Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 94(092)"1945/1954"

УДК 94(092)"1945/1954"

О. М. Сич

ДМИТРО ДОНЦОВ В ІСТОРІЇ ЗАКОРДОННИХ ФОРМАЦІЙ ОУН (1945-1954 РР.)

Як у міжвоєнний період ОУН, так і в післявоєнній еміграції її Закордонні Частини зазнали формотворчого ідеологічного впливу Д. Донцова. У свою чергу пізніше, трансформувавшись в цілісну ОУНр та перенісши свою політичну діяльність в Україну, ця націоналістична структура об'єктивно сприяла відродженню "доби Донцова" в Україні. А тому дослідження впливу Д. Донцова на становлення ЗЧ ОУН і становить зміст цієї статті.

Ключові слова: закордонні формації ОУН, світоглядні основи ОУН, еміграція, ідеологічна дискусія.

Зі здобуттям незалежності України та Української держави актуалізувалися дослідження феномену українського націоналізму - його світоглядних витоків, ідеологічного фундаменту, історії політичного руху. Такий інтерес науковців є цілком закономірним. І не тільки з уваги на академічну потребу заповнити білі плями тих історичних тем, на які свого часу існувало табу радянського режиму. Адже етап становлення національної держави не може відбуватися інакше, як на фундаменті ідеології націоналізму з її наріжним принципом захисту інтересів власної нації. У програмному вимірі цей принцип трансформується у завдання розбудови національної держави, як найефективнішого інструменту такого захисту.

Дослідження українського націоналізму як політичного руху має і цілком прикладне політологічне значення. Адже протягом всього періоду незалежності націоналістичні організації брали активну участь в суспільно-політичному житті - в різні періоди з різною інтенсивністю та результативністю. Сучасні кризові політичні процеси в державі дають підстави говорити, що їхня роль буде посилюватися. Отож, розуміння політичною елітою ідеологічних основ та знання історичних витоків сучасного українського націоналізму сприятиме цивілізованому веденню політичної боротьби й досягненню стабільності і безпеки в суспільстві.

Цілком закономірним у цьому контексті є інтерес науковців до одного з фундаторів ідеології українського націоналізму Д. Донцова, особливо в 125-ту річницю з дня його народження. Його постать, творча спадщина та вплив на ідеологічне становлення націоналістичного руху ще за життя стали об'єктом серйозного наукового аналізу в українській еміграційній науці, а зі здобуттям Незалежності - й в Україні. Прикладом можуть бути фундаментальні здобутки української еміграційної науки - праця П. Мірчука з історії ОУН, дослідження М. Сосновського і Р. Єндика про Д. Донцова, збірник "Євген Коновалець та його доба", сучасні українські дослідження про Д. Донцова С. Квіта, М. Чугуєнка, Я. Дашкевича, О. Багана та колективна монографія "Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія". Відповідна тема була порушена і в статтях автора [1-14].

Однак у вказаних працях недостатньо відображений еміграціинии період діяльності Д. Донцова та його вплив на громадсько-політичне життя української діаспори. Єдиний із зазначених авторів М. Сосновський схематично описує цей період його життя, а С. Квіт, Я. Дашкевич та О. Баган окреслюють тло того ідеологічного протистояння і шельмування, в епіцентрі якого опинився Д. Донцов.

У той же час В. Янів справедливо зазначав: "Його ідеологія мала великий вплив на молодь "30-их рр.", а його тези стали у великій мірі основою рев[олюційно]-підпільної діяльності ОУН аж до післявоєнних років". А С. Квіт, характеризуючи еміграційний період життя Д. Донцова, зазначає: "Доба Донцова відходила, щоб знову відродитися на рідних землях наприкінці 80-х років" [15, с. 576; 5, с. 206].

