Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Ю

Ю. I. Головко

БОРОТЬБА З КОНТРАБАНДНОЮ ТОРГІВЛЕЮ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ В ОСТАННІЙ ЧВЕРТІ XVIII - НА ПОЧАТКУ XIX СТ.

Організація та ефективність боротьби з контрабандним промислом завжди привертала увагу дослідників історії зовнішньої торгівлі, історії митної справи та прикордонної служби, тому маємо ґрунтовні дослідження з історії розвитку контрабандного промислу, щодо різновидів контрабандних товарів та способів безмитного провезення товарів через державний кордон, впливу контрабанди на розвиток зовнішньої торгівлі та внутрішнього ринку і т.д. Зверталися окремі дослідники і до проблеми контрабанди на півдні України останньої чверті XVIII - початку XIX ст., але, як правило, побічно та у зв'язку з висвітленням інших питань. Так, М.І. Фірсов в нарисах історії торгової політики часів Катерини II зазначав, що результати боротьби з контрабандою у цей час були незадовільними і не відповідали затраченим урядом зусиллям та коштам, у тому числі, і на півдні України [1]. На неспроможності урядів Російської імперії подолати контрабандний промисел наголошував у своїх дослідженнях з історії митної політики європейських країн від давнини до XIX століття І.М. Кулішер [2- 4]. Б.М. Угаров підкреслював, що з другої половини XVII століття спроби Російської держави боротися з контрабандистами силовими методами (тілесні покарання) успіху практично не мали і лише наприкінці XVIII століття деякого зменшення контрабанди вдалося досягти шляхом практичної відміни ряду митних обмежень [5]. Дослідження Л.Г. Білоусової та Г.Л. Малинової, присвячене 200- річчю створення та діяльності Одеської портової митниці, також торкається окремих питань боротьби з контрабандною торгівлею на півдні України (на прикладі Одеської портової митниці) та вжитих задля зменшення контрабанди заходів [6].

Боротьба з контрабандою належить до питань державного значення, оскільки власне контрабанда можлива тільки за наявності державного кордону та державного регулювання зовнішньої торгівлі. Вирішення цього питання - попередження та припинення контрабандної торгівлі - традиційно покладалося на митні установи та митних службовців, але у XVIII - на початку XIX ст. держава визначала саме поняття контрабанди дуже приблизно, що давало змогу досить вільного її тлумачення і ускладнювало як власне боротьбу з контрабандою, так і легальну міжнародну торгівлю.

У 70-80-х pp. XVIII ст. на півдні України у результаті періодичних зрушень державного кордону Російської імперії, приєднання нових територій до Російської імперії, появи нових населених пунктів, появі нових та зміни старих торгових шляхів, розширення та вдосконалення митної мережі на Півдні очевидними стали обсяги контрабандного промислу, які збільшувалися разом зі зростанням товарообігу та ставали більш різноманітними методи контрабандистів. Митна мережа та держава не встигали за темпами нелегальної торгівлі.

На півдні України питання попередження контрабандної торгівлі було поставлено одночасно з проектуванням митної мережі. У середині 70-х pp. XVIII ст. помічник митного обер-директора Новоросійської та Азовської губерній І. Федуркін за наказом намісника Г.О. Потьомкіна оглядав територію згаданих губерній з метою визначення особливостей та перспектив місцевої та зовнішньої торгівлі для розбудови південноукраїнської митної мережі. Помічник обер-директора писав у поданих на ім'я намісника рапорті та записці, що з Молдавії, Валахії, Польщі, Туреччини привозять шовкові товари (із позолотою та сріблом), золото, шовк-сирець та фарбований, різне полотно, прянощі, горіхи, овечу вовну, бавовняні тканини, галантерейні товари, жіночі прикраси, порцеляну, різноманітні вина (волоське, грецьке, угорське), цукерки, скатертини та серветки, килими; вивозять віск, українські килими з вовни, пояси, биків, овець, кіз, коней, мідь, хутро, полотна, юхту, залізо, масло коров'яче та овече, мішки та український тютюн [7, арк. 89-90]. І. Федуркін відзначав, що на території даних губерній боротися з контрабандою - особливо шовкових товарів та золотих виробів - буде важко через традиційність та виключну прибутковість цього промислу, а також через практичну неможливість організувати достатній контроль на суходолі (у прикордонних митницях), а тому пропонував звернути особливу увагу на розвиток портів та морської торгівлі, оскільки, за його спостереженнями, морська контрабанда суттєво менша за сухопутну (обминути портову митницю значно важче, ніж прикордонну) [7, арк. 90 зв.].

Виявлений у фонді Г.О. Потьомкіна (Російський державний військово-історичний архів) документ без підпису та дати складання являє собою нотатки стосовно стану та можливостей розвитку торгівлі та промислів у Криму та на Дніпрі. Документ знаходиться в справі 1777 р. у складі доповіді Військової колегії імператриці: невідомий автор відзначив значні обсяги контрабанди в Криму й широкі перспективи для розвитку хліборобства та торгівлі зерном у Подніпров'ї. Особливу роль автор доповіді відводив митним та карантинним установам, які мали сприяти розвитку законної та безпечної зовнішньої торгівлі [8, арк. 73-75]. Такої ж точки зору дотримувався й помічник митного обер-директора І. Федуркін, коли складав свої пропозиції стосовно організації митної мережі в межах Новоросійської та Азовської губерній - практично всі вони були враховані в проекті Г.О. Потьомкіна щодо створення митної мережі на півдні [9, арк. 101-102].

