Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 32

УДК 32.351:316.334.3

О. О. МЕЛЬНИК

ІНСТРУМЕНТИ ВПЛИВУ ІНСТИТУТІВ ВЛАДИ НА СТИМУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ В УКРАЇНІ

Викладено перелік негативних явищ, які стали наслідком світової фінансової кризи, а також економічні та соціально-політичні явища, що стали причинами поглиблення наслідків глобальної кризи в Україні. Розроблено перелік механізмів впливу інститутів влади, реалізація яких дозволить створити умови для формування засад середнього класу в Україні.

The list of the negative phenomena which became investigation of world financial crisis, and also economic and socio-political phenomena which became reasons of deepening of consequences of global crisis in Ukraine, is given in the article. Developed the list of mechanisms of influence of institutes of power, realization of which will allow to create terms for forming of principles of middle class in Ukraine.

У жовтні 2008 р. негативний вплив світової фінансової кризи набув в Україні системного характеру. Незважаючи на слабкий рівень інтегрованості економіки України у світовий економічний простір, фінансова криза стала значною загрозою з непередбачуваними наслідками, як для економіки, так і соціально-гуманітарної сфери України. Системна криза охопила всі сфери громадського життя: економіку і політику, культуру, соціальну і правову сфери, національні і міждержавні відносини.

Проте це викликано не тільки впливом зовнішніх економічних факторів, які відбуваються в світі. Основними причинами стали такі внутрішні явища: перманентна політична криза, викликана кволістю та слабкою функціональністю інститутів влади; повільне та непослідовне проведення економічних трансформацій; корупція чиновництва та високий рівень хабарництва для потенційних інвесторів. За даними Всесвітнього банку рівень корупції та хабарництва майже вдвічі знижують рівень інвестицій у валовий внутрішній продукт країни (з 28 до 12,3 %).

Важливою причиною кризи стала відсутність активного внутрішнього інвестора - потужного середнього класу. Це унеможливило в перехідний період забезпечення стійкого економічного зростання України, незалежного від зовнішніх інвестицій, поведінка яких значною мірою підпорядкована глобальним економічним процесам. Так, за даними Всесвітнього банку, рівень внутрішніх інвестицій, який може стати запорукою стабільного розвитку економіки країни повинний складати 17 - 25 % валового внутрішнього продукту.

Початок фінансової кризи в Україні, за даними Національного банка України, відзначився скороченням притоку у вересні 2008 р. прямих іноземних інвестицій на 32,91 %. Саме у вересні почалось стрімке збільшення відтоку короткострокового капіталу - 1,719 млрд дол. порівняно з 796 млн дол. у серпні 2008 р. Масове виведення зовнішнім інвестором капіталу з України, значною мірою підірвало економічну діяльність великої кількості вітчизняних підприємств та фінансових установ.

Саме з метою запобігання масовому виведенню зовнішніх інвестицій та, насамперед, створення сприятливого інвестиційного клімату для внутрішнього інвестора: розширення підприємницького та конкурентного середовища, опрацювання та гарантування дотримання рівних "прозорих правил гри" - це основні завдання інститутів влади.

Актуалізація означеної проблеми зумовлена тим, що деградація системи державної служби перетворює владні структури на корпорації, побудовані за клієнтистським принципом. Консолідація на цьому ж ґрунті економічної еліти навколо декількох центрів тяжіння, політичні суперечності стають ширмою для економічних суперечностей. Це значною мірою дискредитує як конкретних політиків, так і політичну демократію як таку.

Ці процеси стають підґрунтям для корупції, лобіювання "потрібного" варіанту реформ, а недосконалість правової бази, відсутність правового досвіду, методів контролю посилюють ці процеси в Україні. Одночасно корупція підриває довіру до обраних лідерів, визначаючи глибоко цинічне ставлення населення до політики і громадської діяльності.

