Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



В

В.О. Пащенко

БІЛЬШОВИКИ І ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА. ВІЙНА ЗАМІСТЬ СПІВПРАЦІ

Однією з найтрагічніших сторінок історії України XX ст. є реалізація політичного курсу Комуністичної партії щодо релігії та церкви протягом 20-30-х рр. Відомо, що спочатку вона займала демократичні позиції в релігійному питанні. Так у першій програмі Російської соціал-демократичної партії (більшовиків), прийнятій II з'їздом у 1903 році, ставилось за найближче завдання таке: "Необмежену свободу совісті, слова, друку, зборів, страйків і спілок... Скасування станів і повну рівноправність усіх громадян незалежно від статі, релігії, раси і національності... Відокремлення церкви від держави і школи від церкви" [1.-С.62].

На початку XX ст. РСДРП(б) розгорнула боротьбу з втілення у життя вимог свободи совісті. В. Ленін особисто обґрунтував політику ставлення більшовицької партії та майбутньої держави нового типу до релігії та церкви. У статті "Соціалізм і релігія" він писав: "Релігія повинна бути оголошена приватною справою - цими словами передають звичайно ставлення соціалістів до релігії. Але значення цих слів треба точно визначити, щоб вони не могли викликати ніяких непорозумінь. Ми вимагаємо, щоб релігія була приватною справою щодо держави, але ми не можемо вважати релігію приватною справою щодо нашої власної партії" [2.-С.133]. Оскільки, на думку В. Леніна, партія більшовиків є союзом свідомих, передових борців за звільнення робітничого класу, то "такий союз не може і не повинен байдуже ставитися до несвідомості, темноти або мракобіссяництва у вигляді релігійних вірувань. Ми вимагаємо цілковитого відокремлення церкви від держави, щоб боротися з релігійним туманом чисто ідейною і тільки ідейною зброєю, нашою пресою, нашим словом. Але ми заснували свій союз, РСДРП, між іншим, саме для такої боротьби проти всякого релігійного обдурювання робітників. Для нас же ідейна боротьба не приватна, а загальнопартійна, загально пролетарська справа" [2.-С.134-135].

Вимога непримиримого ставлення партії більшовиків до релігії зумовлювалась тим, що програма "комуністів побудована на науковому і, до того ж, саме матеріалістичному світогляді. Тому роз'яснення нашої програми неодмінно вимагає і роз'яснення справжнього історичного і економічного коріння релігійного туману. Наша пропаганда неодмінно вимагає і пропаганду атеїзму..." [2.-С.135].

Сказане - не виклик особливих принципових заперечень, якщо не брати до уваги принизливі оцінки релігії. Дійсно, будь-яка громадсько-політична організація, партія має повне право ввести у свою програму питання про боротьбу з релігією, внести в статут вимогу до членів організації вести пропаганду тих чи інших ідей, які не закликають до насильницьких дій, не суперечать чинному законодавству і загальнолюдським моральним нормам.

У царській Росії заклик до ідейних дискусій, у першу чергу, проти православної ідеології, на наш погляд, був історично виправданий, оскільки протягом XVIII - XIX ст. православна церква поступово перетворилася в державну, перебравши на себе ряд функцій органів влади, що суттєво зменшувало її авторитет серед мас віруючих, в очах передової громадськості. Свободи совісті як невід'ємного права громадянина імперії не знала. Двозначність подібної ситуації визнавало чимало церковних діячів.

Та наступив жовтень 1917 року, а за ним захоплення влади партією більшовиків. Він започаткував нову сторінку в сфері державно-церковних стосунків. Більшовицька партія здобула всі можливості для реалізації програмних установок з релігійного питання. Проте вже перші декрети, на думку багатьох дослідників недалекого минулого, РПЦ зустріла вороже, що особливо гостро виявилося у часи громадянської війни та перші повоєнні роки.

