Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 332

УДК 332.82

В.І. ЛОГВИНЕНКО

ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО: ЗАКОРДОННИЙ І ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД ЙОГО РЕФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ

Проаналізовано існуючий стан реформування та розвитку підприємств житлово-комунального господарства, розроблено пропозиції щодо його реформування з урахуванням закордонного досвіду.

An analysis of existent state of reformation and development of enterprises of gilishno-kommunalnogo economy is done in article and suggestions in relation to his reformation taking into account the foreign experience are developed.

Одним з основних елементів соціально-економічної інфраструктури будь-якого регіону є житлово-комунальне господарство, яке створює необхідні умови для життя та діяльності людини - головної продуктивної сили суспільства [3].

Житлово-комунальне господарство є невід'ємною життєзабезпечувальною складовою економіки будь-якої країни. Сьогодні житлово-комунальне господарство України складає 25 % основних фондів держави, яке мешканцям України щорічно надає 8 млрд грн житлово-комунальних послуг.

Недосконалість системи управління житлово-комунальним господарством, недостатні темпи реформування призвели до того, що підприємства галузі неспроможні ефективно працювати в ринкових умовах і надавати споживачам послуги належних рівня та якості.

Метою роботи є розгляд зарубіжного досвіду з метою розробки цільових комплексних програм реформування та розвитку житлово-комунального господарства на всіх рівнях управління, яка направлена на організацію ефективного управління у сфері виробництва та надання житлово-комунальних послуг.

Перехід економіки України до ринкових відносин потребує реформування та розвитку житлово-комунального господарства України з урахування досвіду накопиченого в інших державах світу.

В Європі розроблено три моделі реформування та розвитку житлово-комунального господарства. Перша - англійська, яка передбачає повну приватизацію житлово-комунальних об'єктів. Друга - германська, яка передбачає акціонування підприємств та організацію галузі, але основний пакет акцій належить муніципалітету. Третя модель - французька, сполучення муніципальної власності на об'єкти ЖКГ та управління ними з боку приватного бізнесу на умовах довгострокових договорів оренди та сукупних інвестиційних угод [2; 4].

Одним з найважливіших напрямків житлово-комунальних реформ в Англії є проведення об'єднань усіх муніципальних міськводоканалів в 10 регіональних державних компаній з подальшою їх приватизацією. Перед приватизацією держава списала всі заборгованості комунальних підприємств, узяла на себе всі витрати на приведення об'єктів водопровідно-каналізаційного господарства в належний стан та зробила його паспортизацію. На перший план вийшли проблеми організаційних структур управління цими підприємствами, які постійно вдосконалюються.

У більшості європейських країн комунальна інфраструктура не передана до приватної власності, вона залишилась муніципальною, яка експлуатується приватними підприємствами за умов договору.

Сфера міського господарства у Франції підпорядкована комуні - найменшій і найстабільнішій адміністративно-територіальній одиниці Франції. Об'єкти інфраструктури ЖКГ є власністю муніципалітетів. Усі роботи ведуться через муніципалітет. Тому, в остаточному підсумку, саме муніципалітет несе політичну відповідальність перед громадянами [2].

Разом з тим досить широко розповсюджений і досвід застосування концесій у комунальному господарстві. Ця форма заснована на договорі концесії, відповідно до якого підприємство комунальної сфери передається в експлуатацію приватній фірмі.

У той же час, разом з націоналізованими газовими мережами і державною енергетикою, існують і приватні компанії. Ці компанії є відносно невеликими, однак їхня роль у підвищенні ефективності надання населенню комунальних послуг є досить значною.

На рівні уряду встановлюються стандарти на те, чим повинні забезпечуватися житлові будинки, наприклад, на якість води. А в кожному контракті між муніципалітетом і експлуатаційною компанією визначаються конкретні умови роботи системи, наприклад, тиск води, якість води при постійній подачі води. У такому контракті визначаються також майбутні тарифи на надані послуги [1].

