Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Г

Г.В. Лаврик

ІДЕОЛОГІЧНИЙ ДИКТАТ ТА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ФОРМА ПРОВЕДЕННЯ КАМПАНІЇ З ВИЛУЧЕННЯ ЦЕРКОВНИХ ЦІННОСТЕЙ 1922 Р. В РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ

Законодавче забезпечення захисту державних інтересів УСРР у різних сферах життєдіяльності суспільства нині почасти стає предметом історико-правових досліджень. Проте багато проблем при цьому залишаються недостатньо вивченими. Серед них - і питання правового оформлення більшовиками з перших пореволюційних років лінії жорстокості, "червоного терору" щодо релігії і церкви, яка свідомо проводилась в Україні у 20-х роках ХХ ст.

Очевидні зрушення в об'єктивному висвітленні цієї проблеми відбуваються завдяки поверненню сучасними українськими дослідниками С. Білоконем, А. Зінченком, О. Ігнатушею, О. Нестулею, В. Пащенком, Л. Пилявцем, В. Ульяновським, О. Форостюком та іншими із небуття, а точніше - із фондів архівів сотень документів про розгортання войовничої антицерковної боротьби у міжвоєнні десятиліття.

Однак характеристика державно-церковних відносин відповідно до чинного тоді законодавства залишається неповною і вимагає подальших наукових студій. Виявити особливості нагляду і контролю з боку партійних структур за виробленням юридичних засад проведення кампанії з вилучення церковних цінностей 1922 р. в Україні, тобто окреслити предмет нашого дослідження дозволить лише всебічний аналіз досвіду створення і розвитку тодішньої системи правових норм, якими регулювалися державно-церковні відносини.

Декретом Раднаркому РСФРР "Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви" від 23 січня (5 лютого) 1918 р., який було покладено в основу декрету Тимчасового робітничо-селянського уряду України "Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви" від 22 січня 1919 р., окреслювалися межі допустимої свободи віросповідання і культу та правила, що позбавляли церковні та релігійні об'єднання можливості стати "політичною силою". Мета цих документів - здійснення вміщеного в першій радянській конституції принципу свободи совісті громадян та позбавлення церкви як наймасовішої організації можливості впливати на "результат класової боротьби"

Конкретизація цих положень у нормативно-правових актах вела до зростання зацікавленості органів більшовицької партії релігійно-церковними справами. У партійній позиції щодо "емансипації" державної влади від впливів релігії і церкви простежувалася і категорична неможливість поступитися принципом про непримиренність, ворожість комунізму й будь-якої форми релігії, і чітке формулювання мети окремих компромісів із "лояльними" владі церковними ієрархами, що полягала в організації розколу РПЦ та її остаточному знищенні разом з іншими традиційними релігійними організаціями країни.

Організаційно-практична діяльність більшовицької партії у цих напрямках активізувалася під час сповнених драматизму подій, пов'язаних з голодом 1921-1922 рр. Українські більшовики за підтримки та сприяння партійного центру вдавалися до найрізноманітніших способів, щоб скерувати активність революційних трибуналів, комісій допомоги голодуючим - відомчих і територіальних, які діяли під наглядом Центральної комісії при ВУЦВК (ЦК Допголу), проти служителів культу та віруючих, як винуватців загрозливого продовольчого становища в республіці, як і в країні в цілому. Зручним прикриттям для цього підступного задуму стали положення прийнятого 16 лютого й опублікованого 23 лютого 1922 р. за підписом голови ВЦВК, кандидата в члени політбюро ЦК РКП(б) М.І. Калініна декрету ВЦВК "Про порядок вилучення церковних цінностей, які знаходяться в церквах і монастирях" [1.-Ф.258.-Оп.1.-Спр.323.-Арк.64], опублікованої 26 лютого постанови ВЦВК "Про передачу церковних цінностей на користь голодуючим" [2.- Ф.1.-Оп.2.-Спр.1450.-Арк.103; 3.-26 февраля.-С.2] та інструкції Центральної комісії допомоги голодуючим і Наркомату юстиції РСФРР про порядок вилучення церковних цінностей, опублікованої 28 лютого 1922 р. [3.-28 февраля.-С.2-3].

