Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



С

С. А. Федоренко

БЛАГОДІЙНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ПРАВОСЛАВНОГО ДУХОВЕНСТВА ПОЛТАВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ НА НИВІ НАРОДНОЇ ОСВІТИ В ХІХ СТОЛІТТІ

У ХІХ ст. Православна Церква займала важливе місце у культурному житті Полтавської губернії. Серед завдань, які було покладено на православне духовенство, необхідно зазначити його благодійницьку діяльність на ниві народної освіти, яка полягала у відкритті та утриманні церковних навчальних закладів, допомозі вихованцям, особливо дітям з бідних сімей та сиротам, заснування бібліотек при церквах тощо.

Благодійницьку діяльність православного духовенства щодо народної освіти досліджували сучасні науковці: Г.В. Степаненко [1] - у ракурсі дослідження діяльності православної церкви на території України, а О.В. Кравченко [2] - у ракурсі благодійницької діяльності православної церкви в Харківській єпархії. Тому питання щодо благодійницької діяльності православного духовенства Полтавської єпархії протягом ХІХ ст. потребує усебічного та детального вивчення.

Загальний освітній рівень єпархії, як правило, багато в чому залежав від особистої діяльності єпархіального преосвященного, тобто від того, наскільки добре він міг організувати, спрямувати та контролювати діяльність єпархіального духовенства стосовно відкриття церковних шкіл та їх утримання. Вагоме місце у питанні поширення загальної народної освіти і покращення її стану мала особиста ініціатива щодо сприяння покращення ситуації в єпархії.

Велика заслуга у розвитку народної освіти в Полтавській єпархії останньої чверті ХІХ ст. належала Іларіону, на якого з 3-го червня 1886 р. було покладено управління єпархією, а з 14-го листопада 1887 р. було призначено єпископом Полтавським і Переяславським [3, с.104]. Головною турботою преосвященного впродовж усього періоду його керівної діяльності залишалися церковнопарафіяльні школи. За його сприяння на території єпархії було відкрито цілу низку шкіл. Ним особисто утримувалась Сампсоніївська школа біля Шведської могили, що була відкрита у 1888 р. як школа грамоти [4, с.216; 5, с.668-669]. За його сприянням у 1891 р. для учнів цієї школи було придбано пасіку з метою ознайомлення їх із навичками бджільництва [6, с.765,775; 7, с.283,291]. В останні роки ХІХ ст. єпископом було відкрито псаломщицьку школу у Лубнах для підготовки учителів церковнопарафіяльних шкіл, а також церковно-учительська другокласна школа біля Шведської могили (1899 р.) (пізніше вона отримала назву Олександро-Миколаївської на честь імператора) [8, с.348; 3, с.105].

Багато зусиль єпископа Іларіона було спрямовано на розповсюдження освіти серед жіночої частини населення Полтавської єпархії. Наприклад, як питання, що потребує доопрацювання, преосвященним було відмічено незначний відсоток дівчат, що навчалися у церковних школах, у порівнянні з хлопчиками. З цього приводу він звернувся до духовенства з пропозицією відкривати, по можливості, при кожній парафіяльній церкві школи грамоти для дівчат [9, с.189-190]. Зразкову школу при Полтавському єпархіальному жіночому училищі преосвященним було взято під особисте опікування, що зумовило підвищення рівня її матеріальної бази, якості підготовки учениць тощо [10, с.19].

Багатогранна діяльність єпископа Іларіона неодноразово відзначалася імператором, а саме: він був нагороджений орденами Св. Анни І ступеню (1886 р.), Св. Володимира ІІ ступеню, брильянтовим хрестом для носіння на клобуці, орденом Св. Благовірного великого князя Олександра Невського, Височайшим Рескриптом (1892 - 1899 рр.) [3, с.106]. Імператор під час ознайомлення із звітом про стан Полтавської губернії за 1894 р., в якому відмічалися особливі заслуги Іларіона у справі поширення в губернії церковних шкіл для дівчаток, зазначив: „Приветствую подобную деятельность" (рос.) [11, с.12-18].

З 1864 року при багатьох церквах були відкриті парафіяльні опікунства, на які покладалася турбота про початкову освіту дітей. Право влаштування церковнопарафіяльних опікунств надавалося єпархіальним архієреям [12, с.2].

Матеріальна база опікунств складалася з добровільних пожертвувань від парафіян та сторонніх благодійників. Збір пожертвувань був цільовим та проводився у трьох напрямках: а) на користь церкви, б) на користь причету, в) для шкіл та благодійних закладів (п. 6) [13, с.128-133]. Варто зазначити, що на третій напрямок опікунством витрачалося найменше (переважна більшість грошей витрачалася на оздоблення церков) [14].

