Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Відстеження результативності регуляторного акта та оприлюднення інформації

Відстеження результативності регуляторного акта та оприлюднення інформації

Відстеження результативності регуляторного акта та оприлюднення інформації також слід віднести до найважливіших етапів здійснення регуляторної політики. Результат, за В. Далем, це "наслідок чогось, кінцевий висновок, підсумок, розв'язка, вихід, завершення справи"1. Близьким до поняття "результативність" є термін "ефективність". Проте на відміну від результативності якогось явища, заходу, правового акта ефективність пов'язується із затратами на її здійснення. Стосовно права, правового регулювання певних суспільних відносин питання ефективності розглядаються в багатьох наукових роботах представників як теорії права так і окремих його галузей, у тому числі адміністративного та господарського права.

Законодавче визначення відстеження результативності регуляторного акта вперше дано в Законі України від 11 вересня 2003 р. Згідно із ст. 1 цього Закону під таким відстеженням слід розуміти заходи, спрямовані на оцінку стану впровадження регуляторного акта та досягнення ним цілей, задекларованих при його прийнятті. Звідси можна зробити висновок щодо формулювання цілей, які декларуються при прийнятті регуляторного акта. Вони мають бути сформульовані достатньо конкретно, операціонально, бажано мати кількісні показники. Зазначені положення стосуються такого етапу технології підготовки правових актів, як виклад його тексту. Застосування цих положень матиме велике значення для забезпечення можливості оцінки і управління результативністю регуляторних актів, регуляторної політики в країні, що дасть змогу оцінити досягнення регуляторним актом своїх цілей.

Відповідно до ст. 10 Закону України від 11 вересня 2003 р. "Відсте- ження результативності регуляторних актів" стосовно кожного акта послідовно здійснюються базове, повторне та періодичне відстеження його результативності. Вони передбачають виконання заходів з відсте- ження результативності; підготовку та оприлюднення звіту про цю роботу. Для такого відстеження можуть бути використані статистичні відомості та дані наукових досліджень і соціологічних опитувань. Отже, законодавець резюмує наявність наукових досліджень і соціологічних опитувань щодо стану впровадження регуляторних актів та досягнення ними цілей.

Водночас слід зазначити, що юридичні наукові установи і вищі навчальні заклади не здійснюють систематичних наукових досліджень результативності правових актів, що зумовлює неможливість забезпечення ефективності регуляторної політики, цілеспрямованого управління нею. Крім того, відсутність відповідних досліджень та результатів соціологічних опитувань є причиною частої зміни (коригування) регуляторних актів. Саме тому ми ініціювали відповідні дослідження і, починаючи з 2000 р., брали участь у науково- дослідних розробках щодо впровадження моніторингу — відстеження виконання заходів, передбачених регуляторними актами. Зокрема, у 2000-2003 рр. здійснено регулярні перевірки стану виконання прийнятих рішень — моніторинг у конкретній предметній галузі управління — у сфері економічної політики з метою виявлення необхідності коригування, зміни регуляторних актів. Хід та результати відповідного дослідження викладено у главі 4 цієї роботи.

Повертаючись до регламенту відстеження результативності регуляторних актів згідно із Законом України від 11 вересня 2003 р., зазначимо, що одержані за повторного відстеження значення показників результативності (за ст. 1 Закону України від 11 вересня 2003 р. показники результативності - це показники, на підставі яких при відстеженні результативності регуляторного акта оцінюються стан його впровадження та досягнення ним цілей, задекларованих при його прийнятті) порівнюються з їх значеннями, одержаними в разі базового відстеження. Це завдання, сформульоване законодавцем, зобов'язує розробити вимоги методичного характеру щодо показників оцінки результативності на всіх етапах її відстеження. Як мінімум, ці показники повинні бути порівнянні між собою. В іншому разі порівняти їх значення за базового і повторного відстежень результативності не вдасться. Крім того, це повинні бути вимоги повноти і достатності показників для характеристики результативності, водночас кількість їх має бути мінімально достатньою, тобто не повинно бути показників, які не характеризують результативність або дублюють один одного.

Такого роду положення з відповідями "як" це зробити повинні були б міститися у відповідних методичних рекомендаціях щодо цього етапу реалізації регуляторної політики. Проте, на жаль, чинна Методика відстеження результативності регуляторного акта, як ми пересвідчимося, не містить таких положень.

