Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



О

О. П. Лахно

ДІЯЛЬНІСТЬ ПРИБІЧНИКІВ РАДИ ЦЕРКОВ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН-БАПТИСТІВ НА РІВНЕНЩИНІ

В 60-80-ті рр. ХХ СТОЛІТТЯ

Завдяки останнім науковим дослідженням широкому загалу стала відомою активна дисидентська діяльність окремих науковців, журналістів, літераторів та інших представників демократичної інтелігенції. Їх боротьба за свої права та загальну демократизацію радянського суспільства носила чітко виражений політичний характер. Але ще дуже мало сказано про інші напрямки інакомислення в Радянському Союзі. Однією з найпомітніших є боротьба віруючих за реальну свободу совісті, а не показову, внесену лише на папері до однієї з статей радянських Конституцій. Найвиразнішою та найорганізованішою опозиція до радянського законодавства про релігійні культи й діяльності органів влади у галузі релігії була в середовищі Євангельських християн-баптистів (ЄХБ).

Невдоволення політикою держави стосовно віруючих і їх релігійних об'єднань усередині громад і груп ЄХБ існувало упродовж всього періоду антирелігійної кампанії радянської влади. Але найбільший спалах невдоволення та спротиву атеїзму відбувся у 60-х рр. минулого століття. Упродовж лише 5 років у середовищі віруючих ЄХБ була утворена нова релігійна організація з усіма ознаками церковності - Спілка Церков (СЦ ЄХБ) на чолі з Радою Церков (РЦ ЄХБ). Пройшовши кілька етапів свого становлення - від створення Ініціативної групи та Організаційного комітету зі скликання Всесоюзного з'їзду віруючих ЄХБ (відповідно у 1960 та 1962 рр.) до організаційного оформлення окремої від офіційної Спілки ЄХБ деномінації (1965 рік).

Причин і передумов такого розколу в євангельсько-баптистському русі досить багато. Але всі вони зводяться до факту створення так званого конкордату між радянської атеїстичною державою і нею ж створеним релігійним об'єднанням на чолі з Всесоюзною Радою (ВР ЄХБ) у 1944 р. Пішовши на зближення зі світським керівництвом держави, ВР ЄХБ фактично стала одним із органів контролю й обмеження релігійної діяльності общин віруючих. Це багатьом не сподобалося. Тому рух за так зване „духовне пробудження" серед Євангельських християн-баптистів став масовим. Він тримався переважно на ініціативі місцевих громад і груп віруючих, які почали активно виходити з-під владної реєстрації та підпорядкування ВР ЄХБ і переходити на бік сформованої церковної опозиції у вигляді тих же Ініціативної групи, Оргкомітету та РЦ ЄХБ.

Не осторонь цього процесу були й общини віруючих ЄХБ Рівненщини. Загалом же на території радянської України знаходилася переважна більшість релігійних об'єднань Євангельських християн- баптистів серед усього СРСР. Тому діяльність незгодних з політикою держави і підконтрольної їй ВР ЄХБ на українських землях була вирішальною у масштабах всього Радянського Союзу.

Для з'ясування характерних рис і особливостей цього руху слід простежити еволюцію поглядів і вчинків віруючих на окремо визначених територіальних одиницях, оскільки кожна область мала свої особливі умови через ряд об'єктивних і суб'єктивних причин. Тому в цьому дослідженні ми зупинимося на аналізові діяльності прибічників РЦ ЄХБ на території Рівненської області упродовж 1960-1980-х років.

Зважаючи на недослідженість даного питання в історіографії, основна маса матеріалів публікації базується на архівних документах. Це в основному інформаційні звіти, доповідні записки та листування уповноваженого Ради у справах релігійних культів (релігій) при Рівненському облвиконкомі, уповноваженого Ради у справах релігійних культів (релігій) при Раді Міністрів Української РСР, інших контролюючих органів. Також нами використано документи ВР ЄХБ, старших пресвітерів у Рівненській області та по Україні, РЦ ЄХБ та її представників в області тощо. Цінними стали матеріали періодичних видань СЦ ЄХБ, Ради родичів в'язнів ЄХБ (РРВ ЄХБ). Найбільш інформаційно насиченими є „Бюллетени Совета родственников узников ЕХБ в СССР", документи, які ввійшли до 30-томного „Собрания документов Самиздата". Більшість архівних матеріалів уперше вводиться до наукового обігу.

