Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



І

І. М. Преловська

ДО 80-ї РІЧНИЦІ СКЛИКАННЯ ІІ-го ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ПРАВОСЛАВНОГО ЦЕРКОВНОГО СОБОРУ УАПЦ 17-30 ЖОВТНЯ 1927 р.

У 2007 р. виповнюється 80 років з дня скликання ІІ Всеукраїнського Православного Церковного Собору УАПЦ і тому є потреба звернутись до вивчення обставин його скликання та ходу подій. У справі пошуку, наукового дослідження і публікації документальних джерел з історії УАПЦ залишається поки що багато недосліджених питань, тому публікація документів і матеріалів ІІ Собору УАПЦ, яка планується Інститутом української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, повинна сприяти реконструкції подій другої половини 1920-х рр., які пов'язані з діяльністю УАПЦ, змінами у державній політиці щодо церкви напередодні "Великого перелому" 1929 р., з'ясування обставин усунення від керівництва митрополита Василя Липківського [1, с.275].

Джерела з історії УАПЦ 1921-1930 рр. у радянську добу були виключені з наукового обігу і тільки після початку боротьби за реабілітацію цієї церкви в Україні наприкінці 1980-х рр. з'явилися публікації з цієї теми. Справа була не тільки у намаганні розшукати відомості щодо тих установ, організацій та осіб, які в радянський час були визначені як "ворожі радянській владі", а отже "непотрібні" і "шкідливі" для дослідження. Потребу у вивченні документів з історії УАПЦ стимулювали події, які були пов'язані з "третім відродженням" автокефального руху і створенням Київського патріархату під час Всеукраїнського Собору УАПЦ 5-6 червня 1990 р.

На початку 1990-х рр., до початку вивчення матеріалів в українських архівах, опубліковані в діаспорі джерела вперше за багато років було привезено в Україну. Документи й матеріали УАПЦ [2;

3; 4], спогади її діячів [5; 6], праці й листи митрополита УАПЦ Василя Липківського [7; 8; 9] та багато публікацій, які були надруковані в Західній Європі, Канаді, США, Австралії - там, де утворилися громади УАПЦ після знищення цієї церкви в Україні.

Багато зусиль щодо цього доклало організоване після ІІ Світової війни в США Українське Православне Братство ім. Митрополита Василя Липківського, яке очолював Валентин Кохно - син одного з делегатів ІІ Собору УАПЦ 1927 р. о. Микити Кохна. Але матеріали ІІ Собору УАПЦ 1927 р., який відбувся в соборі святої Софії Київської, досі не були опубліковані. Можливо, цьому перешкоджало упереджене ставлення до цього Собору, викликане тиском з боку радянської влади, яка ще в 1926 р. поставила спеціальною умовою дозволу на проведення Собору усунення о. митрополита Василя Липківського від церковного служіння і розгорнула ідеологічну кампанію в пресі з метою дискредитації як самого митрополита, так і всієї УАПЦ.

З документів ІІ Собору 1927 р. опубліковано тільки незначну частину в збірнику українського християнського самвидаву "Мартирологія Українських Церков" [3, с.137-150], де видрукувані матеріали, які зібрав прот. Митрофан Явдась [4], витяги з "Історії Української Православної Церкви" митрополита УАПЦ Василя Липківського [8]. Аналітичний огляд діяльності Собору вже почасти було здійснено Іваном Власовським [2, с.198-207], істориком Арсеном Зінченком [1, с.268-279] та автором публікації [10; 11; 12].

Справа скликання і проведення ІІ Собору УАПЦ стосувалася не тільки вірних. Влітку 1927 р. тривала напружена робота не тільки серед церковних громад і осередків, а й у карних органах влади. 5 серпня 1927 р. ВПЦР письмово зверталася до НКВС УСРР з проханням надати дозвіл скликати Собор, повідомляючи про те, що Предсоборна Нарада 26-30 липня 1927 р. розробила проект програми, визначила доповідачів й обрала Предсоборну Комісію. Як підтвердження того факту, що новообраний склад ВПЦР вже був готовий виконувати всі "рекомендації" влади, зокрема підвідділу культів Адмінвідділу Київського Окрвиконкому, є віднайдені 2 дозволи на проведення Передсоборної наради. Очевидно, хтось з членів Президії ВПЦР регулярно навідувався до відділу культів, де надавалися дозволи або заборони.