Періодичні відстеження результативності, як зазначено у ст. 10 Закону України від 11 вересня 2003 р., здійснюються з метою перевірки сталого досягання регуляторним актом цілей, задекларованих при його прийнятті після повторного відстеження його результативності. Щодо термінів, то базове відстеження результативності регуляторного акта здійснюється до дня набуття чинності ним або більшістю його положень. Якщо для визначення показників результативності регуляторного акта використовуються виключно статистичні дані, базове відстеження може бути здійснене після набуття чинності цим актом або більшістю його положень, але не пізніше дня, з якого починається повторне відстеження його результативності.

Виконання заходів з відстеження результативності регуляторного акта забезпечується регуляторним органом, який прийняв цей акт, якщо інше не встановлено Законом від 11 вересня 2003 р. Термін їх реалізації не повинен перевищувати 45 робочих днів. Регуляторний орган, який прийняв відповідний акт, якщо інше не встановлено цим Законом, готує звіт про відстеження його результативності, але не пізніше ніж у десятиденний термін з дня підписання цього звіту, оприлюднює його шляхом опублікування у своїх друкованих засобах масової інформації, а у разі їх відсутності — у друкованих засобах масової інформації, визначених цим регуляторним органом, та (або) шляхом розміщення на офіційній сторінці цього регуляторного органу в мережі Інтернет.

Згідно із зазначеним вище Законом Методика відстеження результативності регуляторних актів, прийнятих Національним банком України, затверджується спільно Кабінетом Міністрів та Національним банком України, а прийнятих іншими регуляторними органами — Кабінетом Міністрів України. Затверджена методика є обов'язковою для застосування регуляторними органами.

Ця Методика, яку буде розглянуто нижче, мала б відповісти на питання щодо методів та прийомів виконання завдань, поставлених Законом України від 11 вересня 2003 р. На жаль, чинна Методика переважно лише дублює положення цього Закону, не розглядаючи відповідних питань методичного характеру.

Методика відстеження результативності регуляторного акта.

Ця Методика , затверджена відповідно до ст. 10 Закону України від 11 вересня 2003 р. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2004 р. № 308, визначає вимоги для відстеження результативності прийнятого регуляторного акта. Як зазначено у ній, здійснюються базове, повторне та періодичне відстеження регуляторного акта у межах термінів, визначених ст. 10 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Базове відстеження виконується до дня набуття чинності регуляторним актом або більшістю його положень з метою оцінки стану суспільних відносин, на врегулювання яких спрямована дія акта.

Повторне відстеження здійснюється через рік після набуття чинності актом або більшістю його положень, але не пізніше ніж через два роки, якщо рішенням регуляторного органу, який прийняв цей акт, не встановлено більш ранній термін, з метою оцінки ступеня досягнення цим актом поставлених цілей. Кількісні та якісні значення показників результативності акта порівнюються із значеннями аналогічних показників, одержаних під час базового відстеження.

Періодичне відстеження здійснюється раз на три роки, починаючи з дня виконання заходів з повторного відстеження, в тому числі у разі, коли дію акта, прийнятого на визначений термін, було продовжено з метою оцінки ступеня досягнення актом поставлених цілей. Установлені кількісні та якісні значення показників результативності акта порівнюються із значеннями аналогічних показників, встановлених під час повторного відстеження.

У процесі відстеження визначаються кількісне та якісне значення для кожного показника результативності, обчисленого під час аналізу впливу регуляторного акта. Базове, повторне та періодичне відсте- ження здійснюються на підставі показників і даних, одержаних під час аналізу впливу регуляторного акта. Види даних, які використовуються для відстеження, визначаються регуляторним органом. Якщо для визначення кількісних та якісних показників результативності регуляторного акта необхідна інформація, якої не містять статистичні дані та дані наукових досліджень, застосовується опитування сукупності респондентів в усній чи письмовій формі (далі — опитування). Для отримання зазначених показників можуть використовуватися статистичні дані за відповідний період, що передує даті початку виконання заходів з відстеження, а для базового відстеження — даті набуття чинності актом або більшістю його положень. Опитування під час відстеження передбачає визначення сукупності осіб, які повинні виконувати вимоги регуляторного акта (за методикою пропонується називати цю сукупність "цільова група", але по суті це виконавці регуляторного акта); складання анкети; збирання інформації; створення бази даних опитування, їх обробку та аналіз. Для визначення складу цільової групи (виконавців регуляторного акта) можуть використовуватися відкриті для загального доступу дані реєстрів, що ведуться регуляторними та іншими органами державної влади. Чисельність цільової групи, яка визначається для повторного відстежен- ня з використанням опитування, повинна дорівнювати чисельності цільової групи, визначеної для базового відстеження.

