Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



А

А. Л. Зінченко

«...ВПРОВАДИВ НАРОДИ ПІД ЄДИНЕ ПОВІДДЯ СВОЄ»: (володар-завойовник та відносини між народами за «Сокровенним сказанням»)

Пам'ятка давньомонгольської літератури ХІІІ ст. "Сокровенне сказання монголів" дає можливість розкрити найрізноманітніші пласти монгольської культури й суспільного буття в добу переходу монголів від родового ладу до державного устрою та бурхливого прориву монголів на арену міжнародної політики. Власне з виходом монголів на історичну арену та їхніми грандіозними завоюваннями можна вперше говорити про таке явище, як світова політика, оскільки навіть такі масштабні завойовницькі імперії давнини, як Давньоперська чи держава Александра Македонського, або Римська імперія мали за своїми територіяльними засягами і впливами помітно менші масштаби. Перекладач і публікатор пам'ятки А. С. Козін висловлює припущення про те, що "Сокровенне сказання" в тій редакції, що дійшла до нас, можливо являє собою скорочений ізвод дещо пізнішого загальнодержавного засекреченого зведення зводу, що був відомий під назвою "Altan Debter" і являв собою, очевидно, офіційне літописне зведення юаньської династії" [1, с.64]. Очевидно, цим і пояснюється друга назва твору - "Таємне сказання".

Академік В. В. Бартольд визначаючи жанрові параметри цієї пам'ятки називає її епічною хронікою, відносячи її водночас і до творів літературної творчости й до творів історичного характеру. Він наполягав на перекладі її заголовку як "Сокровенне сказання", оскільки мета її - "стати заповітним переказом дому Чингіз-хана, його історією, оскільки це сказання справді сокровенне джерело оповідей про похмурі події, що відбулися всередині одного роду, однієї сім'ї, однієї кості". Багато фрагментів твору можуть бути віднесені до розряду так званої народної лірики. Разом з тим, ціла низка віршованих фрагментів є близькими до народної лірики, інші ж - мають ознаки штучного складання придворними поетами й співцями. Віршованою мовою часто подаються й так звані "посольські слова", які слід було передати адресату (як правило, це суперник Чингізхана на лідерство або вождь конкурентного племені чи племінного союзу). Автор хроніки подав у тексті також і справжні укази й розпорядження та акти, яким, наприклад, є акт про призначення 95 тисячників, з точним переліком їхніх імен і походження, а також досить точний розлогий перелік географічних назв Середньої Азії та Русі тощо. Загалом С. А. Козін зазначає, що "Таємне сказання" є в деякому роді універсальним за своїм умістом твором монгольської літератури, включаючи в себе різноманітні елементи: і документально-історичні й епічні, й елементи літературної лірики, і повісті й навіть зачатки драми й трагедії"[1, с.46].

Значне місце в творі займає зображення трагічної боротьби між двома чільними вождями монголів - Чингіз-ханом та його найближчим другом дитинства й побратимом (андою) Чжамухою, але загалом зміст пам'ятки загалом є незмірно ширшим. Її текст дає змогу простежити особливості світосприймання монголів та характерні риси мислення Чингізхана, його оточення й суперників в царині тих відносин з сусідніми племенами, народами й державами, які ми нині назвали б політичними.

Вітаючи перехід на свій бік колишніх прибічників Чжамухи, Чингізхан пов'язує це з волею Неба. "Благоволінням Неба і Землі, що примножують мою силу, ви відійшли від анди Чжамухи, душею прагнучи до мене й вступаючи в мої дружини..." (ІІІ, § 125) [1, с.111]. Цей мотив небесної обраності й особливого призначення Чингізхана виразно підкреслюється в "Таємному сказанні". У свідомості Чингізхана мотив небесного покровительства тісно переплітається з головною метою - створення мегадержави, яка підпорядковувала б собі різні народи. Вже під 1206 р., після розгрому основних супротивників Чингіза - татар, меркитів, кереїтів і найманів, - записані слова Чингіз-хана: "Нині, коли я перед лицем Вічної Небесної Сили, будучи примножуваний в могуті своїй небесами й землею, спрямував на шлях істини різномовну державу й впровадив народи під єдине повіддя своє, і ви засновуйте для мене гвардію" (Х, § 224) [1, с.168]. Цю основну ідею Чингіс-хана висловлено ним ще з більшою ясністю й силою під кінець життя, в пору шукання еліксиру безсмертя, в листах до даоського філософа Чан-чуня: "В сім років здійснив я велику справу, я у всіх країнах світу утвердив єдинодержав'я... За непокірність володарів (державців, глав) я громлю грізно... Я вживаю сили, щоб досягти тривалого спокою тимчасовими трудами, сподіваючись зупинитися, як тільки серця упокоряться мені. З цією метою я несу й виявляю грізну велич й перебуваю серед колісниць і воїнів... Небо відкинуло Китай за його надмірну гордість і розкіш..."[1, с.36].

Придворний мудрець і поет Коко-Цос зазначає, що Чингізхан, докладаючи сил до творення єдиної держави був продовжувачем справи батька:

"Батько твій цар, Великий улус створюючи, Чорної голови своєї не щадив. Чорну кров свою відрами лив, Чорних очей ніколи не закривав, Тонких вух на подушку не клав: На рукаві він при потребі дрімав. Спрагу слиною своєю тамував, Голод Десною між зубів гамував. Піт від лоба до підошв доходив, А від підошов до лоба піднімався..."

