Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 341

УДК 341.23:339.5/.9

А.О. ГАРКУША

ЕВОЛЮЦІЯ МЕХАНІЗМУ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ ГАТТ/СОТ І ЙОГО СУЧАСНИЙ СТАН

Визначено основні етапи становлення механізму вирішення спорів ГАТТ/СОТ і його сучасний стан.

Certainly the basic stages of becoming of mechanism of decision of disputes GATT/WOT and his modern state.

Сучасна процедура вирішення спорів, що існує у Світової організації торгівлі (далі - СОТ), є результатом довготривалого та складного процесу розвитку. Невдала спроба створення Міжнародної торговельної організації чітко продемонструвала небажання країн-членів підпорядковувати свою торговельну політику будь-якій міжнародній організації та віддавати повноваження вирішувати спори третій стороні. Це, на їхню думку, становило певну загрозу суверенітету. Тому весь процес еволюції механізму вирішення спорів відображає вагання країн між бажанням мати ефективну, зорієнтовану на правові засоби систему вирішення спорів та бажанням мати стабільну торгівельну політику [13, с. 57].

Питання еволюції системи врегулювання спорів СОТ не знайшло належного відображення у вітчизняній літературі, однак воно доволі докладно розглянуто в наукових працях іноземних теоретиків [9 - 14].

Завданням цієї роботи є аналіз еволюції механізму вирішення спорів від часів існування ГАТТ і до його сучасного стану, висвітлення основних відмінностей та характерних рис, виокремлення найбільш значущих нововведень процедури.

Теорія міжнародного публічного права напрацювала дві основних концепції мирного вирішення міжнародних спорів: 1) вирішення суперечок, що спирається на політико-економічну силу держави; 2) вирішення спорів на підставі норм, правил та процедури, що заздалегідь узгоджені між сторонами спору.

Саме існування, не кажучи вже про застосування, першого з названих способів у сфері міжнародної торгівлі видається вкрай неприйнятним та не відповідає принципам міжнародного права в його сучасному розумінні, тому що надає перевагу найбільш розвиненим країнам. "У такому разі міжнародна торгівля буде мати нестабільний характер гри з нульовою сумою, коли торговельні питання будуть підпорядковані політиці, а вся система міжнародних економічних відносин базуватиметься на балансі сил" [1, с. 60]. Застосування ж другої з указаних концепцій має стабілізаційний та цивілізований характер, передбачає справедливість та безсторонність у врегулюванні суперечностей. "Значною мірою історію цивілізації можна охарактеризувати як поступову еволюцію від підходу, зорієнтованого на силу, який властивий природному станові, до підходу, зорієнтованого на норми" [10, с. 110].

Механізм вирішення спорів у рамках ГАТТ/СОТ від самого початку свого існування і аж до закінчення Уругвайського раунду переговорів демонструє поступовий перехід від концепції, зорієнтованої на силу, до концепції, зорієнтованої на визнані учасниками організації норми та процедури.

ГАТТ формально ніколи не була міжнародною організацією в класичному розумінні, тому створити певний інституційний механізм вирішення спорів було неможливо. Його створення планувалося пов'язати зі створенням Міжнародної торговельної організації, але статут цієї організації так і не набув чинності. Натомість, тимчасова угода ГАТТ проіснувала майже півстоліття.

На самому початку вирішення спорів ГАТТ відбувалося за спрощеною процедурою, коли договірні сторони подавали скарги голові ГАТТ, який, після їх вивчення, готував відповідні рекомендації. Договірна мудрість ГАТТ закріплювала думку, що судові процеси є неефективним способом вирішення будь-якої проблеми [12, с. 6]. Однак з часом стало зрозумілим, що подібний механізм не може задовольнити потреби організації, з'являлися перші спроби реформування системи. З часів виникнення ГАТТ спори здебільшого розглядалися на пленарних зустрічах сторін, трохи пізніше - міжсесійним комітетом, і, насамкінець, спеціальною групою для розгляду всіх торговельних спорів, або їх певних видів. У 1955 р. сталася доволі помітна подія - з ініціативи генерального директора ГАТТ Еріка Уіндама Уайта було вирішено створити спеціальні групи експертів замість робочих груп, що існували до того часу. Основним недоліком робочих груп було те, що їхні члени, по суті, представляли інтереси своїх країн. За новою системою до складу групи входило три чи п'ять експертів, що виступали у власній якості. Саме ця подія стала символом переходу від політичних способів врегулювання спорів до суто юридичних.

