Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Концепція проекту управління освітою у світі та в Україні

Концепція проекту управління освітою у світі та в Україні

"Те, що ми знаємо — обмежене, а те, чого не знаємо — нескінченне" (П. Лаплас)

Вступна частина. Реалізація запропонованої концепції управління освітою потенційно здатна вивести нашу цивілізацію на якісно вищий рівень розвитку порівняно із сучасним. За словами В. Вер- надського: "Той народ, який зуміє найповніше, найшвидше, найдосконаліше оволодіти новим, що відкривається у Людському житті знанням, досконало розвинути і докласти його до свого життя, — отримає ту могутність, використання якої на загальне благо є головним завданням будь-якої розумної державної політики".

Головна ідея запропонованої концепції полягає в залученні на рівень промислового використання всіх знань, накопичених людством. А для цього (для переведення накопичених людством знань у площину їх промислового використання) потрібно залучити ці знання у навчальний процес, в освітні стандарти.

Перехід на новий цивілізаційний рівень розвитку саме за рахунок розширення бази знань не є фантастичним. Нині учні 8-10 класів вільно володіють знаннями, які сто-двісті років тому були надбанням горстки видатних вчених світу. Водночас, за підрахунками, сучасною цивілізацією вирізняється поки лише одна мільйонна знань, накопичених людством. Ця частка знань розосереджена серед населення сотень країн, які не мають спільної інформаційної бази — банку знань (його слабким прообразом є світова інформаційна система Інтернет). Тобто цю мільйонну частину треба ділити ще, як мінімум, на сто, оскільки лише деяка частка знань є інтернаціональною, такою, що використовується багатьма країнами світу. Тільки певна частина з цієї частки знань використовується в навчальному процесі, а частина перебуває у промисловому використанні (ступінь якого залежить від якості управління економікою). Так званих міжнародних стандартів освіти в дійсності немає. У провідних (всесвітньо відо- мих) вищих навчальних закладах обсяг знань, які надаються студентам, можливо, більший, ніж в інших.

У плані підвищення якості освіти розрізнятимемо міжнародні та національні зусилля. У сучасній міжнародній освітній практиці в контексті завдання визнання дипломів, "конвертованості" освітньо- кваліфікаційних рівнів, не приділяється належної уваги змісту освіти. Можна стверджувати, що в центрі загальносвітових тенденцій розвитку освіти — переважно питання наближення її до загальновизнаних кваліфікацій і транснаціоналізації. Так, серед завдань Світового агентства з транснаціональної освіті (GATE) — допомога вищим навчальним закладам і урядам в оцінці та визнанні програм, навчання за якими вийшло за національні кордони і надається громадянам інших країн і континентів. На конференціях GATE основна увага приділяється універсалізації освіти: розробляються "глобальні принципи транснаціональної освіти", створюється банк даних про вищі навчальні заклади різних країн світу та їх програми тощо. Певний спектр завдань у цьому ж напрямі вирішує також Європейська асоціація міжнародної освіти (EAIE). Її зусилля обмежуються організацією міжнародних тренінгів для експертів з національних і зарубіжних навчальних програм та ін. Усі ці зусилля спрямовані на підвищення якості освіти за рахунок наближення її змісту до найбільш визнаних кваліфікацій, йдеться також про універсалізацію підготовки фахівців, що, природно, є необхідним в умовах глобалізації.

Щодо національних зусиль, то в Україні розроблено Національну доктрину освіти, яка повинна визначити стратегію розвитку освітнього поля в державі та сформувати головні пріоритети державної освітньої політики. Але пропоновані засоби і стратегії містять лише декларації про те, що ситуація поліпшиться. За відсутності відповідних конструктивних підходів, механізмів реалізації стратегій немає впевненості в тому, що проголошувані цілі будуть досягнуті. Який же вихід? Тут можливі два шляхи. Перший — це підтягування рівня національної освіти до загальновизнаних у світі кваліфікацій. Водночас прагнути до вже наявних зразків, так званих міжнародних стандартів (хоч таких офіційних, як зазначалося вище, немає) означало б приректи себе на постійне відставання, роль того, хто одвічно наздоганяє.