Але проблема ця значно складніша, багатогранніша і глибша, щоб розглядати її тільки з боку неприйняття церквою і окремими її діячами більшовицьких розпоряджень щодо релігійного життя в країні. Подібний підхід є однобічним, оскільки в основному базується на тезі про контрреволюційність духівництва і не допускає можливості помилкових, а почасти й відверто ворожих дій щодо церкви з боку держави.

Більшовицька держава, її політична система базувалась, як відомо, на марксизмі-ленінізмі, який оцінює релігію "як опіум народу", "рід духовної сивухи" і відверто стоїть на позиціях войовничого атеїзму, на думку його ідеологів, - вищої форми атеїзму. Для нього притаманна яскраво виражена, хоча і нічим не обґрунтована ідеологічна підозрілість стосовно будь-яких проявів релігійності. У тісному зв'язку з гордою переконаністю марксизму-ленінізму у власній перевазі над іншими різновидами атеїзму стоїть його претензія на те, щоб не просто спростувати, але й пояснити релігію. Марксизм-ленінізм розкриває, згідно з точкою зору його теоретиків, соціальне коріння релігії, тим самим відповідаючи на запитання: чому релігія настільки стійка в своїх переконаннях? Він пояснює факт, якого не розуміли домарксистські атеїсти. Йдеться про те, що просвітництво неспроможне подолати вплив релігії на маси доти, поки не знищені соціальне коріння релігії - експлуатація людини людиною і потреба у владі, що випливає з неї (експлуатації).

"Тим самим марксизм-ленінізм, - слушно зауважує А. Ігнатов, - обґрунтовує і необхідність революційної боротьби проти капіталізму, що характеризує лише різновид атеїзму, який робить подібні висновки і знаходить своє практичне завершення в політичній боротьбі" (підкреслено А. Ігнатовим. - В.П.) [3.-С.26].

Якщо до цього додати, що тоталітаризм, на якому також базувалася політика молодої соціалістичної держави, виключає із життя все, що хоч якось могло суперечити поглядам вождів на політичний перебіг подій, то стане зрозумілим, що боротьба ідей мала неминуче перерости у справжню війну, яка вестиметься переважно під гаслами боротьби проти буржуазної ідеології. Причини свавілля органів влади крилися у гіпертрофованому тлумаченні ролі релігії та церкви в минулому і нехтуванні того факту, що в релігії відповідним чином переосмислені загальнолюдські моральні принципи, зразки народного мистецтва, музики, що органічно включаються в культ. Діалектичний зв'язок між власне релігійними і загальнолюдськими аспектами релігійного комплексу зумовив те, що останній може бути цінністю не лише для віруючого. Він здатний сприяти прояву в людині активних діяльних начал, які возвеличують духовну гідність, і розвивати здібності, об'єднувати зусилля людей різних орієнтацій. На практиці воно (свавілля) вилилося в боротьбу з власним народом, спричинило силові методи боротьби проти носіїв релігійної ідеології, знищення матеріальної бази церкви, започаткованих з перших місяців після жовтневого перевороту 1917 року. Незважаючи на значну кількість публікацій з проблем ставлення партії більшовиків і Радянської держави до православної церкви, залишається чимало нез'ясованих питань, серед яких актуальним є дослідження форм і методів боротьби влади із церквою.

Зазначимо, що вище політичне керівництво Росії вже перших днів приходу до влади постійно і нещадно звинувачувало Руську православну церкву в антирадянській агітації, участі у контрреволюційних змовах. Уже на початку січня 1918 року влада завдала РПЦ відчутного удару. Не дочекавшись прийняття декрету про відокремлення церкви від держави, більшовики реквізували ряд храмових і культових споруд, їхнє майно при колишньому царському дворі в Петрограді та його околицях, частину церков на території Московського Кремля, де зберігалося чимало православних реліквій: мощі святих, ікони, хрести, меморіальні речі, які належали видатним релігійним діячам минулого. Незабаром Рада Народних Комісарів ухвалює рішення про надання наркоматам права закривати церкви при державних установах, тобто тисяч храмів, які існували для відправлення релігійних потреб державних службовців. 20 січня 1918 року церкву позбавляють будь-яких державних грошових асигнувань, компенсацій [4.-С.27].

