Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Ф

Ф.Г. Турченко

"ХАРКІВСЬКИЙ ПРОЕКТ" МИКОЛИ МІХНОВСЬКОГО

На початку 1899 р. Микола Міхновський переїхав з Києва до Харкова і надовго пов'язав із цим містом своє життя. У статті "Останні роки у Києві (Фрагмент з біографії Миколи Міхновського)" ми зазначили: "Доводиться лише гадати, чи це був його свідомий вибір, - складова молодіжного проекту радикальних українських патріотів, чи сюди привела його Доля" [1.-C.64-65]. Дана стаття присвячена першим рокам перебування Міхновського у Харкові і охоплює період від його появи у столиці Слобожанщини 1899 р. до початку революції 1905 р. Як і інші періоди в житті Міхновського, цей представлений у літературі фрагментарно і суперечливо. А між тим, він чи не найзмістовніший в його житті. До Харкова Міхновський приїхав, коли йому було 26 років. Позаду - дитинство, навчання у Київському університеті, робота в українській студентській громаді Києва, київській філії "Братства тарасівців", становлення його як лідера та формування самостійницьких ідеалів, початок адвокатської кар'єри, нещасливе кохання і переїзд до Харкова*. З ним були надії, сподівання і величезна нереалізована енергія.

Деякий час пішов на влаштування на новому місці. Спершу Міхновському довелося нелегко. Треба було доводити безпідставність звинувачень на його адресу, а за дозволом на ведення адвокатської практики Міхновський вимушений був їхати у столицю імперії - Петербург. Про це у листі до Бориса Грінченка від 9 травня 1899 р. він пише так: "Коли б Ви мене спитали, як я на новому себе місці почуваю, я б відповів, лаштуюся! А коли влаштуюся? Не знаю. Нині саме їду до Петербурга." [2.-С.95]. Взагалі друга половина 1898 - початок 1899 рр. наповнені поїздками Міхновського, за яких його безпосередні уявлення про Україну, її географію, населення і економічне життя розширювалися і збагачувалися. Якщо раніше йому доводилося спілкуватися, головним чином, з жителями Полтавщини, Чернігівщини, Київщини, а також з галичанами і буковинцями, то тепер він поринув у південноукраїнську, слобожанську і східноукраїнську мовно-етнічну стихію. Є свідчення того, що після скандалу у Києві, влітку 1898 р. Міхновський відвідав Одесу, де мешкали відомі в українських колах самостійники І. Липа, І. Луценко та інші. А навесні 1899 р. він був у Донбасі. Враження Міхновського про цей край були суперечливими. Так, у цитованому вже листі до Бориса Грінченка він пише: ".Тільки що вернувся з Луганського. Як бачите, уже їжджу, а що виїжджу? Можу лише сказати, що мені відкрилися нові перспективи і я познайомився з тими частинами нашої землі, про які не мав ніякого розуміння. Тут панує капітал, тут розвинена промисловість, тут будуються нові форми життя!.. Але й тут ми засуджені на смерть!

О! Тая свідомість!" [2.-C.95].

Врешті-решт у Харкові - центрі Слобідської України йому вдалося знайти роботу

- спочатку працював помічником присяжного повіреного, а потім став адвокатом,

*

Ці сторінки життя Міхновського описані нами у статтях, опублікованих у IX, X і XIV випусках "Наукових праць історичного факультету Запорізького державного університету".

відкривши власну юридичну контору. Адвокатська практика забезпечувала йому пристойний життєвий рівень. А його кваліфікація не викликала сумнівів ні у колег, ні у клієнтів. Олександр Коваленко, один з активних діячів Харківської студентської громади, пізніше писав, що у Харкові Міхновський "мав репутацію видатного адвоката" [3.-C.88]. Інший сучасник Міхновського Петро Станіславський (його батько був головою Ради присяжних повірених округу Харківської судової палати, а сам він вів адвокатську практику у Харкові одночасно з Міхновським), посилаючись на оцінки батька і маючи власні враження, характеризував молодого адвоката-українця як "дуже здібного, темпераментного криміналіста-захисника" [4.-C.70].

Свідченням цього була участь Миколи Міхновського у роботі Харківського юридичного товариства при Харківському університеті, досить авторитетної громадської організації, в якій працювали відомі харківські вчені. Бути учасником засідань цього товариства означало мати визнання в науковому середовищі. У документах зафіксована участь Міхновського у засіданні товариства 2 листопада 1902 р., на якому обговорювалася доповідь приват-доцента В. Устинова "Ідея національної держави". Доповідач пропонував скинути "ланцюги і лещата" національної ідеї, яка, на його думку, віджила свій вік, поступаючись місцем загальнолюдським засадам єдності і солідарності. В обговоренні виступили М.О. Максимейко (майбутній член-кореспондент Всеукраїнської Академії Наук), М.П. Чубинський (один з тих, хто у майбутньому заклав статутні основи діяльності юридичних установ Всеукраїнської Академії Наук). Міхновський належав до тих членів товариства, які в дискусії відстоювали думку, що національна ідея ще не втратила свого значення, а національний рух за своєю природою є демократичним (тобто прогресивним), а не буржуазним (тобто реакційним), як стверджував доповідач [5.- C.210-214].

Про високий громадський авторитет Міхновського свідчить також той факт, що він, як здібний і кваліфікований правник, невдовзі після переїзду до Харкова був обраний гласним міської думи. Для зросійщеного Харкова це була неабияка подія.

За досить короткий час Микола Міхновський став одним з найвідоміших і популярних у всьому регіоні адвокатів. Він брав участь у багатьох процесах. Через деякий час після переїзду до Харкова він, наприклад, був запрошений захисником у "процесі Алчевського" (справа співробітників мільйонера Алчевського, який після банкрутства фірми покінчив життя самогубством). На цьому процесі Міхновський виголосив блискучу за формою і змістом промову, де доводив, що звинувачувані не є злодіями [6.-C.38-39].