Оцінюючи діяльність опікунств і відмічаючи позитивні сторони їхньої діяльності (опікунства досить добре налагодили справу відносно благоустрою та реставрації храмів), преосвященний Іларіон зосереджував увагу на тому, що інші обов'язки, які входили до кола їхньої діяльності (за Положенням від 2 серпня 1864 р.), а питання влаштування церковнопарафіяльних шкіл залишалися поза його увагою. На його думку, більшість членів опікунств не мали чіткого уявлення про свої обов' язки, а деякі навіть не знали про існування Височайше затверджених правил опікунств [15, с.229-230].

У 1864 - 1865 рр. відкриття опікунств було відмічено тільки у 14-ти єпархіях Російської імперії, зокрема Полтавській [16, с.45]. Опікунства Полтавської єпархії, на відміну від інших, одразу ж після відкриття виявили піклування стосовно влаштування та матеріального забезпечення церковнопарафіяльних шкіл. Як зазначає Ф. Благовидов, тільки в тих єпархіях, де духовенство отримало моральну та матеріальну підтримку в шкільній справі з боку земств або допомогу від парафіяльних опікунств, розпорядження єпархіального начальства про відкриття нових та утримання уже функціонуючих церковнопарафіяльних шкіл досягли своєї мети та мали позитивні результати. У Полтавській єпархії роль парафіяльних опікунств під керівництвом преосвященного в цей період була досить відчутною [17, с.110,224].

Факти діяльності парафіяльних опікунств Полтавської губернії на користь народної освіти повідомлялися в "Полтавских Епархиальных Ведомостях" протягом 1865 - 1866 рр. Опікунства всебічно допомагали існуючим школам: готували приміщення для них, квартири для учителів, збільшуючи утримання останніх, вишукували кошти на класні меблі, опалення приміщень, утримання училищних сторожів тощо; відкривали або поповнювали училищні бібліотеки, застосовували міри щодо максимального відвідування шкіл селянськими дітьми, а деякі навіть піклувалися про введення обов'язкового навчання [16, с.56]. Наприклад, опікунство села Галки, влаштувавши будинок для розміщення церковнопарафіяльної школи, спонукало парафіян узяти на себе утримання школи; тому громадою було вирішено: гроші, що надходили за право відкриття шинків, пожертвувати на утримання училища (100 крб. - наставнику, решту - використовувати на придбання класних меблів, книг для учнів та ін.). Були випадки, коли селяни на користь місцевих парафіяльних училищ сплачували своєрідний податок. Так, парафіяни села Гаврилівка Роменського повіту ухвалили: кожен рік збирати на церковнопарафіяльні школи з кожного домогосподаря, який мав млин на громадській землі, по 1 крб. та по 25 коп., якщо млин розташовувався на власній землі; за кожну десятину зручної та незручної землі - по 3 коп., а також на потреби школи віддавати з каси опікунства половину штрафних грошей [18, с.24-25, 36-37].

Іншого змісту набув громадський вирок трьох населених пунктів Березовської волості Прилуцького повіту (села Алексенців, села Грицівки, містечка Срібного). Державні селяни постановили: громадські хлібозапасні комори, які не відігравали прямого свого призначення, перебудувати на школи: у селі Алексинці та у містечку Срібному на спорудження шкіл використати по 2 комори, а у селі Грицівка - 1; винагорода наставникам була призначена у розмірі 2-х крб. сріблом за навчання однієї дитини „действительно обучающихся в течении года" [19, с.253], з фонду опікунства здійснювалася оплата за навчання сиріт, а також придбання необхідного шкільного приладдя та посібників [19, с.253-254]. Подібний характер носила більшість громадських вироків стосовно відкриття церковнопарафіяльних шкіл.

Опікунства створювали власні програми для подальшого функціонування. У цих програмах планувалися джерела надходження капіталу та направлення діяльності опікунств. Так, у програмі опікунства Золотоніської Свято-Троїцької церкви наголошувалося на негайному створенні училища для навчання дітей грамоті, „на каковый предмет пожертвование их уже должно быть обязательное, согласно приговору общества" (п. 9, 10) [20, с.603].

Положення 1864 р. не передбачало занадто численного складу опікунств. Там, де не було можливості знайти декількох кандидатів на членство в опікунстві, дозволялося обирати одного члена опікунства; вони набували звання „попечителя" [16, с.40-41]. Попечителя затверджував преосвященний за конкретні заслуги. Наприклад, на прохання затвердити козака Сампсона Тація опікуном школи грамоти хутора Свинковських Полтавського повіту у Резолюції Преосвященного зазначалося: спочатку необхідно знати про те, що зроблено ним на користь школи [21, с.168-169].

