Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 94:284

УДК 94:284.991(438)

Л. І. Бородинська

ЄВАНГЕЛЬСЬКІ ХРИСТИЯНИ У ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНИХ ВІДНОСИНАХ ПОЛЬЩІ (1918-1939 РР.)

Легалізація спільноти євангельських християн супроводжувалася складнощами у процесі реєстрації громад і статуту державними органами влади. Члени легалізованих громад мали право на записи в книгах

актів громадянського стану, війсковозобов'язані - можливість скористатися правом альтернативної

служби в армії.

Ключові слова: Польща (1918-1939 рр.), євангельські християни, державно-церковні відносини.

З утвердженням незалежності України склався новий зразок державно-церковних відносин. Особливо це відобразилося на протестантських конфесіях, які з упосліджених перетворилися у повноправні складові суспільства. З огляду на це актуальним є дослідження історії державно-церковних відносин євангельських християн - представників однієї із найбільших протестантських церков України, релігійні спільноти яких почали складатися ще в міжвоєнний період у Польщі (1918-1939 рр.).

Процес утвердження євангельських християн у міжвоєнній Польщі ускладнювався особливостями розбудови незалежної держави, яка у релігійній сфері надавала пріоритети католицизму, а також відсутністю для всіх регіонів Польщі єдиних правових норм. Варто зауважити, що до складу Другої Речі Посполитої увійшли землі, які внаслідок трьох поділів Польщі понад століття розвивалися та набували певної специфіки у складі трьох імперій - Росії, Австро-Угорщини та Прусії. Відповідно, до прийняття нових законів Польської держави, кожна з її регіональних складових керувалася законами, успадкованими від імперії, до якої належала раніше. Таким чином, релігійне законодавство Польщі (1918-1939 рр.) включало в себе правові норми, які діяли у Росії, Австро-Угорщині та Прусії.

Ідеї євангельських християн Польщі набули поширення у східних і центральних воєводствах, а найбільша їх кількість проживала у Волинському та Поліському воєводствах [6, s.1-280]. На території Волинського, Поліського, Віленського, Новогрудського, Білостоцького воєводств залишався в силі Іменний Вищий Указ від 17 жовтня 1906 р. Російської імперії. Цей закон давав підстави для легального існування протестантських громад, в тому числі і євангельських християн, але не вирішував проблеми юридичного унормування Польською державою окремих релігійних об'єднань [1, арк.1 -5; 10, s.254-257].

Важливою сходинкою на шляху до узаконення діяльності громад євангельських християн було внесення їх до відповідного реєстру у воєводській управі. Для того п'ятдесят засновників громади своїми підписами мали засвідчити відповідну заяву і подати її на розгляд воєводської влади. Така заява мала містити назву віровизнання, прізвища керівників громади, територію її діяльності [7, s.56-59]. Рішення про реєстрацію визнанневої громади воєводська влада друкувала в офіційному виданні. Легалізовані громади набували прав обирати своїх керівників, будувати молитовні будинки, утворювати доброчинні інституції, набувати рухоме майно, укладати угоди, виступати юридичними особами у судах.

Незважаючи на чітко визначені правила стосовно порядку легалізації громад, на місцевому рівні, і часто з відома Міністерства визнань релігійних і народної освіти (МРВНО), узаконення діяльності громад євангельських християн, як і інших пізньопротестантських течій, відбувалося з порушеннями норм. Більше того, місцева влада могла заборонити проведення богослужінь і релігійних обрядів [9, s.167]. Частою причиною заборони богослужіння у приватних будинках зареєстрованим чи не зареєстрованим громадам була визначена владою невідповідність споруди технічним вимогам до такого типу [10, s.224-226; 10, s.354; 12, s.11].

Реєстрація релігійної громади у воєводській управі легалізовувала її діяльність, але не забезпечувала кінцевого юридично-правового унормування, що необхідно було зробити законодавчим шляхом [13, s.114- 117; 16, s.60-61].

21 лютого 1927 р. рескриптом МРВНО був затверджений Статут Союзу слов'янських громад євангельських християн. [2, арк.1-2]. Це значно полегшило реєстрацію громад євангельських християн. Подаючи до місцевих органів влади заяви на легалізацію, вони вказували, що діють на підставі зареєстрованого статуту.

