Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Державна політика як найважливіша складова національної безпеки

Державна політика як найважливіша складова національної безпеки

Місце державної регуляторної політики у структурі національної безпеки країни. Виявлення місця державної регуляторної політики у структурі національної безпеки в країні, дослідження регуляторних рішень злочинної влади як загрози цій безпеці є актуальними, що пов'язано з необхідністю узагальнення практики прийняття найважливіших регуляторних актів, досвіду здійснення регуляторної політики в Україні. Цей досвід свідчить, що порушення справедливості в процесі реалізації цієї політики призводить до найбільш конфліктогенних ситуацій. Саме ці порушення містять основний потенціал соціальної напруженості, спричиняють масові виступи громадян із вимогами поновлення справедливості, здійснення ефективнішої економічної та соціальної політики. Тому доцільно визначити поняття "національна безпека", проаналізувати цю категорію як систему і, виявивши її основні системотвірні ознаки, визначити завдання із збереження національної безпеки.

Сутність поняття "національна безпека". Визначення його сформульовано в Законі України від 19 червня 2003 р. № 964-IV "Про основи національної безпеки України". Згідно з ним національна безпека — це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.

Засобом збереження національної безпеки є держава. Загальновідомі вчення про походження держави, в одному з яких стверджується, що причиною її виникнення був страх. Страх людей перед небезпекою спонукав їх до об'єднання в межах держави. Тобто держава, а отже і державна політика, є (у всякому разі має бути) засобом подолання загроз: зовнішніх (воєнні конфлікти, глобалізація, наслідки природних катаклізмів); державно-політичних, економічних, екологічних, соціального характеру (забезпечення людини, яка досягла похилого віку, в разі захворювання, каліцтва); гро- мадському порядку, життю та здоров'ю людей, їх власності тощо (злочинність), інформаційних, біоінформаційних1 та ін.

Згідно із ст. 7 "Загрози національним інтересам і національній безпеці України" Закону України від 19 червня 2003 р. № 964-IV "Про основи національної безпеки України" основними потенційними і реальними загрозами національній безпеці України є загрози у найважливіших сферах життєдіяльності: зовнішньополітичній; сфері державної безпеки; у воєнній та сфері безпеки державного кордону України; у соціальній та гуманітарній; у внутріполітичній, економічній, науково-технологічній та екологічній. Серед головних небезпечних загроз, зазначених у Законі (а отже обов'язкових при розробленні державної регуляторної політики), вважаємо за доцільне виділити такі:

У зовнішньополітичній сфері, та сфері державної безпеки:

• загрози посягань з боку окремих груп та осіб на державний суверенітет, територіальну цілісність, економічний, науково-технічний та оборонний потенціали України, права і свободи громадян;

• поширення корупції, хабарництва в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики, організованої злочинної діяльності. У внутріполітичній сфері:

• порушення з боку органів державної влади та місцевого самоврядування Конституції і законів України, прав і свобод людини і громадянина, в тому числі при проведенні виборчих кампаній;

• недостатня ефективність контролю за дотриманням вимог Конституції і виконанням законів України.

В економічній сфері:

• нестабільність у правовому регулюванні відносин у сфері економіки, велика боргова залежність держави, критичні обсяги державних зовнішнього і внутрішнього боргів;

• небезпечне для економічної незалежності України зростання частки іноземного капіталу в стратегічних галузях економіки;

• неефективність антимонопольної політики та механізмів державного регулювання природних монополій, що ускладнює створення конкурентного середовища в економіці;

• критичний стан з продовольчим забезпеченням населення;

• неефективність використання паливно-енергетичних ресурсів, недостатні темпи диверсифікації джерел їх постачання та відсутність активної політики енергозбереження, що створює загрозу енергетичній безпеці держави;

• "тінізація" національної економіки; переважання в діяльності управлінських структур особистих, корпоративних, регіональних інтересів над загальнонаціональними.

