Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



В

В.Г. Ткаченко

ІСТОРИЧНЕ МИНУЛЕ ЗАПОРОЗЬКОГО КРАЮ У ПОБУТІ МЕШКАНЦІВ ЗАПОРІЖЖЯ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

Певним компонентом побуту і способу життя в цілому є діяльність людини у вільний час, умови та форми його проведення. Загальна структура життєдіяльності мешканців міст України у вільний від трудової діяльності час визначалася, по-перше, умовами соціально-побутового середовища і, по-друге, - ціннісними орієнтаціями, інтересами та звичками. Серед форм використання вільного часу були ознайомлення з історичним минулим своєї Батьківщини або регіону, організація масових екскурсій на промислові новобудови, безпосередня участь у роботі наукових експедицій, науково-популярних товариств тощо.

Після завершення активних бойових дій на території Запорозького краю відбуваються процеси формування цивільних органів влади. Серед різноманітних закладів при Запорізькому губернському відділі політосвіти було створено краєзнавчий музей, який у засобах масової інформації 20-х - 30-х років ХХ століття мав декілька назв - археологічний, історичний, державний, краєзнавчий.

За штатним розкладом новостворений музей передбачав три посади - завідуючий, прибиральниця та сторож. Завідуючим було призначено етнографа, історика, археолога, краєзнавця та педагогічного діяча Якова Павловича Новицького. Декілька десятиліть Яків Павлович присвятив збиранню та вивченню старовини острова Хортиці, околиць Олександрівська, Великого Лугу. Знахідки багатьох осель давньої людини, різноманітних речей історичної та козацької старовини було передано проф. В. Антоновичу до Києва, у катеринославський музей ім. О. Поля, до Олександрівського міського музею, засновником якого був Я. Новицький [1.-С.189].

Для музею було виділено будівлю Народного будинку, яка потребувала значного ремонту. Фонди майбутнього музею формувалися із особистої колекції науковця, залишків експозицій колишніх музеїв комерційного і технічного училищ та інших навчальних закладів. На 5 червня 1922 року було призначено офіційне відкриття музею [2]. Але незабаром музей було переведено в одну із невеличких кімнат Робітничого клубу. 15 червня 1923 року була відкрита перша експозиція [3.-С.4]. У музеї були розгорнуті археологічний, історичний і нумізматичний відділи, готувалася експозиція природничо-історичного відділу. Працював музей щоденно з 11-00 до 13-00.

Протягом 1923 року на шпальтах місцевої газети "Красное Запорожье" неодноразово з'являлися замітки із проханням допомогти музею у формуванні та поновленні експозиції. В одній з них завідуючий музеєм звертався "з палким закликом до всіх закладів міста і округу, трудових шкіл, до студентської та іншої учнівської молоді, робітників і селян" прийти на допомогу музею у збиранні експонатів [4]. Крім того, Робітничий клуб закликав робітників міста надати практичну поміч музею у виготовленні різноманітних моделей - робітників-металістів у створенні ковадла, серпа і молота, плуга або борони, взуттьовиків - модель колодки, сандалі, туфлі тощо [5.-Арк.62]. Тривала рутинна та складна робота, відсутність достатнього фінансування і кваліфікованих кадрів не давали миттєвого результату. З'явилися заздрісники, які ставили під сумнів археологічний стаж вченого та розмір отримуваної зарплатні [6]. В одному з листів до Д.І. Яворницького Яків Павлович писав, що за останні півтора роки музей змінює другий будинок та четверте помешкання, від чого "всі речі будуть знівечені, розгублені, розпродані" [7.-С.21]. Після смерті Я.П. Новицького у травні 1925 року краєзнавчий музей занепав і ледве животів.

Значно більше уваги з боку органів державної та партійної влади було приділено створенню та діяльності музею революції. Робота по його створенню була розпочата в 1925 році. Протягом майже трьох років тривали пошуки і збирання історико-революційних матеріалів всесоюзного, республіканського та місцевого значення. 7 листопада 1927 року, в день 10-х роковин Жовтневої революції, поруч з міською центральною бібліотекою по вул. Свердлова відбулося відкриття Запорізького окружного музею революції [8].

