Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Історія становлення та розвитку науки

Історія становлення та розвитку науки

План

1. Суть наукового пізнання, знання та наукового дослідження.

2. Етапи становлення і розвитку науки.

Суть наукового пізнання, знання та наукового дослідження

Наука виникла в момент усвідомлення незнання, що викли-кало об'єктивну необхідність здобуття знання.

Знання потрібне людині для орієнтації в навколишньому світі, для пояснення і передбачення подій, для планування і реа-лізації одержання нових знань.

Процес руху людської думки від незнання до знання нази-вається пізнанням, в основі якого лежить відображення і відтво-рення об'єктивної дійсності в свідомості людини в процесі її сус-пільної, виробничої та наукової діяльності, що називається прак-тикою.

Процес пізнання як основа будь-якого наукового досліджен-ня є складним діалектичним процесом поступового відтворення у свідомості людини суті процесів і явищ навколишнього середо-вища. У процесі пізнання людина освоює світ, перетворює його для поліпшення умов свого життя.

Наукове пізнання — це дослідження, яке характерне своїми особливими цілями, завданнями, методами отримання і перевірки нових знань з метою оволодіти силами природи, пізнати закони розвитку суспільства і поставити їх на службу, впливати на хід історичних подій.

Теорія пізнання є вченням про закономірності процесу пізнання навколишнього світу, методи і форми цього процесу, про істину, критерії і умови її доведення. Процес пізнання зво-диться від живого спостереження до абстрактного мислення і від нього до практики.

Мислення — це опосередковане і узагальнене відображення в мозку людини суттєвих властивостей, причинних і законо-мірних зв'язків між об'єктами і явищами.

Знання — перевірений практикою результат пізнання дійсності, адекватне її відображення у свідомості людини; знан-ня — це ідеальне відтворення в мовній формі узагальнених уяв-лень про закономірні зв'язки об'єктивної реальності світу.

Функціями знання є узагальнення розрізнених уявлень про закономірності природи, суспільства і мислення; збереження в узагальнених уявленнях усього того, що може бути застосовано в практичній діяльності.

Розвиток без знання неможливий, адже все, що створюєть-ся, залежить від нього. Для того, щоб розвиватись, слід перетво-рювати ресурси в речі, а для цього необхідні знання.

У найбільш економічно розвинутих країнах приділяється настільки велика увага інформації та знанням, що вони стали важ-ливим чинником, який визначає рівень життя у більшій мірі, ніж земельні ресурси, машини, праця.

Основою, рушійною силою пізнання є практика, якадає науці фактичний матеріал, що потребує теоретичного осмислення.

Пізнання виростає з практики, але потім саме спрямовуєть-ся на практичне оволодіння дійсністю. Від практики до теорії і від теорії до практики, від дії до думки і від думки до дійсності — така загальна закономірність поведінки людини в навколишній дійсності.

Практика є початком, вихідним пунктом і одночасно при-родним завершенням будь-якого процесу пізнання. Діалектика процесу пізнання виражається в протиріччі між обмеженістю на-ших знань і безмежною складністю об'єктивної дійсності, між суб'єктивною формою і об'єктивним змістом людського пізнан-ня, в необхідності боротьби думок, що дозволяє шляхом логічно-го доведення і практичною перевіркою встановити істину.

Вся наука, все людське пізнання спрямоване на досягнення істинних знань, які правильно відображають дійсність. Тільки істинне наукове знання допомагає людині перетворити дійсність і спрогнозувати подальший її розвиток.

Істинні знання існують як система принципів закономірно-стей, законів, основних понять, наукових фактів, теоретичних положень і висновків.

На противагу істинним знанням є омана і помилка, що являє собою неправильне, ілюзорне відображення світу. Не всі знання, зведені в систему, є науковими. Наприклад, рекомендації з пи-тань нормування, обліку, фінансування складають певну систе-му знань, але вони не є науковими, оскільки не розкривають но-вих явищ у господарській діяльності людей, а тільки містять кон-кретні інструкції щодо виконання традиційних дій у сфері бізнесу. Тому наукові знання відрізняються від повсякденних, якими люди користуються для вирішення щоденних завдань. На відміну від щоденних знань, наука (за Арістотелем) не задовольняється тільки питанням «що?», але й запитує «чому?».

