Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 94:392

УДК 94:392.1/5(=161.2=163.2)(477.6/7)"1920/1940"

І. П. Дерман

ВЕСІЛЬНА ТА РОДИЛЬНА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО ТА БОЛГАРСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ В 20-Х - НА ПОЧАТКУ 40-Х РР. ХХ СТ. (НА МАТЕРІАЛАХ УСНОЇ ІСТОРІЇ)

Автор статті викладає особливості весільної та родильної обрядовості українського та болгарського

населення Південної України в 20 - на початку 40-х рр. ХХ століття. Автор намагається показати спільні

та відмінні риси в обрядах обох народів. В статті досліджено та проаналізовано зміни, яких зазнали

традиції в часи встановлення радянської влади.

Ключові слова: Південна Україна, весілля, сватання, родильна обрядовість.

Південна Україна - регіон багатонаціональний, в якому проживають українці, росіяни, болгари, греки тощо. Тривалі культурні зв'язки болгар та українців з іншими народами спричинили численні взаємні запозичення, сприяли виникненню спільних рис в традиціях і обрядах. Проте не забували традицій своїх пращурів.

Для дослідження були обрані села Єлисеївка та Гюнівка Приморського району Запорізької області. Єлисеївка була заснована українцями, Гюнівка - болгарами, які і нині переважають серед місцевого населення.

В традиційній культурі українців та болгар весілля є одним з найконсервативніших обрядів, це дає змогу використовувати його як джерело для вивчення різноманітних сфер життя, простежити складний і тривалий шлях трансформації культури.

Народження дитини завжди було важливою подією в житті кожної родини. Родильна обрядовість має давнє коріння в усіх слов'янських народів. Вона поєднують в собі цілий комплекс звичаїв, традицій, обрядів.

Весільна та родильна обрядовість зазнавала змін під впливом різних чинників, але основний обряд все ж таки залишався незмінним.

Дослідження обрядовості народів України почалося наприкінці ХІХ століття, виданням праці російських дослідників І. Снєгірьова та О. Терещенка, яка присвячена обрядам та звичаям росіян, українців та білорусів. Першим відомим дослідником болгарського населення України був М. Державін [1, с.34]. Його праця стала, фактично, першим узагальнюючим етнологічним дослідженням болгар України. На сьогоднішній день дослідженням життя болгарського населення на території України займається чимало вчених, серед них В. Диханов, В. Мільчев, С. Пачев, Ю. Іріоглу та інші [1; 2]. Українську обрядовість, традиції та звичаї досліджують Н. Петрова, М. Маєрчик та інші [3].

Весільні святкування в українців та болгар починаються зі сватання та оглядин. Засилали сватів, домовлялись з батьками, питали згоду нареченої. Болгари називають цей звичай «гудьож». Наречений разом зі своїми батьками приходить в дім нареченої, найчастіше з пляшкою вина. Гостей відразу запрошують до столу, пригощають і домовляються про те, коли буде весілля, звісно, якщо наречена згодна [4, арк.4]. Респонденти-болгари відмічають, що навіть в 20-40-х роках в їхньому селі були випадки, коли батьки одружували дітей, навіть без їхньої згоди. Звісно, такий звичай зберігався не лише серед болгар, але й серед українців. Але так було прийнято не в усіх сім'ях. Люди стверджують, що на початок 30-х років примусових шлюбів майже не було. Виняток становили шлюби більш заможних селян, але лише до колективізації. В основному дивилися на те, щоб сім'я була порядна, працьовита і наречений не був п'яницею.

Що стосується українського сватання, то воно в дещо відрізняється від болгарських традицій. Приходячи в дім дівчини, старости приносили з собою хліб на рушникові. Домовившись з батьками, й отримавши згоду нареченої, старости обмінювалися хлібом з господарями, а дівчина перев'язувала їх рушниками. А якщо дівчина відмовляла старостам, то підносила, замість хліба, гарбуза. Взагалі під час сватання дівчина мала вести себе скромно, зазвичай вона перебувала в іншій кімнаті і батьки гукали її лише для того, щоб вона сказала останнє слово [5, арк.8]. Матеріальна сторона весілля під час сватання не обговорювалася.

Якщо відповідь дівчини була позитивною, починали готуватися до весілля. Українці пекли коровай, шишки, дивні. Запрошували на весілля обов'язково молоді. Ходили по дворам, звертаючись до господарів: «Батько і мати просили, щоб ви приходили до нас на весілля». Саме весілля могло тривати два-три дні. Весілля починалося з плати ворітні й викупу нареченої. Коли наречені виходили з двору молодої, то батьки обсипали їх зерном, цукерками, горіхами та благословляли їх. А батьки нареченого зустрічали молодих хлібом-сіллю [6, арк.8].

Весільний стіл накривався переважно з українських національних страв. Варили кисіль, готували м'ясо, пекли коржики. Почесне місце на весільному столі займали коровай та гільце, прикрашене різнокольоровими стрічками з паперу та квітами [5, арк.9].

В суботу та неділю святкували власне весілля, а в понеділок привозили наречену до батьків снідати. Молода, за звичаєм, мала працювати на показ - накривати на стіл, мити посуд, підмітати подвір'я тощо. Не обходилося на весіллі й без забав. Найпрудкіші з гостей могли вкрасти у нареченою взуття, або навіть і саму наречену та вимагати викупу у нареченого та боярина [6, арк.8]. На другий-третій день батьків наречених переодягали та катали на бричці, возили купатися до річки. Дехто з запрошених перевдягався в циган. Цей день люди називають «курі» або «курятина». Ця назва пішла від традиції варити в цей день в казанах куряче м'ясо. «Цигани» могли зайти в двір будь-якого запрошеного та зловити курку [7, арк.7].