У зв'язку з цим наголосимо, що невід'ємною складовою ОУН післявоєнного періоду були Закордонні Частини (ЗЧ) ОУН. Після розгрому ОУН в Україні як цілісної структури ця формація спочатку фактично, а від 1968 р. і юридично стала спадкоємцем ОУН-бандерівської, що вживає ідентифікуючий додаток "революційна" (ОУНр). Зі здобуттям Незалежності три відлами ОУН - ОУН-мельниківська (ОУНм), ОУНр та ОУН за кордоном (ОУНз) - переносять свою діяльність в Україну, створюючи громадські та політичні організації. Це був один зі шляхів відродження в Україні націоналізму як організованого політичного руху та ідеології. Органічною складовою цього процесу було й поширення творів Д. Донцова та культивування його філософсько-світоглядної системи [16, с. 50-54].

Як у міжвоєнний період ОУН, так і в післявоєнній еміграції її Закордонні Частини зазнали формотворчого ідеологічного впливу Д. Донцова. У свою чергу пізніше, трансформувавшись в цілісну ОУНр та перенісши свою політичну діяльність в Україну, ця націоналістична структура об'єктивно сприяла відродженню "доби Донцова" в Україні. А тому дослідження впливу Д. Донцова на становлення ЗЧ ОУН і є завданням цієї статті.

Відповідно до запропонованої автором періодизації історії ЗЧ ОУН період їх становлення охоплює час 1945-І954 рр. та включає в себе початковий етап діяльності у формі Закордонного Центру (ЗЦ) ОУН протягом 1945-1946 рр., його трансформацію у ЗЧ ОУН, формування їхньої організаційної мережі, спеціальних підрозділів, налагодження системи внутрішньої вишкільної роботи, заснування мережі друкованих органів тощо. Знаковою віхою цього періоду є внутрішньоорганізаційна дискусія, що перманентно тривала протягом 1946-1954 рр. і завершилася виходом опозиційної групи з Організації та заснуванням нею іншої структури ОУНз, популярно знаної як "двійкарі" [17, с. 93-134].

Перебуваючи в еміграції, Д. Донцов, як і в міжвоєнному періоді історії ОУН, залишався поза її організаційними межами. Його ідеологічна система також не була для Закордонних Частин офіційною світоглядною доктриною. Проте сам Д. Донцов продовжував мати серед їх членства беззастережний ідеологічний авторитет. Зрештою, цілком закономірно, адже Провід ЗЧ ОУН очолювали діячі, виховані і світоглядно сформовані на його публіцистиці та ідеалістичній філософії міжвоєнного періоду - С. Бандера, С. Ленкав- ський, Я. Стецько.

Зокрема, внесок Д. Донцова в ідеологічне становлення ОУН та його праці з ідеології українського націоналізму стали предметом вивчення в системі внутрішнього вишколу Закордонних Частин, а, отже, були задіяні до процесу світоглядно-ідеологічного формування членства. Аналіз матеріалів курсу вишколу, розробленого в 1946-1947 рр., вказує, що при викладі історії українського націоналізму членство ЗЧ ОУН отримувало з уст лекторів високу оцінку вкладу Д. Донцова в ідеологічне оформлення націоналістичного руху. "Повну оцінку Донцова треба залишити історії, але вже сьогодні можемо ствердити, що заслуги Донцова мають історичне значення. Він своїми творами формував боєздатний тип української людини, позбавивши її традиційної беззубости, хитливости, м'якости й безхребетности", - влучно зазначає автор 4-ї лекції курсу "Історія українського націоналізму" [18, арк. 197 зв.].

У цій же лекції перераховано ті основні проблеми, які піднімав у своїх творах Д. Донцов, і які, на думку автора лекції, "стали в майбутньому основними ідеологічними засадами націоналістів": 1) Москва - ворог України число 1; 2) Україна з Європою проти Москви; 3) Програмна мета боротьби - міцна і могутня Українська Держава; 4) Критика кволості української політичної думки українофілів і соціалістів; 5) Сильна й волюнтаристична українська національна духовність; 6) Стратегія і тактика, легальні та підпільні форми політичної боротьби. Відповідно пропонувалися до опрацювання і твори Д. Донцова: "Підстави нашої політики", "Сучасне положення України й Росія", "Націоналізм", "Дух нашої давнини", "Політика принципіяль- на чи опортуністична", "Маса та провід" [18, арк. 197 зв.].