У соціальній та гуманітарній сферах:

• невідповідність програм реформування економіки країни і результатів їх здійснення визначеним соціальним пріоритетам;

• неефективність державної політики щодо підвищення трудових доходів громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення;

• криза системи охорони здоров'я, соціального захисту громадян і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров'я населення;

• поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб;

• загострення демографічної кризи;

• зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних прошарків суспільства;

• прояви моральної та духовної деградації суспільства;

• зростання дитячої та підліткової бездоглядності, безпритульності, бродяжництва.

У науково-технологічній сфері:

• зростаюче науково-технологічне відставання України від розвинутих країн;

• неефективність державної інноваційної політики, механізмів стимулювання інноваційної діяльності;

• низька конкурентоспроможність продукції;*

нерозвиненість внутрішнього ринку високотехнологічної продукції та відсутність його ефективного захисту від іноземної технічної та технологічної експансії тощо.

Як бачимо, Закон називає загрози, які можуть виходити від держави, державної регуляторної політики. Більш того, ці загрози, як відомо, є в Україні реаліями сьогодення. Тобто сама держава, влада в країні замість того, щоб забезпечувати громадянам спокій і безпеку, стає джерелом загроз, а отже перетворюється на свою протилежність. Така ситуація склалася в Україні, де стара (злочинна) влада, скинута Помаранчевою революцією, її регуляторна політика, регуляторні рішення завдавали величезної шкоди суспільству, народу України.

Регуляторні рішення злочинної влади як загроза національній безпеці. З усіх можливих видів загроз національній безпеці країни, виходячи з цілей дослідження, проаналізуємо загрози з боку влади, її регуляторної політики. Саме владна (регуляторна) діяльність є головним чинником виникнення (поглиблення або нейтралізації) всіх інших загроз (економічних, соціальних, кримінальних, інформаційних тощо. Наявність їх зумовлена, як правило, проблемами у регуляторній політиці держави. Крім того, є загрози з боку влади, які можна визначити як винятково владні. Вони пов'язані зі становленням державної влади, її функціонуванням і діяльністю й починаються з боротьби за неї (за економічну і політичну владу), виборчих процесів.

Однією із загроз національній безпеці є фальсифікація виборів, яку регулярно здійснювала стара влада. Загрози, пов'язані з її функціонуванням, здійсненням регуляторної політики — це роздутість управлінського і допоміжного апарату, величезні витрати на утримання держапарату. Крім того, діяльність такої влади, її регуляторна політика становлять загрозу внаслідок злиття з криміналіте- том, організації вбивств на замовлення, налагодження контрабанди, крадіжок бюджетних коштів, пограбування національного багатства країни (захоплення об'єктів державної (колективної) власності та ін.), бюрократизму, корупційності державного апарату, встановлення для наближених до влади осіб різноманітних пільг та преференцій тощо.

Такі дії нанесли реальну величезну шкоду суспільству, спричинену зловживаннями з боку державного апарату своєю владою, несправедливістю, аморальністю державної політики, регуляторних актів.

Результатами цієї політики були:

• загрози національній безпеці в політичній та економічній сферах, відсутність ефективних механізмів забезпечення законності, правопорядку, боротьби із злочинністю, особливо її організованими формами, неефективність системи державного регулювання економічних відносин;

• наявність структурних диспропорцій, монополізму виробників, перешкод становленню ринкових відносин;

• невирішеність проблеми ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної економіки від інших країн;

• економічна ізоляція України від світової економічної системи;

• неконтрольований відплив за межі України інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів;

• криміналізація суспільства, діяльність тіньових структур;

• низький рівень життя та соціальної захищеності значних верств населення, наявність великої кількості громадян працездатного віку, не зайнятих суспільно корисною діяльністю;

• суспільно-політичне протистояння окремих соціальних верств населення та регіонів України;

• падіння рівня здоров'я населення, незадовільний стан системи його охорони;

• тенденції моральної та духовної деградації в суспільстві;

• неконтрольовані міграційні процеси в країні.