Згідно традицій молоді на весіллі обдаровували батьків та найближчих родичів. Дарували переважно одяг: сукню, сорочку чи відріз тканини.

Одяг наречених на той час був скромним: у нареченого - костюм, іноді навіть, несвятковий, у нареченої - біла сукня, якщо родина була більш заможною, якщо ні, то спідниця, кофточка й саморобна фата з марлі або віночок з воскових квітів чи шовкових ниток. Бували й такі випадки, коли в одному й тому ж вбранні заміж виходило кілька наречених.

Згідно з болгарським звичаєм за кілька днів до весілля дівчина влаштовувала вечір «прощання» з молодістю - «вінці». В п'ятницю в вечорі наречена збирала вдома своїх подруг і вони робили вінки з кольорового паперу для всіх запрошених, дівчата пригощалися стравами й залишалися на ніч. А в суботу вранці разом з нареченою йшли до колодязя за водою. Наречена набирала воду, а подруги її супроводжували. На свадьбу також запрошувала молодь. Скільки в селі було вулиць - стільки пар і йшло запрошувати гостей. Це також відбувалося в суботу [4, арк.4]. Ввечері до дівчини приходив наречений і приносив їй весільний наряд - він купляв фату, сукню. Крім того, болгарських наречених накривали червоним покривалом, називалося воно «було». Це робилося для того, щоб наречена не бачила якою дорогою її ведуть в дім майбутнього чоловіка й не повернулася до своїх батьків. Таким було болгарське повір'я. Саме тому, що молода йшла накрита «було» - тому її по-болгарському називали «булка» [8, арк.4].

Болгарським весіллям зазвичай заправляли хрещені батьки наречених. Крім того, на весіллі був ще «петельджия», який виконував роль шута. Все весілля він мав танцювати, веселити гостей. В руках у нього був півень. Звідси і назва «петельджия». На болгарській мові «пител» - це півень. «Петельджия» також мав йти в першому ряді процесії, яка вела наречену в дім молодого й веселити гостей. До речі, на болгарському весіллі придане нареченої виставлялось в окремій кімнаті. Кожен бажаючий міг подивитися й вирішити - багата наречена чи бідна [9, арк.5].

Буцанова Надія Василівна, 1929 року народження, мешканка с. Гюнівка Приморського району Запорізької області зазначає, що після обряду вінчання, а з 1917 року після розпису в сільській раді, коли молоді поверталися до хати нареченого, їх зустрічали батьки, обсипали зерном, дрібними монетами і благословляли. Крім того, респонденти зазначають, що до революції були випадки, що весілля гуляли цілу неділю, а от в 20-40-х роках такого вже не було, святкування тривало лише два дні - неділя й понеділок [3, арк.3].

Коли батьки проводжали доньку в чужу родину за звичаєм вони мали плакати. А коли наречену приводили до свекрухи, їй кланялися, дарили подарунки і говорили, що приймають в свою сім'ю. Запрошені свої подарунки також дарували тут. Подарунки були різними. Могли дарувати коней, ягнят, посуд, а просто бажати щось на словах, все залежало від матеріальних статків. Більш багаті подарунки були до колективізації. Збирали подарунки на весіллі «балабек» и «балабечка» [8, арк.3]. А також в понеділок вранці вони мали перевіряти молоду. Цей обряд мав назву «Солодка ракія». Якщо молода була незайманою, то в понеділок вранці гостям підносили солодку горілку, якщо ж - ні, то горілка була несолодкою. Для дівчини було великою ганьбою виходити заміж не незайманою [8, арк.3].

Весільне меню складалося, в основному, зі страв національної болгарської кухні. Мало бути багато м'яса - баранини, вважалося, що якщо буде м'ясо, то буде і все інше. Готували «каварму», «курбан», локшину, картоплю, тушковану капусту тощо. Горілку на стіл не ставили, біля столу проходив чоловік з підносом і наливав її в чарки гостей [3, арк.3].

В понеділок вранці приходили гості зі сторони нареченою, «годувати наречену сніданком», приносили з собою міліну, жарену курку. За стіл спочатку сідали молоді, куми та свати. Потім вже за стіл сідали гості нареченого. Вранці невістці також давали різноманітні жартівливі завдання, наприклад, підмести в кімнаті. Але тільки вона підмете, все сміття знову розкидали по кімнаті й жартували: «Ось, бачите, яка погана невістка, навіть не вміє підмітати!» І дівчина починала роботу заново. Таким було випробування характеру молодої. Якщо дівчина за допомогою хитрості не змогла відразу винести сміття, то могла підмітати кімнату ледве не цілий день [9, арк.6].

А наступної суботи молоді відправлялися ночувати до матері нареченої. Тут також накривали стіл, але збиралися самі найближчі родичі. Цілий тиждень, який наречена жила в домі свекрухи, вона не мала права мити голову та купатися й могла це зробити лише прийшовши в гості до матері [3, арк.5].

Важливе місце в традиційній обрядовості українців та болгар мали звичаї та обряди пов'язані з народженням дитини. В 2о - на початку 40-х років більшість сільських мешканок народжували дітей вдома з допомогою бабки-повитухи. Причиною цього була відсутність в селах медичних закладів та кваліфікованих лікарів.

Як згадує Білаш Ніна Микитівна, 1931 року народження, мешканкою с. Єлисеївка Приморського району Запорізької області: «.були бабки-повитухи, тоді дитина народжувалась, больниць не було, дома родили, дома родили.» [6, арк.7].

Після народження бабка читала


Сторінки: 1 2