І найголовніше: недовіра суспільства до державних інститутів і політичних партій призводить до несприйняття населенням непопулярних, але необхідних політичних рішень. Зафіксоване поступове зниження довіри до місцевих органів виконавчої влади і до органів місцевого самоуправління протягом останніх трьох років (2004 - 2007 рр.). За даними проведеної в другому півріччі 2007 р. серії моніторингових досліджень Інститутом соціальних досліджень ім. О. Яременка, Інститутом соціології НАН України "Українське суспільство" та Інститутом соціальної та політичної психології АПН України, у травні 2007 р. узагальнений показник довіри до місцевих органів влади склав 25,9 % (проти 29,9 % у липні 2006 р.), а узагальнений рівень недовіри - 57,6 % (проти 50,2 %). Ця негативна динаміка є частиною більш широкої тенденції зниження рівня довіри до майже усіх органів влади, що у свою чергу, призводить до гальмування економічних, соціальних та політичних реформ, і як наслідок - до гальмування розвитку всіх сфер суспільного життя України [2].

Особливості системи владних інститутів сучасної України визначаються такими негативними факторами:

політична система характеризується яскраво вираженою нестабільністю, схильністю до поглиблення конфліктів між основними політичними партіями та блоками, в тому числі і в середині державного механізму;

системі владних інститутів України властива висока централізованість;

соціальні процеси ініційовані інститутами влади відбуваються досить повільно та не знаходять підтримки переважної більшості населення через високий рівень недовіри до державної політики;

відсутність жорсткого та об'єктивного контролю всіх рівнів влади значною мірою дестабілізують систему управління і врешті-решт робить її безвідповідальною та корумпованою;

політична система характеризується переважанням методів нормативного правового регулювання над методами використання безпосередньо вольових актів органів політичної влади [1].

Наступними важливими ознаками законотворчої діяльності українських інститутів влади сьогодні в питаннях приватизації, перерозподілу власності, оподаткування, ліцензування, експорту та імпорту тощо - здійснюється під впливом представників великого бізнесу, інкорпорованих до системи влади. Дрібні підприємці відчувають труднощі ведення господарської діяльності без установлених "прозорих правил гри", у вирішенні спорів вони неспроможні відстояти свої інтереси в органах судової влади [1].

У малого і середнього бізнесу немає реальних можливостей впливати на характер і процес прийняття рішень, оскільки відсутні легальні механізми впливу на чиновників апарату, політиків і засобів масової інформації. Стурбовані проблемою виживання, підприємці займаються підкупом посадових осіб, користуючись особистими зв'язками, роблять спробу створити вигідніші умови для особистого бізнесу, а самі негативні варіанти дій - це переведення капіталу за кордон та еміграція ("витік мізків").

Під тиском представників фінансово-промислових груп інститути влади гальмують становлення дієздатних суб'єктів господарювання, блокують створення умов для їх легальної прозорої ринкової самоорганізації в умовах перехідної економіки. Інститути влади характеризуються нездатністю сформувати механізми дієвого впливу на суб'єкти господарювання шляхом створення прозорого прогнозованого макросередовища, а саме гарантувати:

використання власних фінансових ресурсів підприємств;

можливості запозичення фінансових ресурсів без втрати незалежності;

спроможності вільно виходити на ринки;

сумлінно сплачувати податки та платежі, виконувати інші вимоги законодавства без загрози для відтворювальних процесів [4].

Становлення середнього класу здебільшого залежить від виваженості державної політики у сфері підприємництва, соціального захисту населення тощо. Політика держави щодо забезпечення соціальної захищеності працівників може і повинна базуватися на основі взаємної відповідальності, взаємних зобов'язань. При цьому головним у соціальній політиці держави повинен бути обов'язок держави гарантувати законодавчо, соціально й економічно нормальні умови для життя громадян, свободу вибору життєвого вибору, сфери діяльності, свободу нести повну відповідальність за свої дії [5].

Сучасна політична система поки що не здатна забезпечити зростання рівня і якості добробуту всіх основних верств населення з метою створення реальних економічних основ громадянського суспільства.

Одним із найімовірніших варіантів подолання цих проблем може бути зміцнення середнього класу та утвердження соціальної держави. Саме тому основними завданнями владних інститутів та їх пріоритетом має стати узгодження свободи кожного зі свободою всіх громадян країни і забезпечення найвищої ефективності в соціальному регулюванні державної влади та встановленні демократичного політичного порядку в суспільстві. Це вихідна компонента правової держави, важливо серед цінностей і пріоритетів правової держави гарантувати такі основи, як право, свобода волевиявлення, справедливість, кваліфіковане управління.

Основним у розвитку суспільства є формування чітко налагоджених, регламентованих, контрольованих і стійких соціальних взаємодій, соціальних зв'язків. Система соціальних інститутів визначає суспільний устрій суспільства і відповідно економічний, політичний устрій суспільства, тип культури освіти та ін.

