Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 338

УДК 338.2

Д. В. КАРАМИШЕВ, Н. М. УДОВІЧЕНКО

ЕКОНОМІЧНІ СКЛАДОВІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЦЕСІВ РЕСУРСНО-ІНВЕСТИЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

Доведено, що державна фінансово-економічна політика реформування системи охорони здоров'я повинна бути послідовною, науково обґрунтованою та орієнтованою на споживача медичних послуг. Тільки за таких умов можна буде здійснити перехід до ринкових форм господарювання, але з чіткою соціальною спрямованістю та запровадити дійсно ефективний організаційно-економічний механізм державного регулювання процесів ресурсно-інвестиційного забезпечення в системі охорони здоров 'я.

The state financial and economic policy of reforming of public health system should be consecutive, science-based and focused on the consumer of medical services. Only in such conditions it will be possible to carry out transition to market forms of managing, an accurate social orientation and to introduce really effective economical mechanism of government regulation of resource-investment maintenance in the public health system.

Однією з головних проблем системи охорони здоров'я є нестача коштів, потрібних для її функціонування. Залишаючись галуззю, що фінансується переважно з державного бюджету, охорона здоров'я потребує запровадження механізмів залучення додаткових коштів для забезпечення громадян гарантованою безоплатною медичною допомогою.

Аналіз стану вітчизняної системи охорони здоров'я свідчить, що показники темпів та якості інноваційних процесів у відповідній сфері залишаються надзвичайно низькими, що має такі негативні прояви: відсутність єдиної продуманої системи державної підтримки розвитку охорони здоров'я; недостатність і неефективність фінансування інноваційних напрямів у системі охорони здоров'я; наявність несприятливого інституційного середовища, що проявляється відсутністю дієвої інноваційної інфраструктури. У результаті постійно зростає відставання рівня розвитку вітчизняної системи охорони здоров'я від рівня розвинутих країн світу і навіть країн пострадянського простору. За умови збереження наявної ситуації, з кожним роком в Україні посилюється технологічне відставання від провідних країн світу, блокуються можливості формування стійкого економічного зростання на основі використання інновацій.

Для підвищення соціальної відповідальності держави за здоров'я суспільства необхідно забезпечити виконання конституційних зобов'язань перед громадянами, а також виділення коштів на розвиток охорони здоров'я в розмірі не нижче 5 % ВВП, згідно з Законом України "Основи законодавства про охорону здоров'я". Для цього необхідно створення умов для залучення в охорону здоров'я інвестицій із недержавних джерел. Це можуть бути податкові пільги для підприємств, які вкладають кошти в розвиток охорони здоров'я регіону, міста, сільської місцевості, а також у підтримку і зміцнення здоров'я населення відповідних територій. Посилення соціальної відповідальності бізнесу можна стимулювати за допомогою взаємовигідних економічних методів (фіскальна, кредитно-грошова політика).

Торкаючись фінансово-економічних механізмів реформування системи охорони здоров'я, необхідне вдосконалення принципів бюджетного фінансування галузі. Потрібно законодавчо затвердити правила прийняття Програми державних гарантій разом із затвердженням бюджету на її фінансування. На сьогодні навіть за очевидного браку бюджетних коштів, обсяги державних гарантій залишаються незмінними. У результаті "на папері" бюджет повністю оплачує медичні послуги в установленому обсязі, у реальності ж ці кошти не покривають навіть собівартості медичного обслуговування населення, не кажучи про зростання оплати праці медичних працівників [8].

Одним із засобів державної фінансової підтримки та розвитку галузі охорони здоров'я повинно бути формування державного замовлення на інноваційну продукцію. Створенню ефективних схем фінансування інноваційно-інвестиційної діяльності в системі охорони здоров'я сприятиме започаткування державного замовлення на окремі інновації.

Оскільки економічна роль держави полягає в забезпеченні загальнодержавних потреб і захисту інтересів соціально незахищених верств населення, державним замовленням як інструментом державного регулювання формуються завдання на виготовлення, постачання медичної техніки та фармацевтичної продукції, виконання робіт і надання послуг за номенклатурою і в обсягах, що забезпечують реалізацію державних цільових програм у галузі охорони здоров'я [3].