Щодо тих, хто опікувався справами УАПЦ з боку карних органів, є потреба здійснити окреме джерелознавче дослідження, оскільки в питанні вивчення репресій завжди існують дві сторони: та, що постраждала, і та, що спричинила в свій час тортури і смерть репресованих [13,с.430-581]. Збереглися відомості про це і в працях самої УАПЦ. Вперше їх оприлюднив Василь Липківський, який написав: "Проекти своїх ухвал нарада перше носила до ДПУ і лише після ухвалення там, записувала їх до свого протоколу. Члени наради мусіли триматись перед ДПУ як учні перед грізним педагогом, за найменший ухил від заведеної ДПУ дисциплини одержували від нього сувору догану; одно слово це вже була не вільна церковна організація, а церковна філія ДПУ" [8, с.148].

У брошурі "Хай буде відомо всім..." про ІІ Собор УАПЦ 1927 р. сказано, що з боку НКВД надійшов суворий наказ "усунути митрополита Василя і виконавцем цього наказу був ... полковник [Сергій] Карін... Не когось іншого вибрав [Всеволод] Балицький, а досвідченого «майстра» в цій «роботі». Він і «опікувався» покійним митрополитом Василем на Другому Соборі, завданням якого було - підкорити КГБ-івській контролі, а через неї, очевидно, і московській духовній контролі..." [14, с.17].

Сам Собор, згідно зі складеною програмою, мав відбутися в теплій Софії. Як делегатів планувалося запросити Президію ВПЦР, науковців, учасників І-го Собору УАПЦ 1921 р. [15, с.401- 436], та представників інших православних Церков в Україні. Було ухвалено переглянути "Канони" УАПЦ 1921 р. "за вимогами церковного життя" [15, с.375-400], а також здійснити кодифікацію канонів, обговорити засоби підтримання церковної дисципліни та принципи повернення до УАПЦ тих, що відійшли від неї до «Діяльно-Христової Церкви». Але головним питанням залишалося усунення митрополита Василя Липківського від митрополичого служіння через його очевидне небажання йти на компроміс з карними органами влади.

ІІ Собор УАПЦ розпочався після Божественої Літургії в храмі Св. Софії Київської та урочистого молебну. Перше засідання почалося о 17 год. 35 хвилин 17 жовтня 1927 р. За столом для Президії Собору сиділи о. Митрополит Василь Липківський, його заступник архієп. Нестор Шараївський і весь склад Президії ВПЦР на чолі з Головою Президії єп. Петром Ромодановим. Представництво Державного уряду репрезентували «товариші М. Іванов та І.К. Мамас» [16, арк.1]. На початку засідання Петро Ромоданів, підсумовуючи діяльність УАПЦ, зазначив, що І Собор знаменував собою акт відродження, а ІІ Собор "повинен бути Собором самопізнання та самовизначення". Потім виступив Василь Липківський з короткою промовою, в якій йшлося про досягнення Першого Собору УАПЦ 1921 р. [16, арк.3-4].

Після цього почалося обрання Голови Собору, але з великої кількості кандидатів практично всі рішуче відмовилися від цієї пропозиції, розуміючи, що саме на головуючого було покладено обов'язки входити в стосунки з представниками влади і зрештою оголосити про усунення митрополита Василя Липківського від церковного служіння. Нарешті, головою було обрано Володимира Чехівського. Далі на цьому засіданні пролунало привітання представника УАПЦ в Західній Європі Євгена Бачинського, яке читав архиєп. Нестор Шараївський.

19 жовтня 1927 р. постало питання про обрання делегації від Собору до уряду. Далі було заслухано доповідь митрополита Василя Липківського, необхідність якої прямо-таки висіла в повітрі, оскільки всім було зрозуміло, що стосунки між карними органами і УАПЦ зайшли в глухий кут, і виходом з нього влада вказувала тільки одне - звільнення митрополита від його служіння. Напруження на Соборі відчувалося саме через те, що всі чекали відповіді самого митрополита Василя Липківського на запитання, що хвилювало всіх.

Це відчував і сам Липківський. У своєму слові він сказав: "На жаль, і я підпав під ці непорозуміння й підозріння. Як вищий духовний керівник я теж став під персональне підозріле відношення з боку Держвлади. Воно зокрема стало тяжким тягарем в останні часи. Вам було б нецікаво, що мене персонально підозрівають в контр-революції... Підозріння Влади в контрреволюційних настроях моїх дає привід Владі казати: "який керівник, така і вся УАПЦерква". Після цієї заяви до митрополита із запитаннями звернулися Костянтин Кротевич та Микола Пивоварів щодо тлумачення УАПЦ як «церкви народної». На що Митрополит відповів: "Наша церква народня, вона складається не з гнилої інтелегенції, а з робітників та селян, тому я й кажу «церква робітничо- селянська»" [16, арк.12].

