Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



М

М.О. Фролов

І.М. МАЙСЬКИЙ У ПОЛІТИЧНІЙ ЕЛІТІ СРСР (30-50-ті роки ХХ століття): НЕЗВИЧАЙНИЙ ШЛЯХ КОЛИШНЬОГО МЕНШОВИКА

Іван Михайлович Майський (справжнє прізвище Ляховецький) був дуже відомою особою у політичній еліті СРСР у 30-50-ті роки минулого століття. В історію міжнародної політики і міжнародних відносин 30-40-х років він увійшов як посол СРСР у Лондоні (1932-1943 рр.), заступник наркома В.М. Молотова у наркоматі (міністерстві) закордонних справ (1943-1946 рр.) і особа, яка користувалась особливою довірою Й.В. Сталіна в найдраматичніші моменти другої світової війни. Він був допущений до найважливіших державних таємниць більшовицької еліти протягом багатьох років, хоча мало хто знає, що саме І.М. Майський у роки революції і громадянської війни був для більшовицьких вождів символом соціал-демократичної опозиції їх глобальному соціальному експерименту. Політична і особиста доля Івана Михайловича Майського, позбавлена вигадок і тенденційних перекручень, дає можливість глибше зрозуміти маловивчене джерело формування партійно-державної еліти СРСР і Радянської України у 20-30-ті роки ХХ століття, якими були вихідці із інших політичних партій у ВКП(б) - КП(б)У.

Найбільшим міфотворцем біографії І.М. Майського був сам Іван Михайлович. Він залишив після себе велику мемуарну спадщину, яка стала основним джерелом для тих радянських істориків, які намагались висвітлити окремі сторінки багаторічної діяльності І.М. Майскього. Прикладом можуть бути статті С.П. Пожарської [1] та В.Ф. Неганова [2] у збірнику статей і спогадів присвяченому 100-річчю з дня народження академіка І.М. Майського. Але радянські історики, торкаючись особистості І.М. Майського, робили спробу тільки дослідити його дипломатичну діяльність, оцінити внесок у історичну науку як автора фундаментальних праць з нової і новітньої історії Великої Британії, Іспанії, Японії, Монголії, Китаю. Також вони виділяли особливу цінність його мемуарів для вивчення історії міжнародних відносин у 20-40-ві роки ХХ століття, але вони не робили, навіть спроби, дослідити його парадоксальну і багато у чому незвичайну політичну біографію. Нам здається, що це було не випадково: таке вивчення політичної складової біографії І. М. Майського породжувало закономірні питання щодо ролі й місця у більшовицькій партії колишніх меншовиків, частина з яких стала особистою опорою Й.В. Сталіна під час його боротьби за владу проти "старої більшовицької гвардії". (Найбільш відомі прізвища А.Я. Вишинського, С.О. Лозовського, І.М. Майського, О.С. Мартинова-Пікера, а в Україні та в КП(б)У М.М. Попова, В.Г. Чиркіна, В.І. Рутковського, Б.Й. Магідова та багатьох інших з 14142 колишніх членів РСДРП-меншовиків, які перейшли до більшовицької партії після жовтня 1917 р. Деякі з них, наприклад, А.Я. Вишинський, С.О. Лозовський, І.М. Майський після масових репресій 30-х рр. увійшли до політичної еліти СРСР. А.І. Мікоян свідчив у своїх мемуарах, що наприкінці 30-х рр. А.Я. Вишинський був близькою до Й.В. Сталіна людиною, яка мала на нього певний вплив. Й.В. Сталін та А.Я. Вишинський ініціювали позбавлення національних республік, серед яких була і Україна, можливості мати свої законодавства. Тільки початок Великої Вітчизняної війни не дозволив прийняти у СРСР єдиного законодавства для всіх без виключення радянських республік) [3. -С.320, 515-516].

