Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 94(163

УДК 94(163.2)(477.64)

Н. М. Галахова

БОЛГАРИ ЗАПОРІЗЬКОГО КРАЮ. ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

У статті розглядається життя болгар Запорізького краю в різні історичні періоди, які тісно пов'язані з політичними, економічними та соціальними реаліями нашої держави. З моменту переселення до сьогоднішнього часу в житті болгарського населення Запорізького відбулося багато подій. З набуттям незалежності України болгари мають повноцінні умови для духовного відродження, розвитку та вивчення болгарської мови, збереження звичаїв та традицій.

Ключові слова: етнічні групи, етнічна національна політика, нація, народність, національні меншини, культура, культурні традиції, болгари, болгарське населення, переселенці, колонії, національно-культурні товариства.

Україна за етнічним складом населення належить до числа багатонаціональних поліетнічних країн світу. Саме тому великий інтерес у істориків, вчених, соціологів викликає стан розвитку культури, умови проживання та інші аспекти життя етнічних груп населення держави.

Державна етнонаціональна політика є важливим чинником реалізації одного з головних завдань держави - сприяти кожному з неукраїнських народів зайняти в процесі етнонаціонального пробудження те місце, яке б найбільше відповідало його об'єктивним потребам і одночасно зміцнювало б українську державність.

Актуальність теми статті обумовлена тим, що болгарська громада займає за своєю чисельністю третє місце серед представників різних етносів, які мешкають на території Запорізької області. Предметом розгляду є - формування, становлення та життєдіяльність болгарської діаспори на Запорізькій землі.

Питанням дослідження життєдіяльності та ролі етнонаціональних спільнот в розвитку держав, на територію яких вони переселялися за різних умов, приділяли увагу дослідники, історики, політологи, етносоціологи а також вчені та дослідники інших напрямків впродовж століть.

Одним з перших в російській історіографії дореволюційних часів проявив зацікавленість життєдіяльністю болгарської громади Ю.І. Венелін. Саме він вказав на необхідність вивчення мови та традиції бессарабських болгар [3, с.129-140].

Вагомий внесок дореволюційних російських істориків полягає в тому, що ними було зібрано значну кількість етнографічних та статистичних матеріалів про болгар-переселенців на території російської імперії. Також ними було зазначено, що російський уряд був зацікавлений в розміщенні та облаштуванні болгарських переселенців в першу чергу з економічної точки зору, а саме: освоєнню незайнятих земель, що в свою чергу призведе до розвитку сільського господарства, торгівлі. Зібрані матеріали стали основою або фундаментом досліджень болгарських життя та розвитку болгарських громад для багатьох поколінь вчених та дослідників. Великий внесок в цю справу було зроблено А.А. Скальковським, який майже двадцять років був директором статистичного комітету Новоросійського краю [4; 5].

У другій половини XIX - початку XX ст. розширення хронологічних та географічних масштабів життєдіяльності болгарської діаспори послугувало основою для написання багатьох робіт дослідників, в яких з'явилися нові показники щодо чисельності болгар-переселенців, їх господарської діяльності та культурних традицій. А.К. Левицький, та А. Клаус, спираючись на роботи А.А. Скальковського, доповнили свої тематичні роботи матеріалами досліджень, зібраними під час подорожі по болгарських колоніях [6, с.450-463; 7].

Першим виданням (двохтомник), в якому було комплексно досліджено широке коло питань з етнографії, історії та лінгвістики, стала робота славіста - лінгвіста М.С. Державіна про болгарські колонії в Росії, де було зазначено ряд проблем в житті болгар. Це проблеми заселення, чисельності, господарської діяльності та інші [8].

Після 1917 року марксистська ідеологія визначила пріоритетними проблеми класової боротьби, тому історія болгарської діаспори стала малоцікавим предметом досліджень.

На сучасному етапі матеріали досліджень з історії життя болгар переселенців на Україні висвітлюють в своїх роботах Б.П. Фіногеєв, Е.В. Неклюдов [9, с.17-21,55-72], В.В. Мітков [11; 12], С.І. Пачев [13].

Розглядаючи цю тему слід визначити ряд важливих моментів, які відіграли велику роль в подальшому житті болгар. Важливим аспектом є те, що переселення болгар на російську територію спасало болгарське населення від фізичного знищення та сприяло збереженню самобутності болгарського народу. В той час, з боку своєї нової батьківщини болгарам було гарантовано безпеку життя та діяльності. З моменту переселення на нове місце проживання болгари стали складовою частиною багатонаціональної та багатоконфесійної держави. Вступаючи в контакт з місцевим населенням на нових землях, болгари - переселенці обмінювались досвідом ведення господарювання, елементами матеріальної та духовної культури.

Тільки з набуттям незалежності України болгари мають повноцінні умови для духовного відродження, розвитку та вивчення болгарської мови, звичаїв та традицій.

З моменту становлення незалежності нашої держави, Конституцією та законами України визначені права національних меншин, які мешкають на території нашої держави. У Конституції України зазначено, що всі громадяни України, незалежно від їхньої національної приналежності, віросповідання, походження, місця проживання, політичних переконань, культурної та мовної самоідентифікації, утворюють український народ. Про те, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України зазначено у статті 11 Конституції України, а в статті 24 викладено, що не може бути у громадян привілеїв чи обмежень за ознаками етнічного походження і статтею 53 гарантовано громадянам, які належать до національних меншин, право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства [1].

