Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 35

УДК 35.07:153

Г.В.Мельниченко

ГЕНДЕРНІ АСПЕКТИ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

У статті проаналізовано стан дотримання гендерної рівності в Україні взагалі та в органах державної служби зокрема. Показано, що проблема гендерної рівності - наскрізна в усіх сферах життя і актуальна в житті кожної людини. Доведено, що гендерний вимір стає складовою всіх стратегічно важливих напрямів державної політики та мусить супроводжуватися стратегією забезпечення того, щоб умови управлінської діяльності були сприятливими для встановлення гендерних обставин і гарантували рівні можливості і ставлення як до чоловіків, так і до жінок.

Упродовж останніх років Україна зробила значний крок уперед у теоретичному дослідженні гендерної ідеології - нового явища в освітній, філософській та політичній думці, що ґрунтується на конструктивному характері взаємодії жінок і чоловіків в інтересах стабільного та гармонійного розвитку людства.

Після проголошення незалежності Україна обрала орієнтиром свого розвитку демократичне суспільство, що гарантує рівні можливості для всіх громадян незалежно від соціального стану, етнічного походження, статі тощо. Сучасна концепція демократичного суспільства України передбачає наявність гендерної рівності в суспільстві.

Становлення України як соціальної, правової, демократичної, незалежної держави, розвиток сучасної української політичної системи нагально ставить на порядок денний і проблеми гендерної політики у сфері державної служби та в системі місцевого самоврядування.

Проблеми формування і реалізації гендерної політики в Україні досліджували українські науковці, посадовці та громадські діячі М.Богачевська-Хом'як, І.Богословська, І.Голубєва, Н.Грицяк, Р.Губань, В.Довженко, О.Іваницька, Л.Кобелянська, Л.Кормич, А.Комарова, О.Кулачек, М.Орлик, А.Пашко, С.Станік, Т.Мельник, С.Хрисанова та ін.

Наукові дослідження проблем впровадження гендерних підходів в аналіз державної політики в Україні лише починаються та потребують апробації.

Метою нашої статті є систематизація теоретичного матеріалу та висновків соціологів щодо гендерних аспектів у роботі державних службовців, дослідження стану дотримання гендерної рівності при доборі кадрів в органах державної служби.

Проблема гендерної рівності - наскрізна в усіх сферах життя і актуальна в житті кожної людини. Переважна більшість учених, спеціалістів із світовим іменами, які ґрунтовно досліджують це явище протягом десятків років, солідарні в тому, що гендер - це окреслений набір характеристик у культурному аспекті, що впливає на соціальну поведінку жінок і чоловіків та відносини між ними.

Крім того, подолання гендерних стереотипів у системі підходів до кадрового формування системи органів виконавчої влади є однією з актуальних проблем сьогодення. Адже замало на теоретичному рівні сприйняти за основу ідеї гендерної рівності в суспільстві. Це важливо довести практично, зокрема й у такій важливій і помітній для пересічних громадян структурі, як державна служба. Це є тією стартовою точкою, за якою почасти визначають рівень справжньої демократії, реалізації прав людини в державі, що задекларувала демократичні перетворення.

Інтеграція України до світового співтовариства вимагає переосмислення місця і ролі жінок у суспільстві, їхню рівноправну участь разом із чоловіками в усіх сферах діяльності і зокрема - у політиці та державотворенні. Реформування державної служби - досить масштабна проблема, що вимагає визначення конкретних стереотипів у практиці роботи на місцях і найголовніше - оперативного усунення недоліків, що заважають гармонізації та корпоративності в ділових відносинах між чоловіками та жінками - держслужбовцями.

Упровадження гендерних підходів у державне управління - це питання соціальної справедливості, вирішення якого потрібне для забезпечення рівноправного та стійкого людського розвитку шляхом застосування найбільш результативних і ефективних методів державного втручання.

Уперше в історії незалежної України в Програмі діяльності Кабінету Міністрів України "Відкритість. Дієвість. Результативність", затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 15 березня 2003 року № 344 і схваленій Верховною Радою України, проголошено як мету досягнення гендерної рівності. Така увага Уряду зумовлює потребу глибоких і системних наукових досліджень щодо впровадження гендерних підходів до теорії і практики державного управління.

Еволюцію теоретичних підходів до ідей гендерної рівності відбито в програмах ООН "Розвиток жінок" (WID) та 'Тендер і розвиток" (GAD).

Основні положення програми ООН "Розвиток жінок" (WID) ґрунтувалися на тому, що жінки - це невикористаний ресурс, здатний зробити свій внесок в економічний розвиток. У програмі WID переважали сподівання на значні капіталовкладення в систему освіти, розвиток професійного навчання робочої сили та управлінських кадрів. Держави покладали надії на те, що така політика сприятиме трансформації переважно аграрного суспільства в індустріальне, модернізоване. Уважалося, що і чоловіки, і жінки матимуть від цього однакову користь.

Але в 1980-ті роки такі очікування спричинили чимало гострих проблем, оскільки за час трансформації та модернізації жінки не отримали сподіваних результатів щодо поліпшення свого статусу, а подекуди їхнє становище стало навіть гіршим.

Програма ООН "Гендер і розвиток" (GAD) запропонувала альтернативний підхід до проблеми. Вона поставила під сумнів попередні тенденції, коли жіночі проблеми розглядалися переважно з огляду на біологічні відмінності і лишали поза увагою гендер, тобто соціальні відносини між чоловіком та жінкою, за яких остання часто перебуває в пригнобленому становищі.

Програма "Гендер і розвиток" (GAD) підтримала певні позиції програми "Розвиток жінки" відносно того, що жінкам слід надати рівні можливості з чоловіками брати участь у житті суспільства. Але першочерговим завданням програма GAD визначила потребу вивчення гендерної структури суспільства.