Проблема реформи центрального теплопостачання гостро постала в 1960-ті рр. Спочатку була проведена експертиза, яка показала, що 50 % тепла виходить на вулицю - через вікна, стіни, дах. Французи не стали відразу піднімати ціни на послуги ЖКГ. Спочатку була впроваджена програма трирічного утеплення житлового фонду, і тільки після цього почалася реформа цін і перехід на локальне теплопостачання.

Особливо цікавим є досвід реформування житлово-комунального господарства Німеччини після приєднання Східної Німеччини. На момент приєднання в Східній Німеччині забезпечення електроенергією, теплом і газом здійснювалося так званими надрегіональними енергетичними підприємствами. Ці підприємства знаходилися в державній власності і відповідали за постачання закріпленому за ними регіону. Така структура нагадувала українську.

Після об'єднання Східної і Західної Німеччини вся сфера ЖКГ була передана в приватні руки, але разом з цим були забезпечені прозорі схеми діяльності підприємств.

На базі державних міжрегіональних підприємств були створені так звані міські і комунальні компанії у формі акціонерних товариств. Власність таких компаній була змішаною, і вони спеціалізувалися на наданні повного спектра послуг: електроенергії, теплоенергії і газу. Такі організації мають холдингову структуру, що дозволяє здійснювати фінансування менш розвинутих або соціальне важливих напрямків за рахунок більш успішних. Створення багатопрофільного підприємства з гнучкою структурою дозволяє їм досягати "синергетичних" ефектів у технічних, організаційних, фінансово-економічних напрямках.

З метою досягнення конкурентних переваг підприємства почали приділяти особливу увагу сучасним технологіям і автоматизації, вдосконаленню управління. Надання широкого спектра основних і додаткових послуг, застосування різноманітних методик нарахування платежів, охоплення великої території обслуговування і робота з різними прошарками населення вимагали застосування комплексних розробок, здатних здійснювати підтримку всіх процесів на підприємствах.

На межі 1970 - 1980-х рр. у розвитку галузей комунального господарства США, при досить опрацьованій правовій базі, на перший план вийшли проблеми організації управління і фінансування. Безпосередня відповідальність за об'єкти комунальної інфраструктури покладена на місцеві органи виконавчої влади. Саме вони повинні забезпечувати безперебійне функціонування комунальних об'єктів, їх реконструкцію і розвиток [4].

Фінансування цих робіт винятково силам місцевих органів влади непосильно, тому надходить фінансова допомога з бюджетів штатів і федерального бюджету у вигляді субсидій, виділяються під ті або інші федеральні та регіональні програми.

Популярним видом федеральної фінансової допомоги є "блокові програми", спрямовані не на конкретний об'єкт, а у певну сферу, що потребує фінансової підтримки. Відрахування з бюджету йдуть залежно від чисельності населення і статистичного статусу даного місця. Конкретно, 70 % фондів направляються в органи місцевого управління великих міст і урбанізованих графств, інші 30 % - маленьким містам і поселенням.

Фінансова та організаційна участь федерального уряду (в особі різних федеральних установ) у вирішенні проблем розвитку комунального господарства та інфраструктури не заміняє досить чіткої системи поділу відповідальності між владою різних рівнів. Федеральний уряд відповідає в основному за інвестування в природні ресурси, охорону навколишнього середовища, водний транспорт, порти і вокзали, регулярно виділяє великі кошти штатам для підтримки і розвитку шосейних доріг.

Уряди штатів несуть відповідальність за будівництво шосейних доріг, частково за розвиток мережі електро-, тепло- і газопостачання. Інші питання комунальної інфраструктури - водопостачання, санітарний стан, каналізування, громадський транспорт, - перебувають у віданні місцевої влади, що використовує на ці цілі як свої бюджетні кошти, так і федеральні субсидії в різних формах, а також кошти з бюджетів штатів.

Заслуговує на увагу досвід з управління житловим господарством, шляхом створення об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, що було розроблено та законодавчо затверджено в США у 1964 р. такі ж об'єднання відомі в Англії та Франції.