У двох кімнатах на стендах були розміщені велика кількість плакатів, малюнків, фотографій, зброя запорізького пролетаріату - бомби, гранати, списи зроблені самими ж робітниками на заводах. Протягом першого року існування музей відвідало більше 7 тис. чоловік. Фінансувався він із окружного бюджету і у перші роки складало щорічно понад 8 тис. карбованців [9]. Ознайомлення із книжкою-щоденником відвідувачів дає можливість прийти до висновку, що завдання, поставлене перед музеєм, було виконане з лихвою. Один із робітників, оцінюючи його роботу, порівнював музей з точильним каменем, на якому сотні екскурсантів "гострять зуби на буржуазію" [10].

Протягом наступних років керівники музею революції неодноразово зверталися до заводських профспілок із метою налагодити тісний зв'язок із музеєм і популяризувати його роботу серед робітників промислових підприємств. Одним із видів масового залучення до ознайомлення з експозицією музею пропонувалися екскурсії робітників, особливо тих, кого недавно було прийнято на виробництво. Після проведеної роботи спостерігається зростання відвідування музею. Якщо у 1932 році з експозицією ознайомилося 7 тис. екскурсантів, то у наступному - їх кількість зросла до 12 тис. Крім того, з 2 січня 1934 року почало працювати товариство "Друзі музею революції", до складу якого ввійшли робітники заводів "Комунар" № 29, паровозоремонтного та інших промислових підприємств [11].

Окрім вищеназваних музейних закладів, у місті протягом 20-х років популяризаторську та освітню діяльність здійснював пересувний санітарний музей, експозиція якого виконувала профілактичні функції запобігання виробничому травматизму [12]. При педагогічному технікумі існував музей краєзнавства з біостанцією. Для його експозиції були замовлені 225 експонатів-копій з Ермітажу. У трьох секціях - зоологічній, ботанічній і геологічній знаходилися матеріали з вивчення фауни і флори Хортиці та Запорозького краю [13]. На околиці міста по вулиці Карла Лібкнехта було облаштовано музей каторги й заслання, де зосереджувалися матеріали з життя і боротьби революціонерів, ув'язнених за часів царату.

Певний поштовх розвитку музейної та науково-дослідницької справи з вивчення краю дав після початку будівельних робіт Запорізького індустріального комплексу. Питання археологічних досліджень зони майбутнього будівництва було порушене у 1925 році. У наступному році в кошторисі української науки для організації і роботи експедиції було виділено перші 2,1 тис. карбованців. Затверджені 52 тис. карбованців у 1927 році дали можливість розпочати дослідження [14.-С.45].

Протягом 1927 - 1932 років у зоні майбутнього затоплення земель під керівництвом Д.І. Яворницького працювала Дніпрогесівська археологічна експедиція Народного комісаріату освіти УСРР, до складу якої входили провідні наукові кадри в галузі археології та етнографії: С. Гамченко - віце-президент Всеукраїнського археологічного комітету Академії наук і голова археологічного відділу комітету, А. Добровольський - завідувач відділу первісних культур Херсонського музею, П. Матвієвський - науковець Дніпропетровського історико-археологічного музею, Е.Федорович - фотограф-художник та інші. Тільки на Кічкаському будівельному майданчику знаходилося 16 груп пам'яток матеріальної культури, які нараховували більше 150 об'єктів (могили, землянки тощо) [15.- С.161]. Етнографічний матеріал (пісні, казки, легенди, приказки, прислів'я тощо) передбачалося досліджувати серед місцевого населення і грабарів Дніпробуду.

