Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 332

УДК 332.2

Г. П. ПАСЕМКО

АКТУАЛЬНІ АСПЕКТИ ТЕОРІЇ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕНТИ В ПАРАДИГМІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ АГРАРНИХ ВІДНОСИН

Розглянуто аспекти теорії земельної ренти, які потребують нових підходів у зв'язку із завершенням переходу аграрного сектора України до ринкових відносин, включенням України до світового ринкового простору завдяки вступу її в СОТ і необхідністю у зв'язку з цим удосконалювати економічні принципи державного регулювання аграрних відносин.

Ground rent's aspects, which need new approach in connection with: agrarian sector of Ukraine transition to the market attitudes, joining of Ukraine to the world market space by entering WTO, in order with it necessity to improve agrarian attitudes state's regulation economy principles.

Необхідність спеціального розгляду актуальних аспектів теорії земельної ренти саме в парадигмі державного регулювання аграрних відносин обумовлена декількома причинами: по-перше, існують положення, що пов'язані з теорією земельної ренти, які під кутом зору нових вимог до державного регулювання аграрних відносин вимагають суттєвих уточнень; по-друге, є необхідність позбутися від деяких догматичних тверджень і поглядів, оскільки це може вплинути на сучасну стратегію державного регулювання аграрних відносин; по-третє, перехід розвитку аграрних відносин України на ринкові засади і особливо вступ України до СОТ надзвичайно загострив необхідність осмислення деяких аспектів рентних відносин, які впливають як на уявлення про ренту, так і на можливість використання теорії ренти в державному регулюванні аграрних відносин.

Використання теорії земельної ренти з метою державного регулювання аграрних відносин у світовій і вітчизняній науці має давню традицію. Цими питаннями займалися П. Самуельсон [6], М. Туган- Барановський [9], О. Скворцов [7], В. Чаянов [10], М. Кондратьєв [8], І. Лукінов [3], Б. Пасхавер [4], завдяки яким створено засади сучасного розуміння земельної ренти, її джерел, форм розрахунків, а також принципів її використання під час розробки стратегії держаного регулювання аграрних відносин.

Метою даної статті є розгляд тих аспектів теорії земельної ренти, які потребують нових підходів у зв'язку із завершенням переходу аграрного сектора України до ринкових відносин, включенням України до світового ринкового простору завдяки вступу її до СОТ і необхідністю, у зв'язку з цим, удосконалювати економічні принципи державного регулювання аграрних відносин.

При вступі України до СОТ виникла необхідність враховувати феномен конкуренції на світовому ринку, а це актуалізувало під новим кутом зору питання витрат, що визначають вартість і ціну землеробного продукту, оскільки врешті-решт вартість та ціна і на світовому ринку визначаються витратами, тобто продуктивністю і економічною ефективністю праці.

Ще від Д. Рікардо прийшло і стало своєрідним нормативним твердженням положення про те, що ринкову вартість землеробного продукту визначає вартість тих продуктів, які створені за відносно гірших умов, тобто на відносно гірших ділянках землі із тих, що обслуговують ринок [5, c. 41-51]. Такого підходу дотримуються найбільш видатні сучасні економісти, наприклад П. Самуельсон [6, с. 154-155]. Але такий підхід за сучасних умов починає викликати сумнів, оскільки реальний рух цін на продукт землеробства, особливо на світовому ринку, не відповідає цій вимозі. Крім того, він є неточним і з точки зору теорії. Закон, відповідно до якого формується ринкова вартість на продукти землеробства, проголошує, що ринкова вартість не може бути вищою, ніж індивідуальна вартість продукту, який створено за гірших умов виробництва і який входить до складу того продукту, що необхідний суспільству [9, с. 69]. Це положення протягом певного часу було подане таким чином, що нібито ринкова вартість усього землеробного продукту за будь-яких умов визначається вартістю продукту на гірших землях. При цьому відбувалося змішування двох речей - граничного очікуваного розміру ціни і її дійсних розмірів на ринку. Звісно, деяка частина продукту на ринку, що створена на гіршій землі, буде продана за відповідною ціною, оскільки вона користується попитом, але це не означає, що по за тією ж ціною буде продана вся інша продукція. Вирішальним тут є питання про те, яку питому вагу має продукція, яка створена за гірших, середніх і кращих умов виробництва. Наприклад, якщо на гірших землях виробляється 10 - 15 % сукупного сільськогосподарського продукту, то навряд чи витрати на цей продукт будуть повністю визначати ринкову ціну. Деяка частина продукції інших ділянок буде продана за такими ж цінами, а деяка буде реалізована за нижчими цінами. Вони хоча і зазначають вплив цін, що сформувалися на гірших землях, але все ж таки будуть більш низькими. Крім того, слід враховувати строкатість ринку. Існування попиту на продукти менш родючої землі не означає, що вони будуть реалізовуватися рівномірно в усіх регіонах. Імовірніше інше - їх реалізація буде пов'язана з тією частиною ринку, де попит на сільськогосподарську продукцію вище, ніж в інших регіонах, і де є можливість і необхідність платити більш високі ціни, або тільки задовольнити попит. Такими регіонами є великі міста і мегаполіси.