Іван Михайлович Майський (Ляховецький) народився 19 січня 1884 р. в місті Кирилові Новгородської губернії у родині військового лікаря. Дитинство і юність його пройшли у сибірському місті Омськ, де він у 1901 р. із золотою медаллю закінчив місцеву гімназію. Там же, у омській гімназії, в 1899 р. І.М. Майський отримав перший революційний досвід, взявши участь у створенні революційного гуртка гімназистів разом зі своїм однодумцем і теж гімназистом Миколою Олігером. Молоді революціонери друкували і розповсюджували у провінційному Омську саморобні прокламації, які перелякали місцеву владу своїм антимонархічним змістом. На щастя для юнаків їх гурток не був викритий, що дало їм змогу отримати середню освіту [4.-С.132-143].

Після закінчення гімназії Іван Михайлович у 1901 р. продовжив навчання на історико-філологічному факультеті Петербургського університету. Але його навчання у цьому університеті не було плідним: у 1902 р. він був заарештований за революційну діяльність, виключений з університету і засуджений до заслання під наглядом поліції у рідному Омську. В 1902 р. І.М. Майський став членом РСДРП і вирішив пов'язати своє життя з революційною діяльністю.

Після розколу в 1903 р. РСДРП на більшовиків і меншовиків І.М. Майський розділив погляди останніх. Як меншовик-організатор у 1903-1905 рр. він діяв у Омську, Самарі, Саратові. Цю свою діяльність І.М. Майський у своїх спогадах не згадує, хоча його добре, як опонента, запам'ятали більшовики Саратова, де він зустрів революцію 1905 року. Іван Михайлович став активним учасником революційних подій у цьому місті: взяв участь у створенні й діяльності Ради робітничих депутатів, у організації професійних спілок. Його було заарештовано у січні 1906 р. і засуджено до нового заслання у Тобольську губернію [2.-С.20].

Заслання стало справжньою політичною школою для молодого меншовика. Він зміцнив свої політичні переконання у палких дискусіях з більшовиками, есерами, представниками інших опозиційних політичних течій, які теж відбували заслання у Тобольську. Але І.М. Майський все гостріше відчував потребу в продовженні навчання в університеті. Та університети Росії тепер для нього були закриті. Тому в 1908 р., після відбуття терміну заслання І.М. Майський емігрує до Швейцарії, а потім переїздить до Німеччини. У 1908-1912 рр. він навчається і закінчує економічний факультет Мюнхенського університету. І.М. Майський був одним з тих небагатьох у більшовицькій політичній еліті, які зуміли отримати університетську освіту. Він вільно володів декільками європейськими мовами, а найкраще англійською і німецькою. Величезний обсяг знань, особливо з історії міжнародних відносин, з міжнародного права І.М. Майський засвоїв під час систематичних занять у бібліотеці Британського музею у Лондоні, де він продовжив свою еміграцію у 1912-1917 рр. [4.-С.224-238].

Паралельно з навчанням І.М. Майський у 1908-1912 рр. брав активну участь у російському і німецькому соціал-демократичному рухах, був учасником з'їздів соціал-демократичної партії Німеччини. Він був знайомим з вождями цієї партії К. Лібкнехтом і А. Бебелем, брав участь у Копенгагені в УІІІ Міжнародному соціалістичному конгресі, де вперше познайомився з В.І. Леніним, хоча найбільше враження він отримав тоді від Г.В. Плеханова [4.-С.350].

Але молодий меншовик навіть в еміграції не уявив собі, що саме в Лондоні, куди він приїхав після закінчення Мюнхенського університету для порівняльного вивчення англійського і німецького робітничих рухів, доля зведе його з двома такими ж російськими емігрантами - меншовиком Г.В. Чичеріним і більшовиком М.М. Літвіновим, які пізніше, у 1922 р. зіграють вирішальну роль у його житті. Вони залучили колишнього меншовика, а з 1921 р. більшовика, до роботи у народному комісаріаті (міністерстві) закордонних справ Радянської Росії. Невипадково, що І.М. Майський присвятив Г.В. Чичеріну та М.М. Літвінову велику кількість сторінок у своїх мемуарах. У них відчувається його щира вдячність до них, як до людей, які надали йому підтримку і новий поштовх у політичній кар'єрі, в особистій долі, а може і врятували його довге і плідне подальше життя дипломата, історика і мемуариста [5.-С.118-141].