На початковому етапі роботи експедиції спостерігалася неузгодженість між керівництвом будівництва і науковцями у проведенні робіт. Інтенсивний хід робіт, що здійснювалися на великій площі одночасно, примушував досліджувати в першу чергу ті пам'ятки, яким загрожувало знищення, і науковці не завжди встигали за будівельниками. Під час прокладання нової залізничної колії на правому березі Дніпра були частково зруйновані п'ять великих курганів, знайдені амфори було розбито, а бронзова посудина у формі таза зникла. Пошуки не дали позитивних результатів, вважали, що знахідку через нестачу посуду використали будівельники для приготування їжі [16]. Більша частина дніпробудівців вбачала в археологічних роботах "шукання грошових та цінних скарбів".

Маючи за мету всебічно охопити науковими дослідженнями територію, яка буде затоплятися Дніпровським будівництвом, керівництво експедиції звернулося до адміністрації Дніпробуду з проханням надати допомогу у роз'ясненні серед будівельників необхідності проведення археологічних розвідок, а також виділяти людей для виконання земляних робіт. За період існування Дніпробудівської археологічної експедиції тільки Дніпропетровський історичний музей поповнився майже 40 тис. пам'яток [17.-С.134].

У 1929 році на об'єднаному Дніпровському будівництві була створена ініціативна група, яка поставила перед собою завдання створити науково-історичний музей на Дніпробуді. Головою було затверджено слюсаря І. Пузняка, членами призначено П. Роттерта - заступника головного інженера, В. Михайлова - першого заступника начальника будівництва, а також представників партійних та громадських організацій будівництва. Передбачалося, що на 3-х тисячах квадратних метрів майбутнього музею будуть розташовані такі відділи: природознавчий, соціально-побутовий, художній, економічний, будівництва Дніпрельстану, промислового комбінату, Великого Запоріжжя, сільськогосподарський та допоміжних установ. Приблизна вартість споруди визначалася у 400 тис. карбованців і 50 тис. для обладнання [18].

12 червня 1930 року Рада народних комісарів УСРР прийняла рішення про створення музею Дніпровського будівництва [19.-С.37]. Відсутність в ініціативної групи досвіду по створенню музейних науково-дослідних установ призвело до того, що майже до кінця року ніякі роботи не проводилися. І тільки з призначенням у кінці 1930 року директором музею відомого в Україні літератора, художника і краєзнавця Миколи Філянського починається практична робота по створенню музею. Наступний етап облаштування музею був пов'язаний із Харковом. Тут формувалися загальні організаційні питання - отримали остаточне затвердження, цільові установки закладу, були визначені його завдання, розроблявся структурний план побудови музею, створювалася група наукових працівників, визначалися форми і засоби збирання матеріалів тощо.

До завершення будівництва музейної споруди науковцям доводилося працювати то у будинку- блоці шостого селища, то у клубі ім. Красіна на острові Хортиця, то у приміщенні школи-десятирічки на Кічкасі. У бесіді з кореспондентом газети "Червоне Запоріжжя" директор музею М. Філянський зазначав, що "слід знову і знову говорити про умови, в яких музею доводиться працювати... і досі тулимося у чужому приміщенні - невеличкій кімнаті 4-ї школи, з якої нас вже намагалися виселити" [20]. Брак приміщень не дозволив прийняти 100 тисяч експонатів з історії Запоріжжя.

Але незважаючи на незручності, проводилася активна екскурсійна, пошукова та наукова робота. Щоденно музей відвідували десятки і сотні екскурсантів з усіх кінців країни. Тільки за період з 1 травня до 1 серпня 1936 року з експозицією музею Дніпробуду ознайомилося понад 7 тисяч відвідувачів [21]. У книзі відгуків залишилися десятки записів з подякою науковим працівникам музею.

Із створенням у січні 1939 року Запорізької області музей Дніпробуду отримав статус обласного краєзнавчого музею [22].

На другу половину 30-х років припадають інтенсивні археологічні дослідження в околицях міста Запоріжжя. Науковими пошуками займалися експедиції Інституту археології Академії наук України, Київського історичного музею, Запорізька археологічна експедиція, посильну допомогу надавали учні-краєзнавці навчальних закладів міста. Головним чином досліджувалися береги озера Леніна, острови Мала та Велика Хортиця, місця розташування Запорозьких Січей та


Сторінки: 1 2 3