У 1788 р. Комісія з комерції вивчала роботу митниць Російської імперії і дійшла висновку, що завдяки посиленню контролю на митницях стала неможливою контрабанда важких товарів, що вважалося певним досягненням, але збільшилося нелегальне провезення зручних для контрабанди товарів, наприклад, коштовностей. Врешті-решт, вже в 1794 р. Комерц-колегія, аналізуючи статистичні матеріали, дійшла висновку про значні зловживання на митницях: згідно статистичних даних в 1794 р. в Росії зовнішньоторговий баланс став на 6,5 млн. руб. пасивнішим, що свідчило про значне зростання імпорту, але звіти митниць цієї тенденції не підтверджували [4, с. 214-215].

Одним із засобів боротьби з контрабандою було часткове або вибірково спрямоване припинення торгівлі. Періодично уряд "вилучав" із товарообігу деякі товари, які таким чином отримували статус контрабанди. Такі дії могли бути спричинені політичними ("митна блокада"), економічними (протекціонізм) або військовими факторами. Так, указ від 26 червня 1789 р. забороняв привозити до Російської імперії шовкові, вовняні, бавовняні та інші товари, підкреслював карну відповідальність митних службовців за потурання контрабанді, наголошував на винагородженні всіх причетних до виявлення та затримання контрабанди та детально регламентував дії митних службовців задля попередження контрабанди. По-перше, об'їждчики та наглядачі повинні були особливо слідкувати за можливою імпортною контрабандою, а щоб зменшити можливості підкупу, залишалося правило 1782 р. про щорічне переведення об'їждчиків та наглядачів на інше місце служби (при патрулюванні); по-друге, урядовці, митні службовці, наглядачі, об'їждчики, які сприяли контрабанді, відповідали за злочин перед судом; по-третє, той, хто повідомить або знайде контрабанду, отримував у нагороду весь товар без винятку, за єдиної умови - затаврувати товар на митниці та сплатити належне за товар мито (щоб уникнути плутанини, на таких товарах ставилося особливе тавро); четверте, донощик мав право взяти чверть отриманого товару на 6 тижнів, щоб заробити грошей на мито, або міг дозволити продавати ці товари з публічного торгу, а йому були б передані отримані гроші за відрахуванням мита. Указ передбачав можливість невдалих торгів, коли мито склало б дві третини отриманих грошей - у такому випадку з грішми вирішували таким чином: дві третини віддавали як винагороду, а одна третина надходила до державного скарбу. Контрабандисти ж у будь-якому випадку втрачали свій товар і мали постати перед судом [10, с. 44]. Пошуки контрабанди продовжувалися й після проходження митного контролю: іноземні товари підлягали огляду в місцях великих торгів, де перевірялася наявність митного тавра та його відповідність стандартам [10, с. 45]. Якщо на товарі не було клейма, але товар був дозволений до ввезення до імперії, тоді власник товару або сплачував мито, або доводив, що мито було сплачено раніше - у такому випадку на товар ставилося нове клеймо і товар фіксувався в спеціальних відомостях. Контрабандні товари конфіскувалися без будь-яких умов [10, с. 65]. Перевірка товарів мала проводитися не пізніше ніж за 3 дні до початку торгів і була обов'язковою: неперевіреним товаром торгувати заборонялося [10, с. 55].

На час військових дій увезення товарів до Російської імперії дозволялося лише для потреб діючої російської армії - у той же час, експорт російських товарів не заборонявся [10, с. 43-44]. Це, однак, не стосувалося необхідних для армії речей, наприклад, коней - із початком військових дій експорт коней суворо заборонявся [11, с. 39]. Така заборона діяла впродовж усієї війни з Туреччиною (1787-1791 pp.) й неодноразово підкреслювалася урядом [11, с. 31].

Жорстке ставлення до контрабандистів стосувалося всіх верств населення: наприклад, дворян за участь в контрабанді виключали з дворянського зібрання і вони втрачали право обіймати посади [10, с. 124]. Але далеко не всіх зупиняла загроза покарання та значних фінансових збитків. Так, новоросійській намісник Г.О. Потьомкін у своїх розпорядженнях 1790 р. неодноразово підкреслював необхідність контролю за вивозом коней за кордон і попередження контрабанди коней. Імперія знаходилася у стані війни з Туреччиною і коні були потрібні російській армії, тому новоросійський намісник наказував виявляти торговців кіньми; у нагороду намісник давав половину затриманого табуна, а контрабандисти підлягали суду як державні злочинці [11, с. 21]. Особливо контрабандою коней грішили єлизаветградські купці [11, с. 26]. Інколи матеріальне заохочення давало результат: у грудні 1790 р. поміщик Новомиргородського повіту секунд-майор Шміт зі своїми підданими затримав табун, який таємно переганяв до Польщі мешканець Новомиргорода Семен Жаков. Половину затриманого табуна отримав поміщик, а іншу половину "польський житель Матвеенко" [11, с. 115]. У тому ж році Г.О. Потьомкін задовольнив прохання польського короля і дозволив купити ротмістру коронної польської кінної гвардії Станіславу Космовському 300 коней. Але в самому дозволі - тобто в документі - вказана інша кількість коней: "до 200" [11, с. 36]. Ротмістру було дозволено їздити по Україні, Харківській, Курській та Тульській губерніям аж до Москви для закупівлі коней для польської гвардії. Під час перебування ротмістра в Миргороді його було заарештовано, про що сповістили польського короля, який звернувся до новоросійського намісника, який, в свою чергу, наказав розібратися з цією справою Катеринославському губернатору В. Каховському. На жаль, невідомо, як розглядалася справа, але в серпні 1790 р. Г.О. Потьомкін підсумував результати розслідування: було наказано 376 коней (не 200 і не 300), придбаних ротмістром С. Космовський, переправити за кордон через найближчий форпост. Якщо виявиться


Сторінки: 1 2 3