Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



О

О.С.Кучерук Кучерук Олександр Сергійович - канд. іст. наук, директор Бібліотеки імені Оль- жича (Київ).

«ХРЕСТ СИМОНА ПЕТЛЮРИ» - ВІДЗНАКА ДЕРЖАВНОГО ЦЕНТРУ

УНР В ЕКЗИЛІ

У статті висвітлюється один із важливих епізодів нагородотворчої практики української діаспори - встановлення відзнаки Державного центру УНР в екзилі - «Хрест Симона Петлюри». Подаються його опис, відомості про автора проекту, персоніфікується процес нагородження.

«Хрест ^мона Петлюри» належить до системи українських нагород, що виникла внаслідок розвитку національної нагородної практики і традиції. Донині українську фалеристику, особливо доби Української Народної Республіки та пов'язаного з нею еміграційного періоду діяльності Державного центру УНР в екзилі, вивчено недостатньо. Зокрема, це стосується й Хреста Петлюри.

До 1991 р. історія цієї нагороди висвітлювалася лише на сторінках діаспор- них видань. Cеред її авторів варто назвати М.Битинського, Ю.Подлузького, Я^емотюка.

У наш час про історію «Хреста Симона Петлюри» йшлося в доповідях на наукових форумах, зокрема традиційних геральдичних конференціях у Львові, а також на сторінках видань «Нагороди України: історія, факти, документи» (1996) та «Українська фалеристика. З історії нагородної спадщини» (2004).

Думка встановити нагороду на честь голови Директорії й головного отамана військ Української Народної Республіки виникла одразу після його загибелі в 1926 р. Товариство імені Петлюри запропонувало заснувати новий вид відзнаки - перстень С.Петлюри для нагородження всіх, хто воював чи працював у державних структурах УНР під його керівництвом. Однак цей задум був реалізований лише 1932 р. в іншій формі.

Нагороду УНР «Хрест Симона Петлюри» було встановлено 22 травня того року Головною командою військ і флоту Української Народної Республіки та затверджено Президентом УНР в екзилі М.Лівицьким. У відповідному документі зазначалося «Симон Петлюра наказом Головної команди від 19 жовтня 1920 року №70, виданим в Кам'янці на Поділлю, встановив орден «Визволення» для відзначення старшини і козаків «за виявлені ними під час упертої боротьби за волю і славу своєї Батьківщини вчинки хоробрости, мужности і розпорядливости».

Обставини дальшої боротьби та поневільне перебування на еміграції перешкодили свого часу нагородженню тим орденом наших лицарів відповідно до їхніх бойових заслуг, хоч ціле вояцтво як в часі минулої боротьби, так і виявленою витривалістю на еміграції, безперечно, заслужилося перед Україною.

Тому у виконання так виразно виявленої ще на рідній землі волі покійного вождя про відзначення наших вояків встановлюється з нагоди 15-ої річниці існування армії Української Народньої Республіки на вшанування світлої пам'яти її творця і вождя «Хрест Симона Петлюри»1.

Автором остаточного варіанту нагороди був відомий український історик та геральдист М.Битинський. Народився він 1893 р. у містечку Літин на Поділлі. Тут здобув загальну початкову й середню освіту, навчався у художньо-промисловій школі, котру закінчив 1912 р. Із початком Першої світової війни він був призваний до армії, вчився в школі прапорщиків, за участь у боях отримав російський орден Св.Анни IV ст. В українській армії М.Битинський, беручи участь у воєнних діях, закінчив службу у ранзі сотника. Кілька років він перебував у таборах військовополонених у Польщі, згодом переїхав до Праги і в 1924 р. вступив до Українського високого педагогічного інституту ім. М.Драго- манова на підвідділ історії та суспільних наук історико-літературного відділу, який закінчив 1929 р. й отримав диплом учителя середньої школи.

На празький період життя М.Битинського припала його активна діяльність як геральдиста. Він виконав багато проектів емблем, гербів, печаток, прапорів для українських товариств та установ. Найважливішою його справою стало виготовлення остаточного проекту відзнаки «Хрест Симона Петлюри».

