Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 94 (477

УДК 94 (477.7)"18/19"

В. В. Ликова

ГРУПИ ДЕРЖАВНИХ СЕЛЯН ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

У статі автор розглядає соціальні групи, що складали категорію державних селян Південної України в першій половині ХІХ ст. Дослідниця звертає увагу на історичне походження, особливості правового становища, землеволодіння та землекористування різних груп державних селян.

Ключові слова: державні селяни, Південна Україна, землеволодіння, землекористування.

Література, присвячена питанням історії державних селян та їх окремих груп, досить різноманітна. Перші праці, в яких розглядалися окремі аспекти існування селянства як класу суспільства Російської імперії, з'явилися вже у ХІХ ст. Проте особливістю цих робіт було те, що вони не розглядали безпосередньо селянство, його історію, соціально-правові аспекти тощо, в них акцентувалася увага на особистостях окремих державних діячів, монархів, їх правлінні.

Особливістю праць ХІХ ст. також є те, що значна частина робіт цього періоду написані державними службовцями та військовими й опубліковані у офіційних виданнях державних органів та їх звітах. Для опису новоприєднаних земель, їх межування, здійснення політики колонізації краю та відведення земельних дач під державні поселення відряджались офіцери, цивільні чиновники, комісії та експедиції. Результатом їх діяльності ставали різноманітні описи південноукраїнських земель. Окреме місце серед таких робіт займають описи, присвячені регіонам Бессарабської області та Буджаку. їх автори описували Бессарабію та Буджак, спираючись на власні спостереження, враження та свідченням, отриманим з місцевих установ, і наводили описи географічних умов, клімату, чисельності населення та його складу, селянського побуту, ремесел, землеробства, сільськогосподарських культур, знарядь праці тощо. Одним з перших такий опис був написаний П. Куницьким у 1913 р.[1]. Згодом описи були складені чиновником Міністерства іноземних справ П.Свіньїним [2] та Я.Сабуровим, спеціалістом, який вивчав сільське господарство [3]. Однією з цінних праць є опис А. Корніловича, оскільки в ньому наводиться детальний опис кожного державного селища та господарської діяльності населення [4]. Пізніше описи були складені М. Дараганом [5] та О. Защуком [6-9].

Всередині ХІХ ст. в результаті опрацювання дослідниками даних ревізій, з'явилися праці, в яких відображалися чисельність, демографічні зміни та положення різноманітних соціальних класів та груп імперії, в тому числі і державних селян. Серед таких досліджень можна назвати праці П. Кеппена [10-12]; А. Бушена [13]; Н. Бунге [14]; В. Пландовського [15]; В. Дена [16]; М. Клочкова [17-18]. Метою цих досліджень було визначити чисельність населення імперії, її динаміку та причини змін. Інколи дослідників цікавив становий склад населення. В контексті дослідження всіх верст тогочасного суспільства, дослідники приділяли увагу і державним селянам.

Значне місце серед робіт з соціально-економічної історії Південної України займають праці А. Скальковського, який тривалий час очолював статистичний комітет Новоросійського краю [19-25]. Він висвітлював питання заселення регіону, розвитку його сільського господарства, ремесел, торгівлі, соціально-правового положення окремих груп його населення, в тому числі державного селянства, аграрної політики уряду Російської імперії на південноукраїнських землях тощо. Окрему увагу приділяв становищу колоністів та державних селян.

Питанням історії та правового положення селянства як соціального класу Російської імперії були присвячені праці В. Семевського [26-28]. У своїх роботах дослідник розглядав історію формування всіх категорій селянства імперії - чорносошенних, удільних, монастирських, економічних, ясачних та інших, - а також їх положення, правове регулювання управління селянами, законодавчі акти, їх зміст та значення.