Аналогічні документи (постанова й інструкція) опубліковані ВУЦВК та ЦК Допголом відповідно 8 березня [1.-Ф.1.-Оп.2.-Спр.216.-Арк.16,17; Ф.8.-Оп.1.-Спр.1216.-Арк.274; Ф.278.-Оп.1.-Спр.323.-Арк.65] та 21 березня 1922 р. [1.-Ф.258.-Оп.1.-Спр.153.-Арк.5, 6, 76, 77; 4.-С.2], доповнювалися пунктами про те, що приховування цінностей розглядається як розтрата власності республіки, а за приховування описів церковного майна передбачається покарання у вигляді примусових робіт терміном до одного р. з конфіскацією майна релігійних чи церковних організацій. Ці пункти змушували подумки повертатися до недавньої ініціативи "найнещаднішої боротьби зі злочинами і правопорушеннями, які перешкоджають справі надання допомоги голодуючим" [5.-Ст.155.-С.160].

Вона була сформульована 1 березня 1922 р. в постанові ВУЦВК "Про відповідальність за злочини проти справи надання допомоги голодуючим". Найсуворішим покаранням, передбаченим декретом ВУЦВК "Про боротьбу з викраденням вантажів на державних складах і при транспортуванні вантажів залізничним, водним і гужовим шляхом" від 15 червня 1921 р. аж до застосування найвищої міри покарання [6.-Ст.311.-С.358-359] за цією постановою піддавалися "посадові або приватні особи, винні у викраденні чи присвоєнні майна чи вантажів, призначених на допомогу голодуючим, а також підсобники і переховувачі", рівно як і "посадові особи, винні у здирстві чи прийнятті хабарів в усіх видах за надану по службі допомогу голодуючим чи такі, що використовують своє службове становище з особистою корисною метою на шкоду голодуючим" [6.-Ст.311.-С.358-359].

Справи цих осіб мали розглядати "Революційні Трибунали по воєнному відділенню", причому не пізніше двотижневого терміну від дня їх надходження та в умовах найширшого розголосу [5.-Ст.155.-С.161].

Із незначними, хоча і помітними відповідними змінами вказана пропозиція була відтворена на засіданні політбюро ЦК КП(б)У 14 квітня 1922 р., але вже як більшовицька позиція члена колегії Наркомату внутрішніх справ УСРР В.А. Балицького, секретаря Президії ВУЦВК В.І. Єрмощенка, голови ДПУ УСРР В.М. Манцева "надати центральній комісії всі повноваження і права аж до адміністративного арешту і віддання під суд за невиконання її розпоряджень і за бездіяльність", яку голові ВУЦВК Г.І. Петровському доручали оформити у "радянському порядку" [2.-Ф.1.-Оп.6.-Спр.29.-Арк.68]. (Центральна комісія з вилучення церковних цінностей (Ценізком) була утворена при ЦК Допголу за розпорядженням ВУЦВК від 2 березня 1922 р.).

У прийнятій ВУЦВК 19 квітня 1922 р. "Додатковій інструкції по вилученню церковних цінностей на користь голодуючих" справді з'явилися положення, за якими Ценізкому дозволялося "накладати адміністративні стягнення аж до арешту терміном на один місяць на осіб, котрі ухилялися від необхідності сприяння роботі з вилучення церковних цінностей чи взагалі ухилялися від виконання розпоряджень Ценізкому", а також "віддавати під суд ревтрибуналу всіх, хто протидіяв вилученню церковних цінностей, тим або іншим чином викрадаючи їх з обернення на справу допомоги голодуючим" [1.-Ф.258.-Оп.1.-Спр.153.- Арк.14; 7.-Ф.3872.-Оп.1.-Спр.830.-Арк.55]. В останньому положенні формулювалося вже інше рішення засідання політбюро ЦК КП(б)У від 14 квітня 1922 р., а саме "доручити комісії (Ценізкому - Г.Л.) розіслати на місця від імені ВУЦВК і РНК УСРР телеграму про накладення на осіб, винних у приховуванні церковних цінностей або інвентарних списків тяжкої кари, аж до найвищої міри покарання" [2.-Ф.1.-Оп.6.-Спр.29.-Арк.68]. У такий спосіб партійне керівництво республіки "нагадувало" місцевим функціонерам про ті склади злочинів, у яких могли звинувачуватися священики і віруючі на майбутніх судових процесах.

Загалом рішення політбюро ЦК КП(б)У з вищенаведеними директивними вказівками, погодженими на найвищому рівні - у політбюро ЦК РКП(б) та завуальованими у законодавчі положення, призначалися, перш за все, для успішного підпорядкування безпосередніми виконавцями кампанії з вилучення церковних цінностей її офіційно декларованій меті - порятунку життя голодуючих та неофіційній - знищення релігії взагалі і РПЦ зокрема.