М.Битинський багато працював над геральдичними таблицями. До кінця 1930-х рр. він підготував цілу їх низку, окремі з котрих були видрукувані як поштові листівки. Серед них «Державні відзнаки України», «Соборний герб України», «Герби українських земель», таблиці одностроїв армії УНР тощо2.

Весною 1939 р. М.Битинський переїхав до Закарпаття, де викладав українську мову в місцевих гімназіях. Тут він вступив у лави «Карпатської Січі» й узяв участь у боротьбі проти угорських окупантів. Згодом повернувся до Праги й працював у Музеї визвольної боротьби. 1942 р. його заарештували німці та направили на примусові роботи на військовий завод. Із початком організації Української національної армії (УНА) навесні 1945 р. М.Битинський розпочав військову службу при її штабі. Тут він використовував свої знання і готував печатки для штабу УНА; після закінчення війни був інтернований до табору переміщених осіб у Баварії, де продовжив педагогічну роботу, зокрема читав лекції з геральдики. Мабуть, найважливішим у той період (до часу від'їзду до Канади) можна вважати участь М.Битинського в діяльності Української родовідної установи (УРУ) й виданні фахового часопису «Рід та знамено».

Весною 1951 р. він покинув Німеччину й прибув до Канади, де і прожив решту життя. Тут він узяв участь у створенні Українського генеалогічного і геральдичного товариства (голова - О.Оглоблин), для якого спроектував емблему.

Так, як у празький період життя найбільшим досягненням М.Битинського була робота над проектом «Хреста Симона Петлюри», то в торонтський, мабуть, - проектування та реалізація Воєнного хреста УНР. Закон про цей орден було прийнято президією Української Національної Ради лише 8 березня 1958 р. й оформлено відповідним наказом міністра військових справ генерала А.Вовка. Практично нагородження Воєнним хрестом розпочалося у 1962 р. Роком раніше М.Битинський очолив Крайову раду відзнаки і працював на цій посаді п'ять років.

У Канаді він інтенсифікував свою працю як геральдист, багато уваги приділяючи живопису, переважно іконопису, досить тісно співпрацюючи із Військово-історичним інститутом, очолюваним генералом М.Садовським, котрий зібрав значну колекцію документів та матеріалів доби УНР. У 1965 р. в Торонто на основі цього зібрання було влаштовано велику виставку. Одним з її організаторів поряд із генералом М.Садовським і С.Голяшем був М.Битинський. Саме він виконав афішу й інформаційний листок до неї. Після смерті генерала М.Садовського в 1967 р. його обрали директором цього музею. Помер М.Битинський 1972 р., похований у Торонто.

В основу форми «Хреста Симона Петлюри» він поклав проект знаку нездійсненого ордена «Визволення», авторами якого були художник, сотник Юліан Буцманюк (галичанин, раніше служив в УСС та УГА) та керівник похідної канцелярії Військового міністерства Северин Краснопер (галичанин, колишній вояк УСС). Саме тоді характерне скошення рамен хреста було надане знаку ордена. Кольори стрічки ордена «Визволення» - чорний із синьо-жовтими смужками - були видозмінені у кольорах стрічки й знаку «Хреста Симона Петлюри».

Інформація про встановлення відзнаки широко розповсюджувалася через пресу. Так, часопис «Гуртуймося», редакторами-видавцями котрого були М.Битинський та В.Філонович, умістив «Умови набуття "Хреста Симона Петлюри"»3. У них зазначалося: «Хто рефлектує на нагородження хрестом, має переслати заповнену анкету [...] рівночасно належить вислати половину вартості хреста і грамоти [...] Хрест емальований, посеребрений, виготовлений з білого металю (томбаку) з накладним тризубом і мечем. Ціна хреста з шовковою стрічкою та грамотою з пересилкою - 6.50 зл. Ціна самої грамоти, артистично виконаної артистом П.Холодним - 1 зл. Ціна срібної мініятюри хреста з шовковою стрічкою з пересилкою - 6 зл. Запасова стрічка широка - 1 зл., вузька - 0,50 зл.»4.

