Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



І

І. В. Саламаха

ДІЯЛЬНІСТЬ РАДИ ЦЕРКОВ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН-БАПТИСТІВ В УКРАЇНІ У 1965-1969 рр.

У 1944 р. в СРСР за ініціативою радянського керівництва було засновано Союз євангельських християн-баптистів на чолі зі Всесоюзною радою євангельських християн-баптистів. Під дахом цієї організації планувалося об'єднати всі протестантські церкви та тримати їх під державним контролем. Але, наприкінці 1950-х років у середовищі цього Союзу відбувся розкол. Протягом 1960-1965 р.р. криза в середовищі євангельських християн-баптистів посилювалась. І в 1965 р. розкольники заснували свою церковну організацію під назвою Рада церков євангельських християн-баптистів. З цього часу в історії євангельських християн-баптистів СРСР починається етап боротьби між двома церквами за вплив на віруючих.

Наукове дослідження історії розвитку Ради церков євангельських християн-баптистів як окремої церковної структури та історії взаємостосунків між Радою церков євангельських християн-баптистів та Всесоюзною радою євангельських християн-баптистів проводилось з 1960-х років радянськими істориками: П.Каушанським [1], О.Клібановим, Л.Мітрохіним [2], З.Калінічевою [3], а також сучасними істориками: М.Неволіним [4], О.Сінічкіним [5].

Автор даної статті поставив за мету дослідити процес розвитку Ради церков євангельських християн-баптистів в Україні наприкінці 1960-х років і стосунків між прибічниками Ради церков євангельських християн-баптистів та Всесоюзної ради євангельських християн-баптистів.

Всесоюзна рада євангельських християн-баптистів (далі ВРЄХБ), заснована в 1944 р., і до якої входили євангельські християни, баптисти, п' ятидесятники, меноніти та інші протестантські церкви, ніколи не була єдиною. В грудні 1959 р. на Пленумі ВРЄХБ були прийняті "Положення про Союз євангельських християн-баптистів у СРСР" та "Інструктивний лист старшим пресвітерам Всесоюзної ради євангельських християн-баптистів", які не були сприйняті багатьма віруючими, і через це в Союзі євангельських християн-баптистів почався розкол. У результаті розколу сформувалася велика група віруючих, незадоволених цими документами і яка виступала за скликання з'їзду євангельських християн-баптистів. Ця група назвала сама себе "Ініціативна група за скликання з'їзду" на чолі з

Прокоф'євим та Г.Крючковим.

Протягом 1960-1965 рр. криза в середовищі євангельських християн-баптистів поширювалась. Тисячі віруючих, незадоволених поведінкою ВРЄХБ, яка знаходилась під повним контролем державних та партійних органів радянської держави, переходили на бік "Ініціативної групи". Авторитет ВРЄХБ падав. Особливо це спостерігалося в Україні, де більше усього перебувало віруючих євангельських християн-баптистів (в порівнянні з іншими радянськими республіками).

Не зважаючи на всі спроби з боку ВРЄХБ об'єднатися з розкольниками - цього не вдалося. На початку 1964 р. в Україні найбільша кількість прихильників "Ініціативної групи" була в Донецькій, Кіровоградській, Луганській, Харківській, Київській, Хмельницькій та Черкаській областях [6, с.216- 226].

У вересні 1965 р. в Москві відбулась Всесоюзна нарада служителів церков євангельських християн-баптистів, які підтримували розкольників. Від України на цій нараді були Г.Крючков, Г.Вінс (м.Київ), І.Антонович (м. Кіровоград).

На цей час авторитет Оргкомітету (так було перейменовано "Ініціативну групу" на початку 1960- х років) у багатьох помісних церквах був дуже високим, рух його прибічників зростав і був дуже активним. Г.Крючков у доповіді під назвою "Про перейменування Оргкомітету" наголосив, що Оргкомітет фактично не тільки прагне проведення з'їзду, але й керує церквами євангельських християн- баптистів. У зв'язку з цим функції Оргкомітету значно розширились. І на цій нараді було змінено структуру керуючого органу й Оргкомітет було перейменовано на Раду церков євангельських християн- баптистів (далі РЦ ЄХБ). До президії РЦ ЄХБ увійшло 9 осіб (серед яких 2 - з України: Г.Вінс та

Антонов) [7, с.21-33].

Після цього рішення в СРСР фактично діяли дві церкви євангельських християн-баптистів: Всесоюзна рада євангельських християн-баптистів та Рада церков євангельських християн-баптистів.

За кількістю общин та віруючих євангельські християни-баптисти України посідали на цей час перше місце в СРСР. Тому не випадково керівники РЦ ЄХБ О.Прокоф'єв, Г.Крючков, Г.Вінс перш за все розгорнули свою діяльність саме в Україні.

