Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



I

I.В. Саламаха

ІСТОРІЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН МІЖ БАПТИСТАМИ ТА ЄВАНГЕЛЬСЬКИМИ ХРИСТИЯНАМИ В СРСР У 1920 - 30-Х РОКАХ

20-30-і роки ХХ ст. - найбільш гострий період у взаємовідносинах між євангельськими християнами і баптистами. Це - період ідеологічної боротьби та боротьби за віруючих.

Обидві течії з'явилися в Росії у середині XIX ст. і на початку ХХ ст. вже мали свої офіційно оформлені Союзи: у 1884 р. був заснований Союз руських баптистів, а в 1909 р. - Союз євангельських християн. Між цими двома протестантськими течіями простежувалась близькість догматичних, культових і організаційних позицій.

Але були у них і деякі розбіжності:

Баптисти дотримувались кальвіністської доктрини провіндеціалізму; євангельські християни дотримувались армініанської доктрини, згідно з якою людина є володарем власної волі.

Баптисти припускали наявність "друкованого" сповідування; євангельські християни виступали проти такого роду сповідування, вважаючи, що їх сповідування - Новий Завіт і ніякого іншого катехізису або символу віри їм не потрібно.

Баптисти допускали до хлібопреломлення (причащення) лише хрещених по вірі; євангельські християни - усіх християн.

Обряди хрещення, хлібопреломлення та шлюбу у баптистів можуть здійснювати лише пресвітери; в євангельських християн - будь-який член общини [1.-С.727].

З кінця XIX ст. були спроби як з боку євангельських християн, так і з боку баптистів об'єднати ці дві течії. У 1884 р. В. Пашков (один з керівників євангельських християн) спробував "об'єднати усіх віруючих, щоб вони могли пізнати один одного і потім працювати разом". Але з цього нічого не вийшло. Баптисти виступали проти введення відкритого хлібопреломлення та омовіння ніг у тих общинах, де це раніше не практикувалося [2.-С.19-22]. Також баптисти виступали проти того, що обряди хрещення, хлібопреломлення та шлюбу міг здійснювати будь-який член общини (як у євангельських християн).

Як бачимо, вже з самого початку, хоча й було бажання обох течій об'єднатися, на заваді ставали віросповідувальні догми.

Були спроби провести об'єднавчі з'їзди у 1898 р., 1903 р. Нарешті, у 1905 р. відбувся Об'єднавчий з'їзд баптистів і євангельських християн, на якому вперше було прийняте загальне найменування "євангельські християни-баптисти" [3.-С.6-8]. Але далі цього справа не пішла.

На цей час у керівництві баптистів виділились дві групи. Першу групу очолювали брати Мазаєви, другу - Павлов та Одинцов. Формально до 1919 р. головою Союзу баптистів був Дей Мазаєв, який проповідував повне відсторонення від політики і завдання внутрішньої місії баптизму вбачав у релігійному умиротворенні, вихованні у віруючих покірності своїй земній долі як передбаченій Богом, "спасіння" наперед визначеного не всім, хто прийняв баптистську доктрину, а тільки "обраним".

Друга група баптистів - так звані "молоді", виступали за необхідність змін у церкві. І одне з основних завдань вони вбачали в об'єднанні баптистів з євангельськими християнами [4.-С.52].

Євангельські християни (на чолі церкви в цей час був І. Проханов) були прибічниками "загальної спокути", тобто відстоювали ідею про те, що усі віруючі, а не тільки "обрані" (як у баптистів) отримають спасіння. В общинах євангельських християн обряди могли проводити за дорученням общини будь-які члени (у баптистів - тільки рукоположеними пресвітерами). Та й взагалі євангельське християнство відрізнялося від баптизму менш суворою централізацією, значенням та впливом релігійної ієрархії і духом авторитарності.

