Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Т

Т.В. Васильчук

ВІДНОВЛЕННЯ ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР ПІСЛЯ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ

За підрахунками науковців, Друга світова війна нанесла матеріальних збитків Радянському Союзу на 2 трлн. 569 млрд. крб. Серед усіх союзних республік найбільших матеріально-технічних втрат понесла Радянська Україна [1]. Вслід за визволенням радянської території від німецько-фашистських військ влада розгортала роботу з нормалізації життя та відновлення промислового та сільськогосподарського виробництва, що було неможливим без спеціалістів різної кваліфікації, кількість яких за роки війни значно скоротилась. Однією з умов швидкого відродження господарства стало завдання відновлення роботи вузів країни та випуску кваліфікованих фахівців.

Радянські науковці розглядали питання історії освіти України, її повоєнне відродження в контексті загальних процесів у вузах СРСР. У роботах радянських дослідників Є.В. Чуткерашвілі [2], К.Т. Галкіна [3], присвячених проблемам розвитку радянської вищої школи, питання української вищої освіти розглядалися фрагментарно, не було визначено особливостей розвитку української вищої та шкільної освіти, його специфічних рис. Після проголошення незалежності вітчизняні дослідники звернулись до вивчення історичного досвіду та традицій освіти України. Проблеми повоєнного відновлення освіти України сформульовані у статті Б. Чижевського [4]. Однак період повоєнної відбудови навчальних закладів різного рівня в Україні ще недостатньо досліджений істориками. Мало приділялось уваги повоєнному відновленню педагогічної вищої освіти, яка є вагомою складовою підготовки висококваліфікованих спеціалістів.

Розвиток вищої педагогічної освіти у післявоєнний період представлений широким колом джерельних матеріалів. У фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України зберігаються документи, які висвітлюють як діяльність вузів, так і Міністерства освіти УРСР. Українські та загальносоюзні періодичні видання повоєнних років характеризують загальні тенденції розвитку освіти, її проблеми: "Учительская газета", "Вестник высшей школы", "Молодь України", "Радянська освіта", "Радянська Україна". Нормативно-правові акти опубліковані у спеціальних виданнях: "Збірник наказів та розпоряджень Міністерства освіти Української РСР", "Бюллетень Министерства высшего образования СССР".

Автор статті, не претендуючи на вичерпність, пропонує зробити спробу визначити, яким чином відновлювалась зруйнована війною мережа педвузів УРСР, завдання та вирішення проблем повоєнного відродження підготовки педагогів.

Негайне повернення студентів у вузи, навчання в яких було припинене війною, та збільшення кількості зарахованих абітурієнтів на перші курси повинні були забезпечити випуск фахівців, необхідних для повоєнної відбудови держави. Однак постає питання: чи була достатня кількість молоді, яка могла стати абітурієнтами вузів, тобто мала необхідну для цього закінчену повну середню освіту та матеріальні можливості для здобуття вищої освіти? Війна припинила шкільне навчання у багатьох районах держави, тому невідкладне відродження шкільного навчального процесу стало одним із першочергових завдань влади. У свою чергу, поновлення навчання у школах вимагало нормалізації підготовки педагогічних кадрів у вузах країни.

Після війни перед урядом СРСР гостро постала проблема нестачі кадрів у шкільних закладах. Так, за офіційними даними, у 1944 р. у 20 звільнених від німецько-фашистських окупантів областях України не вистачало 30 498 педагогів [5]. Проблема кадрового забезпечення шкіл після війни стояла настільки гостро, що вакансії шкільних вчителів заповнювали спеціалістами, які пройшли підготовку лише на короткострокових підготовчих курсах.

Педагогічні вузи України з 1943 р. почали поступово відновлювати навчання студентів та готувались до проведення вступних іспитів абітурієнтів. Згідно з "Законом про п'ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства УРСР на 1946-1950 рр." педагогічні вузи УРСР до кінця п'ятиріччя були зобов'язані збільшити кількість студентів у порівнянні з довоєнним часом та випустити 40,7 тис. учителів [6].