В Україні було засновано обласні відділення РЦ ЄХБ, за 1960-1965 рр. проведено низку республіканських та обласних нарад керівників розкольників. Великий вплив РЦ ЄХБ мала в Вінницькій, Дніпропетровській, Житомирській, Харківській, Київській та Чернігівській областях.

ВРЄХБ, зі свого боку, рекомендувала старшому пресвітеру ВРЄХБ в Україні О.Андреєву обрати з колишніх представників РЦ ЄХБ осіб на посади старших пресвітерів областей для того, щоб підривати авторитет розкольників. Також за 1963-1965 рр. в Україні було знято з державної реєстрації (за різних обставин) 48 общин та груп євангельських християн-баптистів [7, с.21-33]. Все це призвело до того, що у 1965-1966 рр. деякі віруючі відійшли від прибічників Г.Крючкова, О.Прокоф'єва, Г.Вінса та повернулися до зареєстрованих общин.

У 1965 р. в Україні в декількох містах відбулася спроба частини віруючих з РЦ ЄХБ офіційно зареєструватися. Так в м. Одесі незареєстрована община євангельських християн-баптистів подала заяву на реєстрацію до уповноваженого ради у справах з релігійних культів при міськвиконкомі з умовою визнання їх Статуту. В м. Запоріжжі розкольники намагалися зареєструвати общину на підґрунті Біблії (а не радянських законів). У м. Києві група віруючих заявила, що хоче зареєструватися, як автономна община [7, с.21-33].

На ці та інші спроби прибічників РЦ ЄХБ в Україні зареєструватися, керівництво ВРЄХБ з м. Москви відреагувало жорсткою інструкцією: "Йти на будь-які поступки у виконанні радянського законодавства не можна... Мова може йти про реєстрацію релігійної общини як автономної, тільки за умови суворого виконання радянського законодавства" [7, с.21-33].

23 березня 1966 р. у м. Москві було проведено зустріч представників ВРЄХБ (Я.Жидков, О.Карєв, І.Моторін, О.Міцкевич, А.Карпов, В.Ковальов, М.Жидков) та представників РЦ ЄХБ (Г.Крючков, С. Дубовий, М.Кондратов, М.Батурін, М.Храпов), на якій представники двох груп намагалися знайти порозуміння. Під час бесіди обговорювались питання про "Інструктивний лист", про арешт представників РЦ ЄХБ та Статут ВРЄХБ. До спільної думки не дійшли, всі залишись на своїх позиціях [8, с.121-140].

У травні 1966 р. керівництвом ВРЄХБ було вирішено провести в жовтні того ж року свій з'їзд без запрошення розкольників.

У цей час в Україні помер старший пресвітер України О. Андрєєв. Новим старшим пресвітером було затверджено М.Мельникова (з м. Москва).

Навесні 1966 р. по всіх областях України нараховувалось 1268 общин євангельських християн- баптистів - офіційно зареєстрованих (загальна кількість - 90685 осіб). Незареєстрованих - 123 общини (4382 осіб). 5 тисяч віруючих входило до РЦ ЄХБ [9, с. 24-32].

Після того як керівництво ВРЄХБ вирішило провести з'їзд восени 1966 р., в різних містах України (м. Київ, м. Харків, м. Донецьк) було проведено міжобласні наради віруючих - прибічників РЦ ЄХБ, на яких піднімалось питання про необхідність активізації діяльності проти політики ВРЄХБ. Після цих нарад значно збільшилась кількість поїздок робітників РЦ ЄХБ (у порівнянні з 1965 р.) по містах України з агітацією переходити до їхньої церкви, що дуже занепокоювало представників офіційної церкви євангельських християн-баптистів. Найбільшу активність розкольники проявляли в Житомирській, Київській, Львівській, Ровенській, Харківській, Хмельницькій та Чернігівській областях [9, с.24-32].

Один із керівників ВРЄХБ М.Левінданто звернувся до Президії ВРЄХБ з пропозицією перейти до більш жорстких заходів стосовно розкольників [8, с.3-27].

Враховуючи пропозиції М.Левінданто, в травні-червні 1966 р. в СРСР були заарештовані керівники РЦ ЄХБ. В Україні було заарештовано Г.Вінса (м. Київ), І.Бондаренка (м. Київ) та інших активних діячів [8, с.12-13].

Наприкінці червня 1966 р. у м. Москві було проведено Всесоюзну нараду уповноважених у справах з релігійних культів, на якій було наголошено про необхідність надіслати у кожний районний та міський відділи прокуратури списки з прізвищами керівників нелегальних груп, для того щоб у подальшому знайти привід для притягнення їх до суду [8, с.81-86]. Таким чином в Україні й проводилась боротьба з прихильниками РЦ ЄХБ.