В історіографії відсутні праці з означеної нами проблеми. А ті, що зачіпають минуле церковної опозиції серед Євангельських християн-баптистів, містять лише загальні дані й розглядають тенденції її розвитку у всеукраїнському чи всесоюзному масштабах. Однак варто назвати цих авторів, як таких, які першими зробили спробу аналізу архівних документів з історії релігійного руху спротиву в середовищі Євангельських християн-баптистів. Це, насамперед, Л. Алексєєва [1], О. Бажан [2; 3], Ю. Вільховий [4], В. Єленський [5], Л. Мітрохін [6]. Певний інтерес до власної історії є серед самих віруючих. З їх середовища виокремимо дослідників В. Домашовця [7], В. Заватського [8], Л. Коваленка [9].

Отже, нині є потреба у більш глибокому аналізові процесів у релігійному житті радянського суспільства післявоєнного часу. Метою даного дослідження є показ непокори активної частини віруючих ЄХБ незаконним настановам місцевих органів влади та релігійному центру на місцевому рівні.

Територіальні межі доробку обмежуються адміністративними кордонами Рівненської області.

Релігійна ситуація на Рівненщині наприкінці 50-х рр. ХХ століття для віруючих євангельсько- баптистського спрямування була несприятливою. Партійні і радянські органи влади неухильно виконували власну програму нищення релігії на території СРСР. Про наслідки боротьби держави з релігійними об'єднаннями в області промовисто пише старший пресвітер ВР ЄХБ по Рівненській області П. Радчук у своєму інформаційному повідомленні старшому пресвітеру по УРСР П. Андреєву від 16 квітня 1959 року:

„Повідомляю, що в Рівненській області щодня відбуваються великі зміни, тобто увесь Рокитнівський і Клеванський райони майже всі зачинені, молитовні будинки опломбовані, клопотання на місцях не дають користі.

При відвідуванні общин великі труднощі, кожен голова сільради має якусь вказівку і ставить свої принципи аж до того, що зовсім не дозволяє навіть ночувати. Тов. Демченко зовсім не надає жодної допомоги общинам. У громадах значні хвилювання, хочуть виходити з реєстрації і переходити на нелегальний шлях у новонайнятих приміщеннях..." [10, арк. 43].

Уже через чотири місяці він знову скаржиться: „Становище з боку внутрішнього общин не особливо добре, так як у період, коли в області були зачинені молитовні приміщення, багато членів, особливо з п'ятидесятників, почали відвідувати нелегальні групи п'ятидесятників, які вільно проводять богослужіння, охрещують усіх безперешкодно, говорячи: „Ми не реєструємося - то робимо збори вільно, а вам зачиняють" [10, арк. 97].

Про факт посилення адміністративного тиску на віруючих наприкінці 50-х рр. свідчить доля релігійної громади ЄХБ у с. Білеве Клеванського району Рівненської області. Община існувала тут з 1925 р., маючи молитовний будинок, у якому й була зареєстрована 1945 р., а саму будівлю було передано для молитовних зібрань у безкоштовне та безтермінове користування за типовим договором як культову споруду.

До 28 березня 1959 р. претензій до молитовного будинку не було. Але цього дня на порозі будівлі з'явився інспектор пожежної охорони, оглянув молитовний будинок і дав письмову вказівку:

„...Побудувати пожежну водойму місткістю 300 м3 - термін виконання до 10 квітня 1959 р.. Придбати пожежну мотопомпу. Для зберігання пожежної техніки побудувати пожежне депо. Організувати добровільну пожежну дружину. Провести електрообладнання, прорубати двоє дверей." [11, арк. 63].

