Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 94(477+571

УДК 94(477+571.1/.5)"1919-1920":329.285

А. О. Штирбул

H.I. МАХНО, МАХНОВЩИНА І СИБІР

Стаття присвячена аналізу політичних стосунків між Україною і Сибіром у період Громадянської війни; контактам махновського руху з Сибіром в 1919 - на початку 1920-х років і участю сибіряків у русі Н. І. Махна. Ключові слова: Н.І. Махно, махновщина, партизансько-повстанське рух, Сибір, сибірські анархісти, денікі- нщина, колчаківщина, українські переселенці в Сибіру.

Неослабний інтерес до особистості Н.І. Махна і до явища махновщини можна пояснити, крім іншого, подальшим детальним вивченням сучасними істориками реалій Громадянської війни, глибшим проникненням в її закономірності, загадки та уроки. Стосовно дослідження махновщини в контексті вивчення Громадянської війни, В.Ф. Верстюк справедливо відзначив: "Поза сумнівом, перед нами тип героя, що був народжений вибухом народної стихії, увібрав в себе всі її характерні риси, такого, що був в сум'ятті, імпульсивного, одночасно тирана і раба сили, що підносила його на гребінь слави і величі. Не розгадавши феномен Махна, як і інших схожих на нього пасинків революції, ми не зможемо зрозуміти весь драматизм громадянської війни, стан, в який було увергнуто народ цією війною і її необоротними наслідками" [цит. за: 1, с.120-121]. На думку укладачів фундаментальної документальної збірки "Нестор Махно. Селянський рух на Україні , селянським повстанським рух на Україні, основною силою якого була махновщина, за своїми причинами, цілями і наслідками збігався із загальноросійським селянським рухом в роки Громадянської війни супроти антиселянської політики, як більшовицької держави, так і інших режимів, що робили замах на право селян бути вільними господарями на своїй землі. І на Україні, і в Тамбовській губернії, і в Сибіру селяни боролися за цю головну мету селянської революції і досягли її, в основному, змусивши більшовицьку владу змінити свою політику і на короткий термін непу надати їм право вільного господарювання" [2, с.27].

Останніми роками пожвавилася увага до "сибірської махновщини" - низки повстань, рухів, заворушень, що прокотилися в 1918-1923 рр. Сибіром під анархістськими або стихійно-анархістськими гаслами; під керівництвом анархістів або безпартійних партизансько-повстанських вождів, тих, що співчували ідеям анархії, - спочатку супроти білих, а надалі й супроти комуністів [докладніше: 3].

Термін "сибірська махновщина" був введений в політичний обіг наприкінці 1919 р. політорганами Червоної Армії, а в науковий - одним з лідерів есерівського руху в Сибіру, Є.Є. Колосовим, в його мемуарно- дослідницького характеру книзі "Сибирь при Колчаке" (вийшла в 1923 р.). Термін час від часу використовувався істориками і пізніше, - як правило, в негативному значенні і, зазвичай, у лапках, оскільки прямого зв'язку "сибірської махновщини" з реальною українською махновщиною начебто не було; мова могла йти, таким чином, лише про типологічну схожість соціально і політично споріднених явищ у різних регіонах по- стімперської Росії, але не більш того. На роль "сибірського Махна" деякими сибірськими істориками висувалися і продовжують висуватися такі особистості, як Г.Ф. Рогов [4, с.12,13,29-30], П.К. Лубков [5], та, із застереженнями, навіть Н.А. Каландарішвілі [6, с.16].

Але в даній статті нас цікавить трохи інший, досить несподіваний, як на перший погляд, аспект. Чи існував який-небудь зв'язок реальної махновщини з Сибіром? Чи знали сибірські анархісти і анархо- партизани про справжню махновщину? Що взагалі було відомо про махновщину в Сибіру? І чи знав Н.І. Махно і його сподвижники на Україні, що в Сибіру було чимало анархістів і анархо-партизан, і що навіть існував осередок, у деяких рисах аналогічний махновщині - роговщина на Алтаї? Чи намагалися махновці України взаємодіяти з сибірськими анархістами і анархо-партизанами? Вказані питання і донині не лише не одержали наукового освітлення, а й взагалі не ставилися. Тим часом відповіді на них важливі не лише для політичної історії Сибірського регіону, а й для більш повного уявлення про масштаби власне махновщини, а також для визначення ролі анархістської і проанархістської складової у Великій російській революції 1917-1921(23) рр.

Спочатку декілька слів про так званий "сибірський період" життя Н.І. Махна. Версія про те, що Махно відбував каторгу в Сибіру, з'явилася з легкої руки спритного денікінського репортера Н.С. Герасименка. У своєму ємкому нарисі "Батько Махно: Із спогадів білогвардійця", що місцями нагадував жанр "фентезі", він зібрав і змішав разом реальні факти і міфи, у тому числі і міф про "сибірський період" батьки: вийшло цікаво, але задалеко від історії. Як це не дивно, але й на сьогодні у Герасименка знаходяться послідовники. У цікавій книзі М. Веллера "Махно" (М., 2007), що претендує на жанр документальної повісті, сюжет про "сибірський період" Махна обростає вже масою захоплюючих художніх подробиць. Логіка Герасименка і Веллера загалом зрозуміла: раз був на каторзі, то де ж іще, як не в Сибіру? Але історики повинні виходити з фактів, а не міфів. Єдине, що можна безперечно затверджувати, - те, що відбування каторги в Сибіру Нестору Івановичу дійсно реально загрожувало: більшість політкаторжан, засуджених на тривалий або довічний терміни, потрапляли саме в сибірські каторжні в'язниці. Проте такий варіант в долі Н.І. Махна, на щастя для нього, не реалізувався. На щастя, - бо жорстокий режим сибірських каторжних в'язниць у поєднанні з украй суворим сибірським кліматом залишали шансів вижити ще менше, ніж Бутирська каторжна в'язниця.