Цікавим та незвичайним елементом процедури було та залишається те, що остаточною метою процедури врегулювання спорів було не виявлення винуватої сторони та сторони, права якої порушено, як на перший погляд і повинно бути, а якомога швидше досягнення рішення, що влаштовує обидві сторони спору.

Основним ускладненням на шляху створення дієвого механізму вирішення спорів була та обставина, що Генеральна угода з тарифів та торгівлі 1947 р. (ГАТТ 47) [4] не містить визначення "процедура вирішення спорів". Текст ГАТТ 47 нараховував лише дві статті, що

стосувалися врегулювання суперечностей між сторонами ГАТТ:

ст. XXII передбачає "двосторонні консультації стосовно будь-яких питань, що впливають на реалізацію цієї угоди", Сторони можуть, за вимогою сторони, проводити консультації з будь-якою стороною чи сторонами стосовно будь-якого питання, з якого неможливо знайти задовільне рішення шляхом консультацій, передбачених параграфом 1".

ст. XXIII визначала, що консультації - це необхідна попередня умова застосування багатосторонніх процедур ГАТТ та закріплювала концепцію анулювання та скорочення торговельних переваг, що в подальшому стала основною концепцією права СОТ.

О. Мережко та М. Неліп виокремлюють три характерних риси, що притаманні багатостороннім процедурам ГАТТ: 1) можливості застосування таких процедур за наявності анулювання та скорочення торговельних переваг (nullification and impairment), а не лише внаслідок порушення зобов'язання; 2) багатосторонні процедури передбачають не лише право сторін оперативно вивчати справу, але й приймати рішення по справі; 3) ці багатосторонні процедури надали сторонам ГАТТ право у відповідних випадках дозволяти одній зі сторін призупиняти "застосування до будь-якої іншої сторони таких поступок чи інших зобов'язань за цією Угодою, які вони можуть визнати доцільними за таких обставин" [1, с. 62].

Згодом склалася широка практика застосування ст. XXIII ГАТТ 47, оскільки її приписи не були достатньо конкретними. З метою узагальнення практики, що склалася, в подальшому була прийнята значна кількість актів, що стали своєрідними східцями до формування тієї системи вирішення спорів у Світовій Торговельній Організації, яка існує сьогодні. Серед них: Рішення про "Процедури стосовно ст. ХХШ" (від 5 квітня 1996 р.), яке стосується вирішення суперечок між розвиненими країнами та тими, що розвиваються; "Домовленість щодо нотифікації, консультацій, розв'язання спорів та нагляду" (від 28 листопад 1979 р.) та додаток "Узгоджений опис звичаєвої практики ГАТТ у галузі розв'язання спорів"; Рішення про "Процедури розв'язання спорів" (від 29 листопада 1982 р.); Рішення про "Процедури розв'язання спорів" (від 30 листопада 1984 р.); Рішення про "Поліпшення в правилах і процедурах розв'язання спорів" (від 12 квітня 1989 р.) Приписи цих актів зберегли свою силу і до сьогодні, оскільки ГАТТ 94 зобов'язує сторони апріорі погоджуватися з положеннями ГАТТ 47 [8].

