії. Агітація революційних партій ще більше заохочувала селян до виступів проти царського режиму. Осип Гермайзе згодом відзначав, що селянські заколоти літа 1902 р. в Україні були провісниками революції 1905 p., яка, в свою чергу, почалася як аграрна революція ("Нариси з історії революційного руху на Україні. Т. 1, Революційна Українська Партія (РУП).".— Книгоспілка. Б.р.).

Революція 1905-1907 pp. в Україні. Революційні настрої збільшували постійні невдачі на фронті російсько-японської війни.

Влітку 1904 р. російська армія зазнала тяжкої поразки під Ляояном в Маньчжурії.В січні 1905 р. японці захопили Порт-Артур. Російсько-японська війна та поразка в ній Росії у поєднанні з глибокою економічною кризою і безправ'ям народу прискорили революційні події, які почалися з розстрілу робітничої демонстрації у Санкт-Петербурзі 9 січня 1905 р. Хвиля демонстрацій прокотилась і в Україні. Весь 1905 р. був роком піднесення революції.

На думку Д. Донцова, цим роком датується нова доба в історії України. Почався процес демократизації режиму імперії, який в Україні набрав характеру націоналізації всіх форм і проявів суспільного життя. Почався просвітницький і кооперативний рух, виникали господарські організації, політичні партії, українська періодична преса. Рух став приваблювати до себе й байдужі досі нижчі верстви, став масовим. Фундамент його був закладений ще в 1900 р.

Політичною ідеологією українського руху став автономізм. Головним ідеологом цієї, все більш наростаючої течії був М. Драгоманов, а драгоманівство — тим прапором, під яким єдналися майже всі українські політичні партії аж до найновіших часів. Правда, програма М.Драгоманова мала багато хиб. Однією з найголовніших була та, що в зовнішній політиці вона ідентифікувала цілі України з цілями Росії. У внутрішній політиці драгоманівство покладало занадто великі надії на демократизацію Росії, і саме на російських лібералів. Не розумів М.Драгоманов достатньо глибоко природи національної боротьби, сподіваючись, що з падінням самодержавства скінчиться і русифікаторська політика в Україні. Подібно до "мефодіївців", М. Драгоманов не уявляв собі майбутнього України без злуки з Росією.

Однак драгоманівство стало українському національному рухові у великій пригоді, формуючи політичну думку цілих поколінь української інтелігенції XIX і XX століть. З цією програмою українська інтелігенція зустріла революцію 1905 p. І лише вступ на політичну арену російського міщанства (Дума), банкротство лібералів і нечуваний ріст російського націоналізму (з 1908 р.) — нанесли першу поразку драгоманівству.

Революція за своїм характером була буржуазно-демократичною, її вимогами були: ліквідація поміщицького землеволодіння і наділення селян землею, повалення самодержавства і встановлення в країні конституційного республіканського ладу, надання народові політичних прав і демократичних свобод — свободи

слова, друку, зборів і свободи совісті, встановлення 8-годинного робочого дня. Рушійними силами революції були пролетаріат і селянство. Революція 1905-1907 pp. була і селянською революцією: аграрно-селянське питання було основним соціально-економічним питанням революції. Тільки на середину року в Україні відбулося біля 1300 селянських виступів.

Влітку ж відбулося повстання на панцернику "Потьомкін", який стояв на Одеському рейді. Восени — повстання на крейсері "Очаков" на чолі з лейтенантом П. Шмідтом.

Всеросійський політичний страйк зробився господарем країни. Він вийшов за рамки професійні та місцеві і непомітно переріс в революцію. Завмирають нерви країни — залізниці. Економічне і промислове життя сходить нанівець, тому що з 10 по 16 жовтня в страйкові беруть участь всі залізниці Російської імперії. Страйкували і залізниці України. 10 і 11 жовтня застрайкували Харківська і Катеринославська залізниці, а 17-го — станція Одеса, телеграф у Харкові тощо. Загалом страйкували всі працівники залізниць в кількості три чверті мільйона душ.

Але страйк не обмежується залізницями. Він намагається перетворитись на загальний і досягає своєї мети. Страйк захоплює й Україну. 10-го жовтня розпочинається загальний страйк в Харкові, 11-го в Катеринославі, 13-го — в Кременчузі, 15-го — в Одесі, далі в Полтаві. Всюди завмирає промислове, іноді й торговельне життя. Закриваються освітні установи. До пролетарського страйку приєднуються також інтелігентські спілки. Присяжні засідателі в багатьох випадках відмовляються судити, адвокати — захищати, лікарі — лікувати. Мирові судді зачиняють камери в'язниць.

Всеросійський політичний страйк восени змусив царя Миколу П видати маніфест про громадянські свободи. У маніфесті, який був виданий 17 жовтня 1905 року, цар обіцяв народам Російської імперії провести вибори до Державної думи і надати широкі політичні права громадянам країни.