Наука складає суть людських знань. Кант визначає науку як сукупність знань, упорядкованих згідно з певними принци-пами, закономірностями і зв'язками. Розкриваючи закономірні зв'язки дійсності, наука виражає їх в абстрактних поняттях, схе-мах.

Тому істинне наукове знання є об'єктивним, незалежним від праць і відкриттів учених. Разом із тим, наукове знання може бути відносним і абсолютним.

Відносне знання — знання, яке є в основному правильним відображенням дійсності, але відрізняється деяким неповним збігом образу з об'єктом.

Абсолютне знання—це повне відтворення узагальнених уяв-лень про об'єкт, що забезпечує абсолютний збіг образу з об'єктом. Абсолютне знання не може бути відкинутим або зміненим у май-бутньому.

На основі абсолютного знання формується базове знання.

Базове знання — це знання структурних зв'язків та законо-мірностей розвитку соціальних процесів та явищ. Воно стабільне в часі і трансформується в конкретні знання залежно від змісту вирішуваних завдань. Базове знання завжди концептуальне, ле-жить в основі формування ключової компетентності.

Формою розвитку науки є наукове дослідження, тобто вив-чення явищ і процесів, аналіз впливу на них різних чинників, а також вивчення взаємодії між явищами за допомогою наукових методів з метою отримання доведених і корисних для науки і прак-тики рішень з максимальним ефектом.

Наукове дослідження — цілеспрямоване пізнання, результа-том якого виступають система понять, законів і теорій.

Мета наукового дослідження — визначення конкретного об'єкта і всебічне, достовірне вивчення його структури, характе-ристик, зв'язків на основі наукових принципів і методів пізнан-ня, впровадження у виробництво корисних результатів.

Розрізняють дві форми наукових досліджень: фундамен-тальні та прикладні.

Фундаментальні дослідження — наукова теоретична та (або) експериментальна діяльність, спрямована на здобуття нових знань про закономірності розвитку та взаємозв'язку природи, суспіль-ства, людини.

Прикладні наукові дослідження — наукова і науково-техніч-на діяльність, спрямована на здобуття та використання знань для практичних цілей. Наукові дослідження здійснюються з метою одержання наукового результату.

Науковий результат—нове знання, одержане в процесі фун-даментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксо-ване на носіях наукової інформації.

Кожне наукове дослідження має об'єкт і предмет.

Якщо об'єктом наукового пізнання є матеріальний світ і форми його відображення в свідомості людей, то об'єктом науко-вого дослідження є певна частина дійсності—досить конкретний предмет чи явище, на яке спрямована наукова діяльність дослід-ника з метою пізнання його суті, закономірностей розвитку і мож-ливостей використання в практичній діяльності.

Процес вибору об'єкта дослідження складний, оскільки значно впливає на цілеспрямованість і результативність науко-вого дослідження в цілому.

Слід враховувати особливості об'єкта дослідження, які без-посередньо впливають на організацію й ефективність дослідної роботи, а саме:—

обов'язковість непізнаних якостей об'єкта на час виник-нення «проблемної ситуації»;

— динамічність об'єкта дослідження;

— подільність об'єкта. Будь-яке завдання в зв'язку з наяв-ністю багатьох властивостей об'єкта можна поділити на окремі відносно самостійні завдання, які вирішуються одними чи інши-ми методами і засобами дослідження в певному порядку.

Предметом наукового дослідження можуть бути причини виникнення процесу або явища, закономірності його розвитку, різноманітні властивості, якості тощо.

У процесі наукового дослідження виділяють такі етапи: ви-никнення ідеї; формування понять, тверджень; висунення гіпо-тез; узагальнення наукових чинників; доведення правильності гіпотез і тверджень.

Основою розробки кожного наукового дослідження є мето-дологія, тобто сукупність методів, способів, прийомів та їх певна послідовність, що прийнята для наукового дослідження.

