Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Т

Т. С. Савенко

ДІЯЛЬНІСТЬ ЧЛЕНІВ НТШ У СТВОРЕННІ ТА ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Історія Українських високих шкіл, що діяли у Львові у 1919-1925 рр., як, зрештою, й історія НТШ у цілому, - яскравий приклад того, як фактори, зумовлені внутрішнім розвитком науки, становленням наукового потенціалу шкіл, вступають у взаємодію із факторами зовнішніми, сторонніми для науки - інтересами окремих груп людей та політичними інтересами держав. У складній взаємодії цих чинників і проходило становлення української науки в Галичині [1, с. 12].

Перша світова війна стала на перешкоді реалізації задумів українців до заснування власного університету у Львові. Таким чином, університет Франца І зберіг польсько-український характер. Життя в університеті на деякий час завмерло. Його приміщення перейшло у відомство військових. Кількість викладачів і студентів скоротилась у кілька разів. Заняття припинились, навчання було відновлене лише в жовтні 1915 р. До 1918 р. в Університеті налічувалось 8 українських кафедр (з 80- ти) і 4 доцентури.

Своєрідною реакцією на репресивну позицію польської експлуатаційної влади було відкриття у 1921 р. Українського Вільного Університету та інших вищих навчальних закладів на привітній чеській землі, де українським емігрантам, колишнім інтернованим воякам українських армій, доброзичливо сприяв президент Чехословацької республіки, дійсний член НТШ Томаш Масарик [2, с. 67-68].

14 серпня 1919 р. ректор львівського університету видав розпорядження, згідно з яким до навчального закладу будуть прийматися лише студенти -громадяни польської держави, котрі служили в польському війську, або громадяни держав, союзних з Польщею. У вересні того ж року ці правила підтвердила Рада міністрів. Варто відзначити, що все це робилося задовго до 15 березня 1923 р., тобто до рішення Ради амбасадорів про подальшу долю Галичини [3, арк. 9 зв.].

Українська делегація звернулась до ректора університету із запитом, чи ця постанова стосується українців Східної Галичини, ректор підтвердив цей розпорядок. Делегація висловила у зв'язку з цим протест і оголосила, що скасування українських кафедр і полонізація університету є насильством над українцями. У відповідь на це 22 вересня 1919 р. було опубліковано рішення Ради міністрів, яке повністю підтверджувало розпорядження ректорату [4, арк. 1].

Отже, українська молодь була позбавлена можливості отримати освіту у Львівському університеті, і в Польщі загалом. Окрім цього українським студентам заборонялося виїжджати і здобувати освіту за кордоном, польська влада не давала на це згоди.

У відповідь на це НТШ вирішило, що настав час для негайного відкриття українського вищого навчального закладу.

Уже 19 серпня 1919 р. дійсні члени НТШ В. Щурат, І. Свенціцький, І. Крип'якевич, Б. Барвінський та В. Гарасимчук запропонували Виділові Наукового товариства ім. Шевченка заснувати українські університетські курси з трьома факультетами: філософським, юридичним і теологічним. Ця пропозиція Виділом була прийнята, і для оголошення запису був випущений плакат, де вказані план навчання та лектори з предметів на зимовий семестр 1919/1920 навчального року. Так, наприклад, у навчальний план філософського факультету входили такі дисципліни: 1) українська мова і література, 2) слав'яністика, 3) історія, 4) класична філософія, 5) германістика, 6) природничі науки, 7) математика, 8) фізика, 9) хімія, 10) історія культури, 11) педагогіка [5, арк. 3-7].