Знак чинного «Хреста Симона Петлюри» - це чотирираменний хрест чорного кольору з видовженим нижнім раменом. Усі рамена мають розширення від середини до кінців. На нижнє накладено білий меч вістрям угору, над ним, на верхньому - білий тризуб. На звороті наносився номер знаку. Із допомогою кільця хрест кріпився до стрічки синього кольору з чорною широкою смугою посередині й вузькими чорними смугами по її краях. З обох боків середньої чорної смуги є по дві вузькі смуги жовтого кольору. До одягу знак кріпився за допомогою шпильки, у пізніших випусках - гвинтом. У комплект знаку входила також мініатюра (фрачний варіант) хреста, котра повторювала форму його знаку. Особа, нагороджена «Хрестом Симона Петлюри», отримувала знак ордена, мініатюру і грамоту, автором проекту якої був художник П.Холодний.

Перший випуск «Хреста» було виготовлено у Варшаві. Згодом у Парижі здійснили другий, а в 1970-х рр. у США зроблено третій випуск. Відрізняються знаки різних випусків мало. Найголовніші відмінності полягають у дещо різній товщині металу. У другому та третьому випусках меч і тризуб не накладні, як у першому, а відлиті з масивом знаку. Нумерація знаків у третьому випуску виконана методом гравірування.

Для організації нагородження «Хрестом» у 1936 р. наказом по Військовому міністерству УНР від 25 березня того року за підписом міністра генерал-хорун- жого В.Сальського було створено Головну раду й місцеві ради «Хреста Симона Петлюри».

Наказ визначав, що «Головна рада складається з президії та членів ради: Склад президії: голова - генерального штабу ґенерал-хорунжий В.Кущ, 1-й заступник голови - Генерального штабу ґенерал-хорунжий В.Змієнко, 2-й заступник голови - полковник О.Вишнівський. Члени президії ради - підполковник В.Дітель, сотник, інженер В.Шевченко, поручник І.Чудненко, хорунжий М.От- решко-Арський.

Члени Головної ради: командири дивізій - 1-ї Запорозької - ґенерал-хорун- жий Г.Базильський, 2-ї Волинської - ґенерал-хорунжий О.Загродський, 3-ї Залізної - ґенерал-хорунжий П.Шандрук, 4-ї Київської - полковник М.Шра- менко, 5-ї Херсонської - ґенерал-хорунжий А.Пузицький, 6-ї Січової - Генерального штабу ґенерал-хорунжий М.Безручко, Окремої кінної - ґенерал-хорун- жий І.Омелянович-Павленко [...]

Місцеві ради становлять: а) у Франції — управа Товариства вояків армії УНР на чолі з головою управи ґенерального штабу ґенерал-хорунжим О.Удови- ченком; б) у Чехословаччині - управа Товариства вояків армії УНР на чолі з головою управи підполковником інженером В.Проходою; в) у Румунії - управа Товариства вояків армії УНР на чолі з головою управи підполковником Г.По- рохівським; г) у Польщі: а) управа Спілки воєнних інвалідів на чолі з головою управи ґенерал-хорунжим О.Загродським; б) управа Товариства вояків армії УНР в Каліші на чолі з головою управи ґенерального штабу ґенерал-хорунжим М.Безручком; начальники шкільних груп творять місцеві ради з трьох осіб, рахуючи в тім і себе»5.

Для отримання нагороди необхідно було заповнити скріплену власноручним підписом анкету, де вказувалися такі дані: «1. Ранґ, прізвище, імення, імена батьків. 2. Коли і де народився. 3. Коли вступив до армії, до якої частини, установи, повстанчого відділу. 4. У котрих боях, операціях та в складі яких саме частин брав участь у визвольній боротьбі (вказувати дати). 5. Прізвища тогочасних командирів: сотні, куреня, полку, бригади,


Сторінки: 1 2