Відродження вищої освіти відбувалося у складній соціально-економічний ситуації, що ускладнювало завдання відновлення вищих навчальних закладів. Значно зменшувало популярність педагогічної освіти також те, що молоді вчителі отримували призначення на роботу у сільські та районні школи, в яких найбільше бракувало педагогічних кадрів. Життя у повоєнному селі було важким: зима 1946/47 рр. відзначилась черговим голодомором. Тому навіть у суворі сталінські часи, чимало молодих вчителів не прибували на місце свого призначення. Проведена перевірка у лютому 1948 р. Міністерством Державного контролю УРСР стану учительських кадрів виявила численні факти неприбуття випускників педагогічних навчальних закладів у школи, де їх чекали. Наприклад, у Харківській області протягом 1945-1948 рр. з'явилося на роботу з 700 випускників лише 203, тобто 29%, по Сталінській області з 872 випускників не прибуло 389, а це майже 45% [7].

Негативно впливала на виконання завдання відновлення довоєнної кількості студентів у вищих навчальних закладах плата за навчання у VIII - X класах середньої школи. За продовження освіти у старших класах була встановлена плата 200 крб. на рік у Києві та 150 крб. в інших містах та селищах. Платним було також навчання в училищах та вузах. Наприклад, за навчання у педагогічному вузі у Києві необхідно було платити 400 крб. на рік, в інших містах та селищах - 300, заочна освіта коштувала у половину менше [8.-С.19- 21]. . ...

Керівництву вищими навчальними закладами належало з відповідальністю поставитися до організації конкурсного відбору абітурієнтів у педагогічні вузи [9]. Для популяризації педагогічної освіти влада рекомендувала використовувати різні форми профорієнтаційної роботи серед молоді: радіопередачі, районну й обласну пресу, плакати- об'яви, роз'яснювальні бесіди.

Проте у 1945 р. великого конкурсу на вступних іспитах у педагогічні та учительські інститути не було. В інтерв'ю кореспонденту газети "Молодь України" начальник Управління у справах вищої школи при Раднаркомі УРСР С.М. Бухало визнавав, що кількість поданих заяв у педагогічні та учительські інститути не перевищувала кількості місць [10]. Міністерство освіти УРСР у підсумках роботи вузів України у 1946/47 навчальному році звертало увагу на плинність студентів педагогічних навчальних закладів: у цілому за цей рік кількість студентів педагогічних вузів України зменшилась на 7,5%. Працівники Міністерства освіти вважали, що причини скорочення чисельності студентів педагогічних та учительських інститутів полягали у тому, що частина студентів перейшла за власним бажанням до інших вузів, частина з них - відрахована за незадовільне навчання. Крім того, багато зарахованих студентів не з'явились на навчання на початок навчального року. Однак були й такі, що залишили навчання через незадовільне матеріальне становище, їх відсоток був великий. Наприклад, з 80 студентів, що пішли з Кіровоградського педінституту у 1946/47 році, 63 чол. (приблизно 79%), залишили навчання у зв'язку з хворобою, поганим матеріальним становищем або переїздом батьків [11.-Ф.166.-Оп.15.- Спр.306.-Арк.86].

Керівництво країни формувало через пресу у свідомості громадян уявлення про виключну важливість виховання підростаючого покоління для розвитку держави та зміцнення її сили. Постійне акцентування уваги на тому, що вчитель виконує у радянському суспільстві найважливішу місію, від якої залежить майбутнє СРСР надавало ілюзії елітності діяльності вчителя. Радянська преса невпинно стверджувала, що оскільки уряд та партія довіряє педагогам виховання дітей, то працювати у школі можуть тільки найкращі. Відчуття елітності та особливої виключності вчителювання були покликані заохотити молодь здобувати педагогічну освіту.

Для популяризації педагогічної професії використовувалось також матеріальне заохочення. Одним із засобів підвищення престижності професії вчителя стали пільги для молодих спеціалістів у вирішенні житлового питання. Ці пільги мали особливу привабливість, адже у повоєнній Україні гостро стояла проблема відновлення житлового фонду країни. Місцеві органи влади повинні були надати молодому спеціалісту-педагогу довготерміновий кредит на спорудження будинку або надати вже готове житло [12.-С.16]. Однак усі ресурси держави були спрямовані на відродження промисловості та виробництва. Тому місцева влада не завжди знаходила можливості для фінансування у достатніх обсягах будівництва житла для вчителів.

Крім пільгового забезпечення житлом з 31 січня 1948 р. діти вчителів, вчителів- пенсіонерів, директорів і завідувачів навчальною частиною початкових, семирічних та середніх шкіл звільнялись від оплати за навчання у VIII-X класах середніх шкіл, педагогічних училищ, учительських та педагогічних інститутах [9].

У період, що розглядається, постало завдання підвищення якості підготовки спеціалістів у вузах СРСР, яке неможливе без перегляду та впорядкування навчальних планів та програм, поліпшення методології викладання.