Ці, власне, незаконні дії урядових органів стали підставою для патріарха Тихона піддати анафемі нову владу.

23 січня 1918 року був опублікований декрет "Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви", який, незважаючи на відносну прогресивність, серед віруючих і духівництва викликав неоднозначну реакцію, оскільки не дав чітких відповідей на багато запитань. Залишалось незрозумілим, що означає право навчати дітей релігійним дисциплінам приватним способом. Релігійним об'єднанням відмовляли у праві бути юридичною особою, що суттєво обмежувало їхню діяльність. Декрет не вніс у стосунки молодої держави і церкви спокою і взаєморозуміння, а, навпаки, визначивши послідовність більшовиків у своєму ставленні до РПЦ, ще більше ускладнив ситуацію [4.-С.40].

Незадоволення церкви релігійною політикою Раднаркому наростало, що вилилося в нове прокляття властей патріархом Тихоном. У ньому, зокрема, наголошувалося: "Батьки! Якщо діти ваші - більшовики, вимагайте владою, щоб відреклись вони від помилок своїх, щоб принесли каяття у великому гріху, а коли не послухають вас, зречіться їх.

Дружини, якщо чоловіки ваші - більшовики і завзяті у служінні сатані, підіть від чоловіків ваших, урятуйте себе і дітей від зарази, що гробить душу.

Не може бути у православного християнина спілкування із слугами диявола...

Церква Православна закликає вас на захист православної віри. Іуди-зрадники розідрали нашу землю, батьківщину, а тепер прагнуть позбавити нас благодатного притулку Церкви Православної, руйнують, ображають і оскверняють храми Божі.

Через гріхи наші, через маловір'я наше послав нам випробування Господь. Забули ми Бога, Бог залишив нас. Землі наші сповнені кров'ю, і міста сповнені неправдою. Але милосердний Вседержитель! Покайтесь, гарячою молитвою покличте допомогу Господа сил і скиньте із себе "руки чужих" - одвічних ворогів віри Христової, які оголосили себе самозвано "народною владою".

Церква Православна звертається до вас, православні: станьте на захист ображуваної та пригніченої нині святої Матері нашої.

І якщо ви не послухаєте Церкву, будете не синами її, а учасниками жорстокої справи сатанинської, що твориться відкритими і таємними ворогами Христової істини" [5.-С.302-303].

Напругу в стосунках держави і церкви могла пом'якшити зустріч делегації Помісного собору із представниками РНК РСФРР, яка відбувалась у березні 1918 року. Члени уряду заявили, що всі наступні декрети, які стосуватимуться церкви, розроблятимуться за участю релігійних організацій. Проте це залишилося тільки обіцянкою.

З початком громадянської війни обстановка загострилася ще більш. Уряду заважав легально працюючий Помісний собор, який відкрито засуджував чимало рішень влади. Було вирішено заарештувати патріарха Тихона. Привід для арешту на той час був стандартний: "контрреволюційна діяльність". А своїми виступами та зверненнями, як ми пересвідчились, першоієрарх давав не вельми перебірливим у методах боротьби з опонентами більшовикам для цього досить підстав. Восени 1918 року прокотилася хвиля арештів священиків. Помісний собор перестав працювати. Але не треба думати, що православне духівництво змирилося з таким станом речей. Із вівтарів багатьох церков нерідко гостро критикувалася нова влада. У січні-жовтні 1918 року по Росії прокотилася хвиля опору спробі втілити в життя декрет про відокремлення церкви від держави. Більшість духівництва, маса віруючих не визнавали законність влади більшовиків [6.-С.12]. Патріарх Тихон осудив підписання Брестського миру.

У 1917-1918 рр. більшовики фактично розпочали


Сторінки: 1 2 3 4 5