Так вийшло, що в Сибіру почали дізнаватися про махновщину лише тоді, коли в стосунках Махна з Радянською владою вже став переважати негатив, а саме з кінця 1919 - початку 1920 р. Сибір в цей час тільки що звільнявся від колчаківщини, що хронологічно збіглося із звільненням України від денікінщини та з новим, другим загостренням відносин Махна і Радянської владі.

11 грудня 1919 р., в розпал наступу Східного фронту в Сибіру, Революційна військова рада Республіки (РВРР) видала спеціальний наказ про заходи боротьби із партизанщиною в Червоній Армії. Було категорично заборонено існування як самостійних одиниць партизанських загонів, що опинилися по цей бік лінії фронту. Загони, що не підкоряються, пропонувалось "піддавати нещадному покаранню", особливо їх командний склад і куркульську верхівку. Автори документа виходили з жорсткої військової необхідності, при цьому позитивний політичний аспект партизанського руху в боротьбі з білими явно недооцінювався. Одним з авторів наказу був Л.Д. Троцький, який напередодні з трибуни VII Всеросійського з'їзду Рад прямо заявив: "Питання щодо партизанства є питання воєнної доцільності". Троцький, між іншим, вважав, що "немає різниці для нас між партизанами на Україні, в Сибіру і на Північному Кавказі". Наказ від 11 грудня 1919 р., що був спочатку додатком до одного з наказів арміям Південного фронту, був створений на основі, головним чином, досвіду України, а потім поширений і на інші фронти, у тому числі і на Східний [7, с.142-144].

Тут необхідне невелике, але дуже важливе доповнення. У липні-жовтні 1919 р., коли білі армії А.І. Денікіна наступали з півдня на Москву, і на Південному радянському фронті склалася критична ситуація, війська Східного радянського фронту в Зауральському регіоні поволі, але, в цілому, успішно, просува- лися на схід. Однак, у звязку з надзвичайним загостренням обстановки на Південному фронті, де в цей час склалася критична ситуація, в керівництві Радянської республіки все частіше піднімали питання про перекидання частини військ Східного фронту на Південний фронт. Так, орган Всеросійської Ради Народного Господарства "Економічне життя" в цей час писав: "Як це не тяжко, та в даний час необхідно відмовитися від подальшого просування до Сибіру, а всі сили і засоби мобілізувати для того, щоб захистити само існування радянської республіки від денікінської армії" [цит. за: 8, с.509]. В.І. Ленін неодноразово вказував на неприпустимість такої постановки питання; він категорично виступав проти призупинення наступу військ Східного фронту; особливо сильно і рельєфно ця тема прозвучала в його листі-зверненні "Все на боротьбу з Денікіним!" (початок липня 1919 р.) [9, с.54,55]. Проте обставини надзвичайного напруження сил могли в цей період виявитися сильніше за наміри і плани. І саме потужне піднесення партизансько-повстанського руху на півдні і сході України, чільним осередком якого була на той час махновщина, став одним з найважливіших чинників зриву наступу військ А.І. Денікіна на Москву і, отже, одним з факторів подальшого розвитку успіхів червоних на Східному фронті. Таким чином, Н.І. Махно і партизансько- повстанський рух махновщини осені 1919 р. здійснили не лише прямий і поважний внесок у розгром дені- кінщини, але також і свій, хоча і непрямий, внесок у розгром колчаківщини .

У 1920 р. інформація (звичайно, вже негативна) про Махна і махновщину почала з'являтися в сибірській партійно-радянській офіційній пресі і в документах партійний органів регіону. Так, сибірською пресою, зокрема губернською газетою "Червоний Алтай", була передрукована стаття РОСТА "Махно і Радянська влада", лейтмотивом якої було зображення Н.І. Махна як ворога і беззастережне таврування махновщини як антирадянського руху [10]. Центральна газета "Вести ВЦИК", що поширювалася в 1920 р., звичайно, і в Сибіру, 5 листопада 1920 р. з приводу розгрому травнево-червневої роговщини і липнево- вересневої новоселовщини відзначала, що група колишніх партизан, що пішла за Роговим і Новоселовим, пережила в Сибіру "всі махновські етапи". "З ліквідацією загонів Рогова і Новоселова, - вважала газета, - "махновщину" в середовищі сибірської партизанщини можна вважати зжитою" [цит. за: 11, с.79-80] [відзначимо, що газета явно поквапилася, - вияви "сибірської махновщини", так або інакше, давали себе знати аж до осені 1923 р. - А.Ш.]. У секретному циркулярному листі-брошурі ЦК РКП(б), спрямованому всім губ- комам РКП(б), у тому числі і сибірським (літо 1921 р.), серед інших анархістських груп і напрямів, характеризувалася "Група Українського Набату". "Ця група, - говорилося в циркулярі, - яскраво махновська у всій своїй діяльності, виявляла цілковите сприяння Махну не лише в той час, коли Махно діяв спільно з Радянською владою, а й тоді, коли Махно виступив в своїй колишній ролі [? - А. Ш.]. Вона сприяла концентрації анархістських сил в районі діяльності Махна і тим самим завдавала і завдає найбільшої шкоди Радянській республіці" [12, л.24зв.]. У сибірському передруку передвиборної агітаційної статті з центральної


Сторінки: 1 2 3 4