Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



І

І.М.Грідіна Грідіна Ірина Миколаївна - канд. іст. наук, доцент кафедри історії України Донецького національного університету.

E-mail: irina_gridina@mail.ru

ВПЛИВ НАЦИСТСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ НА ДУХОВНЕ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ (ТЕХНОЛОГІЇ, МЕХАНІЗМИ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ)

У статті з'ясовуються результати впливу на духовне життя цивільного населення України нацистської пропаганди. Визначаються механізми та засоби ідеологічно-психологічної обробки різних категорій українського народу і його зворотна реакція на ці заходи. Аналізуються причини провалу пропагандистських акцій нацистської влади.

Пропаганда є основним засобом маніпулятивного впливу на маси. До початку Другої світової війни публіцисти й пропагандисти всіх країн дотримувались однієї думки, що вона буде відігравати у війні вирішальну роль1. Дійсно, саме тоді в боротьбі за душі радянського народу зіткнулися дві найпотужніші пропагандистські машини - більшовицького СРСР та нацистської Німеччини. Перемога у цій ідеологічній боротьбі, яка була запорукою загальної перемоги, залежала від багатьох чинників і у першу чергу від людського. Населення окупованої України стало об'єктом цілеспрямованої ідеологічно-психологічної обробки - гарантії духовного підкорення. Але у цілому ця ретельно підготовлена акція зазнала провалу.

Дана проблема вже давно порушується радянськими2, вітчизняними3 й російськими істориками4. Але, як правило, досліджуються форми та методи агітаційно-пропагандистської кампанії5. Більш детальному і комплексному вивченню відповідної діяльності органів німецької окупаційної влади серед населення України присвячено праці М.В.Михайлюк6. Однак поза увагою дослідників залишається серйозна проблема - зворотний бік впливу нацистської пропаганди на цивільне населення - тобто реакція останнього на неї, особливості її сприйняття різноманітними категоріями населення в різних регіонах. А саме це є кінцевою метою, результатом - позитивним чи негативним будь - якої інформаційно-психологічної війни. Метою даної статті є особливості сприйняття цивільним населенням окупованої України гітлерівської пропаганди взагалі, її вплив на ставлення людей до «нового порядку» та, врешті-решт, на їх духовне життя.

На початку літа 1942 р. нацистам вдалося захопити значну територію СРСР. До їх планів входило повне підкорення окупаційній владі місцевого населення. Найважливіша роль у цьому відводилася пропагандистському апарату, котрий повинен був показати невідворотність розгрому Червоної армії й загибелі СРСР, зломити волю до боротьби у радянських громадян, фактично перетворити їх на безмовну, покірну масу. Гітлерівській пропаганді треба було охопити величезну територію, де перед війною мешкало 45% населення Радянського Союзу, а в період окупації, навіть з урахуванням широкомасштабної евакуації, його тут перебувало не менше 70 млн осіб.

До початку Другої світової війни нацистська Німеччина зробила все можливе, щоб вести психологічну війну по-новому, не повторюючи помилок минулого. Гітлерівці, по-перше, домоглися високих результатів у погодженні за часом політичних, пропагандистських і воєнних зусиль. По-друге, останні широко застосовували рекомендації наукової психології для досягнення своїх цілей. По-третє, вони створили гарно підготовлений та широко розгалужений апарат для психологічних операцій, який нараховував до моменту вторгнення в СРСР 19 рот пропаганди: 12 - у сухопутних військах, 4 - у військово-повітряних силах, 3 роти - у військово-морських силах, а, крім того, 6 взводів воєнних кореспондентів СС. Для роботи з місцевим радянським населенням кожна з трьох груп армій (Північ, Центр, Південь) мала спеціальний батальйон, котрий займався виданням газет мовами народів окупованих територій, веденням пропаганди через захоплені радіостанції, показом кінофільмів. До квітня 1943 р. кількість цих підрозділів вермахту досягла 15 тис. осіб7. Ідеологічним підґрунтям психологічної війни проти СРСР стали настанови Й.Ґеббельса, які він виклав для співробітників свого міністерства 5 червня 1941 р. У пропаганді на Радянський Союз і його народи не мало бути «... ніякого антисоціалізму, ніякого повернення царизму (бо озлобимо налаштовану по-великоросійськи армію); ... проти Сталіна та його єврейських приспішників; ... різко звинувачувати більшовизм, викривати його невдачі всюди. Зрештою, орієнтуватися на хід подій»8. Слід відзначити, що у ході війни ці ідеологічні настанови змінювалися. Перш за все це стосується корегування пропаганди для окремих народів СРСР, а також звернення до минулого, ідеалізації дореволюційного часу.