У суспільстві на розвиток соціальних процесів істотно впливають сформовані соціальні утворення - соціальні інститути. Інститут - це своєрідна форма людської діяльності, заснована на чітко розробленій ідеології, системі правил і норм, а також розвинутому соціальному контролі за їхнім виконанням. Будь-який соціальний інститут виникає тільки тоді, коли виникає соціальна потреба і функціонує доти, поки існує потреба. Відпадає потреба, і соціальний інститут стає непотрібним, навіть гальмом суспільного життя [4].

Отже, інститут, виступаючи сукупністю взаємозв'язків і систем поведінки людей визначається їх потребами і діє в їх інтересах, багато в чому розвиток суспільства є відображенням рівня розвиненості та діяльності соціальних інститутів.

Основоположником інституціоналізму в політичній економіці є Торстейн Бунде Веблен (1857 - 1929) - американський економіст, соціолог, публіцист, футуролог. Т. Веблен був одним із творців соціологічної теорії споживання. Він став автором такої критеріальної категорії середнього класу, як самоідентифікація.

Так званий сучасний неоінституціоналізм представлений численними різноплановими концепціями, які критично ставляться до уявлень про універсальний характер ринкових відносин. Автори: Карл Поланьі, Дж. Гелбрейг, Д. Белл, О. Тоффлер є захисниками теорій постіндустріального суспільства, виходять з первинності інститутів: держави, управлінських і інших структур, які визначають дії індивідів.

На відміну від цих концепцій методологічною основою теорій прав власності, суспільного вибору слугує неокласична економічна теорія, що розглядає ринок як найбільш ефективний механізм регулювання економіки. Роль держави, відповідальної за встановлення "правил гри" на ринку і захист прав власності, відбивається в теорії суспільного вибору американського економіста Джеймса Макджила Бьюкенена.

Теоретичним осмисленням та вивченням специфіки державотворчого процесу трансформаційного періоду в Україні, пошуком нових форм і методів державного управління, регулювання на державному рівні та спрямування суспільно-політичних процесів займаються сучасні українські вчені різних галузей науки: В. Авер'янов, В. Бакуменко, В. Князєв, І. Надольний, Ф. Рудич, А. Пойченко, Г. Почепцов, С. Саханенко, С. Телешун, В. Цвєтков та ін.

Так, на думку С. Телешуна, в українському суспільстві, яке перебуває сьогодні у стані транзиту, активно формуються нові суспільні інститути і суспільні відносини. Учений підкреслює, що кризові явища, які характеризують сучасну політичну, соціально-економічну та гуманітарну сфери, не є проблемою для молодого демократичного суспільства, серйозні проблеми виникають тоді, коли національний політико-економічний бомонд виявляється неспроможним адекватно реагувати на нові суспільні реалії та виклики [6, c. 2].

Соціальний інститут - це своєрідна форма людської діяльності, заснована на чітко розробленій системі правил і норм відповідно до соціального статусу і ролі, а також на розвинутому соціальному контролі за їх здійсненням. Соціальні інститути підтримують соціальні структури і порядок, стабільність у суспільстві [5].

Специфіка владних інститутів полягає в


Сторінки: 1 2





Наступні 7 робіт по вашій темі:

ПОЛІТИЧНА РЕКЛАМА В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМУНІКАЦІЇ - Стаття - 12 Стр.
ФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО ОБРАЗУ ЯК СКЛАДОВА ДЕРЖАВОТВОРЧОГО ПРОЦЕСУ - Стаття - 10 Стр.
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ ЕТНОНАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ ТА В ДЕЯКИХ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ: ОКРЕМІ ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ - Стаття - 8 Стр.
ІНТЕГРОВАНІ ЗЕМЕЛЬНО-ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ ЯК МЕХАНІЗМ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИМИ РЕСУРСАМИ - Стаття - 12 Стр.
ДЕОНТОЛОГІЧНА ПАРАДИГМА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ АГРАРНИХ ВІДНОСИН - Стаття - 14 Стр.
АКТУАЛЬНІ АСПЕКТИ ТЕОРІЇ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕНТИ В ПАРАДИГМІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ АГРАРНИХ ВІДНОСИН - Стаття - 13 Стр.
УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ - Стаття - 10 Стр.