Перенесення акценту з програми "Розвиток жінки" на "Гендер і розвиток" дало поштовх до ефективнішого використання ресурсів розвитку, відкрило нові перспективи, оскільки головною метою другої програми є забезпечення таких умов, за яких жінка теж мала б змогу впливати на планування суспільного розвитку та політику гендерного втручання. Програма "Гендер і розвиток" розглядає жінок більше як активних носіїв змін ніж як пасивних одержувачів допомоги [2, с. 11].

Ця програма рекомендує впровадження гендерних підходів у політику та управління. Поняття "гендерний підхід" розглядається як процес оцінки будь-якого планового заходу (зокрема законодавства, стратегій і програм у всіх сферах і на всіх рівнях) з погляду його впливу на жінок і чоловіків. Ця стратегія грунтується на тому, що інтереси і досвід жінок, так само як і чоловіків, є невід'ємним критерієм у процесі розробки загальної концепції, здійснення моніторингу й оцінки напрямів державної політики в політичній, економічній і суспільній сферах для того, щоб і жінки, і чоловіки могли одержувати рівну вигоду, а нерівність ніколи б не вкорінювалася.

Підстави для впровадження гендерного підходу в практику державної служби такі:

- гендерний підхід - це прояв демократії. Ніхто не може бути дискримінований за ознакою своєї статі;

- оскільки суспільство складається з жінок і чоловіків, не можна досягти сталого розвитку суспільства без проведення гендерного аналізу існуючих умов. Тому для забезпечення розвитку необхідно, щоб методи гендерного підходу стали складовою всіх частин і напрямів кадрової роботи.

У кожному суспільстві існують певні очікування щодо поведінки жінок і чоловіків у сфері управління. Наприклад, у більшості країн світу існує переконання, що начальником мусить бути чоловік, а секретарем - жінка. Від чоловіків очікують прагнення до влади та досягнення висот, у той час як амбітність серед жінок уважається явищем ненормальним. Це зрештою впливає на розподіл ролей у суспільстві, на те, хто в ньому ухвалює життєво важливі рішення і на чию користь вони ухвалюються.

Такі суспільні стереотипи часто впливають на статистику щодо кількості жінок і чоловіків на державній службі взагалі та на керівних посадах зокрема. Особливою у цьому відношенні є ситуація в Україні, де серед державних службовців 75,39 % - жінки, 24,61 % - чоловіки; обіймають керівні посади 64% жінок та 36% чоловіків. Але аналізуючи розподіл жінок і чоловіків на керівних посадах за категоріями, спостерігаємо різке зменшення кількості жінок із зростанням категорії посади (з 65,2% на посадах шостої категорії до 9% - першої). Серед спеціалістів на державній службі також переважна більшість жінок (79,4%). Такі дані свідчать, що жінки в Україні не можуть суттєво впливати на ухвалення важливих політичних рішень.

Дослідити становище жінок і чоловіків в Україні та визначити шляхи розвитку справжньої рівності в суспільстві не можливо без аналізу ролі та діяльності жінок на державній службі, без визначення стратегічних підходів для досягнення більшого представництва жінок на керівних посадах у державному секторі та вдосконалення механізму просування їх по службі. Адже практика свідчить: в Україні існує невідповідність правової норми та реалій життя. Не лише представницькі, а й адміністративні органи в Україні за традицією, як і в більшості країн світу, є переважно чоловічою сферою, з чоловічими правилами гри.

Сьогодні в Україні недостатньо використовується інтелектуальний потенціал жінок на державній службі. Посадові позиції жінок занижені. Їхня кар'єра фактично гальмується ще на початковому етапі. Жінки на керівних посадах здебільшого є винятком ніж правилом. За даними офіційної статистики, серед службовців центральних органів виконавчої влади жінки складають понад 51%. Але основна їх частина залишається на нижчих посадових рівнях. Зокрема, на посадах молодших спеціалістів - близько 85%, а серед керівників та їх заступників у центральних органах виконавчої влади тільки 7% жінок. Із загальної кількості державних службовців майже 80% становлять жінки і лише близько 15% з них перебувають на посадах I-III категорій держслужбовців. В Україні нині - жодної жінки-міністра, жодної жінки - глави облдержадміністрації. Такі ж тенденції - мінімальна кількість жінок - відстежуються і в обласних радах. І тільки в сільських, селищних та деяких районних радах у містах жіноцтво презентоване традиційно набагато ширше (однак на керівні посади обрані переважно чоловіки). Тобто на місцевому рівні, де сьогодні, вочевидь, найбільше проблем, проте найменше матеріальної вигоди, - представлені жінки.

Така ситуація — не просто бажання представників сильної статі захопити владу. Треба, щоб достойно оцінило великий потенціал жінки і саме суспільство. Приклад інших країн, тієї ж Швеції, де серед керівників найвищого рівня багато жінок, свідчить, що це тільки на користь державі. Чоловік-керівник, ухвалюючи найважливіші рішення, керується виключно розумом, жінка додає до цього ще й серце.

Відсутність гендерної збалансованості в представництві на вищих щаблях влади містить ризик зниження якості та ефективності управлінських рішень, а звідси - ризик стримування темпів розвитку нації. Тому одним із завдань кадрової політики в Україні є сприяння кар'єрному зростанню жінок на державній службі. Прикладом вирішення цього завдання є рекомендації Головдержслужби України щодо формування кадрового резерву на заміщення керівних посад на засадах рівного представництва жінок і чоловіків.

Обговорюючи гендерний аспект державної служби, слід узяти до


Сторінки: 1 2