Водночас причини цих явищ у нормативних документах не вказуються, а самі ці явища з державною політикою, державним управлінням безпосередньо не пов'язуються.

Результати здійсненого нами дослідження свідчать, що однією з головних причин виникнення вказаних загроз і завдання шкоди суспільству є саме неефективна регуляторна політика держави, неефективність, несправедливість, аморальність регуляторних рішень, відсутність належних теорії та методології їх розроблення. Виходячи з цього, пропонуємо визначення національної безпеки.

Національна безпека — такий соціальний порядок, стан регуляторної політики держави, за якого загрози нації своєчасно виявляються (прогнозуються), забезпечується прийняття державно- політичних рішень саме для досягнення національних інтересів за наявності та (або) передбачення дестабілізуючих чинників (загроз).

Будемо інтерпретувати сукупність пропозицій, рекомендацій щодо усунення, нейтралізації наведених причин існування загроз національній безпеці як систему забезпечення національної безпеки України в галузі державної регуляторної політики (СЗНБ). Під СЗНБ розумітимемо організовану державою сукупність суб'єктів: державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об'єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, які здійснюють узгоджену регуляторну діяльність у межах законодавства України. Проте лише однієї сукупності суб'єктів, мабуть, недостатньою для збереження національної безпеки країни. Потрібні також певні важелі впливу на неї, а також засоби їх створення. До таких важелів впливу належать регуляторні рішення, а до засобів їх створення — відповідні теоретико-методо- логічні засади. Отже, з урахуванням викладеного, пропонуємо таке визначення системи забезпечення національної безпеки: СЗНБ — це організована державою сукупність:

а) справедливих, якісних ДПР, спрямованих на досягнення національних інтересів України;

б) небюрократичних суб'єктів (державних органів, посадових осіб, громадських організацій, громадян та їх спілок) регуляторної політики, об'єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, які діють у цій сфері відповідно до визначених у законодавстві України функцій, механізмів їх виконання;

в) теоретико-методологічних засад розроблення і прийняття ДПР, що забезпечують їх справедливість і необхідну якість.

Зазначений склад СЗНБ опосередковано визначає межі теоретичних розробок і практичної діяльності державної влади у сфері як правотворення так і правозастосовчої діяльності. Пріоритетність вказаних складових матиме такий вигляд:

1) теоретико-методологічні засади розроблення і прийняття ДПР, які забезпечують їх справедливість і необхідну якість;

2) наявність небюрократичних суб'єктів (державних органів, посадових осіб, громадських організацій, громадян та їх спілок) регуляторної політики, об'єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, які діють у цій сфері відповідно до визначених у законодавстві України функцій, механізмів їх виконання;

3) необхідна кількість справедливих, якісних ДПР, спрямованих на досягнення національних інтересів України.

Наведена послідовність складових СЗНБ визначає структуру цієї системи, пріоритетність відповідних робіт у реалізації національних інтересів України, значущість наукових досліджень у галузі вдосконалення вказаних складових СЗНБ, а отже і нашого дослідження — вирішення теоретико-методологічних проблем вдосконалення державної регуляторної політики. Значення його посилюється також тим, що вдосконалення теоретико-методологічних засад, запропоноване автором, містить концепцію випереджаючого розвитку державної регуляторної політики, підвищення якості ДПР. Концепція вдосконалення теоретико-методологічних засад ДПР може орієнтуватися на досягнення визнаних світовою спільнотою стандартів і норм (регуляторних актів). У цьому разі ми будемо застосовувати стратегію наздоганяння, але це неперспективний шлях. Так, за оцінкою фахівців, досягти вказаних стандартів і норм ми можемо приблизно через 10 років. Але за цей строк бажані стандарти і норми зміняться, і ми знову будемо наздоганяти. Отже, якщо орієнтуватися не на західні стандарти, а на максимальну гранично можливу ефективність, якість адміністративно- та господарсько-правового регулювання, то можна створити ефективніші правові моделі. Ми ж пропонуємо зазначений вище інший шлях — стратегію випереджаючого розвитку державної регуляторної політики за рахунок розроблення власної теорії, орієнтованої на досягнення максимально можливої якості регуляторних актів.