Тому вважаємо правильнішим другий, обраний нами (в межах концепції) шлях: запропонувати таку систему управління якістю освіти, яка б була орієнтована не на загальновизнані кваліфікації, а на досягнення потенційно можливих, на даному рівні розвитку цивілізації, знань. У цьому могла б полягати головна мета нової стратегії планування якістю освіти. Для досягнення її пропонуємо концепцію управління освітою.. В центрі концепції — ідея поєднання наукових результатів з освітніми стандартами.

Розрізнятимемо вихідні результати наукових досліджень (нові доктрини, концепції, розробки, рекомендації тощо) як "вихід" науки, а освітні стандарти — освітньо-кваліфікаційні характеристики (ОКХ), освітньо-кваліфікаційні програми (ОПП) та навчальні плани — як "вхід" в освіту. Пов'язування цих ""виходу" і входу" має стати головним завданням управління розвитком освіти і науки. Отже, головним завданням Міністерства освіти і науки має бути саме поєднання "виходу" наукового процесу із "входом" в освіту, а критеріями оцінки управління — ступінь цього поєднання. Нині цей ступінь близький до нуля, тобто нинішнє становище управління характеризується тим, що результати наукових досліджень — доктрини, концепції, рекомендації — практично не залучаються до освітніх стандартів, а наукові звіти, дисертації, які містять ці результати, вкриваються пилом на полицях і поступово знищуються часом.

Механізм забезпечення такої взаємопов'язаності "наукового виходу" із "входом" в освіту створити неважко. Так, в авторефератах дисертацій містяться розділи "Найбільш суттєві результати, одержані автором", "Ступінь новизни наукових результатів", у яких вказуються конкретні положення дисертацій, систематизовані дисертантом у три групи: "сформульовані вперше", "набули розвитку", "вдосконалені" та обов'язково зазначається їх впровадження у навчальний процес. Це все підтверджується рішенням відповідної спеціалізованої вченої ради, з рекомендацією подальшого використання результатів на практиці та у навчальному процесі (розділ "Практична цінність результатів дослідження та їх впровадження").

Отже, необхідно, мабуть, обов'язково домагатися реального залучення відповідних положень, запропонованих науковцями, в освітні стандарти — ОКХ і ОПП, а також відповідно у фундаментальні або професійні блоки навчальних планів. Потрібно нормативно закріпити обов'язки науковців і відповідних працівників освіти передавати (залучати у стандарти) відповідні положення, зробивши це основним критерієм суспільного визнання одержаних наукових результатів. Такий механізм впровадження наукових результатів в освітні стандарти сприятиме тому, щоб ці результати практично стали надбанням широких верств населення, що здобувають освіту. Звідси можна сформулювати відповідні вимоги до самих досліджень і форми їх викладу.

Сутність концепції управління якістю освіти (КУО). Концепція містить визначення: 1) параметрів-характеристик (об'єктів) управління якістю освіти, 2) критеріїв управління нею і 3) механізму управління.

Параметри-характеристики (об'єкти) управління якістю освіти. До них належать потенційна можливість, технічна, соціально- економічна, організаційна, і психологічна здатність.

Потенційна можливість розвитку освіти (ПМ) — уся сукупність знань (інформації), яка міститься на загальнодоступних носіях інформації у світі: в бібліотеках країн світу, Інтернеті, національних і міжнародних (типу Всесвітньої організації інтелектуальної власності — ВОІВ), патентних відомствах, науково-дослідних організаціях академій наук країн, університетах, організаціях управління наукою типу ВАК в Україні та ін. Йдеться про виявлення і фіксацію усієї сукупності ідей, нововведень, ноу-хау, які нині розосереджені по світу, і створення (наприклад, при ВОІВ) Банку знань приблизно за тими напрямами, які виділяють за їх традиційної класифікації. "Приблизно" — тому що в процесі такого роду "інвентаризації" наукової інформації можуть виникнути, сформуватися нові напрями. Таким чином, ПМ — це показник, що має міждержавний характер.