У 1917 р. між керівниками баптистів і євангельських християн знову почалися переговори про злиття, але знов не було досягнуто згоди. Баптистські "молоді" лідери П. Павлов, М. Тимошенко писали Д. Мазаєву: "Ми вважаємо, що справу об'єднання не можна вважати похованою, а навпроти, ті труднощі, що виникли, повинні змусити нас, і взагалі усіх, відверто співчуваючих цій славній справі, тісніше об'єднатися для подолання перешкод" [5.-Кол.УШ.-Оп.1.-Спр.24.-С.2]. Однією з таких перешкод і була протидія з боку мазаєвської групи. Хоча більшість віруючих була за злиття союзів.

Після тривалих переговорів, у жовтні 1919 р., під час 6-го Всеросійського з'їзду євангельських християн, у присутності представників Союзу баптистів Павлова і Шилова прийняли проект об'єднання двох союзів. Було вирішено зібратися в наступному, 1920 р. в Петрограді представникам від Союзу євангельських християн і Союзу баптистів для обговорення питання про об'єднання. Така зустріч відбулася в січні 1920 р. На цій же нараді було обрано Тимчасову Всеросійську загальну раду євангельських християн і баптистів. До неї увійшли: від євангельських християн - Проханов, Матвєєв, Петров, Орлов і Капалигін; від баптистів - Павлов, Шилов, Сиротін, Яухіайнен і Меліс. Перед радою було поставлено завдання скликати об'єднавчий з'їзд обох союзів для прийняття рішення про злиття [6-С.27].

Вже після того, як Рада почала роботу з підготовки об'єднаного з'їзду, в травні - червні 1920 р. у Москві проходив Всеросійський з'їзд баптистів, який майже цілком був присвячений питанню про злиття двох союзів. З'їзд голосуванням прийняв резолюцію, запропоновану П. Павловим, про повне злиття двох союзів в один з єдиною назвою [7.- С.6].

Але об'єднання все-таки не відбулося. Формальною перешкодою було те, що обидві сторони не дійшли згоди щодо складу керівних органів об'єднання та місце їх перебування. Після цього учасники з'їзду роз'їхалися по своїх містах (у Москві був центр баптистів, у євангельських християн - центр у Санкт-Петербурзі) [8.-С.52-68].

Мазаєвська група висловила задоволення у зв'язку з тим, що об'єднання не відбулося. Д. Мазаєв в одному із своїх листів писав: "Я дуже радий, що Господь зруйнував це "ганебне" поєднання праведності з беззаконням" [5.-Кол.УШ.-Оп.1.- Спр.72.-С.8].

Всеросійський з'їзд баптистів 1921 р. у своїй резолюції відзначив: "Проголошене Всеросійським з'їздом 1920 р. поки лише духовне злиття з євангельським християнством віталося більшістю наших братів. Але, на жаль, зустріло з боку деяких старих братів різку відповідь. Розісланий по общинах, за підписом трьох членів старого правління, лист у грубих і різких виразах прирівняв злиття з євангельськими християнами до зради баптистського прапору" [9.-С.38].

І. Проханов у грудні 1921 р., відкриваючи 8-й Всеросійський з'їзд євангельских християн, говорив про необхідність "духовної революції". Він бажав об'єднати навколо себе прибічників усіх християнських напрямів: "У інакомислячих шукаємо не маленьких розбіжностей, щоб роз'єднатися, а хоча б невеличку подібність, щоб знайти можливу платформу для об'єднання. На підставі Євангелія ми вільні і вправо й вліво. Хочемо бути в добрих стосунках з ортодоксальним напрямом й мати спілкування з вільними релігійними угрупованнями [10.-С.19].

У цей час І. Проханов починає зближуватися з так званою "Живою церквою", яка вийшла з православ'я. Це викликало незадоволення з боку баптистів, які називали таке зближення "змішуванням чистого євангельського вчення з місцевим джерелом" [11.- С.196].

Деякий час євангельські християни і баптисти намагалися налагодити спільну діяльність у низці питань. В 1922 р. були засновані дві спільні комісії - у справі допомоги голодуючим і у справі спільних біблейських курсів. Але робота в комісії не ладилася через суперечки про обсяг допомоги, яка виділялась кожному союзові.