Але до м. Москви доходили листи від уповноважених у справах з релігійних культів з різних областей України, де зазначалось, що з боку старшого пресвітера євангельських християн-баптистів по Україні М.Мельникова та керівників зареєстрованих общин євангельських християн-баптистів спостерігається пасивність у боротьбі з прихильниками РЦ ЄХБ. Один з таких листів надійшов у вересні 1966 р. зі Львівської області, де діяла "Обласна рада" РЦ ЄХБ, яку очолював М. Дацько з 1964 р. (заснував - Г.Вінс). У листі, підписаному уповноваженим у справах з релігійних культів по Львівській області М.Винниченком, зазначалось: "Створюється враження, що з розкольниками ведеться боротьба тільки органами місцевої влади... А саме боротьбу з розкольничим керівництвом старший пресвітер євангельських християн-баптистів по Україні М. Мельников та керівники баптистських общин намагаються використовувати з метою активізації усієї діяльності баптистських общин..." [10, с.143- 151].

Ця проблема, а також інші питання пов'язані з діяльністю РЦ ЄХБ в СРСР, і особливо в Україні, були одними з найважливіших на Всесоюзному з'їзді євангельських християн-баптистів, який проходив у м. Москві з 4 по 7 жовтня 1966 р.

На з'їзді були присутні 478 делегатів з правом вирішального голосу та 233 делегати з правом дорадчого голосу. Крім того на з'їзд прибуло 315 гостей. Від РЦ ЄХБ були присутні дві особи: Є.Коваленко та Г.Майборода.

На цьому з'їзді було прийнято новий Статут Союзу євангельських християн-баптистів у СРСР. На відміну від попереднього Статуту, в новому вказувалось про заснування так званих "пресвітерських рад" на допомогу старшим пресвітерам. Також було вирішено проводити обласні, міжобласні та республіканські наради служителів церков, на яких повинні були обиратися як старші пресвітери, так і пресвітерські ради. За новим Статутом старший пресвітер несе відповідальність та звітується не тільки перед ВРЄХБ, але й перед представниками церкви, які обрали його на нараді [11, с.3-60]. Таким чином, з одного боку, створюється необхідний авторитет старшого пресвітера, а з іншого - він стає залежним від усіх церков його території.

У новому Статуті вказувалось ще на те, що кожна помісна церква має право керувати собою самостійно. А ВРЄХБ та її представники можуть тільки співдіяти в ліквідації непорозумінь та спрямовувати діяльність церков, але не можуть здійснювати керівництво самими церквами.

Наприкінці роботи з' їзду було вирішено обрати комісію з об' єднання, до якої увійшло дванадцять осіб. Мета комісії - практично здійснювати роботу з примирення та об'єднання з РЦ ЄХБ, залучаючи до цієї роботи віруючих, які повернулися від розкольників до зареєстрованої церкви [11, с.3- 60].

Практично одразу після з'їзду, у січні 1967 р., комісія з об'єднання розповсюджує серед віруючих ВРЄХБ та РЦ ЄХБ "Звернення до усіх віруючих євангельсько-баптистського


Сторінки: 1 2 3





Наступні 7 робіт по вашій темі:

МЕХАНІЗМ КОМПАРТІЙНО-РАДЯНСЬКОЇ НОМЕНКЛАТУРИ І ДОЛЯ ЛЮДИНИ: ПОЛІТИЧНА БІОГРАФІЯ ОДНОГО ІЗ КЕРІВНИКІВ УКРАЇНИ У 1920-1930-х рр. М. М. ПОПОВА - Стаття - 24 Стр.
ТРАНСФОРМАЦІЯ ПОГЛЯДІВ БІЛЬШОВИКІВ НА КОНЦЕПЦІЮ ПРОЛЕТАРСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (1914-1921 РР.) - Стаття - 38 Стр.
КОМПАРТІЙНО-РАДЯНСЬКА ЕЛІТА УКРАЇНИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПОШУКУ ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ РАДЯНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ В 20-30-Х РОКАХ ХХ СТОЛІТТЯ - Стаття - 27 Стр.
РОЗЛАМ БІЛЬШОВИЦЬКОЇ ЕЛІТИ: ОСОБЛИВОСТІ БОРОТЬБИ ПРОТИ ПРИХИЛЬНИКІВ Л. ТРОЦЬКОГО В УКРАЇНІ 20-Х РОКІВ XX СТ. - Стаття - 19 Стр.
І.М. МАЙСЬКИЙ У ПОЛІТИЧНІЙ ЕЛІТІ СРСР (30-50-ті роки ХХ століття): НЕЗВИЧАЙНИЙ ШЛЯХ КОЛИШНЬОГО МЕНШОВИКА - Стаття - 18 Стр.
ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ П'ЯТИДЕСЯТНИЦЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ЦЕНТРІВ В УКРАЇНІ (1988-2004 рр.) - Стаття - 16 Стр.
ТРАНСФОРМАЦІЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ ВІТЧИЗНЯНОГО П'ЯТИДЕСЯТНИЦТВА (XX - ПОЧАТОК XXI СТ.) - Стаття - 12 Стр.