Найбільш загрозливими для спрямування кампанії з вилучення церковних цінностей у потрібному радянському державно-партійному керівництву республіки руслі виявилися саме рішення місцевих органів радянської влади особливо не відходити від офіційно оголошеної мети кампанії: допомоги голодуючим, не поспішати з масовими покараннями служителів культу.

Викликало побоювання те, що радянські партійно-державні органи на місцях прагнули почасти швидше йти на компроміс із духовенством та віруючими задля "мирного" вилучення церковних цінностей, ніж провокувати конфлікти з ними на ґрунті боротьби з приховуванням коштовних предметів культу від конфіскації (що прирівнювалося до їхнього викрадення), як, власне, і реального викрадення цих предметів, як до, так і після початку кампанії.

Як дізнаємося нижче, не мали нічого спільного з опозиційністю генеральній лінії партії войовничого матеріалізму, настрої, що спостерігалися в губернських оглядах подій, отриманих Ценізкомом у найвирішальніші для кампанії місяці 1922 р. Так, на початку травня автори звіту про хід кампанії на Полтавщині після переліку вилученого заявляли: "При вилученні церковних цінностей ніяких ексцесів не було: за виключенням наступних місць: у Преображенський церкві, де торговки (церква знаходиться на Новому Базарі) навіть зламали двері і в Кафедральному Соборі, де ті ж самі торговки, прибігши після розгону їх батальйоном на Базарі), кликушествували і падали в істериці. У Подольській Різдв'яно- Богородицькій церкві інцидент, не виникнувши, був відразу ж ліквідований самим настоятелем церкви" [2.-Ф.1.-Оп.20.-Спр.1450.-Арк.124]. У надісланій до Ценізкому наприкінці цього місяця доповіді, підготовленій для Катеринославського губернського комітету КП(б)У місцевою комісією з вилучення церковних цінностей, відзначалося: "По місту Катеринославу <...> робота проходила безболісно і ніяких інцидентів не було. <...> В повітах робота проходить безболісно і самі селяни охоче віддають усі цінності на користь голодуючих, за виключенням двох випадків притягнення до відповідальності за приховування цінностей <...>" [2.-Ф.1.-Оп.20.-Спр.1450.-Арк.122].

Протягом квітня - початку липня 1922 р. Центральною комісією з вилучення церковних цінностей такі повідомлення, але вже у формі періодичних (спочатку десятиденних, потім п'ятиденних) "переможних" інформаційних зведень передавалися до ВУЦВК [1.-Ф.1.-Оп.2.-Спр.530.-Арк.31,32; Спр.707.-Арк.8,9,11,13] і політбюро ЦК КП(б)У [2.-Ф.1.-Оп.20.-Спр.995.-Арк.28,29,36; Спр.1450.-Арк.112,119,120,125].

Залишаючи поза увагою фіксацію кількості вилученого, інформацію про безконфліктність вилучення після "проробленої роботи", здогадуючись, що її складовою частиною фактично чи не в кожній губернії були арешти, зазирнемо до колонок цих зведень під назвою "Випадки інцидентів", та "Які були інциденти" для того, щоб виокремити випадки конфліктних ситуацій, які спостерігалися, наприклад, у травні 1922 р. (зберігаємо при цьому мову оригіналу (російську) та всі її особливості (включно з ненормованим вживанням великої літери, невідповідністю відмінків тощо)):

Харківська губернія. "В городе Харькове имели место два случая противодействия в церквях, расположенных вблизи базара. Виновные арестованы. Следствие закончено.

В уездах изъятие проходит успешно. В некоторых уездах священнослужители привлечены к ответственности за сокрытие ценностей и описей".

Кременчуцька губернія. "Председатель Хорольской Укомиссии подвергнут трехдневному административному аресту с исполнением служебных обязанностей за бездеятельность. Александрийская Укомиссия предана суду за невыполнение изъятия в срок".

Подільська губернія. "В Ямпольском уезде был один случай утайки ценностей, виновные преданы суду.

В уезд выехала Сессия Ревтрибунала для проведения суда над лицами виновными в противодействии изьятию".

Київська губернія. "По делу сокрытия ценностей в Михайловском монастыре привлечен к ответственности Приход. Совет. По уездам 33 Приход. совета за непредставление инвентарных книг преданы суду Ревтрибунала" [1.-Ф.1.-Оп.2.-Спр.707.- Арк.9].

"Предцерковобщин преданы суду Ревтрибунала за непредставление инвентарных книг 1917 года. По


Сторінки: 1 2 3