Під час повторного і періодичного відстежень застосовуються ті самі підходи до визначення складу цільової групи та вибіркової сукупності (частина цільової групи — виконавців регуляторного акта), яка відбирається для участі в опитуванні за допомогою спеціальних методів з метою достовірного відображення структури та основних характеристик цієї групи), що і для базового відстеження. Якщо чисельність цільової групи не перевищує 150 осіб, опитуються усі її респонденти без визначення вибіркової сукупності. Підставою для складання анкети під час базового, повторного і періодичного відстежень є кількісні та якісні значення показників результативності регуляторного акта, визначені під час аналізу його впливу.

Після виконання відповідних заходів готується звіт окремо для базового, повторного і періодичного відстежень, який оприлюднюється в установленому порядку.

У звіті про результати відстеження зазначаються:

• вид та назва регуляторного акта, результативність якого відсте- жується, дата його прийняття та номер (у разі базового відстежен- ня вони не наводяться);

• назва виконавця заходів з відстеження;

• цілі прийняття акта;

• термін виконання заходів з відстеження;

• тип відстеження (базове, повторне або періодичне);

• методи одержання результатів відстеження;

• дані та припущення, на підставі яких відстежувалася результативність, а також способи одержання даних;

• кількісні та якісні значення показників результативності акта;

• оцінка результатів реалізації регуляторного акта та ступеня досягнення визначених цілей.

Звіт про відстеження підписується керівником регуляторного органу. Оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності. Доступ до регуляторних актів органів виконавчої влади. У

виступі Президента України Віктора Ющенка у Верховній Раді перед голосуванням щодо затвердження Юлії Тимошенко на посту прем'єр- міністра неодноразово зазначалося: "Мій уряд не буде красти", "Я хабарів брати не буду", "Уряд не братиме хабарів" тощо. Президент підкреслив, що головною проблемою в Україні є корупція, яка починається "з голови", і запевнив: "уряд не просто не буде красти, уряд не буде брати хабарів". Він зазначив, що коли публічно працюватимуть Укрзалізниця, Укрнафта, НАК Нафтогаз, Укрпошта, то бюджет країни одержить багато мільярдів незапланованих на сьогодні надходжень, які буде віддано бідній людині. Планується дослідити роботу всіх вільних економічних зон, зон інвестиційного розвитку, від раціонального перегляду роботи яких можна отримати багато прозорих, публічних фінансових потоків, у тому числі до бюджету. Буде здійснено чесну приватизацію у межах закону, прийнятого парламентом; вкрадені об'єкти повернуто до держави, починаючи від "Криворіжсталі", подолано крадіжки землі в Криму і біля Києва. Пропонується публічна, чесна і відповідальна політика влади. Кардинальним засобом забезпечення чесної роботи влади є її прозорість. Саме на цьому ж наголошував Президент України, закликаючи депутатів і уряд застосовувати виключно публічні, прозорі процедури у державі.

Згідно з Конституцією України та Законом України "Про інформацію" (ВВР. — 1992. — № 48, ст. 650 ) всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій (ст. 9 "Право на інформацію"). Це право забезпечується:

• обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;

• створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації;

• вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлені лише специфікою цінностей та особливими умовами їх збереження, що визначаються законодавством;

• створенням механізму здійснення права на інформацію;

• здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію (ст. 10 "Гарантії права на інформацію").

У ст. 21 "Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування" Закону про інформацію містяться визначення інформації державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування, її джерел та форм поширення. Зокрема, зазначено, що інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування — це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування. Основними джерелами цієї інформації є: законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого і регіонального самоврядування.

Формами поширення цієї інформації є: публікування її в офіційних друкованих виданнях або поширення інформаційними службами відповідних державних органів і організацій; публікування у друкованих засобах масової інформації або публічне оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації; безпосереднє доведення її до заінтересованих осіб (усно, письмово чи іншими способами); надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами; оголошення її під час публічних виступів посадових осіб.

Закон про інформацію не називає засоби Інтернету, новітні інформаційні технології, веб-сайти законодавчих органів і органів державної виконавчої влади. Водночас ст. 9 Закону України від 11 вересня 2003 р. "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" передбачає, як зазначено вище, оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади через розміщення і періодичне оновлення міністерствами, відомствами, місцевими органами виконавчої влади інформації як на власних веб-сайтах так і через створення єдиного веб-порталу


Сторінки: 1 2 3