Згідно статті 3 Закону України «Про національні меншин в Україні» від 25 червня 1992 року №2494-ХІІ до числа національних меншин відносяться «групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою» [2].

Об'єктом уваги для написання цієї статті є представники болгарського населення, які мешкають на території Запорізької області. Переходячи до розгляду основного об'єкту нашої статті слід коротко розглянути українську поліетнічність у цифрах та фактах.

Згідно з даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року в Україні проживає 48240902 осіб, які складають 134 різні етнічні групи та які ідентифікують себе як громадяни України. Більшість з них становлять 37541693 осіб - етнічні українці, 8334141 - росіяни, 275800 - білоруси, 258600 - молдовани, 248200 - кримські татари, 204600 - болгари. Представники всіх національних меншин разом в Україні становлять 22,2% загальної кількості населення України. Поліетнічність в Україні має виразний регіональний характер. Для порівняння співвідношення кількісного склад різних національностей слід розглянути статистичні дані якісного та відсоткового їх складу (таблиця 1) [10, с.13].

Розглянемо етнічний склад Запорізької області. На сьогоднішній день національні громади Запорізької області, яких налічується 73, посідають помітне місце у суспільно-культурному розвої краю. За матеріалами останнього перепису населення 2001 року на території області проживає понад 130 націй та народностей. Перспективним бачиться використання набутого національно-культурними товариствами досвіду щодо збереження та популяризації духовної спадщини за для розвитку туристичної інфраструктури регіону, прискорення інтеграційних процесів у європейську спільноту, залучення інвесторів з етнічних батьківщин.

Болгари відіграють помітну роль у формуванні поліетнічного складу населення області. Це третя за чисельністю національна громада. Болгарське населення у Запорізькій області за чисельністю поступається лише Одещині. За даними всеукраїнського перепису населення України 2001 року болгари за чисельністю етносу загалом посідали 6 місце, а в Запорізькій області - 3-є місце, за кількістю 27764 особи [10, с.27].

Болгари компактно проживають переважно у селах Приморського, Бердянського, Приазовського районів, а також, селах Олександрівка Якимівського та Велика Тернівка Мелітопольського районів та у м. Запоріжжі.

Вивчаючи історію болгар України, можна назвати складним процес переселення представників болгарського народу на територію Приазов'я. Цей процес розпочався після возз'єднання у 1856 році Південної Бессарабії та Молдавського князівства. Болгарам було запроновано переселення на землі Приазов'я. Одною із причин переселення із Бессарабії став конфлікт болгарських колонізаторів з представниками правління Молдавії.

Болгари переселялися на територію Запорізької області у 1862-1863 роках двома потоками, зайнявши частину земель, залишених ногайцями. Перший - з Бессарабії: переселилося близько 17,5 тисяч чоловік, заснувавши в краї 34 колонії. Другий переселенський потік з м. Вєдіна (Болгарія) був незначним - заснували лише 2 колонії. Надалі помітних переселень болгар на території області не відбувалося.

Таким чином, практично все болгарське населення України розмістилося на Півдні України переважно в сільській місцевості. Болгари, які переселялися на землі Приазов'я привезли із Бессарабії багато скарбу: до 3850 коней, 4000 підвід, 5800 великої рогатої худоби та 281656 овець. Також переселенці отримали від уряду та сільських общин допомогу в грошових одиницях (по 125 рублів на сім'ю) [13, с.13-14].

З моменту переселення до сьогоднішнього часу в житті болгарського населення Запорізького відбулося багато подій, які тісно пов'язані з політичними, економічними та соціальними реаліями життя нашої держави.

Одним з етапів в житті болгар-переселенців є період становлення болгарської Таврії, це 1865-1914 роки. В цей період всі сили були направлені на розбудову осель, становлення та розвиток сільського господарства: розробку цілинних земель; насадження садів та виноградників. Цей час став для них перевіркою на вміння виживати в тяжких умовах. Саме в той час вони своєю працею та діяльністю вони продемонстрували, що при сприятливих кліматичних умовах на новому місці можна отримати добрі врожаї пшениці, городини, винограду та фруктів [11, с.44-46].

Характерною особливістю господарської діяльності болгарського населення тих часів була більша ніж в середньому по Україні норма землевикористання та високим рівнем розвиту сільського господарства. Основними заняттями приазовських болгар було вівчарство, виноградарство та городництво [14, с.85].

Наступний етап в житті болгарських переселенців розпочався на початку 20-х років Хх століття. В своїй книзі В. Мітков «Болгари на Запорізькій землі: Сторінки історії та культури» назвав його «більшовицький ренесанс» болгарської Таврії. В цей час болгарам треба було призвичаїтись до великих змін, які відбувалися в житті новонародженої країни. Особливістю того часу було те, що влада намагалась якомога скоріше ввести форму колективізації господарств, оскільки до приходу радянської влади болгарське населення мало великий досвід господарювання та землеробства, їх домогосподарства були міцними. З точки зору більшості болгарського населення це сприймалось як насилля над ними.

У січні 1922 року постало питання про розкуркулення багатих болгарських сімей. А в 1928-1930 роках розпочався примусовий згін селян в колгоспи з конфіскацією майна та виселенням заможних селян на Північ (Сибір, Урал, Архангельська область). За той час було «розкуркулені» близько 3500 господарств та 10 000 болгар було виселено на «спецпоселення» [11, с.93-94].

В 30-ті роки XX століття на території Запорізької області були створені два болгарські національні райони - Коларівський та


Сторінки: 1 2 3