Наукове дослідження має розглядатися в безперервному роз-витку, ґрунтуватись на зв'язку теорії з практикою. В наукових дослідженнях це вирішується за допомогою різних методів пізнан-ня (спостереження, експеримент).

Придбання і застосування знання — найкоротший шлях до подолання технічного відставання.

На сьогодні основними пріоритетами для країн, що транс-формуються в своєму розвитку, є наступні завдання:

— придбання, адаптація глобальних знань, а також розвиток сфери знань на місцевому рівні;

— інвестиції в людський капітал і в технологію з метою роз-ширення можливостей придбання, засвоєння та застосування знань.

Ефективні заходи, які спрямовані на вирішення цих завдань, є взаємодоповнюючими компонентами і в сукупності складають загальну стратегію подолання дефіциту знань.

Теоретичні знання спрямовані на вивчення і з'ясування при-чин, зв'язків, залежностей, які дозволяють встановити поведін-ку об'єкта, визначити і вивчити його структуру, характеристику на основі розроблених у науці принципів і методів пізнання. У результаті отриманих знань формуються закони, розробляються теорії, перевіряються факти. Теоретичні пізнавальні завдання формують таким чином, щоб їх можна було перевірити емпірич-но.

У вирішенні емпіричних і суто теоретичних завдань науко-вого дослідження важливу роль відіграють логічні методи пізнан-ня, що дозволяють на основі суджень, трактувань пояснювати явища і процеси, висувати різні пропозиції й ідеї, визначати шля-хи їх вирішення.

Наукове дослідження проводиться для пояснення відомих і встановлення нових фактів. Воно набуває особливої цінності, якщо на отриманих результатах можна достовірно передбачити існування нових, ще не відкритих фактів.

Знання в XXI столітті перетворюються в головний ресурс, завдяки якому структури, організації та установи можуть розви-вати свою конкурентну перевагу, робити її сталою.

Етапи становлення і розвитку науки

Історія зародження й розвитку науки нараховує багато століть. Ще на зорі свого розвитку людство поліпшувало умови життя за рахунок пізнання і незначного перетворення навколиш-нього світу. Століттями і тисячоліттями нагромаджений і, відпо-відно, узагальнений досвід передавався наступним поколінням. Механізм успадкування нагромадженого досвіду поступово удос-коналювався за рахунок встановлення певних звичаїв, традицій, писемності. Так історично виникла перша форма науки (наука античного світу), предметом вивчення якої була вся природа в цілому.

Першопочатково створена антична наука ще не поділялася на окремі сфери і мала риси натурфілософії. Природа розгляда-лась цілісно з перевагою загального і недооцінкою конкретного. Натурфілософії властивий метод наївної діалектики і стихійного матеріалізму, коли геніальні здогадки переплітались з фантастич-ними вигадками про навколишній світ.

Розглянутий період розвитку науки він належить до першої фази процесу пізнання — безпосереднього спостереження. Наука античного світу ще не дійшла в своєму розвитку до поділу світу на окремі більш-менш відокремлені галузі. Тільки в V ст. до н.е. із натурфілософської системи античної науки в самостійну галузь пізнання починає виділятись математика. В середині IV ст. до н.е. потреби відліку часу, орієнтації на Землі, пояснення сезонних явищ призвели до створення основ астрономії. У цей період відок-ремлюються основи хімії, результати досліджень яких викорис-товувались при вилученні металів із руд, фарбуванні тканин та виробів із шкіри.

Перші елементи науки з'явились у стародавньому світі у зв'язку з потребами суспільства і мали суто практичний характер.

Для науки стародавнього світу (Вавилон, Єгипет, Індія, Ки-тай) характерний стихійно-емпіричний процес пізнання, при яко-му об'єднувались пізнавальні і практичні аспекти. Знання мали практичну спрямованість і фактично виконували роль методич-них розробок (правил) для конкретного виду діяльності.