АОрганізаційно-економічний механізм управління процесом реалізації державних цільових програм передбачає створення спрямованої на реалізацію передбачених програмою заходів системи правових, адміністративних та економічних регуляторів. Державний контракт є основним документом, який урегульовує економічні, правові й організаційні відносини між державним замовником і виконавцем в особі, наприклад медичного закладу. У контрактах мають бути зазначені вимоги щодо обсягів, номенклатури та якості продукції (робіт, послуг), а також чітко визначені строки поставок продукції (виконання робіт, надання послуг) конкретним споживачам [2].

Державним замовленням як засобом державного регулювання процесів у системі охорони здоров'я можуть охоплюватися наукові установи, медичні заклади та виробничі підприємства різних форм власності, які задіяні в процесі наукових розробок, виробництва товарів медичного призначення та забезпеченні надання медичних, соціальних, освітніх послуг у системі охорони здоров'я. Вони можуть надавати до органів державної виконавчої влади, що формують державне замовлення, пропозиції щодо включення їхньої продукції та послуг до державного замовлення.

Ураховуючи дієвість механізму державного замовлення та виходячи із завдань розвитку національної системи охорони здоров'я, державний вплив у цій формі доцільно поширювати на об'єкти державного регулювання, які є вирішальними або без підтримки яких держава неспроможна забезпечити нормальне функціонування медичної галузі. Державне замовлення певною мірою може стимулювати розвиток галузі, сприяти впровадженню нових технологій.

Державне замовлення на проведення найважливіших розробок, які спрямовані на перетворення в системі охорони здоров'я, може бути ефективним засобом здійснення державної політики в цій сфері, стимулювання розвитку пріоритетних напрямів реалізації державних і регіональних програм, що забезпечить заклади охорони здоров'я сучасним медичним устаткуванням та лікарськими засобами, зменшуючи залежність від імпорту. Це приведе до значного ресурсозаощадження, підвищення продуктивності праці, а головне - забезпечення населення доступною та якісною медичною допомогою.

Державне замовлення на інноваційні розробки у вигляді кінцевої продукції, послуг або нових організаційних підходів за пріоритетами розвитку системи охорони здоров'я реалізується через державні закупівлі. Для найбільш ефективного використання коштів Державного бюджету замовлення на постачання продукції та послуг для потреб медичної галузі можуть розміщуватися шляхом проведення аукціонів, конкурсів, відкритих і закритих торгів, у тому числі тендерних торгів загальнодержавного, регіонального та муніципального рівнів.

Держконтракт як регулятор інноваційних процесів у системі охорони здоров'я можна застосувати й до підприємств з недержавною формою власності, продукція яких є необхідною для державного споживання.

Суперечливими за чинною нормативно-правовою базою уявляються перспективи врегулювання відносин між розпорядниками бюджетних коштів та закладами охорони здоров'я в системі охорони здоров'я. Зараз, на жаль, процеси децентралізації управління і пропоновані кроки реформування системи охорони здоров'я не погоджено з бюджетними відрахуваннями, що може призвести до різкого скорочення обсягів спеціалізованої медичної допомоги на місцевому рівні, причому ці процеси матимуть не природний, а радше, штучний характер. Як наслідок, органи місцевого самоврядування спробують позбутися витратних спеціалізованих установ і вивести їх зі складу районних лікарень у вигляді спеціалізованих автономних підрозділів і кабінетів, щоб не утримувати їх коштами місцевих бюджетів.

Особливе занепокоєння сьогодні викликає забезпеченість лікувально-профілактичних закладів діагностичним обладнанням, не кажучи про зношеність і потребу в заміні обладнання, що існує. Це пов'язано, у першу чергу, з невідповідністю потреб галузі тим відрахуванням на охорону здоров'я, які передбачені бюджетами всіх рівнів.