Технічна здатність освіти (ТЗ) — показник національного масштабу, який визначається тією часткою ПМ, яка відображена в існуючих освітніх стандартах (в Україні — в ОКХ, ОПП, навчальних програмах) у певних предметних галузях освіти: математиці, політології, лінгвістиці, соціології, біології, юриспруденції тощо.

Соціально-економічна здатність освіти (СЕЗ) визначається тією часткою ТЗ, яка споживається на ринку праці, наприклад в народному господарстві України. Якщо значення СЕЗ перевищує значення ТЗ, то наша освіта працює не на народне господарство України, а на інші країни. Не вимірюючи цих показників, ми витрачаємо бюджет на потреби іноземних держав. Приклад — підготовка висококласних програмістів, кількість і якість підготовки яких перевищують народногосподарські потреби України, і тому ці спеціалісти мігрують за кордон.

Організаційна здатність освіти (ОЗ) — показник тієї частини СЕЗ, яка реалізується у конкретному вищому навчальному закладі України. Тобто це кількість навчальної інформації, яка використовується в певній освітній установі при підготовці фахівців і міститься у навчальних (робочих) планах, (програмах), лекціях тощо.

Психологічна здатність освіти (ПЗ) — та частина СЕЗ, яка фактично засвоюється студентами конкретного вищого навчального закладу.

Критерії управління освітою. В межах цієї концепції виділяємо відповідні показники — характеристики перерахованих можливостей (здатностей) а також коефіцієнти, які визначаються відношенням значення певної можливості (здатності) до попередньої. Так, ПМ, як зазначалося вище, є показником міжнародного характеру і характеризує обсяг всіх знань, накопичених у світі, на загальнодоступних носіях інформації. Але визначення характеристики показника — це є аналітика, а не управління. Управляти слід відносними значеннями показників, тобто відношеннями - коефіцієнтами, які характеризують відповідні відношення (це питання науки системного аналізу — вони доведені там, і тому ми на них не зупиняємося).

Коефіцієнт національного розвитку освіти — ТЗ/ПМ.

Показник інноваційності економіки (наскільки вона може споживати знання, що здобуваються в освітньому процесі, процесі навчання) — СЕЗ/ТЗ. Процес нарощування цього показника можна проілюструвати таким чином. Припустимо, якийсь НДІ публікує перелік своїх ноу-хау, які ще не набули практичного (промислового) впровадження, а виробничий кооператив вирішує впровадити розробку у виробництво. Якщо виміряти значення показника інноваційності до і після промислового впровадження, то зможемо зафіксувати його зростання. Це і є нарощуванням показника інноваційності, зміни показника відношення СЕЗ до ТЗ.

Показник (коефіцієнт) якості освіти у конкретному вузі — ОЗ/СЕЗ.

Коефіцієнт "корумпованості" (викладацької неспроможності) у вищому навчальному закладі — ПЗ/СЕЗ (відношення кількості студентів, які одержали дипломи про відповідну освіту, до загальної кількості тих, хто навчався). Якщо студент не одержує диплому — не в змозі пройти контроль знань — то він, найімовірніше, опинився у вищому навчальному закладі випадково, за хабар або викладачі не відповідають своїй функції — не можуть навчити студента.

Максимально можливі значення показників наведених відношень і є критеріями оцінки управління освітою.

