Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 351:316

УДК 351:316.346.32

О.В. ІВАНИЦЬКИЙ

ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА МОЛОДІ В УКРАЇНІ: ЧИННИКИ ВИНИКНЕННЯ ТА ДЕРЖАВНІ ЗАХОДИ ПОДОЛАННЯ

Розкрито питання девіантної поведінки молоді та ролі виховання у процесах подолання негативних наслідків суспільних девіацій. Визначено основні заходи державного регулювання відхилень у соціальній поведінці індивідів на загальнодержавному та місцевому рівнях управління.

The article deals with deviant behavior of youth and adolescents. It enlightens the role of education and training in processes of diminishing social deviation negative fall-outs. The author also investigates the public administration main instruments and mechanisms to prevent social deviations at the governmental and local levels.

Важливість даного дослідження пов'язана із суттєвим збільшенням асоціальних процесів у суспільстві серед молодих людей та підлітків, що в системі державного управління має викликати велике занепокоєння та стимулювати до прийняття радикальних рішень. Вилучення великого прошарку молодого населення з працеспроможного населення, формування соціально значущої кримінальної та напівкримінальної страти, яка здатна суттєво впливати на інші верстви суспільства в негативному аспекті, в майбутньому породжуватиме проблеми, які не можна буде вирішити обмеженим колом державних методів регулювання. Отже, саме сьогодні, доки негативні прояви девіантних явищ не прийняли загрозливих масштабів, слід деталізувати заходи державного регулювання подолання девіацій у соціальній поведінці суспільства та окремих громадян, які мають небажані для держави наслідки. Профілактика девіантної поведінки передусім важлива в роботі саме з підлітками та молоддю.

Як складне явище, девіація викликає необхідність поєднання зусиль великої когорти вчених, предметом досліджень яких є різні прояви та аспекти девіантної поведінки. Поліпарадигмальність у вивченні девіації як об'єкта державного регулювання потребує передусім поєднання соціального та філософського підходів. При соціальному підході важливим є розуміння того, яким чином побудувати суспільство, де негативні явища девіантної поведінки найменше його вражають. Філософський підхід дає можливість зрозуміти, осмислити та виявити найбільш суттєві прояви девіації та еволюцію особистості в контексті розвитку всього спектра суспільних відносин. Сполучення цих підходів зумовлює можливість виявлення напрямів насамперед державного регулювання, які можуть спонукати до отримання найбільш ефективних результатів стосовно регулювання проявів девіантної поведінки в суспільстві.

Когорта відомих вітчизняних соціологів, зокрема Є. Змановська, Н. Комарова, І. Пєша відзначають необхідність проведення системних і спеціальних заходів на різних рівнях суспільної організації: загальнодержавному, правовому, громадському, економічному, медико-санітарному, педагогічному, соціально-психологічному [1, с. 161]. У своїх працях дослідники конкретизували ці заходи, детально проаналізували доцільність їх застосування в сучасній соціологічній практиці, але водночас не було вирішено завдання встановлення їх пріоритетності.

Особливу увагу іншої групи соціологів викликало визначення впливу освіти та виховання на зменшення девіантних, деліквентних та інших явищ, які порушують соціальну рівновагу в суспільстві. Концепція виховання, яка фокусувала увагу саме на методах подолання негативних проявів соціального архетипу, знайшла своє висвітлення у працях багатьох соціологів та мислителів минулого та сучасності, серед яких особливе місце посідають Я. Гилінський, В. Афанасьєв. Варто відзначити також течію релігійної філософії, представлену працями Е. Сведенборга, Є. Трубецького та багатьох інших, які визначали вплив релігії на систему виховання та формування ціннісних орієнтирів у суспільстві.

Однак майже відсутні системні дослідження і формулювання підходів щодо застосування виховання та його методик для подоланні загрозливих для суспільства девіантних явищ, окреслення проблем родини в сучасному українському суспільстві.

Мета роботи - на підставі опрацювання наукових праць, соціологічних даних та матеріалів вітчизняних і міжнародних організацій окреслити природу та значення виховання для обмеження негативних наслідків девіантної поведінки молоді та дітей і визначити основні заходи державної політики в цій сфері.

Завданнями написання даної роботи є аналіз основних форм профілактичної роботи та визначення місця виховання в системі заходів державного регулювання девіантної поведінки; окреслення основних типів родин та впливу родинного виховання на девіантну поведінку; узагальнення підходів до виховання і формування їх системи під впливом міжнародної інтеграції, євроінтеграції.

Мислителі та державні діячі всіх часів і народів приділяли належну увагу системі виховання, яка визначалась цінностями, що домінували у суспільстві. Зокрема, російський релігійний філософ кінця ХІХ - поч. ХХ ст. Є. Трубецький писав, що людина не може залишатися лише людиною: вона має або піднятися над собою, або впасти у безодню, вирости в Бога чи у звіра. Те, яким чином здійснює людина свій вибір, визначає загальносуспільна, родинна та особистісна система цінностей, яка значною мірою задається вихованням.

Насамперед система виховання має надати дитині основне — систему цінностей та пріоритетів, які іманентні категоріям добра, любові до ближнього. Під системою виховання розуміємо сукупність загальнодержавних, родинних, освітніх, суспільних впливів на побудову певною особистістю системи цінностей, цільових орієнтирів, оціночних критеріїв, знань, вчинків. Залежно від того, що закладено на початку перших самостійних кроків дитини, можна сподіватися на прояви її особистості в подальшому. Для державних органів одне з основних завдань полягає в тому, щоб значна частина населення, і насамперед молодого віку, була вихована на принципах законослухняності, визнавала правила суспільного співжиття, дотримувалась усталених норм. Ще Цицерон писав про необхідність бути рабами законів, щоб стати вільними.