З метою підвищення якості підготовки вчителів для шкіл були внесені зміни до правил прийому до педагогічних вузів. Вчителів готували в університетах, педагогічних та вчительських інститутах. Педагогічні інститути, з трьох або чотирьох річним строком навчання, готували викладачів для середньої десятирічної школи. Університети та педагогічні інститути давали спеціалістів із закінченою вищою освітою. Стрімке зростання кількості семирічних шкіл у середині 30-х років зумовили створення у 1934 р. учительських інститутів з дворічним строком навчання. В них готували спеціалістів з незакінченою вищою освітою, які могли викладати лише тільки у семирічних школах. На відміну від педагогічних, до учительських інститутів приймали після дев'ятого класу середньої школи. Та вже з 1946 р. в усі вищі навчальні заклади, в тому числі й в учительські інститути, приймалися лише особи, які мали повну середню освіту, тобто десятирічну [13.-С.10-15].

У зв'язку з завданням підвищення якості підготовки спеціалістів на сторінках періодичних видань викладачі педвузів неодноразово обговорювали програми підготовки вчителів. Їх погляди збігались у тому, що підготовку педагогів необхідно розширити дисциплінами з методики викладання, психології, педагогіки. Це було враховано при складанні нових навчальних програм педагогічних вищих навчальних закладів 1951 р. [14.- С.34-37]. Зміни в навчальних програмах були спрямовані на розширення професійної педагогічної підготовки майбутніх вчителів. Була збільшена кількість годин теоретичних курсів з психології, педагогіки, методики, вивчення яких намагалися ув'язати з практикою у школах.

Після війни значно зросла зацікавленість уряду СРСР у розвитку фізичного виховання молоді та дітей. На ХІІІ пленумі ЦК ВЛКСМ розглядались питання про важливість розвитку фізкультурної та спортивної роботи серед молоді. Згідно з прийнятим рішенням ЦК ВЛКСМ у програми школи та вузів були внесені відповідні корективи - значно розширені заняття з фізичного виховання. У свою чергу, це зумовило потребу шкіл у кваліфікованих вчителях фізкультури. Для цього в країні почали відкривати факультети та окремі навчальні заклади фізичного виховання та спорту. Наприклад, у 1949 р. у Кам'янець-Подільському та Черкаському педінститутах були відкриті факультети фізичного виховання та спорту [15.- C.5].

У повоєнній школі, окрім учителів фізкультури, не вистачало кваліфікованих викладачів іноземної мови. Постанова ЦК ВКП(б) від 25 серпня 1932 р. вводила обов'язковим вивчення однієї іноземної мови учнями середніх шкіл. Виконання цієї постанови було ускладнено браком учителів англійської та французької мов із закінченою вищою освітою [16.-С.15-16]. З метою забезпечення шкіл учителями


Сторінки: 1 2





Наступні 7 робіт по вашій темі:

УКРАЇНСЬКА КОМПАРАТИВІСТИКА У ПОШУКАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО КОНТЕКСТУ ВІТЧИЗНЯНОЇ ІСТОРІЇ - Стаття - 19 Стр.
РЕЗУЛЬТАТИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ УКРАЇНЦІВ ПОЧАТКУ ХХ ст.: СУЧАСНИЙ ПОГЛЯД І РЕТРОСПЕКТИВА - Стаття - 19 Стр.
РЕЛІГІЯ В НАЦІОНАЛЬНОМУ ВІДРОДЖЕННІ УКРАЇНЦІВ ТА НАРОДІВ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ (ХІХ -ПОЧ. ХХ СТ.) - Стаття - 12 Стр.
ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ФАКТОРИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ УКРАЇНЦІВ ТА ІНШИХ НАРОДІВ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ (1917-1920 рр.) - Стаття - 18 Стр.
СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В КОНТЕКСТІ СПРИЯННЯ РОЗВИТКУ ГАЛИЦЬКОГО КОНСЕРВАТИЗМУ (КІНЕЦЬ XIX - ПЕРША ТРЕТИНА XX СТ.) - Стаття - 15 Стр.
УКРАЇНСЬКИЙ ЧИННИК У ТРАКТУВАННІ МИХАЙЛОМ КАТКОВИМ ПОЛЬСЬКОГО ПИТАННЯ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ПУБЛІЦИСТИКИ 1863 РОКУ) - Стаття - 13 Стр.
ОСВІТНЯ ПОЛІТИКА НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ НА ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ - Стаття - 11 Стр.