На засіданні 20 жовтня 1927 р. трапився інцидент, коли під час читання доповіді Є. Бачинського "Відношення УАПЦ до інших християнських течій" до храму увійшли представники уряду. Голова Собору звернувся до "гостей" з тим, що Президія просить їх залишити І-й поверх храму, "інакше вона буде примушена прийняти конкретні заходи" і тому вони залишили перший поверх Софійського храму і піднялися на хори, де сиділи гості [17, арк.47].

Коли дійшла справа до вирішення питання про усунення Собором від митрополичого служіння митрополита Василя Липківського, почалися суперечки. Сам він сказав: "Ви вирішуєте не мою, а свою загальну справу. Тільки Церква її має право вирішувати. Я свідомо ухиляюсь од висновку, Церква найбільш доцільно й корисно її вирішить. Кожна особа в Церкві - слуга Церкви. Я самий менший слуга, буду слухати її й виконувати її волю... Коли ви вирішуватимете потім і мій персональний стан, дякуватиму за піклування. Браття, я як працював, так і буду працювати. Праці в мене стане на сто років, як Бог вік дасть мені. У мене переклад Апостола, Євангелії, служебник і т. ін. Праці багато, аби був шматок хліба. А ви як найкраще рішайте" [17, арк.57].

У відповідь найбільш відверто висловився свящ. Комашенко, який сказав, що стерничого церковного корабля треба замінити, бо він втомився, і надалі служіння о. Митрополита неможливе. З подачі Володимира Чехівського після важких дебатів і часом некоректних виступів деяких делегатів Собору було прийнято таку резолюцію: "Приймаючи на увагу об'єктивну неможливість продовження митрополітанського керівництва всією УАПЦерквою Найпоч. о. Митрополіта Василя Липківського - 2-й Всеукраїнський Православний Церковний Собор визволяє. Василя Липківського від тягаря митрополітанського керівництва УАПЦ" [17, арк.61].

Таким чином, було остаточно доконано завдання урядових структур позбавити УАПЦ керівника, який не бажав виконувати владні настанови щодо діяльності УАПЦ. Цей процес затягнувся і тільки завдяки поступливості нового складу ВПЦР організатор і перший митрополит УАПЦ змушений був відійти від церковного життя. Увечері 21 жовтня 1927 р. на початку засідання було зачитано доповідь митрополита про минуле життя УАПЦ, зазначивши, що


Сторінки: 1 2





Наступні 7 робіт по вашій темі:

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ РУХИ У ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКОМУ РЕГІОНІ НА ПОЧАТКУ XX СТ. - Стаття - 17 Стр.
ПРИЧИНИ ТА МЕТА УКРАЇНІЗАЦІЙНОЇ КАМПАНІЇ НА УКРАЇНІ (ІІ ДЕСЯТИРІЧЧЯ 20 СТ.) - Стаття - 9 Стр.
ПЕРЕДУМОВИ ТА ТРУДНОЩІ УКРАЇНІЗАЦІЇ ВИЩИХ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО АПАРАТУ УСРР (друге десятиріччя ХХ ст.) - Стаття - 14 Стр.
СТАВЛЕННЯ НАСЕЛЕННЯ ПІВДНЯ УСРР ДО ПОЛІТИКИ КОРЕНІЗАЦІЇ (1920-ТІ РР.): ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ - Стаття - 8 Стр.
РОЛЬ ХАРКІВСЬКОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕЛІТИ У КОНСТРУЮВАННІ УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ У ПОСТРАДЯНСЬКУ ДОБУ - Стаття - 14 Стр.
СИНДРОМ РОБІНЗОНА КРУЗО: ПАРАДОКСИ ІНТЕГРАЦІЇ НІМЕЦЬКОМОВНИХ КОЛОНІСТІВ В МУЛЬТИЕТНІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ (ХІХ - початок ХХ ст.) - Стаття - 20 Стр.
РОЛЬ КОЛОНІСТІВ-МЕНОНІТІВ У ІНТЕНСИВНОМУ РОЗВИТКУ СТЕПОВОГО ЛІСОРОЗВЕДЕННЯ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ - Стаття - 14 Стр.