Очевидно, що для розуміння мотивації спрямованості зовнішньої політики Монгольської держави необхідно враховувати, що це була держава Чингізхана з притаманними саме йому особистісними рисами. Відомо, що у дев'ять років Темучжин пережив тяжку втрату: його батька Єсугея було отруєно багатурами найсильнішого монгольського племені - татар. Але саме батько Єсугей більше всіх любив, жалів і розумів хворобливого Темучжина, називаючи його своїм "єдиним сином". Мати ж і брати все життя сторонилися владного, дратівливого й неврівноваженого батькового улюбленця. Над Темучжином тяжів сімейний переказ, неначе він народився з кривавим згустком в руці, у чому вбачалася якась страшна фатальна приреченість. Імовірно, що в його душі цей знак трансформувався в усвідомлення його особливої місії на землі [1, с.65]. Епос-хроніка розповідає, як біля праху батька Темучжин "упав ниць на землю й гірко ридав і тужив, а старець Чарха втішав його, вказуючи на суджену йому місію: організувати військо і з його допомогою Монгольську державу. Старець Чарха вказав йому на єдиний надійний засіб: зміцнити охоронне військо, яке існувало тоді при дворах усіх значних монголів і яке мало назву тухурга або турхау [1, с.66].

Виконання Чингізом цих заповітів старця й становить головний зміст діяльності Чингізхана, як її подано в "Сокровенному сказанні". Чингізхан докладає зусиль до розгортання дружини турхаудів в особливий охоронний корпус, який при возведенні його в хани досягає вже 10 тис. осіб і становить основне ядро для побудови справжньої армії. Але при цьому Чингізхан поставив мету надати цій військовій структурі особливого динамізму, перенісши на неї систему організації родових облав на дикого звіра. Ця ідея й тверде її втілення в життя надалі й стало основним фактором його переможної ходи по всіх країнах тодішнього світу, величезна більшість яких навіть і в суто воєнній культурі стояла значно вище монголів. Перетворення у систему військово-державної організації армії за зразком облави на дикого звіра стала вирішальною в стратегії завоювань Чингізхана. "Ми маємо точні і ясні свідчення про військові облави на звіра цілими армійськими з'єднаннями кавалерії й піхоти, які в найважчих умовах гобійських пустель і дрімучої гірської тайги здійснювали операції охоплення й оточення звіра на просторі в декілька сот чи навіть тисяч кілометрів, - зазначає С. А. Козін. - В інструкціях Чингізхана, які він давав армійській групі Субеетая, що вирушала в далекий похід на Русь, міститься, як це ми бачимо з напівепічної оповіді "Сокровенного сказання" (§ 199), передовсім вказівки на облавні полювання військ, які таким чином з першого ж дня походу переходять в наступ на звіра, перш ніж зустрінуть і вступлять у бій з військами справжнього супротивника" [1, с.68].

У "Сокровенному сказанні" відбито уявлення про вище призначення Чингізхана, що виявилося ще з юних років [2, с.92]. Це особливе покликання виявилося й при обранні Чингісхана проводирем монголів: "Небо з землею змовилися, Нарекли Темучжина царем царства. Нехай, каже, візьме в управління царство" (§ 121) [2, с.107]. І далі: "Коли він спрямував на шлях істинний народи, що живуть за повстяними стінами, то в рік Барса (1206) відбувся сейм, і зібралися біля витоків річки Онона. Тут воздвигли дев'ятибунчужне біле знамено й нарекли ханом - Чингізхана..." [2, с.158]. Він наголошував, що буде "перетворювати всенародну державу" ... "з допомогою Вічного Неба" [2, с.159].

Ідеологічні та організаційні засади імперії Чингізхана багато в чому визначалися особливістю того етапу суспільних відносин, на якому перебували монголи на початку ХІІІ ст., а саме етапу розкладу родового ладу. Як зазначає В. Бартольд, на щойно утворену монгольську державу було перенесене поняття про родову власність, що панувало в приватному житті, і тому ця держава почала вважатися власністю всього ханського роду [3, с. 118]. У цьому ж зв'язку згаданий дослідник розглядає й розпад імперії Чингісхана, наголошуючи на процесах розпаду роду як основної суспільної одиниці у кочових племен. Колосальне збагачення Чингісового роду в ході мегамасштабних завоювань створило нову ситуацію, за якої окремий член роду вже не потребував інших, а це неминуче ослаблювало родову солідарність. "Внаслідок розширення меж імперії, тобто спільної власності Чингізидів, такий момент настав для ханського роду; окремі царевичі здобули можливість підтримувати свою владу в підкорених областях без своїх родичів; не стримувані більше впливом такої могутньої, однаково авторитетної для всіх особи, якою був Чингіз-хан, вони невдовзі стали главами самостійних держав, між якими невдовзі почалася братовбивча війна" [3, с. 119], - зазначає Бартольд.

"Влада" й "права" давньомонгольського хаана до певної міри нагадує те, що звичайно є прерогативою отамана розбійницької ватаги. Давньомонгольський хаан і ставав, головним чином, на час війни, тобто для наїздів, набігів, розбою. Монгольський хаан мав права й обов'язки, майже винятково лише під час війни й облавного полювання, у двох найважливіших заходах, спільних для племені, для низки родів. "Ми вирушаємо на полювання і вбиваємо багато ворогів", - сказав сам Чингіз-хан у своїх Біліках. ...Чингізхан відповідає на слова богатирів, відзначаючи, як він виконував права й обов' язки хаана: "Я брав багато табунів, стад, кибиток, жінок і дітей народу й віддавав їх вам; для вас я на степовому полюванні влаштовував перехід і


Сторінки: 1 2 3