Основна мета подібних перетворень - поліпшення утримання житлового фонду, раціональне використання платежів мешканців приватизованих та неприватизованих квартир, але найголовніше ми знаходимо начебто власника, який зовсім інакше буде відноситися до будинку, в якому він мешкає і вирішує однин з напрямків ринкових відносин в житловому господарстві щодо створення ринку помешкання, хоча б в частину покупки та продажу житлового фонду, створення конкуренції надання житлових послуг.

Отже, можна привести такі основні характеристики сфери ЖКГ у США і Західній Європі:

У сфері законодавчого і нормативного забезпечення регулювання відносин у сфері житлово-комунального господарства:

· нормативно-законодавчі системи будуються на основі врахування специфіки конкретної країни, економічних інтересів усіх суб'єктів ринку, що дозволяє сформувати ефективну систему державного регулювання їх взаємин;

· у сфері діяльності природних монополій існує чітка система контролю обґрунтованості тарифів на послуги та їх підвищення.

У сфері розвитку конкурентних умов на ринку житлово-комунальних послуг.

Розвиток конкурентних механізмів належить до компетенції муніципальної влади. На регіональних рівнях як у сфері управління, так і підряду на обслуговування, представлені комунальна власність і приватний бізнес, причому в другому випадку це фірми середнього розміру і малий бізнес.

У сфері підвищення ефективності роботи підприємств та організацій житлово-комунального господарства:

· справедливий бюджетний розподіл коштів між різними рівнями;

· державного управління, що забезпечує безперебійне поточне фінансування відтворювальних витрат регіону і муніципалітету, а також наявність у розпорядженні муніципалітетів досить пристойного бюджету розвитку територій (властиво всім країнам з розвинутою ринковою економікою);

· значне фінансування в рамках федеральних і регіональних цільових програм розвитку житлово-комунального господарства;

· конкурентний добір організацій (в основному приватних підприємств) на виконання послуг по управлінню і житлово-комунальному обслуговуванню;

· широкий розвиток методів економічного стимулювання розвитку приватного бізнесу у сферах традиційно-монопольного виконання робіт (надання послуг);

· удосконалення організаційної структури управління у житлово- комунальному господарстві.

Проаналізувавши сучасний стан житлово-комунального господарства в України, можна визначити, що постійно погіршується стан житлового фонду. Потреба у його капітальному ремонті задовольняється лише на 25 %.

На утримання передано лише 4,5 % житлового фонду, який знаходиться у комунальній власності. Тобто, знаходження ефективного власника житла, передбаченого Законом України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", в Донецькій області не досягнуто.

На підприємствах комунальної теплоенергетики більше 50 % котлів та 40 % мереж відпрацювали нормативні строки і потребують негайної заміни, 1,5 тис. котлів мають коефіцієнт корисної дії менш 60 %.

Через недосконалі проектні рішення та аварії втрати теплової енергії у зовнішніх теплових мережах сягають більш 20 %.

У водопровідно-каналізаційному господарстві повністю відпрацювало свій термін 30 % об'єктів, 42 % водопровідних мережі знаходяться в аварійному стані. За останні 5 років кількість поривів на водопровідних мережах зросла на 40,2 %.

У більшості міст питна вода населенню подається за графіками. У міському електротранспорті понад 89,7 % наявного парку трамваїв і тролейбусів відпрацювало нормативний термін експлуатації і підлягають списанню. Понад 15 % контактної і кабельної мережі потребують заміни.

У сфері благоустрою 70 % сміттєзвалищ вичерпали свій ресурс, а майже 90 % не відповідають нормам екологічної безпеки, збільшується кількість несанкціонованих сміттєзвалищ. Зношеність парку сміттєвозів становить більше 60 %.

Проблема комплексного використання відходів вирішується вкрай повільно. У незадовільному стані знаходяться дорожні мережі населених пунктів, 70 % їх потребують капітального ремонту і реконструкції. Значна кількість зелених насаджень у містах не доглядається. Лише 37 % вулиць обладнано енергозберігаючими


Сторінки: 1 2