Протягом місяця складено програму занять і вже 20 вересня її було надруковано в пресі. Однак, з такою ж оперативністю 27 вересня польська влада розпорядженням ч. 6818/2993 ХІУ/19 ці курси заборонила. НТШ надіслало протест, у якому йшлось про повну безпідставність і самоволю заборони [6, арк. 17]. Ще двічі робилась спроба започаткувати університетські курси за цією ж програмою і в такому викладацькому складі. Вперше - 13 жовтня 1919 р. Товариством наукових викладів ім. Петра Могили, що згідно з § 3 свого статуту мало право влаштовувати такі курси. Вдруге - 9 березня 1920 р. від імені Ставропігійського братства при греко-католицькій церкві Успенія Присвятої Богородиці. Ставропігійське братство мало право і привілей, затверджений ще польськими королями і ніким не скасований, не тільки на наукові курси університетського характеру, але й на заснування власної вищої школи. Про це також було "оголошено прилюдно в часописах про наукові виклади", 7 березня було повідомлено Галицьке намісництво. Не зважаючи на все це, у призначений час усі приміщення братства оточили озброєні війська і поліція, нікого не впустили, а самі курси заборонили. Братство надіслало протест до уряду, але відповідь так і не одержало [6, арк. 17 зв.]. Усі намагання легалізувати свою діяльність закінчувались невдачами. Польські можновладці, від яких залежало юридичне визнання діяльності наукових гуртків, забороняли їх проведення [7, арк. 5].

На початку 1920 р. Львів заполонила студентська молодь, гуртуючись навколо Академічної громади, яка розміщувалась в Академічному Домі по вул. Супінського, 21 (тепер вул. Коцюбинського). Пожвавлюється діяльність і передвоєнних студентських товариств: Українського студентського союзу, Медичної громади, Кружка правників, товариства студентів-політехніків "Основа". На початку 1920 р. на загальних зборах "Академічної громади" було прийнято рішення створити декілька гуртків, які б організували вищі наукові курси.

Восени того ж року при Академічній громаді розпочали діяльність філософські і правничі курси. Кількість бажаючих навчатись на них дедалі збільшується. Для розміщення слухачів підшукуються нові аудиторії, для читання лекцій запрошуються відомі науковці, поглиблюються програми вивчення. Для керівництва курсами було обрано трьох директорів - філософського, правничого та медичного відділів, які колегіально вирішували всі організаційні питання [8, с. 67].

На філософському відділі навчання розпочалось 17 грудня 1920 р. Бажаючих навчатись було 17 студентів, заняття проводили 9 викладачів, на медичному відділі - 14 студентів і 3 викладачі, а на правничому - 18 студентів і 7 викладачів [9, арк. 3].

Вже на початку 1921 р. на всіх відділах курсів налічувалось 25 кафедр, на філософському - 14, правничому - 6, на медичному - 5 (див. табл.), які відвідував 101 слухач. З них філософський відділ - 27, правничий - 61, медичний - 13 чоловік [12, с. 86-87].

Паралельно з організацією курсів (з осені 1920 р. до весни 1921 р.) у Варшавському сеймі розглядалась справа заснування українського університету. Пройшовши складний шлях перевірок і розгляду комісій, було прийнято рішення про заснування українського університету у м. Станіславі (Івано-Франківську). Таку постанову, прийняту Варшавським сеймом, вкрай негативно сприйняли Станіславські поляки, змальовуючи це як замах на польське місто Станіслав. У пресі виходять статті, у яких обурені автори висловлювалися проти створення такого університету.

16 квітня 1921 р. тодішній ректор Львівського університету доктор Махек запросив представників українських студентів - М. Матчака, О. Філяса та І. Мойсая для вирішення умов вступу української молоді до Львівського університету. Делегація вручила ректорові меморіал, у якому йшлося:

"Українське студентство, не ризикуючи зі свого основного стремління до українського університету у Львові, ухвалило домагатися від властей Львівського університету:

Повернення всіх прав, які мало українське студентство на Львівському університеті до 1 листопада 1918 р., та допущення на Львівський університет всіх українських студентів, без ніяких обмежень.

Тому, що правно-державна приналежність Східної Галичини досі не вирішена, рубрики про державну приналежність в картах впису не виповнювати.

Допущення до Львівського університету всіх українських професорів, які викладали у цьому університеті до 1 листопада 1918 р.

Українське студентство заявляє, що всіх студентів українців записаних вже до Львівського університету, вважає зрадниками і оголошує їм бойкот" [7, арк. 2 зв.].

На ці вимоги відповідь ректора була такою: "Такі вимоги, можуть ставити ті, що виграли війну, а ви за програну мусите бути покарані" [7, арк. 2].

Бойкот університету вступив в дію з 1 травня 1921 р., тобто з початком останнього триместру. Комісія бойкоту українських студентів Львова подає списки зрадників, що "сплюндрували свою національну гідність записавшись у польські вищі школи". На філософському факультеті університету Яна Казимира - 54 чол., на правничому - 25 (з них 9 жінок), на медичному - 8 (з них одна жінка), польська політехніка - 3 чоловіка [10, арк. 28].

