Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Т

Т. Г. Бобко

ВПЛИВ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ НА ПОШИРЕННЯ ПІЗНЬОПРОТЕСТАНТСЬКОГО РУХУ В УКРАЇНІ

Активізація пізньопротестантського руху в сучасному релігійному просторі, значна включеність протестантів у суспільне життя актуалізує вивчення духовних аспектів вітчизняної історії.

Звернення до вивчення впливу Першої світової війни, зокрема на поширення пізнього протестантизму актуальне також у зв'язку з відзначенням в цьому році 90-ліття після закінчення війни.

На необхідність розгляду даного питання вказує і відсутність спеціальних досліджень з даної проблеми, хоча на сьогодні в історіографії існують багаточисельні напрацювання з питань становища українських земель періоду Першої світової війни. Я. Грицак [1], О. Реєнт [2; 3], О. Сердюк [3], Ф. Турченко [4], Г. Турченко [4; 5] довели, що Перша світова війна стала найбільшим вторгненням модерного світу в українське суспільство.

У загальних виданнях питання впливу Першої світової війни на розвиток євангельських течій побіжно згадувалося в контексті розгляду історії пізньопротестантських церков. Дослідники А. Клібанов [6, с.239], В.Любащенко [7, с.243-244], С. Савінський [8, с.309], Ю. Решетніков, С. Санніков [9, с.142-143] та інші передусім висвітлили посилення репресій проти протестантів в період війни, з'ясували негативне ставлення православної церкви до інакодумців.

Окремо слід відзначити нарис історії євангельсько-баптистського руху в Україні професора Г. Домашовця, в якому акцентовано увагу на можливості віруючих почути Євангеліє в таборах [10, с.206-207].

Поряд із загальними працями з історії церков необхідно виділити роботу І. Опрі, який розглядав становище пізньопротестантських громад на Правобережній Україні в 1900-1917 pp. Аналізуючи стосунки віруючих з органами влади, місіонерську діяльність на матеріалах окремого регіону, дослідник дійшов висновку, що "умови воєнного часу створювали сприятливий ґрунт для поширення протестантських ідей, але скористатися цим протестанти не могли внаслідок посилення утисків" [11,0.155].

В історіографії, як в радянській, так і в пострадянській (світській, конфесійній) вплив Першої світової війни на поширення євангельського віровчення не став предметом поглибленого та спеціального аналізу. Враховуючи історіографічні здобутки та використовуючи комплекс різновидових документів спробуємо з'ясувати це недостатньо досліджене та актуальне питання.

Встановити вплив Першої світової війни на поширення євангельського віровчення неможливо без з'ясування змін, що відбувалися в світогляді віруючих в цей період.

Німецький філософ К. Ясперс виділив життєві ситуації, в яких найбільше зазнає змін світогляд людини. Головними "межовими ситуаціями" вчений назвав смерть, страждання, боротьбу, хворобу, втрату. Саме в такому важкому становищі можна вирватися з буденності. В повсякденному житті людина сконцентрувала свою увагу на вирішенні побутових проблем та не замислюється над сенсом свого життя, почуває себе досить безпечно і вважає своє буття істинним існуванням. "Межові ситуації" вказують людині на катастрофу [12, с.377-389].

Перша світова війна принесла і смерть, і хворобу, і страждання. Внаслідок цього неминуче виникло питання: що робити людині в умовах приреченості? Лідер євангельських християн початку XX ст. І. Проханов в автобіографії, підсумовуючи свої спостереження, досить влучно відповів на це запитання: "...Під час страждань і труднощів людина починає думати про Бога, починає звертатися до Нього і молитися Йому. Страждання принесли руському народу усвідомлення того, що важко жити без Бога, і серця багатьох інстинктивно почали шукати Бога і наближатися до Нього. Таким чином вони були готові до прийняття Євангельського послання... Істино, що зло перетворилося на добро для тих, хто возлюбив Його і кого Він возлюбив" [13, с.236-237].