В низці великих промислових центрів України створювались без дозволу уряду профспілки. До грудня 1905 р. вони виникли у всіх великих містах. У Харкові відбулась І Всеросійська конференція профспілок. Перший в революції колективний договір робітників з підприємцями був підписаний теж у Харкові, на паровозобудівному заводі. І врешті, найбільша кількість профспілок з усіх губерній Російської імперії виникла в Херсонській губернії — 77 профспілок. Виникла нова форма влади — Ради робітничих депутатів.

З вимогою надати Україні політичну автономію виступила Українська думська громада. У 1905-1907 pp. в Україні виходило понад 30 українських газет і журналів.

Отже, після 9 січня 1905 р. революція довела, що вона опанувала свідомість робітничого класу. 14 червня повстанням "Потьомкіна" революція довела, що може стати матеріальною силою. Жовтневим страйком вона довела, що може дезорганізувати ворога. Нарешті, організацією Рад робітничих депутатів революція довела, що вміє створити владу.

Культурно-національна робота в Україні на початку революції. В цей час по Україні, в найбільших її культурних центрах, створювались товариства "Просвіти", була організована ціла низка видавництв. Перед урядом Росії поставлена була також вимога про заснування кафедр українознавства в трьох університетах України: київському, харківському та одеському. Це домагання було підтримане не тільки студентами всіх вищих навчальних закладів України, але й широкими колами громадянства, робітників і селян. Уряд задовольнив цю вимогу.

Почали створюватись українські національні клуби, в Києві було засновано Українське Наукове Товариство (УНТ). До Києва ж було перенесено видання "Літературно-Наукового Вісника", основного журналу по обидва боки кордону. Сюди ж з Галичини переніс свою наукову і громадську діяльність проф. М.С.Грушевський, обраний тут за голову УНТ. В Києві ж він продовжував видання своєї монументальної "Історії України-Русі", розпочате у Львові 1898 р.

Спад революції. Грудневе збройне повстання 1905 р. у Москві, Горлівці, Луганську та інших містах було придушено царизмом з великою жорстокістю.

Весь 1906 рік царизм безжально мстив революціонерам. Дійсно, уряд залляв пожежу повстання морем пролетарської крові. Тільки з 9 січня 1905 р. по 27 квітня 1906 р. царський уряд забив понад 14 000 чоловік, засудив до страти понад 1000, покалічив 20 000, заарештував, ув'язнив і заслав — 70 000 чоловік. Як писав Л. Троцький, армія чистила свої рушниці, а революція ховала свої жертви.

Тим не менше перейти до рішучого наступу на завоювання революції царизм ще не міг. Поряд з терором і репресіями проти революціонерів уряд продовжував політику балансування, часткових поступок і обіцянок. В квітні 1906 р. була скликана 1 Державна дума. Вибори до Думи відбувалися на підставі антидемократичного виборчого закону, опублікованого ще в грудні 1905 р. Три чверті робітників були позбавлені виборчих прав. Вибори були багатоступінчастими, фактично становими і нерівними. Дума мала не законодавчий, а узгоджувальний характер. В ній була створена Українська думська громада (УДГ), яка складалася з 45 депутатів від всіх 102 вибраних від України. її головою став адвокат і громадський діяч з Чернігова Ілля Шраг. Політичною платформою УДГ була боротьба за автономію України. Після розпуску першої Думи і в новій, другій Думі УДГ налічувала вже 47 осіб. Проте 3 червня 1907 р. в результаті державного перевороту другу Думу було розпущено. Ця подія ознаменувала собою поразку революції і наступ реакції. Революційні події знайшли відгук і в Західній Україні. Столипінська аграрна реформа і її наслідки в Україні. Аграрне питання було основним соціальним питанням першої російської революції. Без його вирішення, без ліквідації кріпосницьких пережитків був неможливим прогресивний розвиток країни, більша частина населення якої мешкала в селах. Царський уряд розумів, що невирішеність питання про землю в багатомільйонній селянській країні загрожує новою народною революцією. Тому уряд поставив перед собою завдання—розширити свою соціальну базу шляхом створення більш сприятливих умов для розвитку капіталізму в сільському господарстві. Аграрне законодавство 1906-1910 pp. і було спрямоване саме на досягнення цієї мети. Провідником цієї реформи був голова Ради міністрів Росії П.Столипін.

Нова аграрна політика самодержавства почалась указом, виданим 9 листопада 1906 р. Однак під час революції урядові не вдалося провести його через Думу. Лише більш контрреволюційна Третя Дума затвердила указ з деякими доповненнями, і він отримав силу закону в 1910 р.

Указ 9 листопада 1906 р. передбачав перш за все зруйнування общинного користування землею. Кожний селянин отримав


Сторінки: 1 2