Стаття ХХІІІ (1) ГАТТ зазначає, що будь-яка сторона ГАТТ може порушити позов, якщо вважає, що "будь-яка перевага, якою вона має право прямо чи опосередковано користуватися за цією Угодою, зводиться нанівець чи ушкоджується або що досягнення будь-якої цілі Угоди ускладнюється внаслідок": а) невиконання іншою стороною своїх зобов'язань за цією Угодою; б) застосування іншою стороною будь-якого заходу незалежно від того, чи конфліктує він з положеннями цієї Угоди, чи ні; в) існування будь-якої іншої ситуації.

Початком процедури врегулювання спорів виступали переговори сторін - консультації, які, як свідчить практика, стали основною формою подолання суперечностей. Наступним етапом виступала стадія добрих послуг, процедура примирення та посередництво з боку Генерального директора ГАТТ, інших осіб та органів. І тільки після недосягнення позитивного результату після вичерпання зазначених засобів сторони спору передавали справу на розгляд Договірних Сторін або Раді представників, що за сприяння Генерального директора формувала групу експертів чи робочу групу для прийняття рішень з цього спору. Прийняте ними рішення ставало юридично обов'язковим для сторін.

Згідно зі ст. XXIII (2) ГАТТ, існує три види засобів правового захисту інтересів і прав сторін ГАТТ. Так, якщо відповідні сторони спору "не досягли задовільного врегулювання протягом розумного періоду часу", тоді "справу може бути передано на розгляд ДОГОВІРНИХ СТОРІН", які наділені повноваженнями: надати відповідні рекомендації сторонам, які, на їх думку, зацікавлені в справі; винести рішення щодо справи, залежно від того, що вони вважатимуть належним; якщо вони вважають, що обставини є досить серйозними для того, щоб виправдати такі дії, вони можуть дозволити стороні чи сторонам призупинити застосування до будь-якої іншої сторони таких поступок чи інших зобов'язань за цією Угодою, які вони можуть визначити за доцільні за таких обставин.

У практиці ГАТТ схвалення сторонами ГАТТ доповіді групи експертів розглядалось як обов'язкове рішення, що вважалося авторитетним визначенням існуючих за ГАТТ прав і обов'язків сторін спору. Виконання рішень груп експертів та робочих груп забезпечувалося політичними важелями тиску та авторитетом ГАТТ. Лише в декількох випадках у разі очевидного ігнорування рішень ГАТТ мало місце застосування відповідних санкцій.

Система вирішення спорів ГАТТ стала практичним засобом розгляду спорів на противагу консультаціям сторін. Доповіді груп зверталися до окремих обставин "справи, тому легко дистанціювалися від інших спорів, а "рішення з попередніх справ відігравали у кращому випадку роль переконливого прецеденту" [3, с. 22] Процедура вирішення спорів ГАТТ та Генеральна угода в цілому успішно існувала такий тривалий термін лише завдяки пріоритету дипломатичних процедур над юридичними, в іншому разі багато з членів ГАТТ вийшли б з її складу. Ця система давала широкі можливості для досягнення компромісних рішень між сторонами спору, що, у свою чергу, забезпечувало більшу стабільність міжнародних торговельних відносин і стимулювало виконання рішень ГАТТ. За всю історію існування ГАТТ лише в декількох випадках рішення груп експертів не були виконані. У цілому система врегулювання спорів ГАТТ була дуже ефективним і успішним механізмом. З більш ніж 500 справ, що розглядалися ГАТТ, понад дві третини мали успішне завершення [11, с. 64].

У 1985 р. було проведено дослідження стосовно ефективності системи врегулювання спорів у ГАТТ, в результаті чого було видано "Огляд ефективності розгляду торговельних спорів відповідно до ГАТТ та домовленостей Токіо-раунду". У цьому огляді серед іншого вказувалося на те, що тарифи та квоти були найбільш частим предметом скарг та ці справи здебільшого вирішувалися задовільно; субсидії були менш часто предметом скарг, але задовільне вирішення цих справ мало місце значно рідше; отримання формальної згоди на створення груп експертів у цілому проходило в межах прийнятного терміну часу; прийняття доповіді груп доволі рідко відкладалося на тривалий


Сторінки: 1 2 3