Механізм управління якістю освіти. Припустимо, коефіцієнт відношення певної можливості (здатності) до попередньої завжди менший від одиниці (якщо це не так, то управління не потрібне). Тоді на першому етапі слід визначити конкретний коефіцієнт цього відношення, на другому — від одиниці відняти значення показника відповідної можливості (здатності), а на третьому — проаналізувати одержану різницю і, виявивши основні чинники, що зумовили її, сформувати відповідний їх перелік (дефектну відомість). На четвертому етапі формулюється адекватний перелік заходів з нейтралізації кожного чинника, що міститься у дефектній відомості. Але для цього необхідно визначити кілька варіантів проектів рішень для вибору оптимального. Тому п'ятий етап — це вибір оптимального рішення. І, нарешті, в межах механізму управління якістю освіти необхідно визначити суб'єктів управління певними коефіцієнтами. Так, ПМ мають управляти міждержавні та національні органи. До перших слід віднести, наприклад, ЮНЕСКО (ООН), Світове агентство з транснаціональної освіти, Європейську асоціацію міжнародного освіти та інші відповідні організації Ради Європи, ЄС. Національні органи управління освітою і наукою — це, по-перше, державні органи загальної та спеціальної компетенції, а, по-друге, — громадські організації, збори, з'їзди. На з'їздах представників певної спеціальності затверджуються професійні освітні стандарти тощо1.

Управління відношеннями ТЗ/ПМ і СЕЗ/ТЗ — це, як зазначалося вище, рівень національного управління, суб'єктом якого, наприклад, в Україні, мають виступати КМУ, Міністерство освіти і науки. Управління відношенням ОЗ/ СЕЗ — рівень управління вищим навчальним закладом, а ПЗ/ОЗ — самоуправління на рівні трудового колективу навчального закладу.

Під кожну дію, зазначену у Концепції, ми готові надати методику, тобто довести концепцію до технологічно-методичного рівня. Таким чином, під цю концепцію можемо розробити повне організаційне забезпечення, яке за системним аналізом, описується шістьма параметрами: "що", "хто", "де", "коли", "як" і "скільки". "Що" — це перелік вище перерахованих етапів механізму управління; "хто" — відповідний суб'єкт управління, організація-виконавець, координатор робіт; "як" — відповідна методика; "де" — місце виконання відповідних робіт (наприклад, місцем створення Банку знань може бути ВОІВ); "коли" — строки і "скільки" — вартість здійснення управління проектом, концепція якого викладається.

Наведена концепція управління освітою — це не тільки шлях до формування європейського (світового) простору знань, реалізації побудови інноваційної економіки, так званого інформаційного суспільства (можливо, світового панування — хто володіє інформацією — володіє світом), а й забезпечення управлінням розвитку науки (як світової так і національної). З концепції випливає, зокрема, що основними завданнями управління освітою є спрямування наукових досліджень на вирішення проблеми максимізації ККД науки шляхом залучення всіх знань у навчальний процес. За цією концепцією має створюватися Банк знань. Наявність такого банку дасть змогу виявляти дійсну новизну наукової тематики на стадії її планування, виключати неконтрольоване дублювання розробок, пов'язувати "вихід" науки (наукових результатів) із "входом" освіти (залучати результати розробок у національні, міждержавні освітні стандарти). Крім цих функцій, пов'язаних з підвищенням ефективності управління наукою, зокрема вдосконаленням "виходу" науки, слід також побудувати її ефективний "вхід." Для цього необхідно спрямувати наукові дослідження на вирішення дійсних, а не надуманих проблем ("ще" не проблем, "вже" не проблем, "ніколи" не проблем) Механізми такого управління мають бути спрямовані на вирішення проблем бюрократизації науки. З технології управління наукою повинні випливати об'єктивно необхідні (суспільно корисні) функції НАН України, інших академій, як державних, так і громадських наукових організацій, ВАК, Міністерства освіти і науки, міністерств і відомств, які відповідають (у всякому разі повинні відповідати) за розвиток галузевої науки і аж до первинних ланок — НДІ, творчих колективів.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ЗАПРОВАДЖЕННЯ В ОСВІТНІЙ ПРОЦЕС ХРИСТИЯНСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ

У доповіді Юлії Тимошенко на засіданні українського парламенту в лютому 2005 р. зазначалося, що віра — в людей, в Бога — є складовою матеріальних успіхів, підкреслювалась необхідність перегляду статусу духовної освіти


Сторінки: 1 2