Цінним джерелом для вивчення ідеологічного впливу Д. Донцова на становлення ЗЧ ОУН виступають і вишкільні праці С. Ленкавського, одного із співтворців та ідеологів ОУН, які були написані в цей же період. У структурі Зч ОУН він обіймав посаду заступника Голови Проводу із внутрішньоорганізаційних питань, розробляв систему внутрішнього вишколу та особисто готував для нього матеріали з історії та ідеології ОУН.

У праці "Націоналізм на Україні" С. Ленкавський публіцистичну діяльність Д. Донцова характеризує як "агресивний натиск націоналізму на політичну ідеологію українства, зроджену в добі неволі" [19, с. 110]. У вишкільній праці "Український націоналізм" він вже більш повно і масштабно окреслює роль Д. Донцова у розвитку українського націоналістичного руху: ".Він займає дуже важне місце в розвиткові руху, бо сформував основні позиції українського націоналізму, а своїми писаннями - українську політичну теорію, якої на державницьких позиціях до того час не було". І далі С. Ленкавський деталізує свій висновок: "Головною заслугою є проведення основної критики політичного думання попереднього покоління в напрямі повного заперечення цієї кволості і розслаблення, що українству давали ідеї соціялізму й лібералізму. Донцов на це місце дуже виразно поставив принцип вольовости-твердости і тим привернув боєздатність українському думанню" [19, с. 117].

Особливо багато місця характеристиці Д. Донцова С. Ленкавський відводить у вишкільній праці "Українська Військова Організація". Як і в попередньо аналізованій, в ній автор основну заслугу Д. Донцова вбачає у руйнуванні основ "розкладницького соціялізму і демолібералізму", "які навіть діставши таку рідку історичну шансу, як власну державність, у свої руки, завалили її нерішучістю - чи варто боротися їм за самостійність, чи може вистарчило б за федерацію" [19, с. 162].

До заслуг Д. Донцова в період становлення українського організованого націоналізму С. Ленкавський відносить і започаткування ним боротьби з оманливим радянофільством, "розбиття вузькости задушливого галицького гета", а одночасно "поборювання всесвітянства і космополітизму", розробку стратегії і тактики визвольної боротьби. Та й загалом: "Новий український націоналістично-революційний рух дістав від Донцова те, чого йому не доставало: міцне підсилення назріваючого в ньому духового переродження, а, крім того - теоретичне обгрунтування своїх позицій, свою власну українську політичну теорію, може й неповну, але вистарчальну для актуальних питань і для перспективи майбутніх цілей. Маючи такий ідеологічний виряд, націоналістичний рух вийшов на арену боротьби" [19, с. 163, 173].

Загалом обидві праці в частині характеристики Д. Донцова значною мірою перекликаються і характерним та майже ідентичним для них обох є актуальний для часу їх написання висновок С. Ленкавського: "Тому самозрозуміло, що особа Донцова є сьогодні і буде ще довгий час зненавиджена всіма чужими і своїми, що через його велику роботу над викоріненням рабських прикмет української вдачі втратили свої впливи на сучасників" [19, с. 162, 177].

У цьому контексті потребує уточнення щодо "чужих і своїх". З позицій ЗЧ ОУН такими були критики Д. Донцова відповідно поза межами Закордонних Частин та в рамках самої організації. Відносно перших, то О. Баган слушно зазначає, що поразка в Других визвольних змаганнях і жахлива руйнація української нації під п'ятою совєтського тоталітаризму зумовили в українській еміграції широку дискусію щодо шляхів подальшого розвитку та переосмислення набутого історичного досвіду. "Загалом, як і в політиці, так і в сфері культури це було зіткненням двох світоглядів: ліберального і націоналістичного". Ліберальні


Сторінки: 1 2 3