Хоча у більшості опікунств головами обиралися парафіяльні священики, але у деяких єпархіях, зокрема Полтавській, з успіхом часто головували заможні парафіяни (землевласники) або освічені представники інших суспільних станів. Така ситуація, на думку 1.1. Малишевського, пояснюється тим, що там зберігався зв'язок дворянства та козацтва із церквою: серед представників духовенства було чимало осіб дворянського роду. Не можна стверджувати, що розмір пожертвувань, які збиралися опікунствами, безпосередньо залежав від заможності населення тієї або іншої місцевості, від того, чи обіймав посаду голови опікунства парафіяльний священик та ін. Наприклад, у Подільській та Полтавській єпархіях часто головами опікунств були цивільні особи, у Київській - навпаки, як правило, головували в опікунствах священики. У перших двох єпархіях пожертвувань на користь опікунств було набагато більше, ніж в останній [16, с.46,54].

Часто відкриття шкіл було справою братств. Деякі з братств, що старанно піклувалися про школи, намагалися зробити школу водночас і місцем, де учні здобували освіту та практичні уміння і навички [22, с.437]. Загалом, влаштування та утримання церковнопарафіяльних шкіл було одним із провідних напрямків діяльності братств [23, с.12]. Так, у звіті голови Ради Полтавського єпархіального Свято- Макар'ївського братства, ректора семінарії, протоієрея Іоанна Пічета зазначалося, що головна діяльність Ради братства головним чином була зосереджена на церковнопарафіяльних школах [24, с.502].

Першочерговим завданням Лубенського Спасо-Преображенського (за Статутом) було опікування та допомога церковнопарафіяльним школам (як у Лубнах, так і Лубенському повіті) (§ 2, п. с) [25, с.880]. Відділення Лубенського братства, за статутом, могли відкриватися тільки у тих парафіях, де існували церковнопарафіяльні школи, які і засновувалися за умови опікування над ними відділеннями (§ 21) [25, с.885-886], (§ 1) [26, с.459]. Наприклад, у журналі постанов Ради Спасо-Преображенського братства зазначалося, що відділення братства у селі Луки може бути відкритим за умови, якщо парафіяни спочатку відкриють церковнопарафіяльну школу [27, с.497]. Діяльність одного з відділень Лубенського братства (у містечку Яблоново) виражалося у наступному: „братство збудувало школу, опалювало її, наймало для неї сторожа, виготовило велику класну дошку, 6 лавок та купувало папір, книги і письмове приладдя для учнів (40-а дітей)" [28, с.983-984].

Головна мета Полтавського єпархіального Свято-Макар'ївського братства, започаткованого 29-го квітня 1890 року при Полтавській Духовній семінарії [29, с.418] за Статутом (§§ 2; 3), полягала у сприянні релігійно-моральному просвітництві народу у дусі православної


Сторінки: 1 2 3





Наступні 7 робіт по вашій темі:

УКРАЇНСЬКЕ ШЛЯХЕТСТВО: МІЖ МАЛОРОСІЙСЬКИМ АВТОНОМІЗМОМ І РОСІЙСЬКИМ ЦЕНТРАЛІЗМОМ (КІНЕЦЬ ХІХ - ПОЧАТОК ХХ СТ.) - Стаття - 17 Стр.
ЄДИНОВІРСТВО ЯК ЗАСІБ БОРОТЬБИ ВЛАДИ ЗІ СТАРООБРЯДНИЦТВОМ У 40-60-ТІ РОКИ ХІХ СТОЛІТТЯ (НА МАТЕРІАЛАХ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ) - Стаття - 11 Стр.
З ІСТОРІЇ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ ОБЛАСТІ [ЗА МАТЕРІАЛАМИ ДЕРЖАВНОГО АРХІВУ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ) - Стаття - 8 Стр.
ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ МОДЕРНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ В ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІЙ СПАДЩИНІ УКРАЇНСЬКИХ РАДИКАЛ-ДЕМОКРАТІВ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ - Стаття - 16 Стр.
"ЖАРКОЕ" НА П'ЯТУ РІЧНИЦЮ ЖОВТНЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ: ДЕТАЛІ ВОЄННО-ПОЛІТИЧНОГО ПОБУТУ НА ЗАПОРІЖЖІ У 1922 РОЦІ - Стаття - 14 Стр.
ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА В ПОМІЩИЦЬКИХ ГОСПОДАРСТВАХ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ ПІСЛЯ СКАСУВАННЯ КРІПОСНОГО ПРАВА (1861-1917 РР.) - Стаття - 14 Стр.
ГОЛОДОМОР 1932-1933 РОКІВ В ЦАРЕКОСТЯНТИНІВСЬКОМУ (КУЙБИШЕВСЬКОМУ) РАЙОНІ - Стаття - 30 Стр.