Однак поширення демократичних процесів в умовах ринкових трансформацій в Україні та в інших країнах пострадянського простору привело до поширення девіацій. Існує точка зору, згідно з якою непрямим показником розвитку демократії є динаміка розповсюдження девіацій. Визнання на рівні держави прав сексуальних меншин, природності поведінки людей під час різного роду революцій, страйків, загальна атмосфера невизнання домінуючої сили законів усе це працює на користь розповсюдженню загрозливих явищ девіацій. Тривалий час мала місце відмова від релігійних догм, які пробуджували моральний закон і совість - головного поліцейського поведінки людей, що також сприяло дезорієнтації молоді в соціальному просторі. Е. Сведенборг писав: "У кожної людини є воля та розуміння, і також є взаємне сполучення волі та розуміння, у злих, як і у добрих, але любов волі відмінна у кожного, так само, як і мудрість розуміння, такою мірою, що у добрих і у злих воно протилежне; у добрих є любов до добра і потім розуміння істини, а у злих є любов до зла і потім розуміння неправди. І тому, що у добрих любов волі не тільки очищена розумінням, але й ще вдосконалена і звеличена, ... у злих любов волі зіпсована, спотворена і огрубіла розумінням [7, с. 227]. Отже, воля та розуміння мають бути спрямовані в одне русло - русло добра та справедливості, моральних чеснот, що однаково важливо як для вихованців, так і вихователів.

У сучасній соціологічній літературі склався підхід, який абсолютизує роль родини у подоланні девіантних явищ. Зокрема І. Пєша і Н. Комарова щодо ролі сім'ї у вихованні, зазначали: "Насамперед сім'я забезпечує: природність процесу виховання; емоційний контакт дитини з дорослими членами родини, який ґрунтується на довірі; виховання в такому мікросередовищі, яке найповніше відповідає вимозі поступового залучення дитини до соціального життя; тривалість виховного впливу батьків; інтегративний характер виховання; індивідуальний підхід до кожної дитини; взаємозацікавленість у стосунках; контроль за негативними проявами серед дітей, за негативними впливами на них як внутрішніх, так і зовнішніх факторів - однолітків, засобів масової інформації, мистецтва, молодіжної субкультури тощо [5]. Автор притримується тієї точки зору, що система виховання в родині без системних заходів державного регулювання не зможе дати необхідний ефект. Негативи в родинних стосунках часто є причиною девіацій, і це відбувається в усе більшій кількості українських родин. Жорсткий примус стосовно дорослих і дітей дотримуватися норм і правил соціального життя є необхідним в умовах непередбачуваності, обумовленої перехідним періодом до ринку.

Часто коріння девіації лежить у глибинних процесах подружнього життя сім'ї, коли дитина стикається з байдужістю, нерозумінням, колізіями між батьками, неправильно встановленими пріоритетами. Це породжує такі девіації, як обрання дітьми поведінки безпритульних, бродяжництво, жебрацтво тощо. Сьогодні в соціальній літературі безпритульність описується як "стан людської особистості, який характеризується відсутністю мінімальної пристосованості до вимог, що висуваються до поведінки суспільством" [5, c. 48]. Але ця безпритульність нерідко породжена асоціальними формами насильства в родині, яка нав'язується дітям дорослими. Якщо державою законодавчо встановлена, але обмежена процедура контролю відповідальності, у т. ч. карної, батьків за неправильне виховання дітей, у суспільстві зі спотвореними орієнтирами нема чого сподіватися на тотальну свідомість батьків щодо своїх моральних обов'язків перед дітьми. Отже, безпритульність дітей є яскравішим прикладом девіацій, породжених незрілістю соціальних форм виховання.

Недосконалою є система державного опікування та піклування за неповнолітніми, зокрема в системі дитячих будинків та інтернатів, що є притаманним не тільки Україні, а й багатьом країнам колишнього Радянського Союзу, зокрема Росії. За російськими статистичними даними, кожна п'ята дитина після системи інтернатів протягом перших п'яти років стає безпритульним, кожний другий здійснює злочин, кожний сьомий намагається покінчити життя самогубством, кожний третій має алкогольну або наркотичну залежність. Тобто, стосовно лише 10 % інтернатських дітей є шанс, що він чи вона виростуть нормальним членом суспільства [6].

Сучасне українське суспільство породило, на нашу думку, три категорії батьків, діти яких стають безпритульними та схильні до девіантної поведінки. До першої віднесемо „соціально неблагополучні" родини, які своєю поведінкою демонструють недостатню соціалізацію і які не можуть внаслідок морально-вольових якостей займатися вихованням дітей. Як результат, відбувається викривлення уявлень дитини про соціальні ролі. Тобто, ці родини демонструють явища відсутності і волі, і розуміння добра.

Друга категорія - це батьки, які в силу морально-вольових якостей хотіли б і могли б виховувати своїх дітей, однак за браком часу, через спрямування на кар'єрне зростання, а інколи і просто на елементарне заробітчанство заради виживання родини, вони практично позбавлені можливості приділяти час своїм дітям і давати їм належне виховання. У таких батьків при сильних вольових якостях відсутнє розуміння пріоритетності цілей родини.

До третьої категорії належать родини, де діти відчувають брак уваги з боку батьків внаслідок небажання останніх спілкуватися з дітьми, бо вони надто переймаються власними особистими інтересами. Отже, за словами Сведенборга, поняття "любов волі" спрямоване на внутрішнє "я", а не соціальне "ми", бракує розуміння важливості побудови мікромоделі суспільства у власному оточенні.

Незалежно від того, в якій із зазначених типів родини "виховувались" діти, у таких дітей відбувається частіше за все втеча від соціуму, що


Сторінки: 1 2