Окрім зовнішніх важелів впливу існували певні внутрішні чинники, що робили населення окупованої України вразливим для ворожої пропаганди. По-перше, це був сам хід воєнних дій, коли за доволі короткий час величезна територія була зайнята противником. Відступ радянських військ, масова евакуація з прифронтових районів породжували відчуття розгубленості, усілякі догадки щодо перспектив війни. Люди намагалися почути про причини воєнних невдач, зрозумілі й переконливі відповіді на питання, що їх хвилювали - чи була країна економічно та у військовому плані підготовлена до війни; чим пояснити, що німці повсюдно мають перевагу в людях і техніці та ін.9

Але на початку війни у відповідь від представників радянської влади вони отримували далекі від реальності пояснення. Самовпевненість та недооцінка противника, характерні для передвоєнного періоду, пропаганда тези про війну на ворожій території, установки на легку перемогу мали місце у пропаганді СРСР і на початку війни. 3 липня 1941 р. І.Сталін заявив про те, що кращі дивізії нацистської Німеччини вже розгромлені, що метою загарбників є «поновлення царату»10. Із 25 червня 1941 р. всі радянські органи масової інформації почали публікувати повідомлення Радінформбюро, створеного за рішенням політбюро ЦК ВКП(б). Із них не завжди можна було скласти чітке уявлення про масштаби катастрофи, яка охопила країну. Удавана бадьорість та невиправданий оптимізм, прикрашення дійсності, спроби підтримати довоєнні пропагандистські міфи певною мірою дезорієнтували суспільну свідомість. Перекручення й замовчування, що їх допускали у своїх заявах вищі керівники, їх невідповідність дійсності підривали віру в їхню непогрішимість та проникливість, породжували плітки, примушували переосмислювати, здавалось би, непорушні ідеали, цінності тощо. Так, мешканець Києва, робітник О.Лошенцев на початку серпня 1941 р. заявляв: «От настали часи так часи. Усе перевернулось уверх дном. Немає нічого ясного, один - в одну сторону, інший - в іншу. Сам уряд розгубився і підозрює один одного у зраді, а Ворошилов гризеться зі Сталіним»11. Мешканець Києва П.Шиндирей з обуренням доводив: «Нашим газетам вірити не можна. Пишуть, що ми завдаємо великих поразок німцям, що фронт проходить у білоцерківському напрямі. У дійсності ж німці під Києвом»12. «Я не вірю нашим газетам і радіопередачам, які висвітлюють наші перемоги над ворогом тоді, коли німцям здали великі міста - Смоленськ, Кіровоград, скоро здадуть Київ і Москву», - заявляв робітник фабрики «Київ-волокно» В.Левицький13.

Можна стверджувати, що на початку війни населення, яке потрапило у трагічні реалії, пов'язані із різким погіршенням рівня життя, загибеллю рідних та близьких, руйнуваннями, втратою годувальників, що пішли на фронт, переживало соціальну травму, важливою складовою якої була криза духу й довіри до радянської влади.