В контексті державної політики розглядав положення державних селян і А.П. Заблоцький- Десятовський [29]. Стаття В.І. Вешнякова "Исторический обзор происхождения разных названий государственных крестьян", фактично, була першою працею, спрямованою на опис державних селян як окремої категорії суспільства імперії [30]. Її не можна назвати дослідженням, проте це опис, огляд груп державних селян - визначення історичних коренів та соціального походження груп селян, певних особливостей їх правового положення, сплачуваних ними податків та певна характеристика їх положення на середину

ХІХ ст. Згодом В. Вешняковим було опубліковано працю Крестьяне-собственники в России , в якій він розглядав правові аспекти селянського володіння, чисельність селян-землевласників у всіх губерніях імперії, кількість землі, яка їм належала тощо [31].

Характерною рисою досліджень радянських істориків є те, що більшість їх вийшли наприкінці 1950-х - у 1960-х рр. Це пояснюється тим, що на 1961 р. припало 100-ліття відміни кріпосного права. У 1960-70- х рр. друкувався "Ежегодник аграрной истории Восточной Европы", на сторінках якого друкувалися статті з історії селянства та сільського господарства Південної України таких дослідників як С. Боровий,

Коциєвський, О. Дружиніна [35-39]. У своїх статтях науковці розглядали особливості становища та господарську діяльність деяких груп державних селян Південної України.

Окреме місце в дослідженнях регіону Південної України та соціальних процесів, які відбувались на цих землях, належить В. Кабузану [40-43], який, використовуючи матеріали переписів населення імперії

- ХІХ ст., детально дослідив чисельність населення імперії, його національний склад та міграційні процеси, які мали місце в той час, та О.Дружиніній [44-46], праці якої досить тривалий час були основними при дослідженні південноукраїнського регіону.

Найбільшим та найзначнішим дослідженням, присвяченим історії державних селян є двотомна праця М. Дружиніна "Государственные крестьяне и реформа П.Д. Киселева" [47]. Дослідник розглядає історію державних селян від початку формування їх як окремої категорії соціуму Російської імперії до реформи управління, здійсненої П.Кисельовим, та створення Міністерства державного майна. Перший том роботи М.Дружиніна повністю присвячено дослідженню історії формування категорії державних селян та їх становищу до початку реформи.

Роботою, присвяченою безпосередньо становищу державного селянства України є праця Т.І. Лазанської "Государственные крестьяне Украины в период кризиса феодально-крепостнической системы" [48], в якій дослідниця зробила загальний огляд положення державних селян у ХІХ ст., до відміни кріпосного права. Багато робіт, присвячених дослідженню положенню селян, зміні соціально-економічних відносин у ХІХ ст. належить І.О. Гуржію [49-51]. Значний внесок у дослідження історії регіону зробив А.Д. Бачинський [52-57]. В центрі уваги дослідника були землі Бессарабської області та Буджаку, процес їх колонізації, економічне положення населення та його господарська діяльність. Положення козаків, селян та інших категорій населення регіону розглянуто у роботі О. Бачинської "Українське населення придунай- ських земель у ХУІІІ-поч. ХХ ст. (заселення та економічне освоєння)" [58].

Групи державних селян у контексті колонізації Південної України наприкінці ХУІІІ - першій половині Х!Х ст. розглянуті у працях Я.В. Бойко та Н.О. Данилової [59], О.І. Журби [60], В. О. Пірка [61], Ф.О. Редько [62].

Окреме місце займають праці, присвячені дослідженням населення Бессарабської області. Загалом, регіони Бессарабії та Буджаку найкраще репрезентовані літературою з історії селянства та історії державних селян як окремої категорії. Історіографія представлена статтями та монографіями Я.Гросула, І.Будака та І. Анцупова [63-69]. Основною роботою з історії державних селян Бессарабської області є монографія

Анцупова "Государственная деревня Бессарабии в ХІХ веке (1812-1870 гг.)", в якій автор детально розглянув соціальні групи, які складали категорію державних селян Області, їх майнове, правове положення, господарську діяльність тощо.

У більшості цих праць державні селяни розглядаються у контексті інших досліджуваних явищ чи процесів (колонізація південноукраїнського регіону, розвиток економічних відносин, суспільство імперії у

ст. тощо) або розглядається ця категорія в межах одного регіону (наприклад, Бессарабія, Буджак).

У даній статті ми спробуємо розглянути ті соціальні групи, які входили до складу державних селян Південної України у ХІХ ст., їх історичні корені та походження, соціально-правові відмінності тощо. Територіально наше дослідження охоплює Катеринославську, Херсонську та материкову частину Таврійської губернії, а також Бессарабську область.

Формування державного селянства як окремої категорії населення імперії було покладено Петром І в першій чверті ХУІІІ ст. У 1724 р., 26 червня, було видано Плакат про збирання з населення подушного податку. Саме в цьому документі вперше використовується термін "державні селяни" та дається його визначення: "А четырехгривенные деньги брать только с одних государственных крестьян и с прочих им подобных, которые себе помещиков и никаких владельцев, кроме императорского величества, не имеют" [47, с.24]. У Плакаті також визначався склад державного селянства, тобто називались ті групи селян, які входили до нової категорії: "С государственных крестьян, т.е. с однодворцев, с татар, с ясашных и Сибирской губернии пашенных, прежних служеб, копейщиков, рейтар, драгун, солдат, казаков, пушкарей, затинщи- ков и рассыльщиков и всякого звания людей, которые в поголовную перепись написаны...") [47, с.24].

Необхідно визначити, кого саме ми будемо називати "державними селянами" та які групи будемо відносити до цієї категорії. У документах ХУІІІ-ХІХ ст. термін "державні" чи "казенні" селяни використовувався у кількох значеннях. З одного боку це були "государственные крестьяне в собственном смысле слова: под ними разумелись черносошенные крестьяне Северного Поморья". По-друге, "державними" були селяни "имений государственных, в казенном ведомстве состоящих". Під цим визначенням розумілись селяни економічні, ясачні та інші. І по-третє, це були державні селяни в найширшому, на думку М. Дружиніна, значенні: "разнообразные прослойки земледельческого населения, которые объединялись общим признаком, точно определенным словами петровских указов 1723-1724 годов "которые не за помещики". Останнє визначення отримало "решительное преобладание" в офіційних актах ХУІІІ-ХІХ ст.ст. [47, с.44].

Розглядаючи становище державних селян Бессарабії, Я.Гросул наводить наступні визначення цього терміну: "С одной стороны это были государственные крестьяне в подлинном смысле слова - государственные крестьяне, переселенные из внутренних губерний России. С другой стороны, это были государственные крестьяне в более широком понимании, т.е. поселяне имений государственных, в казенном ведомстве состоящие (однодворцы из мазылов и рупташей, отставные солдаты, царане, поселенные на казенних землях, евреи-земледельцы, цыгане)" [63, с.210].

Варто також зазначити, що слова "державні" та "казенні" селяни використовувались не стільки як синоніми, а як визначення різних груп селян, власником яких була держава. "Казенними" селянами у 1848 р. були названі вільні хлібопашці та безоброчні селяни, об'єднані в одну групу "державних селян, поселених на власних землях", або "казенних селян". Таке формулювання назви групи ще раз наголошує на відмінності термінів "державних" та "казенних" селян.

Про зміст цього поняття зазначається у "Своде законов о состояниях", опублікованому у 1857 р. Розділ четвертий першої книги дев'ятого тому - "Про сільських обивателів" - розглядає права та обов'язки різних категорій сільського населення імперії. У статті 614-й зазначається, що сільські обивателі, що мешкають на казенних землях, мають різне найменування: 1. Загалом складаючи особливий стан в державі, вони іменуються державними; 2.


Сторінки: 1 2 3 4 5 6