Проте на місцевому рівні зустрічалися випадки порушення права на реєстрацію громад євангельських християн. У 1929 р. Комітет Союзу слов'янських громад євангельських християн і баптистів звернувся до МРВНО з проханням роз'яснити місцевим владним органам права євангельських християн, оскільки громадам забороняли будувати молитовні будинки. Такі дії місцева влада мотивувала відсутністю реєстрації у той час, як заяви на реєстрацію були подані громадами, вони мали всі підстави для легального існування, а питання про внесення їх до реєстру впродовж року-двох не розглядалися воєводською управою. МРВНО надало значні повноваження у вирішенні справ реєстрації релігійних громад органам місцевої влади [13, s.114-117]. Така позиція МРВНО узалежнювала євангельських християн від суб'єктивного ставлення місцевих чиновників, а відтак уповільнювала процес легалізації.

Найболісніше неврегульована юридично-правова база релігійної сфери у міжвоєнній Польщі відобразилася на пізньопротестантських громадах Галичини. На території, яка у минулому належала Австро- Угорщині, діяльність громад євангельських християн регламентувалася шістнадцятим артикулом Австрійського закону від 21 грудня 1867 р., згідно якого вони не були визнані, але й не заборонені державою [10, s.32-33,63.]. Пізні протестанти мали право задовольняти свої релігійні потреби, проводячи богослужіння у приватних будинках за зачиненими дверима. Здійснювати публічні богослужіння, реєструвати релігійні громади та будувати молитовні будинки їм було заборонено [10, s.105-106; 10, s.184-186].

Відповідно до цього закону євангельські християни, які займалися публічною місіонерською діяльністю, вважалися правопорушниками і викликали переслідування з боку влади. Протестантами такий стан справ розцінювався як утиски прав людини. У квітні 1924 р. Л. Шендеровський від імені Союзу написав лист до управи Львівського воєводства з проханням припинити переслідування євангельських християн і баптистів. Він навіть застерігав місцеву владу, що у випадку, не вирішення питання, звернеться до вищих органів державної влади і навіть до Ліги Націй [10, s.49]. Аби допомогти громадам у Галичині, Л. Шендеровський у травні 1924 р. звернувся також до МРВНО зі скаргою на те, що протестантів на колишній австро-угорській території переслідує місцева влада [10, s.57].

Важливим аспектом життєдіяльності євангельських християн у Польській державі була проблема ведення записів громадянських станів, які здійснювалися традиційною церквою. Це ускладнювало правове існування тих осіб, що вийшли зі складу православної чи католицької церков. На початковому етапі становлення Польської держави питання ведення книг громадянських станів не було врегульоване і тлумачилося місцевою владою та представниками релігійних меншин по-різному. В окремих громадах євангельських християн здійснювалися записи за різними, встановленими керівниками самих громад, зразками. У багатьох громадах метричні записи не проводилися зовсім або були періодичними, неповними, невчасними і не відповідали вимогам Міністерства внутрішніх справ [8, s.1-3].

Для того, щоб уніфікувати спосіб ведення книг громадянських станів і взяти цей процес під контроль світської влади, волинський воєвода видав обіжник від 13 грудня 1921 р., відповідно до якого метричні книги євангельських християн повинні були вести магістрати у містах та гмінні управи в селах за місцем їх проживання. [10, s.11-13,30-31,196]. Правила цього обіжника базувалися на Іменному Вищому Указі від 17 жовтня 1906 р., за положеннями якого записи у метричних книгах про народження дитини здійснювали за місцем проживання батьків за умови представлення батьками чи одним із батьків дитини та двох свідків. Запис про шлюб здійснювали за місцем проживання нареченого чи нареченої. Смерть фіксували у метричній книзі населеного пункту останнього проживання померлого [1, арк.1-5].

Поліський і Волинський воєводи забороняли представникам повітової і гмінної влади робити записи, які стосувалися членів незареєстрованих громад євангельських християн. Ситуація ускладнювалась тим, що місцева влада уповільнювала процес реєстрації, позбавляючи євангельських християн можливості користуватися загальними правами громадян [11, s.250; 3, арк.1]. Варто зауважити, що у роз'ясненнях МРВНО від 25 травня 1932 р. йшлося про те, що ведення книг громадянських станів жодним чином не пов'язане з реєстрацією громади, оскільки питання метричних книг належать до компетенції Міністерства внутрішніх справ [13, s.114-117].