Були випадки, коли Міхновський виступав адвокатом у судових процесах над членами нелегальних українських партій і організацій. Але найчастіше йому доводилося виступати на захист селян. За це від своїх колег, які працювали з багатими клієнтами, він одержав прізвисько "адвокат голодранців". Особливо часто лунали його захисні промови на процесах над селянами 1902-1903 рр., коли у Харківській і Полтавській губерніях спалахнули селянські повстання. Очевидці стверджували, що Микола Міхновський у суді прагнув говорити українською мовою і щоразу для обґрунтування порушення закону про державну російську мову і клопотання вживати українську наводив подібні аргументи - різне значення однакових слів для росіянина і українця: луна - місяць, эхо; місяць - частина року і т.д. Цим він наочно підкреслював очевидну реальність - існування в Україні людей з окремою, відмінною від росіян мовою і культурою - українців. Нерідко Міхновського притягали до дисциплінарної відповідальності за порушення мовного режиму у суді і навіть загрожували виключенням з адвокатури [4.-C.70]. Однак до цього не дійшло. Міхновський продовжував уперто стояти на своєму. Владні чиновники змушені були дивитися на це крізь пальці, зокрема ще і тому, що клієнти Міхновського - українські селяни просто не розуміли, про що йшлося.

Але найголовніше - Міхновський одержав у Харкові широку аудиторію студентської молоді, яка стояла в опозиції до старших українофілів і прагнула до активних політичних дій з метою створення національної політичної партії. Сергій Шемет так змалював цю ситуацію: "У Харкові Міхновський не довго залишався без громадської і політичної роботи. Гурт свідомих українців старшого віку був зовсім малий, та й ті, здається, не були організовані і ніякої української пропаганди не вели. Це, до певної міри, сприяло самостійницькій пропаганді" [7.-С.7].

До Харкова Міхновський приїхав досить відомим у колах української інтелігенції Наддніпрянщини і Західної України громадсько-політичним діячем, переконаним самостійником. Йому вже було 26 років, і за його плечима був багатий досвід роботи в київській філії "Братства тарасівців" і студентських гуртках столиці України. У своїх спогадах Юрій Коллард так оцінював роль Миколи Міхновського і його вплив на харківську молодь: "Міхновський став ідеологом української думки в Харкові, дуже цікавився молоддю й зробився зв'язковим між тією молоддю і старшим українським громадянством. . Його вплив на українське громадянство був колосальний. Саме Міхновський у значній мірі спричинився до цілковитого відірвання нашої харківської молоді від українофільства та етнографізму й показав нам певні шляхи через радикальний демократизм до революційного українського націоналізму" [8.-С.51].

Політичні опоненти і противники Миколи Міхновського пізніше заперечували його вплив на українську громадськість Харкова. Так, Дмитро Антонович у "Заввагах на спогади Ю. Колларда" писав: "Широких зв'язків М. Міхновський не мав, отже, не міг бути зв'язковим. ...Ролю М. Міхновського перебільшено" [9.-С.73]. Як бачимо, точки зору протилежні. Для наближення до істини звернемося до додаткових джерел. Спогади Х.О. Алчевської, К. Серебрякової-Антонович (дружини політичного опонента Міхновського Дмитра Антоновича), О. Коваленка та інших свідчать, що Микола Міхновський таки підтримував найтісніші зв'язки з відомими в Харкові членами української громади. Серед них - Христина Данилівна і Христина Олександрівна Алчевські (мати і дочка), професори вищих навчальних закладів М. Сумцов, Зайкевич, Пильчиков, Максимейко, художники Сергій Васильківський, Шпажицький, учителі, службовці, не говорячи вже про студентську молодь.

Так, українська поетеса Х.О. Алчевська у листі до Ольги Кобилянської писала: "Українські тенденції я завжди мала, але вживати нашу мову в суспільстві почала лише за три роки, коли з' явилася для мене нагода зустрітися з нашими харківськими патріотами - шановними д.д. Г. Хоткевичем та М. Міхновським" [10.-С.415]. Катерина Серебрякова-Антонович, заперечуючи своєму чоловікові, так характеризувала вплив Міхновського на молодь: "Ми, молодь, відчували себе українцями і ясно, що такі люди, як М. Міхновський, були небезпечні для батьків, що так батьки всіма силами старалися зменшити їхній вплив на молодь. А вплив був, ясно, дуже великий, тому що все, що досі було стихійне, тепер набирало логіки й робилося зрозуміле, робилося необхідне, заповнювало життя ідеалами, без яких не можна жити." [11.-С.6].

Слід зазначити, що, переїхавши до Харкова, Міхновський зберіг усі зв'язки, які мав в українському середовищі в київський період свого життя. Так, документально встановлено, що у Харкові, як і у свій час у Києві, він продовжував листуватися з Іваном Франком, Борисом Грінченком, Михайлом Грушевським [2.-С.91-104], а у серпні 1901 р. Міхновський у товаристві Івана Франка і Леся Кульчицького відвідав Лесю Українку, яка лікувалася у санаторії в Карпатах [12.-С.299-300]. Лише ці факти (а немає сумніву, що їх перелік можна продовжувати) дають підставу стверджувати, що Д. Антонович свій висновок зробив на неперевіреній інформації або ж ставився до Міхновського відверто упереджено.

Вражає енергійність, з якою Микола Міхновський досить швидко завоював авторитет серед української громадськості Харкова. За даними, наведеними у спогадах Ю. Колларда, вже на початку 1900 р. під його проводом харківська студентська


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10