Для ілюстрації посилення релігійності людини, що перебувала на війні, процитуємо листи з фронту. В своїх мемуарах селянин з села Велика Білозерка Мелітопольського повіту Катеринославської губернії Василь Рубель подає уривки з листів брата Андрія, що перебував на війні з літа 1915 р. до 25 вересня 1916 р. В кожному своєму листі до батьків та сестри він згадував Бога, висловлював сподівання тільки на Господа і постійно прохав молитися за нього [14, с.159-179].

В листі від 10 червня А. Рубель написав, що якщо він переживе війну, то буде "великий герой і щаслива людина" [14, с.169].

Показові його роздуми щодо війни та Бога в листі від 23 серпня 1916 p.: "Видно така наша доля, що прийшлося бути в боях... Прошу і вас братки і сестриці, молитися за мене, щоб господь допоміг подолати ворога і з перемогою повернутися додому. Але знайте, що мені найменовано, від того не втечу, і чому суджено тому і бути. Війна - це божа кара; і потрібно просити господа, щоб він простив нас і визволив від неї" [14, с. 175].

Війна значно вплинула на релігійність людей, що відобразилося в шуканні ними Бога, в установленні більш близьких стосунків з Богом, в прагненні пізнати Божий задум. Людині щодня загрожувала смерть, тому питання порятунку душі набуло актуальності.

Ломка світоглядних установок - це досить болісний процес, людина не охоче відмовляється від традиційних духовних орієнтирів. Війна ж не тільки виявилася засобом для посилення релігійності, але вона стала чинником, який суттєво вплинув на зміну конфесійної приналежності.

Війна призвела до руху значної кількості людей. Євангельські християни отримали можливість спілкуватися з людьми з різних регіонів України, з різноманітними світоглядними переконаннями. Вони зазвичай продовжували читати Біблію, молились, співали в казармах і тим самим невимушено звертали на себе увагу інших солдат. Окрім того за можливістю солдати-протестанти намагалися відвідувати зібрання. Унтер-офіцер Янгиленко доповідав 26 вересня 1916 р. помічникові начальника Волинського Губернського жандармського управління, що баптистські зібрання в селі Холостне Житомирського повіту відвідували солдати 434-ї Подільської пішої дружини, котрі охороняли залізницю Коростень-Житомир. Поліцейський також відзначив, що з Житомира до села Холостне на проповідь приїжджав військовослужбовець М. Стесюк [11, с.155]. Повертаюсь в казарми віруючі як правило обговорювали почуте на служінні, і тим самим поширювали євангельські ідеї.

Частина віруючих-протестантів, мобілізованих до армії, відмовлялася від прийняття військової присяги, від використання зброї, посилаючись на релігійні погляди [15, арк.178, 188, 208, 253, 258]. Дослідник І. Опря, на прикладі типової долі одного із солдатів, яскраво показав, що навіть усвідомлення суворого покарання анітрохи не могло зламати переконань протестанта. О. Скориченко походив з села Копієвате Канівського повіту Київської губернії. З початком Першої світової війни його мобілізували до армії, але на фронті він відмовився стріляти в німців, мотивуючи свою поведінку релігійними почуттями. Влада розцінила його позицію як зраду Батьківщині. Проте навіть у в'язниці О. Скориченко не відмовився від своїх релігійних поглядів, про що промовисто свідчить його лист до батьків від 7 листопада 1915 р. У ньому він просив пробачення в батьків за свій вчинок і наголошував на тому, що як справжній християнин не може вбивати людей, оскільки це суперечило б вченню ІсусаХриста [11, с.70-71].

Подібна поведінка протестантів на фронті не могла не викликати резонанс. Намагання протестантів в будь-якій ситуації дотримуватися євангельського віровчення для інших солдат виявилося показовим прикладом незламної віри і непрямим засобом євангелізації.