Основною причиною незадовільного стану медико-технічного забезпечення охорони здоров'я є недостатнє фінансування медичних закладів та, як наслідок, відсутність оновлення основних фондів і модернізації обладнання. Критичний обсяг фінансування закладів охорони здоров'я зумовив значне виснаження матеріально-технічної бази (понад 80 % медичного устаткування застаріло й вимагає заміни). Крім того, відбувається повсюдне вимушене спрощення (примітивізація) технології надання медичної допомоги з метою її здешевлення, особливо на госпітальному етапі. Реально система охорони здоров'я, що існує, може безкоштовно надавати пацієнтам тільки життєво необхідні види медичної допомоги.

У розвинених країнах серед заходів охорони здоров'я на перший план виходить рання діагностика й високоспеціалізоване лікування на основі використання останніх досягнень медичної науки і техніки. Нам же в умовах практичної руйнації власної промисловості, у тому числі й високоточної медичної, залишається орієнтація на первинну медико-санітарну допомогу і профілактичний напрямок медицини як низьковитратні напрямки.

Зокрема, якщо в системі рівень заробітної платні низький, установлення дорогого обладнання (комп'ютерні томографи та ін.) економічно невигідне, оскільки витрати на експлуатацію такого обладнання перевищують рівень заощаджених коштів на оплату робочої сили. У цьому приховується причина вкрай незадовільного використання сучасних приладів у медичних закладах, відставання розвитку інженерних служб у лікарнях [6].

Якщо наочніше, то з плином часу технічні та метрологічні характеристики лікувально-діагностичних приладів і медичного устаткування змінюються, що в результаті призводить до отримання неправильних результатів вимірювань і, як наслідок, до встановлення необ'єктивного діагнозу навіть за повного дотримання всіх норм і методик дослідження.

Розглядаючи матеріально-технічну сторону ресурсної складової медичної галузі, треба розуміти сутність базових категорій, якими є капітал, інвестиція та амортизація, оскільки між ними існує вагома різниця. Під капіталом мається на увазі запас виробничих фондів. Інвестиція являє собою потік, спрямований на збільшення капіталу. Амортизація - зворотний потік, пов'язаний зі зменшенням обсягу капіталу за умов використання виробничих фондів. Різниця між даними концепціями суттєва, оскільки визначає інвестиції як виключно важливий і динамічний вид діяльності, що здатний корегувати структуру капіталу в медичній галузі [10].

Сьогодні, коли у вітчизняній системі охорони здоров'я склалася катастрофічна ситуація із забезпеченням обладнанням та апаратурою медичного призначення, що ускладнює і без того критичний стан у галузі, виходом із ситуації, як уже зазначалося, може бути фінансовий лізинг. Його основна перевага в тому, що в умовах ринку медичної техніки, що динамічно розвивається, він дозволить лікувально-профілактичним закладам уникнути морального зношення обладнання, суттєво не вплине на статті видатків і надасть можливість у стислі терміни закрити питання ресурсозабезпечення.

В умовах обмеженого бюджетного фінансування лізинг може виступати як один з інструментів кредитування різних операцій з купівлі обладнання та інших вартісних товарів медичного призначення. Це особливий вид інвестування. Його застосовують, передусім, у випадках, коли виникає потреба в придбанні коштовного обладнання. За схемою лізингу можна брати в довгострокову оренду переважно сучасне устаткування, діагностичну апаратуру, контрольно-вимірювальні прилади, цілісні технологічні комплекси, медичне устаткування. По закінченні терміну лізингового договору і виплати орендарем повної вартості майна й визначених відсотків це майно може бути його власністю або, якщо це обумовлено договором, повертається лізингодавцеві.

Під час провадження фінансового лізингу, майно, яке передано за договором лізингу, повністю амортизується та по закінченні строку договору лізингоотримувач викуповує предмет лізингу за залишковою вартістю [13]. Під амортизацією розуміється процес поступового перенесення вартості засобів праці (у міру їх зносу) на вартість виробленого з їхньою допомогою продукту з метою акумуляції грошей для подальшого повного відновлення


Сторінки: 1 2