Не йшла робота і на курсах проповідників. Баптистські керівники дорікали І. Проханову в тому, що кадри педагогів курсів добираються в основному з-поміж євангельських християн і що останніх більше вчиться на курсах. Була створена спеціальна комісія Всеросійського Союзу баптистів, яка дійшла висновків, що євангельські християни дискримінують баптистів, добираючи викладачів та учнів, і прийняла рішення про відкриття окремих баптистських курсів. Учні-баптисти були відкликані з курсів у Ленінграді [5.-Кол.УШ.-Оп.1.-Спр.3Ю.-С.16].

Допомогти двом церквам у справі об'єднання спробував Всесвітній союз баптистів. У 1922 р. Виконком Всесвітнього Союзу баптистів звернувся до керівників євангельських християн і баптистів з листом, у якому говорилося: "Ми очікуємо того часу, коли між тими, хто дійсно дотримується баптистського сповідання в Росії, встановиться сердечний союз. Перед баптистами розгортаються безмежні можливості, якщо вони будуть підтримувати істинно баптистську єдність" [5.-Кол.УШ.-Оп.1.- Спр.52.-С.8].

Ворожнеча між двома союзами стала настільки гострою, що в 1923 р. на засіданні колегії і Ради Всеросійського Союзу баптистів було прийняте спеціальне рішення про ставлення Союзу баптистів до Союзу євангельських християн: "П.1. Визнати, що злиття двох союзів в один неможливе, поки Союз євангельських християн очолює І. Проханов. П.2. Визнати існування Всеросійського Союзу євангельських християн, як і Всеросійського союзу баптистів таким, що заважає успіху справи Божої, і тому вважати бажаним зробити все можливе, щоб общини євангельських християн входили до Всеросійського Союзу баптистів..." [5.-Кол.УШ.-Оп.1.-Спр.24.-С.5].

Поштовхом для ще більшого погіршення у взаємовідносинах між євангельськими християнами та баптистами стало рішення на Всеросійському з'їзді євангельських християн у вересні 1923 р. про політичну лояльність до існуючого ладу, а також визнання обов'язковою служби в Червоній Армії. Це викликало незадоволення в багатьох общинах євангельських християн, і віруючі почали переходити до баптистів, які на цей час відмовлялися від військового обов'язку.

Головну роль у розколі єдності між євангельськими християнами і баптистами в цей час відіграла так звана Антирелігійна комісія при політбюро ЦК ВКП(б). Ця комісія була заснована у 1922 р. 12 червня 1923 р. на засіданні Антирелігійної комісії була прийнята постанова про використання Проханова для розділу сектантства [12.-С.164- 216].

Як далі проводилась політика розколу серед протестантів, чітко бачимо з доповіді секретаря Антирелігійної комісії, начальника 6-го відділу ОГПУ Є. Тучкова. Він пише: "Оскільки причини зростання сектантства головним чином полягають у звільненні сектантів від військової служби з релігійних переконаннь, то з цього питання і почалася робота. Склалася зручна ситуація - Проханов був заарештований за розповсюдження антимілітаристського заклику. У процесі цього арешту нам вдалося схилити його визнати військову службу обов'язковою для євангелістів і написати спеціальний заклик. Для впровадження цього у життя невдовзі було скликано Всеросійський з' їзд євангельських християн у вересні 1923 р., на якому й було визнано військовий обов'язок. Але після з'їзду група делегатів розіслала по общинах звернення, в якому вказувалося на антихристиянський поступок Проханова. Прибічники Проханова почали нас прохати ліквідувати цю групу. ГПУ заарештувало й вислало лідерів цієї групи.

Завдяки цьому спору євангельських груп баптисти зуміли перетягнути деякі общини на свій бік, чим дуже озлобили прохановців, які стали просити мене, щоб і баптисти визнали обов'язковою для себе військову службу. Але цього разу не було можливості діяти зверху, тому ГПУ почало цю кампанію проводити знизу, тобто з провінційних общин, готуючи їх за допомогою інформаторів до Всеросійського з'їзду баптистів. Однак колегія баптистів в особі Павлова і Тимошенка планувала


Сторінки: 1 2