Знаючи про абсурдність і неможливість виконання віруючими такого нереального припису, місцева влада, не чекаючи закінчення терміну виконання вказівок інспектора пожежної охорони, через рішення нарсуду Клеванського району вже 30 березня відібрала молитовний будинок у віруючих. Наступного дня представники райвиконкому повикидали увесь інвентар із молитовного будинку й опечатали двері. Ось так через грубе адміністрування була ліквідована ще одна зареєстрована громада віруючих.

Але такі заходи місцевих органів влади не припинили молитовні зібрання віруючих, які продовжувалися збиратися для реалізації своїх релігійних потреб у власних будинках на нелегальній основі.

Отже, мабуть бачачи скрутне становище общин віруючих, ВР ЄХБ у 1960 р. йде на співпрацю з атеїстичною державою й приймає нове Положення Спілки Євангельських християн-баптистів у такому вигляді, у якому воно було вигідним тільки світській владі. Антицерковним був і розісланий Всесоюзною Радою інструктивний лист старшим пресвітерам, який встановив безліч обмежень і заборон для общин віруючих. Цими документами, напевно, керівний орган церкви ЄХБ намагався полегшити життя своїх вірних. Але сталося дещо інше - частина віруючих, вбачаючи в цих документах зраду вірі й Богові, пішла на відокремлення в окрему деномінацію, засудивши всіх тих єдиновірців, які підтримали такі настанови з центру [12, арк. 25].

Насправді стало ще гірше. Уповноважений Ради у справах релігійних культів по Рівненській області у своєму інформаційному звіті про результати проведення одноразового обліку релігійних об'єднань на Рівненщині за 1961 рік зазначав, що „...нове Положення ВР ЄХБ сприяло скороченню інституту проповідників у общинах ЄХБ, кількість служителів культу зменшилася" [13, арк. 4]. Отже, контролюючі органи влади залишилися задоволеними цим Положенням.

На території Рівненської області групи віруючих, не згодних з ВР ЄХБ, почали створюватися у 1962 р. у містах Дубне, Здолбунів і Рівне й одразу розпочали активну діяльність. Того ж року діючу у м. Здолбунів групу „прокоф'ївців" відвідав один із членів так званої Ініціативної групи зі скликання Всесоюзного з'їзду ЄХБ Г. Крючков. А вже в травні 1962 р. представники здолбунівської групи брали участь у Всесоюзній нараді „ініціативників" у м. Алма-Ата [14, арк. 82-85].

Завдяки архівним матеріалам можна назвати керівників груп віруючих Рівненщини, які виступили проти офіційного духовного центру Всесоюзної Спілки ЄХБ. Серед них: В. Бороденко, Р. Шлендер, Г. Назарук, В. Троцюк, М. Приступа, В. Олійник, О. Шило, В. Кондратюк, І. Новицький, О. Назарук, М. Бештинарський.

Досить проблематичним є вирішення питання про кількість опозиційно налаштованих віруючих ЄХБ. Дані, відображені в архівосховищах, фрагментарні й різняться між собою залежно від джерела походження (табл. 1)

Уперше прибічники Оргкомітету ЄХБ на теренах Рівненщини відкрито виступили перед органами влади 14 жовтня 1963 р.. Цього дня здолбунівська група віруючих надіслала на адресу Голови Ради Міністрів СРСР М. Хрущова заяву наступного змісту:

„Ми, віруючі - християни євангельсько-баптистського віросповідання, просимо Вас дозволити скликання та проведення Всесоюзного з'їзду церкви ЄХБ під керівництвом Оргкомітету, який разом з усією церквою упродовж двох років клопотає перед органами влади про дозвіл на з'їзд. Нинішній духовний центр - ВР ЄХБ відлучений церквою і не представляє її. Тому право вирішувати загальноцерковні питання ми визнаємо тільки за з'їздом, скликаним Оргкомітетом" [14, арк. 85]. Через чотири дні цей лист був підтриманий і рівненською групою віруючих [14, арк. 86].

Діяльність релігійних об' єднань області знаходилась під постійним спостереженням органів влади. Зокрема, уповноважений Ради уважно слідкував за змістом проповідей, проголошених провідниками на молитовних зібраннях. Їх аналіз часто був предметом інформаційних повідомлень уповноваженого


Сторінки: 1 2 3