Ще одним джерелом поширення євангельського віровчення стала діяльність книгонош, серед яких чимало було протестантів. Вони розносили духовну літературу у військових частинах, госпіталях. їх спілкування з солдатами мало позитивні наслідки в справі поширення протестантизму [15, арк. 108-119]. Для припинення впливу книгонош на свідомість солдатів владні структури відреагува- ти на вищому державному рівні. В указі Міністра внутрішніх справ від 18 травня 1916 р. наказувалося встановити нагляд за діяльністю книгонош, визначити їх віросповідання та "ставлення до сектантського руху" [15, арк. 106 а].

Полонені українці, перебуваючи в Німеччині, мали можливість почути євангельську звістку. Німецький уряд дозволив баптистським місіям говорити полоненим проповіді, поширювати Святе Писання. Професор Г. Домашовець встановив, що масовим розповсюдженням літератури з духовної тематики займалися баптисти з "Християнського трактатного товариства". В 1918-1920 pp. в 36 таборах в Німеччині проповідували Мартин Шмідт, Давид Бекер, Абрагам Браун й інші. Окрім того серед полонених було чимало протестантів, що поширювали Євангеліє. В таборах організовувалися громади, до яких приєдналися кілька тисяч чоловік [10, с.207].

В результаті почутого, спілкування з протестантами частина солдатів, які поверталися після війни, починали проповідувати Євангеліє в своїх селах. Тим самим вони сприяли організації нових громад в тих місцях, де люди ніколи не мали можливість чути євангельське віровчення.

У такий спосіб поширювалося євангельське віровчення по всій території України. Мешканці з села Нідєлково Савранського району на Одещині повернулися з німецького полону додому із сприйняттям протестантського віровчення. В спілкуванні односельчани переймали від них євангельські ідеї. В результаті утворилися громади церкви євангельських християн в Нідєлково, Гольмі, Пасат [16, с.8-12].

Поширення євангельського віровчення колишніми солдатами поклало початок заснування баптистської церкви в селі Раків-Ліс Камінь-Каширського району на Волині. В 1920 році прибув солдат на ім'я Арсень з полону в село Довга Нива. Про його повернення, що стало вирішальним для духовного життя односельчан та навколишніх сіл, саме так згадували в майбутній церкві: "Повернувся малограмотним, але приніс з собою невелику книжечку, яка називалась Євангеліє та пісенника" [17].

Посіяне євангельське вчення серед полонених українців, якщо не зразу давало результати, то проявлялося пізніше в 1920-ті pp. Цю тезу проілюструємо звернувшись до історії заснування на початку 1920-х pp. однієї з баптистських громад на Волині. В селі Левкові вже діяла баптистська громада. Одного дня прибуває до цього села мешканець із села Млинища і розповідає, що один із його односельчан, який рік тому повернувся з німецького полону, тяжкохворий, і "просить привезти йому пресвітера, а ми навіть і не знаємо, що це за слово пресвітер" [18, с.27]. Місцевий коваль відвів лєвковського мешканця до пастиря Пилипа Григоровича Косолапова. Пастир зразу ж погодився поїхати до хворого. По всьому селу розійшлася новина: "Степан привіз якогось пресвітера" [18, с.27]. Коли хворому сповістили, що до нього йде пресвітер, то він заспівав: "Христос воскрес із мертвих" [18, с.27]. Косолапов молився над ним ізапевнив, що Господь дасть йому здоров'я, якщо він буде сам вірувати. Незабаром хворий одужав, а після цього випадку в селі кілька родин увірували. Пізніше вже утворилися велика громада на чолі з тим хворим, що вперше почув євангельське віровчення будучи в німецькому полоні [18, с.27-28].

Війна створила умови для того, щоб українці, зокрема з Півдня, інших регіонів опинилися на Правобережжі і побачили, що в деяких місцях


Сторінки: 1 2