В окремих випадках місцева влада погоджувалася вести книги громадянських станів лише у разі надання їй довідки від старости повіту про зміну віровизнання [5, s.33-34]. Ситуація ускладнювалася тим, що за отримання документу, який би підтверджував зміну визнанневої належності необхідно було сплатити значну суму грошей. Деякі староства вимагали по 20 злотих за довідку, а якщо такі документи були необхідні всій родині, то сума плати могла сягати 100 і більше злотих. Якщо ж євангельський християнин все таки був спроможний оплатити послуги староства, то отримував довідку про зміну визнання, яка була дійсна лише 6 місяців. Такий стан речей спонукав євангельських християн у 1936 р. за посередництвом Л. Шендеровського звернулися до Міністерства внутрішніх справ із проханням врегулювати питання оплат за одержання посвідчення. Із листа Л. Шендеровського випливає, що урядовці на Волині і Поліссі стояли на таких позиціях: "Хто хоче бути сектантом, нехай платить [5, s.33-34]". Окрім того, встановлювалася плата за кожен запис у книгу громадянських станів, при чому її розмір був не фіксований, що призводило до зловживань місцевих чиновників. Часто місцеві органи влади брали окрему плату за один і той же документ декілька разів. Наприклад, за здійснення запису про шлюб євангельські християни мали сплачувати тричі: за подання оголошення, за здійснення запису і за видання метричного свідоцтва [5, s.33-34].

З огляду на це громади євангельських християн прагнули самостійно вести книги громадянських станів, як це робили, наприклад, ранньопротестантські церкви в Польщі [10, s.200; 4, s.962]. Багато незареєстрованих громад євангельських християн вели неофіційні записи у своїх книгах, бо державна влада таких записів не проводила.

Оскільки вище зазначена ситуація була не поодинокою, євангельські християни у 1937 р. звернулися до Міністерства внутрішніх справ із проханням надати можливість Союзу слов'янських громад євангельських християн вести книги громадянських станів, довідки про зміну визнання видавати на безстроковий термін і за нижчу плату, а також не вживати слова "секта" замість офіційної назви спільноти євангельських християн [5, s.34].

Отже, усталені норми ведення книг громадянських станів не відповідали ситуації, яка склалася у Польщі (1918-1939 рр.) у зв'язку із значним поширенням протестантських течій, які не були визнані державою. Такі конфесії не мали права самостійно забезпечувати питання реєстру громадянських станів. Проголошуючи свободу сумління та визнання у Конституції, державна влада не забезпечила способів реалізації таких прав у реальному житті людини. Таким чином, євангельські християни не мали права самостійно здійснювати записи до книг громадянських станів, часто цього не бажали робити й управи гмін чи магістратів, вимагаючи наявності реєстрації релігійної громади, до якої належав віруючий, або довідки про зміну віровизнання. У результаті цього багато євангельських християн опинялися поза законом: їх шлюби не реєстрували, не здійснювали записів про народження або записували дітей як


Сторінки: 1 2





Наступні 7 робіт по вашій темі:

РОЗСЕЛЕННЯ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ ТА РОЗМІЩЕННЯ ПРЕДСТАВНИКІВ СХІДНОСЛОВ'ЯНСЬКИХ ЕТНОСІВ У ПІВНІЧНОМУ ПРИЧОРНОМОР'Ї (ДРУГА ПОЛОВИНА XIX - ПОЧАТОК ХХ СТ.) - Стаття - 14 Стр.
ПОЛІТИКА РАДЯНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ЩОДО ПРИВАТНОЇ ДРІБНОЇ ТА КУСТАРНО-РЕМІСНИЧОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В РОКИ НЕПУ (НА ПРИКЛАДІ МОСКВИ) - Стаття - 11 Стр.
УЧАСТЬ Д. ДОНЦОВА В РЕВОЛЮЦІЙНИХ ПОДІЯХ 1917-1920 РР. В УКРАЇНІ - Стаття - 23 Стр.
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ЗМІНИ В ПОЛЬЩІ ТА УКРАЇНІ ПРОТЯГОМ 1999-2007 РР. - Стаття - 11 Стр.
МОВНІ ПРОБЛЕМИ В УКРАЇНІ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ (НА ПРИКЛАДІ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ) - Стаття - 17 Стр.
МОВНІ ПРОБЛЕМИ В УКРАЇНІ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ (НА ПРИКЛАДІ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ) - Стаття - 17 Стр.
ДО ІСТОРІЇ ВЗАЄМОВІДНОСИН ПЕТРА КОВАЛЕВСЬКОГО З ПРЕДСТАВНИКАМИ ЦЕРКОВНОЇ ДІАСПОРИ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ МІЖНАРОДНОГО ІНСТИТУТУ СОЦІАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ) - Стаття - 11 Стр.