Реалії еміграції та європейського соціал-демократичного руху, фундаментальна гуманітарна освіта і власний революційний досвід сформували І.М. Майського до 1917 р. як глибоку у своїх переконання і самостійну в своїх судженнях людину. Він повернувся у травні 1917 р. на Батьківщину з однією метою: взяти активну участь у революційних подіях. Іван Михайлович вважав, що революція, яка розгорталась все далі у криваву драму народів Росії, може бути тільки буржуазно-демократичною за змістом і заперечував намаганням більшовиків продовжити її у соціалістичну. Він неодноразово публічно висловлював цю точку зору в 1917-1918 рр. і його антибільшовицька позиція стала загальновідомою. Так, наприклад, у січні 1918 р. виступаючи на першому з'їзді профспілок Росії І.М. Майський у присутності лідерів більшовизму заявив, що революція, яка відбувається, за змістом своїм буржуазна і для соціалізму і диктатури пролетаріату в Росії не існує умов [6.-С.10, 79-80].

Поступово прізвище І. М. Майського у промовах і статтях більшовицьких вождів почало набувати конкретний зміст: він став символом меншовицької опозиції більшовицькій владі та її соціальним експериментам. Сам Іван Михайлович ніколи не заперечував свій антибільшовизм у той час, про що відверто засвідчив, наприклад, у своїх ранніх спогадах "Демократична контрреволюція" (1923 р.) [7.-С.33].

У травні 1918 р. І.М. Майський був обраний членом ЦК РСДРП-меншовиків. У меншовицькому ЦК І.М. Майський займав активну праву позицію. У цьому він вбачав свою роль і своє місце у боротьбі за демократичні ідеали. Пізніше І.М. Майський у своєму листі до А.В. Луначарського в 1920 р. з далекої Монголії писав про це відверто: "Я был ярым апологетом борьбы с большевизмом, и так как по натуре я человек логичный и решительный, то мне глубоко претила та бесцветно- половинчатая политика, которую в то время вела меншевистская партия. Уж если борьба, так настоящая борьба не с аршинными резолюциями, а с винтовкой в руках. Когда мне говорили, что под знаменем открытой борьбы с большевизмом группируються силы реакции и что, вступая с этими силами в вольный или невольный союз, я рискую окончательно погубить революцию, я отвечал: "Я верю в силу демократии, я верю, что не реакция съест демократию, а, наоборот, демократия съест реакцию, предварительно использовав последнюю как орудие в своих руках". С таким убеждением в душе я пришел и стал членом Самарского правительства Комитета членов В.УС., заняв пост министра труда. В своей министерской декларации, опубликованной в августе 1918 года, я опять повторял о буржуазном характере революции и о незыблемости основ капитализма, обещая только подстричь капитализму ногти... Самарская деятельность была лебединой песней моей веры в "буржуазно-демократический" характер нашей революции. Затем начался медленный, но неудержимый поворот» [8.-С.255].

Свою участь в уряді Загальноросійських Установчих Зборів у Самарі в 1918 р. І.М. Майський досить повно висвітлив у своїх спогадах і статтях пізніше, коли він вже перейшов до РКП(б). У цих спогадах йому не вдалось приховати, що він пов'язував з цим урядом багато своїх особистих надій і сподівань, намагаючись стати політиком загальноросійського масштабу. Тому поразка уряду Установчих Зборів від більшовиків похитнула його віру в готовність російського суспільства сприйняти засади демократії. І.М. Майський,


Сторінки: 1 2 3 4