У стародавній Греції в науці зароджується науковий рівень пізнання. Елліністичний період давньогрецької науки характе-ризується створенням перших теоретичних систем у галузі гео-метрії (Евклід), механіки (Архімед), астрономії (Птоломей). Ко-рифеї науки стародавньої Греції — Арістотель, Архімед та інші в своїх дослідженнях для опису об'єктивних закономірностей ко-ристувались абстракціями, заклавши основи доказу уявлення про ідеалізований матеріал, що є важливою рисою науки.

В епоху Середньовіччя великий вклад у розвиток науки вне-сли вчені арабського Сходу і середньої Азії: Ібн Сіна, Ібн Рушд, Біруні та інші.

В Європі в Середні віки великого поширення набуває спе-цифічна форма науки — схоластика, що основну увагу надавала розробці християнської догматики, разом із тим вона внесла знач-ний вклад у розвиток осмислення культури, в удосконалення мистецтва теоретичних дискусій.

У науково-філософській системі Арістотеля намітився поділ науки на фізику і метафізику. В подальшому поступово всере-дині цієї системи починають виділятися як самостійні наукові дисципліни: логіка і психологія, зоологія і ботаніка, мінералогія і географія, естетика, етика і політика. Таким чином, почався про-цес диференціації (розподілу) науки і виділення самостійних за своїм предметом і методами окремих дисциплін.

З другої половини XV ст. в епоху Відродження починається період значного розвитку природознавства як науки, початок якого (середина XV ст. — середина XVI ст.) характеризується на-громадженням значного фактичного матеріалу про природу, от-риманого експериментальними дослідженнями. У цей час прохо-дить подальша диференціація науки; в університетах починають викладати основи фундаментальних наукових дисциплін — мате-матики, хімії, фізики.

Перехід від натурфілософії до першого наукового періоду в розвитку природознавства проходив досить довго — майже тися-чу років, що пояснюється недостатнім прогресом розвитку тех-ніки. Фундаментальні науки в той час не мали достатнього роз-витку. Аж до початку XVII ст. математика являла собою науку тільки про числа, скалярні величини, відносно прості геометричні фігури і використовувалась в основному в астрономії, земле-робстві, торгівлі. Алгебра, тригонометрія і основи математичного синтезу тільки зароджувались.

Другий період у розвитку природознавства, який характе-ризується як революційний у науці, припадає на середину XVI ст. і до кінця XIX ст. Саме в цей період були зроблені значні відкрит-тя в фізиці, хімії, механіці, математиці, біології, астрономії, гео-логії. Ця епоха дала плеяду видатних учених, праці яких сильно вплинули на подальший розвиток науки.

Геоцентрична система побудови світу, створена Птоломеєм у II с, заміняється геліоцентричною, винайденою М. Коперни-ком, Г. Галілеєм. До цього періоду належить створення аналітич-ної геометрії Р. Декартом, логарифмів Дж. Непером, диферен-ціального і інтегрального обчислення І. Ньютоном і Г, Лейбні- цем, як самостійні науки виникли: хімія, ботаніка, фізіологія і геологія.

У період кінця XVII ст. І. Ньютоном був відкритий закон всесвітнього тяжіння. По суті це була перша наукова революція, пов'язана з іменами Леонардо Да Вінчі, Г. Галілея, Й. Кеплера, М.В. Ломоносова, П. Лапласа та інших видатних учених.

Слід зазначити, що в цей період поряд із спостереженнями широко застосовується експеримент, котрий значно розширив пізнавальну силу науки (Г. Галілей і Ф. Бекон є початківцями і засновниками сучасної експериментальної науки).

У XV— XVIII ст. наука починає перетворюватись у реальну базу світогляду. Вирішальна роль у формуванні наукового світо-гляду належить механіці, в рамках якої здійснюється пізнання не тільки фізичних і хімічних, а й біологічних явищ.

У середині XVIII ст. учені висловили ідею про всезагальний взаємозв'язок явищ і процесів, що проходять у реальному світі. Ці ідеї вперше висловив Р. Декарт, потім розвинули Ломоносов (закон кінематичної теорії матерії, ідея розвитку Землі), І. Кант, К. Вольф.

Промислова революція кінця XVIII ст. — початку XIX


Сторінки: 1 2





Наступні 7 робіт по вашій темі: