Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 94:008(477)"1941/1944"

УДК 94:008(477)"1941/1944"

В. Є. Калашнікова

ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ ЦІННОСТІ УКРАЇНИ В УМОВАХ «НОВОГО ПОРЯДКУ» (1941-1944 РР.): ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

У статті висвітлюється теоретичні засади діяльності різних нацистських установ по відношенню до

українських бібліотечних, музейних та архівних фондів в роки окупації. Автор звертає увагу на механізми

вилучення та знищення культурних цінностей окупантами. Розглядається процес створення Центральної

бібліотеки Вищої школи та Східної бібліотеки, його вплив на подальшу долю бібліотечного фонду України.

Ключові слова: історико-культурні цінності, Друга світова війна, бібліотеки, архіви, музеї.

З окупацією німцями території України тут був встановлений «новий порядок», в результаті чого під загрозою знищення опинилися і український народ, і економіка цієї країни, і культура. Українці, як представники групи східних слов'ян сприймалися, як вороги німців. Ця расова зверхність нацистів щодо української нації була підставою для зневажання її національної культури, цілеспрямованого її руйнування. Проте, на відміну від радянської історіографії, яка подавала політику нацистських окупантів лише як вандалізм, сучасні дослідники, зокрема, М.В. Коваль, Т.М. Себта, О.С. Оніщенко та інші звертають увагу на неоднозначне ставлення німців до історико-культурного надбання українців. З'ясування теоретичного аспекту політики окупантів по відношенню до історико-культурних цінностей України дає змогу визначити напрями пошуку втраченого Україною культурного надбання, з'ясувати, архівні фонди яких нацистських організацій можуть містити документи щодо розмірів знищених та вивезених бібліотечних, архівних та музейних фондів, а також напрямків їх транспортування.

Вивчення цього питання вітчизняними істориками розпочалось з проголошення незалежності України та розсекречення архівних фондів. Один з перших дослідників теоретичних засад діяльності нацистів по відношенню до предметів української культури є М.В. Коваль [1; 2; 3]. В своїх роботах він в загальних рисах змалював на чому базувалась політика нацистів в галузі культури та які механізми застосовувались для її реалізації.

Найбільше уваги попередні дослідники приділили діяльності штабу Розенберга, особливо в галузі бібліотечної справи. Це дослідження Т. Себти [4; 5], Н. Малолєтової та Л. Дубровіної [6], О. Оніщенко [7]. Ці роботи цінні тим, що в них поданий дуже якісний аналіз джерел, наявних в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України стосовно вивезення та знищення бібліотечних фондів України нацистами в роки окупації. Крім цього, статті містять документи, що були перекладені з німецької мови та вперше опубліковані, що є надзвичайним внеском дослідників для подальшого вивчення цього питання.

Необхідно також відмітити довідкові видання, що вийшли друком в останні роки і претендують стати настільною книгою дослідників долі історико-культурних цінностей України в роки Другої світової війни. Це, передовсім довідник-покажчик Н. Кашеварової та Н. Малолєтової «Деятельность Оперативного штаба рейхсляйтера Розенберга в оккупированной Европе в период Второй мировой войны» [8]. В ньому розкривається склад і зміст київського масиву документів Оперативного штабу рейхсляйтера Розенберга, в книзі також опубліковані деякі документи штабу. Крім того, був виданий довідник присвячений долі бібліотечних зібрань Києва в роки війни, в якому робиться огляд не тільки вже згаданого масиву документів, а й фондів окупаційного періоду, що зберігається Державному архіві Київської області [9].

Нажаль, всі ці роботи присвячені діяльності Оперативного штабу Розенберга, проте як на території України діяли різні організації, які були зацікавлені в культурних цінностях. Мало вивченими також залишаються механізми пограбування українських музеїв та архівів.

Метою статті є висвітлення теоретичних засад та механізмів вилучення українських історико- культурних цінностей різними нацистськими організаціями.

Ідея історичної місії німецького народу в справі «захисту культурних цінностей від азіатського та більшовицького впливу» слугувала своєрідним прикриттям цієї грабіжницької політики лідерів Третього рейху. Необхідно зазначити, що не було єдиної окремої організації, до рук якої би потрапляли всі історико- культурні цінності з окупованих територій. Культурним надбанням України цікавилось багато конкуруючих нацистських установ, які належали до окремих військово-політичних структур фашистської Німеччини. Це - передовсім, представники Вермахту, Міністерство закордонних справ, Міністерство окупованих східних областей, СС, націонал-соціалістична партія. Всі вони мали різні інтереси, цілі та методи діяльності.

Внаслідок діяльності перелічених установ вивезення історико-культурних цінностей з території України часто було неконтрольованим, особливо, коли мова йшла про території, які тільки були захоплені окупантами і ще не були взяті під контроль Міністерством окупованих східних областей.

Наприклад, існують свідчення про те, що при групі армій «Південь» працювали фахівці з бібліотечної та архівної справ, які здійснювали обстеження бібліотек та архівів з метою конфіскації важливих матеріалів військового характеру, які в подальшому могли бути використані німецькими військовими. Зокрема, відомо, що в жовтні 1941 року цю роботу при просуванні військ групи армій «Південь» здійснювали уповноважений від Прусської державної бібліотеки д-р Вернер Шміц, а також уповноважений шефа військових архівів при групі армій «Південь» полковник фон Гьодль. Ними були обстежені бібліотеки та архіви міст Києва, Бердичева та Житомира [7, с.38].

Крім того, в інтересах Головного імперського управління безпеки на території України діяла Оперативна команда V! Відділу «G» зазначеного відомства. Оперативну команду очолював унтерштурмфюрер СС доктор фон Ген. Оперативна команда виконувала завдання по відбору економічної, технічної, краєзнавчої літератури, а також статистичних матеріалів для дослідницьких інститутів цього управління. Збиранням географічних та геологічних видань й архівних матеріалів, що сприяли проведенню військових операцій та промисловому «освоєнню» окупованих територій займалися спеціальні команди СС - науково-дослідного товариства «Спадщина» та воєнізовані геологічні групи.

Пограбування культурно-освітніх установ проводив і батальйон СС під командуванням штурмбанфюрера барона Ебергардта фон Кюнсберга - так званий батальйон особливого призначення. Він був підпорядкований Міністерству закордонних справ Німеччини і безпосереднім його начальником був Ріббентроп. Батальйон мав у своєму розпорядженні 4 роти і науковий штаб, укомплектований спеціалістами з різних галузей знань. На території України батальйон особливого призначення з'явився в кінці вересня 1941 року. З жовтня 1942 року цей батальйон отримав назву «Батальйон Ваффен-СС» [10; 2, с.17]. Зондеркоманда Кюнсберга «Потсдам» під керівництвом д-ра Пацака мала підгрупи в містах Києві, Львові, Одесі, Харкові, у Криму і діяла в межах військової групи армій «Південь» в Україні. Особливо цей батальйон відзначився на територіях «прифронтової зони» - Сталінської, Ворошиловградської, Харківської, Сумської та Черніговської областей [7, с.40; 3, с.243-244; 6, с.47]. Згідно до письмової заяви оберштурмфюрера СС доктора Ферстера про розграбування культурних цінностей на окупованій радянській території, «головне завдання батальйону полягало в тому, щоб негайно після падіння великих міст захоплювати культурні та історичні цінності, бібліотеки наукових установ, відбирати цінні видання книг, фільми, а потім відправляти усе в Німеччину» [11, с.463]. Перш за все зондеркоманди Кюнсберга цікавила виключно та література, що мала стратегічне й тактичне значення для рейху у період війни. Ними були переглянуті також фонди бібліотек державних установ, наукових інститутів, церков, соборів, музеїв.

Внаслідок паралельної діяльності різних нацистських установ, що займались вилученням українських історико-культурних цінностей на сьогоднішній день залишається величезною проблемою встановлення обсягів вивезених цінностей і місця їх подальшого перебування, адже облік вивозимого майна майже не здійснювався у цей період.

Попередній облік бібліотечних, архівних та музейних фондів та експертиза їх цінності почали проводитись лише після запровадження сталого управління окупованими територіями. Саме тоді було визначено культурну, наукову та історичну цінність архівних матеріалів, музейних експонатів та книжкових фондів, на цей час припадає і призупинення стихійних пограбувань. Ці зміни у ставленні до історико- культурних цінностей були пов'язані з установленням управління окупованими територіями Рейхскомісаріатом та розгортанням діяльності Оперативного штабу рейхсляйтера Розенберга. Відносини між цими двома відомствами були узгодженими, проте діяльність їх була часто конкуруючою.

Вивіз історико-культурних цінностей за межі України був пов'язаний з низкою причин. Перш за все вся ця масштабна кампанія з відбору та вивезення архівних та бібліотечних фондів різного наукового та історичного профілю, змісту та цінності була викликана необхідністю розв'язання ідеологічних завдань нацистських владних структур (передусім, вивчення теорії та практики більшовизму та масонства). Ця кампанія була організована у досить короткий термін та за своїми масштабами не мала і досі не має аналогів в світовій історії. Вивезення ж музейних колекцій та окремих експонатів скоріше можна пов'язати з простою жагою наживи, яка притаманна людям та з бажанням стати власником окремих витворів мистецтва світового значення. Таким чином, вилучення історико-культурних цінностей відбувалося як в інтересах «третього рейху», так і в особистих цілях окремих виконавців. Велика кількість музейних експонатів потрапила до рук нацистських чиновників. Наприклад, губернатор «дистрикту Галичина» Ляш викрадені та утаєні від «рейху» цінності відправляв своїй дружині до Німеччини.

Переважну кількість музейних цінностей - картин, килимів, меблів - вивозили без будь-яких формальностей, просто викрадали. Дивлячись на своїх «шефів», привласнювали цінності і рядові. Втім, якщо міністри, губернатори, генерали прибирали до своїх рук за допомогою фіктивних «розписок» найцінніші колекції, то втягнуті у піратський розподіл «трофеїв» виконавці задовольнялися музейними чи бібліотечними «дрібничками», яким часто не було ціни.

Увінчував цю гігантську піраміду грабіжників особисто Адольф Гітлер. Він, замолоду художник, планував спорудити у рідному місті Лінці помпезну галерею «Музей фюрера». За його завданням директор Дрезденської картинної галереї Г. Поссе відбирав для цього музею найкращі картини з числа пограбованих у чужих музеях, у тому числі й України. Тому грабіжницьку акцію нацистів у літературі інколи умовно називають «акцією Лінц» [1, с.18; 2, с.16].

Однак, найбільш відомою організацією, що займалась обліком та відбором історико-культурних цінностей в Україні був Оперативний штаб Розенберга. Механізм привласнення культурної спадщини українського народу Оперативним штабом виглядав наступним чином - після вступу німецьких військ у той чи інший культурний центр, захоплювалися та консервувалися усі музеї, бібліотеки, картинні галереї тощо. На чолі кожного культурного закладу призначався уповноважений, який відповідав за збереження фондів, що ставали власністю «третього рейха».

Цей механізм захоплення та подальшого привласнення історико-культуних цінностей не був винятковим для території України. Спочатку він був апробований під окупації нацистами країн Західної Європи. Головною метою створення штабу Розенберга було «запобігання знищенню цінних культурних та історичних матеріалів, які можуть бути використані задля поширення світогляду нацистів» [12, арк.3]. Також, «Фюрер в своем распоряжении от 1.03.1942 г. отдал однозначный приказ штабу особого назначения собирать все материалы, которые могут быть использованы для планомерного духовного уничтожения наших идеологических противников, прежде всего евреев, масонов и большевизма» [13, арк.69].

Завдання штабу


Сторінки: 1 2