Особливою була ситуація на західноукраїнських землях, які були приєднані до УРСР лише за два роки до початку війни, і де радянська влада не почувала себе досить впевнено. Люди, які проживали на цій території, звикли до ринкових відносин в економіці. У менталітеті переважної кількості населення - селянства - переважали одноосібно-власницькі настрої, які стали однією з головних перепон на шляху до втілення у життя радянської моделі соціалізму з її великими колективними господарствами й націоналізацією землі. Широке поширення релігійних поглядів було ще однією характерною особливістю духовного життя західноукраїнського населення. Отже, радянізація, котра часто набувала брутальних форм, знайшла тут багато супротивників. Усе це серйозно вплинуло на загалом позитивне ставлення західноукраїнського населення до приходу німецьких військ.

За таких умов широкомасштабні пропагандистські акції гітлерівської Німеччини в окупованих регіонах на початку війни знаходили сприятливий ґрунт. По-перше, ця пропаганда в умовах інформаційної ізольованості окупованого населення викликала природну зацікавленість. По-друге, ідеологічній обробці населення України правлячі кола Німеччини надавали особливого значення, небезпідставно розраховуючи на антирадянські та антибільшовицькі настрої. Так, у директиві для вермахту «Про ставлення військ до українців» зазначалось: «Українці з їх родючою, багатою на корисні копалини землею є цінними союзниками в боротьбі проти більшовизму. Український народ убачає у Німеччині свого визволителя від комуністичного панування і в основній своїй масі налаштований антирадянськи»14. В інструкції для вермахту наводились історичні паралелі з Першою світовою війною, «коли німецька армія, закликана народним урядом, уперше вступила в Україну, щоб захистити країну від московського імперіалізму»15. Німецьким військам роз'яснювалося, що за роки більшовицького панування заможне українське селянство перетворилося на зубожілий сільський пролетаріат і тому більшість місцевого населення вбачає у солдаті вермахту, «який через 23 роки після закінчення світової війни знову вступив на українську землю», визволителя від духовного й економічного пригнічення16. Такі висновки були небезпідставними. Адже на початку війни серед українського населення поряд із патріотичними було достатньо й антирадянських настроїв, про що, наприклад, свідчили спецповідомлення УНКВС по Київській області. «Гітлер переможе. Він знищить цю червону заразу, з обличчя землі зітре. Годі нам це терпіти», - запевняв якийсь Нірод, походженням із дворян17. «Раніше, [якщо] людина йшла на війну, то вона захищала своє майно, виступала за свою віру, за царя, а тепер у людини все відібрали і вона повинна класти свою голову за наших правителів-бандитів», - журилася жителька Черкас І.Грушевська18. «Немає у нашого народу такого настрою, щоб дати відсіч поганому німцю. Багато незадоволених є, особливо серед селян. Дали б землю селянам у власність, як раніше, так знав би він тоді, що захищати. Я думаю, що тут наш уряд здорово проґавив», - пояснював ситуацію колгоспник Ю.Корсак19.

Про апелювання до національних почуттів населення свідчив той факт, що зі 140 нових газет, котрі почали виходити в окупованих радянських районах дев'ятьма мовами, 60 були українською (німецькою - 7, естонською - 15, латвійською - 21, литовською - 11, польською - 1, білоруською - 6, російською - 18, татарською - 1)20.

Гітлерівська пропаганда використовувала для впливу на населення такі сюжети - вихваляння перемог вермахту та німецького способу життя, критику радянського ладу, пропаганду досягнень нацистської влади і встановленого нею «нового ладу». Велика увага приділялася зокрема «єврейському» й національному питанням. Так, ураховуючи те, що населення було свідком швидкого просування німецької армії та певною мірою дезорієнтоване в подіях на фронті, гітлерівці вибудовували свою пропаганду так, щоб вона приголомшувала й не давала можливості отямитися, викликала б паніку та зневіру у власних силах. Ворожа пропаганда всіляко підносила перші воєнні успіхи вермахту,


Сторінки: 1 2 3