Фактори, що впливають на якість рішення. У межах дослідження впливу регуляторної політики на національну безпеку країни нами здійснено системний аналіз процесу прийняття рішень для виявлення факторів, які можуть суттєво впливати на ДПР, а отже і на їх якість. Системний аналіз передбачає виявлення та оцінку впливу всіх суттєвих чинників, під впливом яких формується і здійснюється державна регуляторна політика, у тому числі ініціювання, лобіювання та затвердження регуляторних актів.

Зазначені чинники можна поділити на нематеріальні та матеріальні (інституціональні та ін.). До нематеріальних факторів впливу на ДПР належать національні звичаї, в тому числі ділові, культурні традиції, обсяг знань суб'єкта прийняття рішень, а також духовні чинники: добро (зло), справедливість (несправедливість), добросовісність (недобросовісність), моральність суб'єктів регуляторної політики, панівна ідеологія в суспільстві тощо. Ці чинники є визначальними, оскільки саме залежно від того, на що спрямована воля, втілена у регуляторний акт, — на інтереси власні егоїстичні, корпоративні, кланові1 або, навпаки, на інтереси суспільства, — можна зробити висновок, ЗЛОвживає цей суб'єкт своєю владою чи ні, тобто діє на добро чи зло населенню, на додержання чи порушення прав людей. Саме духовні фактори визначають векторну спрямованість інституціональних чинників (позитивну чи негативну). Наприклад, президент країни може діяти (приймати рішення в інтересах людей або задовольняти власні егоїстичні інтереси, інтереси свого клану, родини. Назвемо такі випадки прийняття рішень дефіцитом духовності. Водночас буває, коли наміри влади, посадовця є моральними, добрими, але результативність прийнятих рішень негативною. Таку ситуацію ми інтерпретуємо як дефіцит знань2.

Інституціональні чинники, у свою чергу, можна поділити на національні та зарубіжні. З-поміж національних, крім, звичайно, відповідних державних органів країни, які функціонально за законом мають здійснювати підготовку і прийняття ДПР, передусім слід назвати народ (це довела Помаранчева революція), а також допоміжні державні органи (наприклад, до недавнього часу це була Адміністрація Президента країни, державні силові структури, бізнесові й політичні кола, політичні партії, деякі громадські організації, ЗМІ, підприємницька

еліта, великий і середній бізнес, у тому числі кримінально-мафіозні угруповання, Церква та ін. Крім того, інституціональні чинники можна поділити на легітимні та нелегітимні. Якщо до перших належать фактори, дія яких урегульована у законодавстві, то до других — тіньові сили, тіньова економіка, кримінальні угруповання та ін.

Серед неінституціональних матеріальних чинників — соціальний порядок у країні (урегульованість організації управління), технологія (порядок розроблення і прийняття ДПР, рівень розвитку регуляторної політики, її теоретико-методологічного і методичного забезпечення), правові звичаї, панівні концепції права, релігійні доктрини тощо.

Можливі й дещо інші класифікації факторів впливу на якість ДПР. Так, по-перше, всі вони можуть бути стабілізуючими складовими національної безпеки та дестабілізуючими, тобто загрозою національній безпеці України. По-друге, серед факторів впливу на якість ДПР можна виділити дві групи: 1) людські інтереси (вибір людини між добром і злом); 2) їх носії. У свою чергу, людські інтереси ми поділяємо на чотири види: 1) індивідуальні (егоїстичні); 2) корпоративні (інтереси транснаціональних компаній); 3) національні; 4) інтереси інших держав (наприклад, національні інтереси США, Росії та ін.). Перші зумовлюють створення приватної власності, другі


Сторінки: 1 2 3 4