А тим часом українське громадянство робило одну за одною численні спроби отримати дозвіл на легалізацію курсів, для нормальної роботи яких це було необхідністю. За цю справу знову взялось Товариство ім. Петра Могили. На початку лютого 1921 р. товариство повідомило про створення цих курсів дирекцію поліції міста Львова, посилаючись на відповідний параграф свого статуту, у якому йшлося: метою товариства є поширення та популяризація знань з усіх галузей, а саме через наукові і популярно наукові загальнодоступні виклади, лекції, розмови і систематичні курси українською мовою [11, с. 1].

Польська поліція Львова 19 березня 1921 р. надіслала постанову, у якій заборонялося проводити ці курси. Заборона аргументована тим, що такого типу курси розцінюються як приватна академічна школа, а така школа повинна мати відповідний статут, затверджений Варшавським міністерством віросповідань і освіти на основі 197 арт. Польського закону з 13 липня 1920 р. Головна Рада товариства вислала протест проти такого рішення у Міністерство віросповідань і освіти у Варшаві 18 квітня 1921 р. Відповідь так і не надійшла [12, с. 88-91].

Офіційного дозволу для проведення навчання на українських університетських курсових легально отримано не було. Але навчання на них тривало. Викладачів рекомендувало НТШ, доцентами вважались ті, хто мав ступінь доктора, причому всі вони працювали безоплатно. Складанням навчальних планів і програм керували відповідні секції Наукового товариства ім. Шевченка. Технічне забезпечення та облаштування навчального процесу взяла на себе Академічна громада, а необхідні матеріальні видатки - Університетська комісія, яка організувалася у тісному контакті зі студентським товариством Академічна Поміч при шкільній секції Українського Горожанського комітету у грудні 1920 р. [13, с. 63].

30 червня відбулось святкове закінчення ІІ семестру, а з ним і першого навчального 1920/1921 року. Підсумки праці були такі: перший правничий іспит складався з 8 по 11 липня, його склали 10 студентів (7 з відзнакою), другий правничий іспит склав лише один студент. На медичному відділі колоквіуми склали 16 студентів, на філософському - 12, на правничому - 37. Протягом ІІ навчального семестру наукові семінари на філософському факультеті проводили: В. Щурат, І. Крип'якевич і О. Макарушка [14, арк. 1; 9]. Лекції на цьому факультеті погодинно щотижня читали - з україністики: В. Щурат,


Сторінки: 1 2 3





Наступні 7 робіт по вашій темі:

РУЙНАЦІЯ МЕРЕЖІ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ В ПЕРІОД ВІЙНИ (1941-1945 рр.) ТА ПОЧАТОК ЇЇ ВІДНОВЛЕННЯ - Стаття - 6 Стр.
ВІДНОВЛЕННЯ ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР ПІСЛЯ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ - Стаття - 11 Стр.
УКРАЇНСЬКА КОМПАРАТИВІСТИКА У ПОШУКАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО КОНТЕКСТУ ВІТЧИЗНЯНОЇ ІСТОРІЇ - Стаття - 19 Стр.
РЕЗУЛЬТАТИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ УКРАЇНЦІВ ПОЧАТКУ ХХ ст.: СУЧАСНИЙ ПОГЛЯД І РЕТРОСПЕКТИВА - Стаття - 19 Стр.
РЕЛІГІЯ В НАЦІОНАЛЬНОМУ ВІДРОДЖЕННІ УКРАЇНЦІВ ТА НАРОДІВ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ (ХІХ -ПОЧ. ХХ СТ.) - Стаття - 12 Стр.
ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ФАКТОРИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ УКРАЇНЦІВ ТА ІНШИХ НАРОДІВ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ (1917-1920 рр.) - Стаття - 18 Стр.
СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В КОНТЕКСТІ СПРИЯННЯ РОЗВИТКУ ГАЛИЦЬКОГО КОНСЕРВАТИЗМУ (КІНЕЦЬ XIX - ПЕРША ТРЕТИНА XX СТ.) - Стаття - 15 Стр.