Зазначені положення мають велике значення при виході України на світовий ринок аграрної продукції. Україна є державою, яка має одні з найкращих земель у світі, тому вона має великий резерв зниження витрат на сільськогосподарську продукцію, причому так, що вплив цього зниження на ціни і створення конкурентних переваг можуть бути визнані світовою спільнотою. Головна проблема становлення такої переваги полягає не просто в якостях землі, а в зменшенні витрат у розрахунку на одиницю виробленої продукції інших факторів виробництва. Крім того, при виході України на світовий ринок, який має надзвичайну строкатість як з точки зору попиту, так і з точки зору пропозиції, вона може зіткнутися з такою ситуацією, коли визначальними стають витрати не на гірших, а на кращих ділянках землі. Це відбувається тоді, коли продукти, що створені за кращих умов, значно перевищують ті, що створені за гірших умов і при цьому складають значну величину порівняно з продуктами середніх ділянок землі. Такий підхід не є чимось незвичним, наприклад професор Петербурзького університету Г. Шторх сформулював свій відомий закон про те що, розмір ренти всіх земель, які знаходяться в конкуренції, визначається рентою, яка виникла під впливом самих родючих ґрунтів [11, с. 210-211]. Погляди Г. Шторха сформувалися в умовах ситуації, коли, по- перше, інтенсивно освоювалися землі півдня України і Росії, а вони в свою чергу почали тіснити продукт земель традиційних сільськогосподарських районів центральної Росії, а по-друге, на світовому ринку відбувався бурхливий розвиток фермерських господарств США, які теж освоювали кращі землі і стали тіснити сільськогосподарський продукт країн з менш ефективним використанням факторів виробництва, особливо землі.

Схожі процеси відбувалися в другій половині ХХ і на початку ХХІ ст. Унаслідок глобалізації до світового ринкового обігу залучається продукт найкращих земель таких країн, як Австралія, Аргентина, Бразилія, США. На подальший розвиток подібної ситуації може вплинути активне включення в конкуренцію на світовому ринку продукту родючих земель України та півдня Росії, що при відповідному технологічному рівні виробництва могло б призвести, зокрема в Європі, до ситуації, що регулюється законом Шторха. З цього випливає, що умовою того, чи утримається продукт середніх і гірших земель України на ринку, є орієнтація на витрати кращих земель. Саме це буде зумовлювати конкурентоспроможність землеробного продукту України.

Таким чином, відкритість економіки значно змінює поняття гірших (замикаючих) ділянок. В умовах дії тенденції до конвергенції національних і світових цін, регулятором суспільної вартості дедалі більшою мірою стають зовнішні ціни. Цьому сприяють, по-перше, прогрес у техніці зберігання і транспортування продовольчих продуктів, по-друге, ідеологія СОТ, що вимагає зниження бар'єрів на шляху товарів [4, c. 79].

Усе це означає, що державне регулювання аграрних відносин має йти в напрямку, перш за все, підтримки не лише тих господарств, які використовують середні і гірші землі, а в першу чергу на підтримку господарств на кращих землях. Така орієнтація не лише створить умови конкурентоспроможності, але й буде сприяти створенню диференційної ренти на землях середньої і кращої якості, переходу земель від статусу гірших до статусу середніх і навіть кращих, що в цілому забезпечить економічні можливості подальших інновацій і розвитку виробництва в сільському господарстві шляхом зацікавленості виробника в підвищенні економічної родючості ґрунту. Лише така багатопланова підтримка здатна вирішити двоєдине нібито суперечливе завдання: не тільки підтримати вітчизняного виробника, але й домогтися його конкурентоспроможності на світовому ринку, не порушуючи правил і зобов'язань СОТ.

Підсумовуючи розглянутий аспект впливу витрат виробництва на ціну землеробческого продукту, а значить, і їх впливу на ренту, можна зробити декілька висновків. По-перше, якими витратами визначається ринкова вартість землеробської продукції на гірших, середніх чи кращих землях - це не питання пристосування до тієї або іншої точки зору, а питання конкретного аналізу конкретної ситуації, особливо на світовому ринку. По-друге, центральною, з точки зору державного регулювання аграрних відносин, умовою виникнення земельної ренти і реалізації її при продажу продукту на ринку полягає не в тому, якими витратами визначається ринкова вартість у кожному конкретному випадку, а в тому, що існують об'єктивно зумовлені відмінності продуктивності праці на землях різної якості і що відповідно з цим необхідно створити довгострокові передумови реалізації тих переваг, які закладені природою в землях різної якості. По-третє, держава не може залишити поза увагою господарства на гірших землях, оскільки вони створюють необхідний для задоволення ринкових потреб продукт. Держава повинна підтримувати і ті господарства, що ведуть господарство на гірших землях, де створюється, хоча і без земельної ренти, справедливий для підприємця або виробника середній прибуток.

В умовах глобалізації аграрного виробництва і наростання продовольчої кризи нової гостроти набуває питання про те, продуктивність виробництва якої культури буде визначати як можливість розширеного відтворення, так і виникнення ренти. При наявності величезної кількості культур здається, що цю проблему вирішити неможливо. Проблема загострюється ще й тим, що значного розповсюдження з перспективою радикального збільшення в найближчому майбутньому набуває питання виробництва альтернативних джерел енергії (біопалива). На світовому рівні, таким чином, виникає конкуренція між двома можливими кризами: продовольчою та енергетичною. Україна обстоює ту точку зору, що пріоритет вирішення повинен належати продовольчій кризі. Це пояснюється декількома обставинами. Можливості подолання енергетичної кризи мають більшу еластичність, оскільки


Сторінки: 1 2 3